«Бути словаком і бути європейцем – дві різні речі», – Павол Демеш

 Виступаючи на Конференції випускників Української школи політичних студій, що відбулася 22 грудня 2012 року у Києві, Павол Демеш, Трансатлантичний науковий співробітник німецького фонду Маршалла (США), Екс-міністр закордонних справ Словаччини, торкнувся тем кризи Єврозони, її впливу на Словаччину, позаздрив Обамі та порівняв Тимошенко із лялькою.Почав свою промову Демеш із нетривіального твердження: «Бути словаком і бути європейцем – дві різні речі». У громадян країни, такої схожої на нашу за багатьма параметрами і все ж з досить відмінним шляхом, здається, вже немає ілюзій стосовно їх Європейської мрії. Минулого року Словаччину, як одну з небагатьох країн ЄС із позитивним сальдо, поставили перед складним вибором – допомогти врятувати ЄС чи наступити на свою гідність, визнавши, що всі роки реформ і скорочень видатків були потрібні для того, щоб віддавати грецькі борги. Під тиском з боку Євросоюзу та своїх громадян уряд зламався. Країна, яка вважалася аутсайдером перегонів, де головним призом було членство в ЄС, подолала всі труднощі і приєдналася до європейської сім‘ї, але тільки для того, щоб одразу ж зіткнутися із неминучістю невдачі.Проте не дивлячись на розчарування, підготовлені долею для словаків, Демеш не перестає бути оптимістом: «Я щиро вірю у Європу та взаємну залежність між нами, у залежність між минулим та сьогоденням […] Ми маємо зробити все, щоб захистити Єврозону; інакше стабільність ЄС може бути підірвана». При цьому дуже важливо, щоб «у цьому надскладному світі люди зберегли особисті переконання та віру». Свій особистий пошук віри Демеш веде досліджуючи старовинні святині в Туреччині та фотографуючи руїни Херсонесу.

Справедливість як універсальна мова

У автобіографічній розповіді Павола були вміло вплетені істини, що викликали одночасно і подив, і розуміння. Демеш зізнався, що найбільш пам‘ятною подією минулого року для нього стала поїздка до Лівії, де він проводив тренінги для нових лідерів НУО. Лівійці, провівши все своє життя під режимом Каддафі і не знаючи не тільки, що таке НУО, але й що таке демократія, плюралізм, верховенство права, політична партія і навіть армія, мали велике бажання зробити свою країну функціональною, сучасною, взаємодіючою із зовнішнім світом. Єдине, на що вони відгукнулися, це справедливість і гідність. Демеш був настільки вражений прагненнями та потенціалом лівійців, що повернувшись до Європи, зрозумів, що у Лівії більше шансів на щасливе майбутнє, ніж там, на конференції у Берліні стосовно перспектив ЄС.

Про Обаму, Меркель та лідерство

Відповідаючи на питання аудиторії про світову кризу, Павол Демеш досить критично оцінив роботу Європейських інституцій, озвучивши думку, яка резонує із висновками більшості закордонних експертів: Євросоюз має пройти через структурні зміни, адже криза є набагато глибшою за банальну безгосподарність Греції. Водночас, Демеш вважає, що американці, які також справляються із наслідками кризи, набагато краще оснащені для боротьби з кризою. Павол ставить у приклад патріотичний дух та єдність, що є нормою для американців і які є невластиві для європейців. У 2012 році, коли Європейському Союзу було присуджено Нобелівську премію миру, серед пересічних громадян ЄС панували скептичні настрої. Тим часом, Обама для американців – національний герой, на думку Демеша. «Коли він говорить, навіть якщо ви не американець, ви відчуваєте емоційний зв‘язок. Коли говорить його дружина, люди плачуть від емоцій, що їх переповнюють. Я ж не відчуваю жодних емоцій, коли говорить Ван Ромпей [голова Європейської Ради – авт.]. Я навіть не знаю, як він виглядає», – жартома підсумував Демеш.

Демеш вважає, що проблема лідерства є дуже актуальною на сьогодні і розповідає про дослідження, яке проводили в його організації. Опитування, зроблене серед пересічних громадян, містило питання: «Хто найкраще підходить для боротьби з кризою – національні лідери, уряд ЄС чи Ангела Меркель?». Більшість громадян проголосувала за Меркель. Це, на погляд Демеша, свідчить про те, що у ЄС недостатньо інструментів для подолання кризи, адже Німеччину змушують виконувати роль лідера, однак їхня готовність викликає деякі сумніви.

Драматичне оповідання України

У контексті цієї кризи Демеш не бачить перспектив розширення ЄС, крім тих, що вже заплановані (Хорватія). Однак, він стверджує, що діалог про можливості зміцнення співпраці між ЄС та Україною має відбуватися навіть без перспективи членства. Це необхідно як Європі, так і Україні.

Павол також вірить, що стан українців не такий несприятливий, як у греків, які є членами ЄС. Адже перед ними стоїть загроза банкротства, з якою українці живуть половину свого незалежного життя. У 2004 році, згадує Павол, Україна зробила прорив, завоювавши перші шпальти світової преси. Він був у Києві під час революції: «Я ніколи в своєму житті не бачив такого потужного прояву емоцій на публіці, як той, що я бачив в Києві в ті дні». Демеш говорить про політичне життя України як про драматичне оповідання, в якому центральними героями стали «Два Віктори і Юля, яка більше схожа на красиву ляльку, ніж на політика». Бачачи, як було змарновано той шанс, як Тимошенко опинилася у в‘язниці, Демеш рекомендує справитись із внутрішніми проблемами, перш ніж кудись рухатись.

Не дивлячись на все, Демеш не втрачає оптимізму та своєї ідеалістичності: «Мій син, який вчиться на економіста, вважає мене наївним. Але для мене відчуття того, що я – громадянин Євросоюзу, є надзвичайно важливим».

Підготувала Уляна Полтавець в рамках проекту УШПС

 версiя для друку Наверх  наверх
 надiслати лiнк  У попереднiй роздiл

Залишити відповідь