Світова практика та український досвід використання механізму парламентських слухань та слухань у комітетах як інструменту контрольної функції парламенту (3 частина)

Парламентські слухання, присвячені інформаційній політиці та забезпеченню свободи слова

Парламентські слухання “Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи” (10.04.1997)
(Про рекомендації учасників парламентських слухань “Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи” (236/97-ВР від 25.04.1997))

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники парламентських слухань дійшли висновку, що законодавча база, яка покликана гарантувати реалізацію прав громадян на свободу вираження своїх думок, на доступ до інформації, прав засобів масової інформації та журналістів залишається недостатньою і суперечливою. Така ситуація вимагає подальшої законотворчої роботи та розробки концепції національного інформаційного простору України.

Вони висловили тривогу щодо того, що наявні можливості чинного законодавства для гарантування свободи слова та інформаційної діяльності належним чином не використовуються; мають місце факти відкритого ігнорування і порушення законів, у тому числі з боку органів державної виконавчої влади; існує цензура (відкрита і прихована), яка спрямовується не на захист основоположних державних інтересів, а на захист інтересів та іміджу окремих політичних сил і політиків, що особливо виявляється в галузі телебачення і радіомовлення, де виконавчою владою підтримуються однобічні програми; ігнорується право Верховної Ради України як однієї із сторін на засновництво і регулювання діяльності Національної телекомпанії та Національної радіокомпанії України;управління інформаційною сферою практично повністю здійснюється виконавчою владою, та підпорядковано Президентові України.

Занепокоєння учасників слухань викликала також юридична і технічна беззастережність окремих нововведень, зокрема “інтернету”, який, на їх думку “може, з одного боку, посилити загрозу для державних таємниць, особистої конфіденційної інформації громадян, а з іншого, збільшити залежність національного інформаційного простору від зарубіжної продукції, чужої інформаційної політики”.

Учасники слухань констатували, що судова практика ще не стала надійним інструментом гарантування свободи слова, захисту діяльності засобів масової інформації і професійної творчої діяльності журналістів, частішають факти переслідування журналістів за їх професійну і творчу діяльність, замахів на них та їхнє майно. Не налагоджено державної підтримки засобів масової інформації та журналістів.

Кабінету Міністрів України рекомендовано:

  • забезпечити розробку та представлення на розгляд Верховної Ради України проектів концепції становлення і розвитку національного інформаційного простору України, основ інформаційної політики держави, проектів законів з питань розвитку телебачення і радіомовлення, про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, про задоволення інформаційних потреб суспільства;
  • сприяти розвитку сучасної матеріально-технічної бази інформаційних галузей, запровадженню науково-технічного прогресу, гарантування інформаційної безпеки суспільства;
  • вишукати можливість економічної підтримки засобів масової інформації; вжити заходів, спрямованих на послідовне збільшення обсягів друкованої продукції, полегшення доступу до неї малозабезпечених верств населення.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Кабінетом Міністрів України у період з дня схвалення рекомендацій учасників парламентських слухань та до проведення чергових слухань з проблем свободи слова в Україні на розгляд парламенту було внесено ряд проектів законів з відповідної проблематики:проект Закону про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, про інформаційну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, про внесення змін до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, про Основи державної інформаційної політики, про міжнародний обмін масовою інформацією тощо. Однак законом став лише один із них – про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” (№193-XIV від 20.10.1998).

Діяльність Кабінету Міністрів України було оцінено парламентом у Постанові “Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади щодо забезпечення свободи слова, задоволення інформаційних потреб суспільства та розвитку інформаційної сфери в Україні” №430-XIV вiд 16.02.1999. Заслухавши інформацію Кабінету Міністрів України про стан справ в інформаційній сфері і ознайомившись з підготовленими до відповідного “Дня Уряду України” матеріалами, Верховна Рада України відзначила, що Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади належним чином не забезпечують реалізацію державної інформаційної політики, спрямованої на утвердження свободи слова, плюралізму і демократичних засад інформаційної діяльності, інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України, зміцнення і розвиток її інформаційної інфраструктури. Кабінет Міністрів України не забезпечив виконання Указу Президента України від 22 квітня 1998 року №346/98 “Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері”. Органами виконавчої влади всупереч Указу Президента України від 21 липня 1997 року №663/97 ігноруються схвалені Верховною Радою України рекомендації учасників парламентських слухань від 10 квітня 1997 року “Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи”. Отже, діяльність Кабінету Міністрів України щодо забезпечення свободи слова, задоволення інформаційних потреб суспільства та розвитку інформаційної сфери була визнана незадовільною.

Висновки:

Більшість рекомендацій учасників парламентських слухань Кабінетом Міністрів України виконано не було.

Парламентські слухання “Інформаційна політика України: стан і перспективи” (12.05.1999)
(Про підсумки парламентських слухань “Інформаційна політика України: стан і перспективи” (№705-XIV від 02.06.1999)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники слухань прийняли рішення зобов’язати Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування до безумовного, неухильного виконання Постанови Верховної Ради України від 16 лютого 1999 року “Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади щодо забезпечення свободи слова, задоволення інформаційних потреб суспільства та розвитку інформаційної сфери в Україні”.

