Під час фокус-груп представники громадських організацій, політичних партій, експерти, місцеві депутати та представники виконавчих органів мали змогу висловитися щодо того чи іншого проблемного аспекту законопроекту та відповідної рекомендації, а також надати свої пропозиції. Так, щодо багатьох питань винесених на обговорення учасники фокус-груп мали кардинально протилежні погляди (як в кожній конкретній групі, так і у порівнянні регіонів між собою). Однак, були і такі аспекти, щодо яких дискусію майже не точилися.Майже в усіх групах більшість учасників погодилася з тезою, що результати місцевого референдуму не потребують додаткового затвердження органу місцевого самоврядування відповідного рівня. Також «повторний референдум» майже всі учасники запропонували не ставити в один ряд з «імперативним» та «консультативним», а в окремій статті прописати відповідну процедуру на випадок визнання місцевого референдуму недійсним.Досить неоднозначно була оцінена норма щодо наявності і консультативного референдуму, оскільки його результати можуть бути не враховані при прийнятті рішення радою відповідного рівня. Крім того, законопроект не передбачає розмежування імперативного так консультативного референдуму за предметом. Таким чином, даний вид референдуму, за сучасних умов, стає «дорогим» дивом опитування».

Також не була одностайно підтримана позиція законопроекту щодо вищості юридичної сили рішення/нормативно-правового акту, прийнятого на місцевому референдумі. Проблема полягає в тому, що це положення значно ускладнює ієрархію нормативно-правових актів, і може взагалі блокувати роботи ради відповідного рівня. З іншого боку, – це положення логічно випливає з норми Конституції: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

В якості компромісу експерти ЛЗІ запропонували компромісний варіант, який практикується в деяких європейських країнах. Так, рішення імперативного місцевого референдуму мають таку ж юридичну силу, як і нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування відповідного рівня, однак влада не може скасовувати або вносити зміни до відповідного акту/рішення імперативного місцевого референдуму протягом певного періоду (наприклад 4-5 років). При цьому рішення місцевого референдуму не потребують затвердження органами місцевого самоврядування, а автоматично набувають сили з моменту оголошення результатів референдуму (якщо інше не передбачено в самому рішенні).

Найбільш позитивно учасники фокус груп оцінили новелу законопроекту, відповідно до якої, ініціативна група реєструється не в органі місцевого самоврядування відповідного рівня (як це прописано в де-юре діючому законі), а в територіальній комісії. Таке ставлення пов’язано з тим, що в практиці учасників, які мали досвід проходження цієї процедури, саме реєстрація ставала найбільшою перепоною.

Іншим дискусійним питанням було те, як саме повинна створюватись і реєструватись ініціативна група. Законопроект передбачає таку ж «дворівневу модель», як і Закон «Про всеукраїнський та місцевий референдуми». Спочатку повинні бути проведені загальні збори громадян (у відповідності до зазначених в законі норм), а на другому етапі на підставі поданих документів група реєструється територіальною виборчою комісією.

В українських реаліях ця модель викликає найбільше проблем, оскільки на підставі невідповідності поданих документів суб’єкт реєстрацію (в діючому законі – рада відповідного рівня) може відмовити в реєстрації ініціативної групи. Ще більше ускладнює ситуацію те, що процедура загальних зборів громадян (у відповідності до закону Про місцеве самоврядування в Україні) повинна бути прописана в статутах територіальних громад. Однак далеко не в усіх громадах (містах) є статути, а якщо вони є, то не обов’язково містять відповідні приписи.

До того ж робота у фокус-групах відобразила загальну атмосферу недовіри щодо імплементації місцевих референдумів. З одного боку громадські діячі вбачаються в надмірній зарегульованості процедури ініціювання додаткову додаткові перепони і небажання влади прислухатися до думки громадян; з іншого – експерти і політики мають певні застереження щодо надмірно спрощеної процедури реєстрації ініціативної групи: за таких умов політичний процес може перетворитися на суцільну процедуру підготовки та проведення місцевого референдуму, або референдум будуть використовувати опозиційні сили для дестабілізації ситуації.

Таким чином, враховуючи всі думку та зауваження експерти ЛЗІ вважають за потрібне спростити механізм формування ініціативної групи. Однак при цьому необхідно зберегти норму щодо залучення органів місцевого самоврядування відповідного рівня  до процесу організації та проведення місцевого референдуму, паралельно врегулювавши питання відповідальності посадових осіб, що відповідають за організацію та проведення місцевих референдумів, за протиправні дії чи бездіяльність у процесі реєстрації ініціативної групи та організації місцевого референдуму.

Також учасники фокус-груп підтримали пропозицію щодо передбачення механізму консультації ініціативних груп, щоб питання винесені на референдум відповідали вимогам цього закону.

Не менш дискусійним виявилося питання і щодо кворуму явки виборців для визнання місцевого референдуми таким, що відбувся. Частину учасників влаштовував запропонований законопроектом і наразі дійний п’ятдесятивідсотковий кворум. Сумніви виклало те, що низька явка виборців може призвести до повної недієвості цього закону. З іншого боку, при низькому бар’єрі є ризик втратити необхідну легітимацію рішень, ухвалених на місцевих референдумах.

Досить неоднозначно оцінили учасники фокус груп і ідею щодо інформування територіальної громади мовами меншин. Наприклад, в Чернігові, Луцьку та Рівному це питання не є актуальним – всі учасники проти такої норми. Однак в Херсоні і Донецьку вважають, що ця норма повинна бути присутня в новому законі про місцеві референдуми.

Майже всі учасники погодилися із запропонованою в законопроекті нормою щодо розподілу фінансового навантаження: збір підписів і агітація відбувається з рахунок ініціативної групи, а з місцевого бюджету кошти ідуть на покриття витрат, пов’язаних з організацію роботи дільничних комісій, інформуванням та іншими організаційними питаннями.

При всьому цьому, можна виділити і те, з чим були згодні фактично всі учасники проведених фокус-груп. Йдеться про кодифікацію виборчих норма та максимальне наближення до них аналогічних положень законопроекту про місцевий референдум (статус спостерігацчів, процедура оскарження тощо).

Вартою уваги є ідея, яка виникла під час обговорення в Рівному. Було запропоновано передбачити можливість планово 2 (3,4…) рази на рік проводити дні «прямої демократії». Тобто чітко визначити дні, коли будуть відбуватися місцеві референдуми, і фінансування цих референдумів закласти в місцевому бюджеті. Кількість питань не обмежувати, і окремо проводити інформування по кожному з питань. Не зважаючи на те, що ця ідея здобула значну підтримку як серед учасників фокус-груп, так і серед експертів під час опитування, дану норму навряд чи можна буде імплементувати в рамках даного законопроекту. Більш того, така практика взагалі ставить під сумнів основи представницької демократії, оскільки фактично можна буде розпустити міську раду і розділити повноваження між референдумом і виконкомом.

Найактуальніші пропозиції будуть надані Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування у вигляді порівняльної таблиці для подальшого врахування при підготовці законопроекту до другого читання.