Кабінету Міністрів України, зокрема, доручено:

  • спрямувати зусилля на цілеспрямоване створення в реально найстисліші строки умов для звільнення від податку на додану вартість операцій з продажу матеріалів вітчизняного виробництва та товарів критичного імпорту для вітчизняних засобів масової інформації, потреб книговидання і фільмовиробництва та операцій з розповсюдження друкованих періодичних видань, книжкової продукції, кінопрокату, внесення відповідних змін до чинних законів України та підготовку з цією метою нових законодавчих актів;
  • створити умови для фактичного забезпечення визначених законами України обов’язкових квот національної кіновідеопродукції в кінопрокаті і на телебаченні та граничних рівнів іноземного інвестування національного телерадіоінформаційного простору та кіновиробництва (з цією метою створити загальнонаціональний фонд кіно – та відеопродукції);
  • забезпечити пільгові умови щодо розповсюдження національної кіновідеопродукції;
  • прискорити підготовку та внесення на розгляд Верховної Ради України проектів законів України про державні пріоритети у галузях культури, мистецтва, інформаційної політики та видавничої справи, про внесення змін до відповідних законів України, якими передбачити надання статусу національних окремим видавництвам і організаціям інформаційної сфери та податкових пільг при виконанні ними державних замовлень;
  • забезпечити одночасне проведення дійових заходів, спрямованих на сприяння поширенню інформаційної і духовно-культурної продукції України в зарубіжних країнах, підготувати і подати в 1999 році на розгляд Верховної Ради України відповідний законопроект;
  • внести до 1 вересня 1999 року на розгляд Верховної Ради України невідкладні законопроекти щодо свободи слова та інформаційної діяльності і виробити єдиний комплексний перспективний план подальшої законопроектної роботи, спрямованої на вдосконалення інформаційного законодавства України, утвердження в інформаційній сфері верховенства закону і права, забезпечення свободи слова, державної підтримки засобів масової інформації, видавничої справи, інформаційної інфраструктури та соціального захисту творчих працівників.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

У період з 12.05.1999 (дата проведення слухань на тему: “Інформаційна політика України: стан і перспективи”) по 16.01.2001 (парламентські слухання “Щодо стану інформаційної безпеки України, проблем інформаційної діяльності та свободи слова”) з ініціативи Кабінету Міністрів України не було прийнято жодного закону, який би сприяв реалізації рекомендацій учасників слухань.

Аналізуючи результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань щодо надання вітчизняним видавцям податкових пільг, слід зазначити, що податкові пільги видавцям були надані ще Законом «Про податок на додану вартість» у 1997 році й стосувалися звільнення від оподаткування операцій з продажу книжок, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників (з 2000 року це положення стосується лише вітчизняного виробництва). Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування» від 17 травня 2001 року звільнялося від сплати мита та податку на додану вартість ввезення товарів, пов’язаних з видавничою справою, а також виключалися зі складу валових доходи, отримані від продажу видавничої продукції замовнику або безпосередньому споживачу. Цим Законом було закріплено дію таких пільг до 1 січня 2003 року: звільнення від сплати мита та податку на додану вартість при ввезенні на територію України групи товарів, пов’язаних з видавничою справою (фарба друкарська, папір та картон, друкарські та брошурувальні машини тощо); запровадження пільгового торгового патенту для суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю періодичними виданнями друкованих засобів масової інформації, книгами, брошурами, альбомами, буклетами, плакатами, картографічною продукцією, що видаються юридичними особами – резидентами України; невключення до складу валових доходів платника податку доходи, отримані від продажу видавничої продукції замовнику або безпосередньому споживачу. Хоча згаданий закон і сприяв виконанню рекомендацій учасників слухань, ініціатива щодо його прийняття виходила від Президента України.

Висновок

Жодну рекомендацію учасників слухань Уряд не виконав.

Парламентські слухання “Щодо стану інформаційної безпеки України, проблем інформаційної діяльності та свободи слова” (16.01.2001)
(Про підсумки парламентських слухань “Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України” (№2498-III від 07.06.2001)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники парламентських слухань констатували, що стан справ та тенденції в сфері інформаційної діяльності та свободи слова свідчать про серйозну кризу і значні відхилення від демократичного розвитку. Зокрема, поширено практику використання найвпливовіших засобів масової інформації для дезорієнтації населення щодо ситуації в країні, нав’язування політичних оцінок, маніпулювання громадською думкою. Державні засоби масової інформації фактично перетворено на знаряддя політичної боротьби. Органи державної влади та посадові особи, відповідальні за формування інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки, позбавлені можливості повноцінно виконувати свої функції. Засоби масової інформації, які прагнуть бути об’єктивними, нерідко під сумнівними приводами притягаються до відповідальності, переслідуються податковими та іншими контролюючими органами, а над незалежними журналістами чиняться фізичні розправи. Стан справ стосовно забезпечення в Україні реальної свободи слова і права громадян на об’єктивну інформацію викликає занепокоєння Ради Європи, інших міжнародних організацій, професійних та правозахисних організацій.

Верховна Ради України визнала незадовільним стан справ у сфері забезпечення діяльності засобів масової інформації, свободи слова і додержання прав громадян на вільний доступ до інформації.

Учасники слухань рекомендували взяти до відома та виконання адресовані органам державної влади України рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи, що містяться в Резолюції №1239 від 25 січня 2001 року “Свобода вираження поглядів та переконань і функціонування парламентської демократії в Україні” (зокрема щодо: необхідності внесення змін до законів України щодо відшкодування моральної шкоди, кримінальної, цивільної, адміністративної відповідальності за поширення недостовірної інформації, наклеп, образу; внесення змін до Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” відповідно до експертного висновку, наданого Радою Європи; ратифікації Європейської конвенції про транскордонне телебачення тощо). Звернути увагу Президента України, Кабінету Міністрів України на невиконання правових актів, прийнятих за результатами парламентських слухань: “Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи” (10 квітня 1997 року), “Інформаційна політика України: стан і перспективи” (15 січня 1999 року) та Дня Уряду на тему: “Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади щодо забезпечення свободи слова, задоволення інформаційних потреб суспільства та розвитку інформаційної сфери в Україні” (9 лютого 1999 року), Указу Президента України від 21 липня 1997 року №663/97 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 1997 року “Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин”.

Учасники слухань вирішили визнати незадовільним стан національної безпеки України в інформаційній сфері, що знайшло свій вияв передусім у втраті контролю за використанням радіочастотного ресурсу України, уповільненні розвитку новітніх інформаційних технологій, протекціонізмі зарубіжним суб’єктам інформаційних відносин на національному ринку інформаційних послуг, ігноруванні посадовими особами органів державної влади, керівниками засобів масової інформації норм законодавства України в інформаційній сфері.

Кабінету Міністрів України було запропоновано денонсувати Угоду між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі телебачення і радіомовлення від 23 жовтня 2000 року як таку, що суперечить законодавству України і спрямована проти вітчизняних телерадіоорганізацій, які діють у повній відповідності з вимогами законодавства України в інформаційній сфері.

Було прийняте рішення схвалити пропозиції Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації щодо законодавчого оформлення результатів парламентських слухань “Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України”. З цією метою:

  • внести до порядку денного сьомої сесії Верховної Ради України третього скликання та невідкладно розглянути проект Закону України про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань “Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України” (реєстр. №7338);
  • внести до порядку денного сьомої сесії Верховної Ради України третього скликання та невідкладно розглянути проект Концепції роздержавлення засобів масової інформації в Україні;
  • забезпечити законодавчу базу для запровадження в Україні системи Суспільного телебачення і радіомовлення з урахуванням пропозицій Президента України до Закону України “Про створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України”;
  • законодавчо розв’язати проблему забезпечення конституційних прав громадян на інформацію та захисту журналістів і засобів масової інформації від переслідування в суді за критику (відповідальність за поширення недостовірної інформації, її спростування та відшкодування пов’язаної з її поширенням моральної шкоди).

Кабінету Міністрів України рекомендовано:

  • переглянути механізм та порядок надання засобам масової інформації державної підтримки і внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо відповідних змін до законодавства України;
  • вжити заходів щодо забезпечення соціального захисту журналістів, внести відповідні зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року №377 “Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”;
  • з урахуванням пропозицій та побажань працівників друкованих засобів масової інформації врегулювати проблеми, пов’язані з встановленням граничних розмірів тарифів на прийом передплати та доставку передплатникам друкованих видань;
  • для створення сприятливих умов діяльності вітчизняних розповсюджувачів преси зменшити розміри орендної плати за землекористування і заборонити встановлення не передбачених законодавством України зборів та платежів для цих підприємств, спростити порядок розповсюдження преси.

Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації рекомендовано опрацювати висловлені під час парламентських слухань пропозиції та відповідно до них:

  • спільно з Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України, Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення завершити підготовку івнести на розгляд Верховної Ради України проекти Концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України(друге півріччя 2001 року), Концепції розвитку в Україні глобальних інформаційних мереж (друге півріччя 2001 року),Концепції інформаційної безпеки України (перше півріччя 2001 року), Інформаційного кодексу України;
  • протягом місяця з дня набрання чинності цією Постановою внести на розгляд Верховної Ради України в другому читанні проект положення про редакційну раду газети Верховної Ради України “Голос України”, а після його прийняття – підготувати матеріали щодо формування редакційної ради за пропозиціями депутатських фракцій і груп парламенту.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Хоча учасники слухань рекомендували денонсувати Угоду між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі телебачення і радіомовлення від 23 жовтня 2000 року як таку, що суперечить законодавству України і спрямована проти вітчизняних телерадіоорганізацій, які діють у повній відповідності з вимогами законодавства України в інформаційній сфері, вона досі залишається чинною.

Досі триває робота над законодавчим врегулюванням питання роздержавлення засобів масової інформації в Україні та створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення. Зокрема, на розгляді комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації перебувають проекти законів «Про Концепцію роздержавлення засобів масової інформації в Україні» (№2464 від 28.11.2002, внесений народним депутатом України Є.Жовтяком), «Про створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України» (№1187 від 11.06.2002, внесений народними депутатами України Є.Жовтяком та Б.Беспалим), «Про систему Громадського телебачення і радіомовлення України» (№3220 від 11.03.2003, внесений народним депутатом України Л. Лук’яненком). Залишається актуальною проблема розробки ряду інших проектів законів, що задані у рекомендаціях учасників парламентських слухань(зокрема, йдеться про проекти Концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України, Концепції інформаційної безпеки України, Інформаційного кодексу України тощо).

За наслідками проведення парламентських слухань «Щодо стану інформаційної безпеки України, проблем інформаційної діяльності та свободи слова» було прийнято Закон, який має відповідну назву «Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стан інформаційної безпеки України» (№2680-III від 13 вересня 2001 року). Відповідним законом передбачено внесення змін до Закону України “Про оренду державного і комунального майна”, Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року N56-93 “Про місцеві податки і збори”, Закону України “Про телебачення і радіомовлення” та “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.

У рамках рекомендації Кабінету Міністрів України на підставі матеріалів парламентських слухань протягом трьох місяців з дня набрання чинності відповідною Постановою розробити та внести на розгляд парламенту ряд змін до законодавства, було розроблено лише один проект закону про внесення зміни до статті 14 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” (№8126 від 27.09.2001).

Разом із тим, слід відзначити, що все ж було внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року №377 “Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” (Постанова КМУ №1221 від 26 вересня 2001 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 р. №377).

Висновки:

Рекомендації учасників парламентських слухань було виконано частково.

Парламентські слухання “Суспільство, засоби масової інформації, влада:
свобода слова та цензура в Україні” (04.12.2002)
(Про підсумки парламентських слухань “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні” (№441-IV від 16.01.2003))

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Під час парламентських слухань “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні” було проаналізовано ситуацію, що склалася в галузі діяльності засобів масової інформації, місце і роль засобів масової інформації в системі соціальних інституцій та у взаєминах із інститутами влади й суспільством у цілому.

Учасники слухань відзначили відсутність достатніх, у тому числі й законодавчих, умов для виконання засобами масової інформації функцій інформування, громадської критики й контролю, а також налагодження процесу комунікації у суспільстві; відсутність умов для економічної незалежності засобів масової інформації, що є основною передумовою обмеження конституційних прав громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань.

Вони констатували, що в Україні склалася загрозлива ситуація із забезпеченням основних прав та свобод людини й громадянина на отримання повної, неупередженої інформації, необхідної для прийняття усвідомлених рішень. Значного поширення набув тиск на журналістів під час виконання ними своїх професійних обов’язків, що є фактично запровадженням політичної цензури. Засоби масової інформації втрачають належну їм у демократичному суспільстві функцію посередника між владою та суспільством.

Виконання Кабінетом Міністрів України, Генеральною прокуратурою України, Державним комітетом інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення рекомендацій та пропозицій, викладених у Постанові Верховної Ради України від 7 червня 2001 року “Про підсумки парламентських слухань “Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України”,стосовно неухильного дотримання вимог законодавства України в інформаційній сфері, забезпечення конституційних прав громадян на свободу слова та вільне збирання, використання і поширення інформації, було визнано незадовільним.

Кабінету Міністрів України було рекомендовано взяти до виконання пропозиції учасників парламентських слухань, зокрема,щодо підготовки та подання до Верховної Ради України проекту Закону України про приєднання України до Європейської конвенції про транскордонне телебачення.

Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації було доручено у двотижневий термін опрацювати пропозиції учасників парламентських слухань та організувати подання до Верховної Ради України та визначення в установленому порядку як невідкладного проекту Закону України про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні”, у якому врахувати пропозиції учасників парламентських слухань щодо: визначення поняття правопорушення “цензура” та визначення відповідальності за таке правопорушення посадових осіб; закріплення європейських принципів журналістської діяльності, зокрема, стосовно об’єктивності, збалансованості подання інформації та виявлення нейтральності засобів масової інформації при поданні ними інформації, а також визначення правового забезпечення цих принципів; встановлення норм, які б унеможливлювали переслідування засобів масової інформації та журналістів за їх професійну діяльність; встановлення додаткових гарантій реалізації трудових прав працівників засобів масової інформації, зокрема, щодо порядку та форм оплати праці, порядку звільнення працівників тощо; встановлення норм адміністративної відповідальності посадових осіб за ненадання інформації на інформаційні запити осіб, подані згідно з статтею 32 Закону України “Про інформацію”.

Верховній Раді України рекомендовано:

  • впродовж третьої сесії четвертого скликання розглянути проект Закону України про створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України (реєстр. №1187);
  • внести до порядку денного третьої сесії четвертого скликання та розглянути проект Закону України про Концепцію роздержавлення засобів масової інформації в Україні (реєстр. №2464);
  • розглянути пропозиції щодо скасування окремих обмежень на здійснення рекламної діяльності з метою посилення економічної незалежності засобів масової інформації; вдосконалення механізму та порядку державної підтримки засобів масової інформації; порядку акредитації представників засобів масової інформації при органах державної влади; внесення змін до законів України з метою запровадження єдиної ліцензії на здійснення телерадіомовлення, вдосконалення механізмів регулювання ліцензійних процедур виходячи з принципів прозорості та об’єктивності прийняття рішень; внесення змін до законів України в інформаційній галузі за рекомендаціями експертів Ради Європи.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

За наслідками парламентських слухань Верховною Радою України було прийнято Закон про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні” (№676-IV від 03.04.2003). Цим законодавчим актом, зокрема, було внесено ряд змін та доповнень до чинного інформаційного законодавства України в частині регулювання права на отримання інформації від державних органів та посадових осіб, вирішення справ про захист честі й гідності, встановлення відповідальності за порушення законодавства про діяльність засобів масової інформації тощо. Вперше було дано визначення цензури, встановлено адміністративну відповідальність за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, або надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація має бути надана на запит фізичної або юридичної особи відповідно до Закону України “Про інформацію” або “Про звернення громадян”, врегульовано ряд спірних питань щодо відповідальності за приниження честі й гідності тощо.

Кабінетом Міністрів України не було виконано рекомендацію щодо підготовки та подання до Верховної Ради України проекту Закону України про приєднання України до Європейської конвенції про транскордонне телебачення.

Незважаючи на рекомендації учасників парламентських слухань досі перебувають на розгляді комітету проект закону про створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України (реєстр. №1187) та про Концепцію роздержавлення засобів масової інформації в Україні (реєстр. №2464). Отже, у законодавчій сфері зроблено доволі небагато, слід відзначити лише прийняття нової редакції Закону України «Про рекламу» (№1121-IV від 11.07.2003)

Висновок:

Найважливіші рекомендації учасників слухань частково було виконано, однак ті рекомендації, які стосувались безпосередньо Кабінету Міністрів України виконані не були.

Парламентські слухання “Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України” (10.12.2003)
(Про рекомендації парламентських слухань “Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору Украї¬ни”
від 10 грудня 2003 року (№1587-IV від 04.03.2004))

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники слухань вирішили визнати роботу Кабінету Міністрів України, Державного комітету зв’язку та інформатизації України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо повноцінного розвитку телерадіоінформаційного простору України в умовах запровадження новітніх технологій недостатньо ефективною.

Було прийнято рішення рекомендувати Кабінету Міністрів України врахувати у своїй роботі пропозиції учасників парламентських слухань щодо: підготовки до 1 червня 2004 року державної програми модернізації мереж мовлення УР-1, УР-2, УР-3 для поширення програм радіомовлення в діапазоні радіочастот 88-108 мГц та відновлення радіомовлення в діапазонах довгих і середніх хвиль; підготовки до 1 вересня 2004 року державної програми впровадження цифрових технологій в ефірні мережі Українитощо.

Вважати за необхідне з урахуванням пропозицій та рекомендацій учасників парламентських слухань на п’ятій сесії Верховної Ради України четвертого скликання розглянути як невідкладні проекти: Закону України про внесення змін до Цивільного та Цивільного процесуального кодексів України (щодо права на інформацію) (реєстр. №3547); Закону України про внесення змін до Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” (друге читання, реєстр. №3283); Закону України про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” (друге читання, реєстр. №3651); Постанови Верховної Ради України про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у передвиборний період 2004 року(реєстр. №4275).

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

З урахуванням рекомендацій учасників парламентських слухань народними депутатами України у травні 2005 року було прийнято Постанову про передачу на доопрацювання проекту Закону України про внесення змін до Цивільного та Цивільного процесуального кодексів України (щодо права на інформацію) (№3547), який 21 жовтня 2004 року прийнято основу. Щодо проекту закону про внесення змін до Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”(№3283), то його було розглянуто у другому читанні лише під час роботи шостої сесії Верховної Ради України IV скликання, а вже 3 березня 2005 року повторно прийнято із пропозиціями Президента України від 12 листопада 2004 року. Постанову Верховної Ради України про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у 2004 році було прийнято 16 березня 2004 року (№1604-IV).

Щодо діяльності уряду, то рекомендації учасників парламентських слухань виконані не були.

Висновок

Частина рекомендацій, виконання яких було покладено на парламент, знайшли своє втілення. Щодо рекомендацій, які були адресовані уряду, то їх виконано не було.

Парламентські слухання, присвячені питанням гуманітарної політики

Парламентські слухання “Щодо вшанування пам’яті жертв голо¬домору
1932-1933 років” (12.02.2003)
(Про Рекомендації парламентських слухань щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років (№607-ІV від 06.03.2003)

Учасники парламентських слухань відзначили, що далеко не все, пов’язане з історією голодомору 1932-1933 років, який слід визнати актом геноциду Українського народу, до кінця розкрито і з’ясовано. Передусім Верховна Рада України досі не давала належної політико-правової оцінки цій трагедії. Було підкреслено, що така ситуація є неприпустимою. Адже Україна вже понад 10 років є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, де відбуваються активні процеси відродження національної самосвідомості та історичної пам’яті народу. Учасники парламентських слухань наголосили також на відсутності у законодавстві України будь-яких положень стосовно подолання наслідків голодомору 1932-1933 років чи інших пов’язаних з ним питань.Разом з тим позитивні зрушення у дослідженні і висвітленні фактів голодомору 1932-1933 років та вшануванні його жертв вже намітилися. Відбуваються наукові конференції, “круглі столи”, присвячені цій темі, проводяться мітинги-реквієми, встановлюються пам’ятні знаки, здійснюється видання документальних матеріалів тощо. Активізувалася діяльність правозахисних та інших громадських організацій, які безпосередньо займаються вивченням проблеми голодомору 1932-1933 років.

За наслідками парламентських слухань Верховній Раді України, зокрема, було доручено:

  • разом з Кабінетом Міністрів України порушити у встановленому порядку питання перед Організацією Об’єднаних Націй про визнання голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу;
  • забезпечити належний рівень і результативність спеціального засідання Верховної Ради України, яке має відбутися 7 травня 2003 року з метою вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років (пункт 1 Постанови Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року №258-IV “Про 70-ті роковини голодомору в Україні”);
  • прийняти в установленому порядку Закон України про визнання факту геноциду української нації у 1932-1933 рокахтощо.

Кабінету Міністрів України запропоновано:

  • внести відповідно до законодавства до Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодомору 1932-1933 років, його наслідків для Українського народу та про статус потерпілих від голодомору;
  • подати пропозиції про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” щодо фінансування в поточному році заходів, пов’язаних із вшануванням пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років;
  • передбачити у проекті Закону України про Державний бюджет України на 2004 рік кошти на фінансування заходів, пов’язаних із вшануванням пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років;

спорудити у центральній частині столиці України – місті Києві (вулиця Січневого повстання, 1) Державний історико-меморіальний комплекс жертв голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій, включаючи монумент, музей, конференц-зал, науково-дослідний центр та інші необхідні функціональні приміщення, для цього передбачити у проекті Закону України про Державний бюджет України на 2004 рік кошти на його спорудження.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Перш за все слід зазначити, що значна частина положень, які були закріплені у рекомендаціях учасників парламентських слухань, було “запозичено” із прийнятої раніше Постанови Верховної Ради України про 70-ті роковини голодомору в Україні (№258-IV від 28.11.2002).

Згадане у рекомендаціях спеціальне засідання Верховної Ради України було перенесено і відбулось 14 травня 2003 року.“Спеціальне засідання” тривало кілька хвилин і, по суті, являло собою виступ Г.Удовенка з відповідної проблеми. Вже 15 травня було прийнято Постанову Верховної Ради України про Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років (№789-IV від 15.05.2003) у якій, зокрема, зазначено, що “в умовах незалежної України страхітливу правду про ті роки має офіційно оприлюднити держава, оскільки голодомор 1932-1933 років був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду. Ми, учасники спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року, чинимо це сьогодні, визнаючи голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу за диявольським задумом сталінського режиму”.

Восени 2003 року в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку було ухвалено декларацію щодо українського Голодомору 1932-33 рр.,співавторами якої виступили близько 30 країн-членів ООН. Свою підтримку декларації висловили ще понад 20 країн, включно з Росією, США та ЄС. В декларації Голодомор названо трагедією українського народу та засуджено тоталітарний режим 30-х років, який вчинив голод на Україні. В ній міститься також заклик вшанувати пам’ять мільйонів українських громадян, загиблих у 1932-33 роках, а також померлих внаслідок голоду, колективізації та громадянської війни у Росії, Казахстані та на Північному Кавказі. Хоча декларація визнає Голодомор національною трагедією українського народу, слово “геноцид” там не вживається, на противагу тому, як це планував український уряд на початку року, оскільки таке формулювання виявилось неприйнятним для низки країн.

З боку уряду у напрямі реалізації рекомендацій учасників парламентських слухань щодо спорудження у столиці України Державного історико-меморіального комплексу жертв голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій було затверджено Розпорядження КМУ №264-р вiд 14.05.2003 “Про увічнення пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років”, яким окреслено ключові кроки та коло суб’єктів відповідальних за їх реалізацію, було оголошено конкурс на кращий проект Державного історико-меморіального комплексу. Згідно із “Відомостями про виконання постанов Верховної Ради України, прийнятих за результатами проведених у Верховній Раді України парламентських слухань за період роботи Верховної Ради четвертого скликання” станом на 5 вересня 2003 року оргкомітетом конкурсу було розглянуто вісім майданчиків під спорудження меморіалу і обрано найприйнятніший із них (ділянка на березі Дніпра, яка прилягає до парку імені В.Примакова на Набережному шосе).

Передбачений рекомендаціями урядовий законопроект щодо політико-правової оцінки голодомору 1932-1933 років не було зареєстровано у парламенті, як і проект про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік”щодо фінансування в поточному році заходів, пов’язаних із вшануванням пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років.

Висновки

Слід зазначити, що ряд рекомендацій учасників парламентських слухань, які мають організаційний характер, було виконано. Зокрема, на виконання рішень Кабінету Міністрів України, Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні в усіх регіонах України проводилась робота з упорядкування могил, складання реєстру пам’ятників і пам’ятних знаків жертвам голодомору, до яких у День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій покладено траурні вінки та квіти, проведено молитви та панахиди. Серед інших заходів – видано та розповсюджено матеріали парламентських слухань щодо вшанування пам’яті жертв голодомору, широко висвітлена тема цих трагічних подій у ЗМІ. Державним комітетом архівів України організовано та відкрито спеціалізовану україномовну веб-сторінку, яка присвячена трагедії Українського народу тощо. Разом із тим, політико-правової оцінки голодомору 1932-1933 років у окремому законодавчому акті не було дано. Таким чином, рекомендації учасників парламентських слухань було виконано частково.

Парламентські слухання “Про функціонування української мови в Україні” (12.03.2003)
(Про Рекомендації парламентських слухань “Про функціонування української мови в Україні” (№886-IV від 22.05.2003)

Учасники парламентських слухань “Про функціонування української мови в Україні”, обговоривши мовну ситуацію в державі,відзначили, що на дванадцятому році незалежності українська мова як державна мова в Україні не набула належного поширення в усіх сферах суспільного життя. Вони дійшли висновку, що законодавча база в Україні з цього питання відповідає загальноприйнятій світовій практиці й узгоджується з відповідними міжнародно-правовими актами. Однак, мовна ситуація в державі свідчить про те, що лише задекларованості державного статусу української мови для повноцінного та незворотного утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо – необхідні механізми реалізації вищезазначених правових документів щодо функціонування української мови, а також врегулювання питань, пов’язаних з удосконаленням юридичної відповідальності за порушення законів, які регулюють питання використання державної мови. Попри відсутність міжнаціональних конфліктів, досягнуту стабільність і толерантність у міжетнічних стосунках, законодавче та реальне забезпечення прав усіх національних меншин в Україні мовне питання часто перетворюється на дестабілізуючий чинник суспільного життя, що гальмує процес творення суверенної, демократичної, правової держави.

За наслідками проведення слухань Верховній Раді України доручено:

  • відкласти ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин до прийняття Верховною Ради України закону України про розвиток і застосування мов в Україні, яким буде передбачено реальний механізм захисту і утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя;
  • запровадити починаючи з 2004 року щорічні парламентські слухання, присвячені розвитку та функціонуванню української мови в Україні.

Кабінету Міністрів України, зокрема, запропоновано:

  • розробити та внести на розгляд Верховної Ради України наступні нормативно-правові акти: проект Концепції державної мовної політики України; проект загальнодержавної Програми розвитку, функціонування та дослідження української мови на 2004-2010 роки; проект закону України про розвиток і застосування мов в Україні (до 1 липня 2003 року); проекти законів України про внесення змін до відповідних законів України з метою заборони заснування в Україні засобів масової інформації іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства, забезпечення україномовній продукції не менш як 70 відсотків часу трансляції та місця на шпальтах друкованих засобів масової інформації, відмови телеорганізаціям, які порушують закони, що регулюють питання використання державної мови, в отриманні чи продовженні ліцензії на право користування каналами мовлення, запровадження пільгового оподаткування та іншої фінансової підтримки україномовної друкованої продукції, періодичних видань, кіно- та аудіопродукції, передбачення відповідальності за порушення законів, що регулюють питання застосування державної мови в Україні, зокрема для посадових осіб, які при виконанні своїх посадових обов’язків використовують як засіб спілкування іншу, не державну мову, передбачення у законодавстві про національні меншини положення про обов’язковість володіння державною мовою громадянами, які належать до національних меншин і постійно проживають в Україні;
  • створити у структурі Кабінету Міністрів України управління з питань мовної політики;
  • враховувати щорічно при підготовці проекту закону України про Державний бюджет України на відповідний рік видаткина забезпечення виконання заходів, пов’язаних з розвитком, функціонуванням та дослідженням української мови, в тому числі за межами України;
  • передбачити починаючи з 2004 року збільшення асигнувань на розвиток та дослідження української мови, реалізацію додаткових заходів щодо розширення сфери її функціонування як державної;
  • сприяти збільшенню кількості та накладів видань художніх творів національної і світової класики, науково-популярної, технічної, довідкової літератури українською мовою для різних вікових груп населення;
  • розробити заходи щодо підтримки випуску національної кіно -, відео -, аудіопродукції, тиражування кращих українських фільмів, а також дублювання і озвучення українською мовою творів світового кіномистецтва;
  • сприяти забезпеченню фінансування державних програм із створення національної словникової бази, зокрема програми “Словники України”, а також підготовки до друку багатотомних енциклопедичних видань та створення їх електронних варіантів: Українського енциклопедичного словника у трьох томах, Української літературної енциклопедії у п’яти томах, академічної граматики української мови, енциклопедії “Географічні назви України”, енциклопедії “Українська мова”, Шевченківської енциклопедії в чотирьох томах, повного зібрання творів Т.Г. Шевченка у дванадцяти томах, словника українських діалектів у п’ятнадцяти томах, Лексичного атласу української мови, серії “Найкращі українські книжки для дошкільнят” тощо.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Виконати доручення щодо відкладення ратифікації Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин до прийняття Верховною Ради України закону про розвиток і застосування мов в Україні було неможливо, оскільки Хартію було ратифіковано Законом України від 15 травня 2003 року, тоді як Постанову про ратифікацію парламентських слухань прийнято 22 травня 2003 року.

Щодо закону про розвиток і застосування мов в Україні, то до Верховної Ради України було внесено вісім альтернативних законопроектів (№3410 від 17.04.2003 внесли народні депутати П.Мовчан та К.Ситник, №3410-1 від 11.02.2004 – Н.Шуфрич, М.Шульга, І.Гайдош, №3410-2 від 11.07.2003 – В.Горбачов, С.Матвієнков, С.Іванов, №3410-3 від 11.07.2004 – І.Юхновський, №3410-4 від 15.07.2004 – В.Янукович (від Кабінету Міністрів України), №3410-5 від 13.09.2004 – О.Царьов, №3410-6 від 05.10.2004 – Я.Сухий, Г.Дашутін, Ю.Іоффе, №3410-7 від 05.10.2004 – Л.Черновецький, №3410-8 від 21.01.2005 – О.Мороз) спрямованих на регулювання цієї сфери суспільного життя, проте жоден із них не ставився на голосування у сесійній залі.

Вже зараз можна констатувати, що запровадження, починаючи з 2004 року, щорічних парламентських слухань, які були б присвячені розвитку та функціонуванню української мови в Україні не виконано. На розгляд парламенту навіть не було внесено постанову про проведення слухань із такою тематикою у 2004 році.

На виконання рекомендацій парламентських слухань Міністерством освіти та науки України було розроблено та внесено до Кабінету Міністрів проект Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004 – 2010 роки. Зазначену програму затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №1546 від 02.10.2003 року.

Кабінету Міністрів України було доручено розробити та внести на розгляд Верховної Ради України ряд нормативно-правових актів, що не було зроблено (зокрема, йдеться про проект Концепції державної мовної політики України, проекти законів України про внесення змін до відповідних законів України забезпечення україномовній продукції не менш як 70 відсотків часу трансляції та місця на шпальтах друкованих засобів масової інформації тощо). Вже згаданий проект закону “Про розвиток і застосування мов в Україні” (№3410-4) було внесено на рік пізніше запланованого, а саме 15 липня 2004.

Досі у структурі Кабінету Міністрів України не створено управління з питань мовної політики.

На виконання пропозиції щодо заходів пов’язаних із відзначенням у 2004 році 190-ої річниці від дня Т.Г.Шевченка, КМУ прийняв Розпорядження “Про затвердження плану заходів щодо відзначення 190-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка” (від 17 липня 2003 року №416-р).

Щодо фінансування різноманітних заходів, які сприяють розвитку української мови, то у Державному бюджеті на 2004 рік, на відміну від бюджету попереднього року, було передбачено бюджетні призначення за державною програмою “Духовний розвиток в Україні” у сумі 757.923,9 тис. гривень, з них за такими пріоритетними напрямами: розвиток національного телерадіоінформаційного простору – 264.503,4 тис. гривень; державні програми збереження історико-культурної спадщини, розвитку музейної справи, збереження бібліотечних і архівних фондів – 118.340,5 тис. гривень; державна підтримка національних та державних художніх колективів, концертних і циркових організацій та розвиток національного театрального мистецтва – 90.048,6 тис. гривень; загальнодержавна програма розвитку національної кіноіндустрії – 20.200 тис. гривень; державна підтримка вітчизняного книговидання – 43.610 тис. гривень.

Щодо інших заходів реалізації державної мовної політики то, наприклад, загальну суму коштів виділених на комплексні заходи з всебічного розвитку української мови було збільшено вдвічі – з 10 000,0 до 20 000,0 тис. гривень; таку ж суму закріплено у Державному бюджеті на 2005 рік.

В Україні поступово зростає кількість україномовних друкованих ЗМІ. На сьогодні, згідно із даними Державного комітету з питань телебачення та радіомовлення, виключно українською мовою зареєстровано 4084 друкованих ЗМІ (для порівняння, російською – 2620), змішаним текстом: українською та іншими мовами – 3051 (російською та іншими мовами – 3333), паралельними випусками: українською та іншими мовами – 3670 (російською та іншими мовами – 3603).

Висновки

Рекомендації учасників парламентських слухань було виконано частково.

Парламентські слухання „Духовна криза суспільства і шляхи її подолання”
(Постанова „Про Рекомендації парламентських слухань „Духовна криза суспільства і шляхи її подолання” №1689-IV від 20.04.2004)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники парламентських слухань рекомендували Кабінету Міністрів України:

  • забезпечити початок спорудження в м. Києві будівлі для зберігання рукописів класиків української літератури відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 7 квітня 2003 року № 307/2003 “Про відзначення 190-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка” та передбачити під час розробки проекту закону про Державний бюджет України на 2005 рік кошти на фінансування її спорудження;
  • забезпечити фінансування капітального ремонту Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 8 листопада 2001 року № 1055/2001 “Про вшанування пам’яті Івана Яковича Франка” і з нагоди 150-річчя від дня його народження;
  • провести реконструкцію Державного центру театрального мистецтва ім. Л.Курбаса відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Відкритість, дієвість, результативність”;
  • розробити та подати на розгляд Верховної Ради України у 2004 році: проект закону про культуру; проект закону про забезпечення молоді першим робочим місцем; проекти законів про внесення змін до чинних законодавчих актів щодо позачерговості виплати заробітної плати; проекти законів про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності за невиконання вимог посадових осіб Державного комітету України з нагляду за охороною праці; проект загальнодержавної програми гуманітарного розвитку України, в основу якої закласти необхідність прискореного розвитку інформаційно-освітніх процесів; проекти загальнодержавних програм щодо збереження замків України, дерев’яної церковної архітектури, розвитку туризму, охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини;
  • Розробити проекти законів щодо внесення змін до діючих галузевих законів про культуру; забезпечити передачу в установленому порядку бюджетних коштів, передбачених на охорону об’єктів культурної спадщини, від Міністерства культури і мистецтв України Міністерству внутрішніх справ України як головному розпоряднику бюджетних коштів;
  • у 2004 році внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 2003 року N 740 “Про підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників установ, закладів і організацій окремих галузей бюджетної сфери” щодо суттєвого підвищення розмірів ставок заробітної плати педагогічним працівникам, які займаються виховною роботою в навчальних закладах;
  • розробити та прийняти нормативно-правові акти щодо національно-патріотичного виховання молоді, захисту суспільної моралі, державної підтримки виховання дітей у сім’ї;
  • розробити нормативи фінансового забезпечення державних соціальних гарантій щодо витрат на утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від того, хто опікує дитину.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Закон України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” не передбачає фінансування спорудження  в Києві будівлі для зберігання рукописів класиків української літератури та фінансування капітального ремонту Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка. Також Урядом не було вжито заходів щодо реконструкції Державного центру театрального мистецтва ім. Л.Курбаса.

Що стосується виконання рекомендацій учасників слухань в частині розробки та внесення Кабінетом Міністрів на розгляд парламенту проектів законів, то 29.07.2004 на розгляд Верховної Ради було внесено проект Закону „Про культуру” (реєстр. № 6018; парламентом не розглядався та прийнятий не був), а також проект Закону „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо мобілізаційної підготовки та охорони праці)” (реєстр. № 4622 від 15.01.2004 р., прийнятий як Закон та підписаний Президентом України). В той же час Кабінет Міністрів не виконав ряд інших рекомендацій учасників слухань, зокрема – в частині розробки та внесення на розгляд законодавчого органу проектів законів про забезпечення молоді першим робочим місцем; про внесення змін до чинних законодавчих актів щодо позачерговості виплати заробітної плати; проекту загальнодержавної програми гуманітарного розвитку України; проектів загальнодержавних програм щодо збереження замків України, дерев’яної церковної архітектури, розвитку туризму, охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини тощо.

Закон „Про Державний бюджет України на 2005 рік” не передбачає передачі  бюджетних коштів, передбачених на охорону об’єктів культурної спадщини, від Міністерства культури і мистецтв України Міністерству внутрішніх справ України, тобто – відповідна рекомендація учасників парламентських слухань виконана не була.

Протягом 2004 року Кабінетом Міністрів України було підвищено на 10,8 % ставки посадових окладів працівників установ та закладів освіти (Постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2004 року № 166). Разом з тим, суттєвого підвищення посадових окладів тих педагогічних працівників, які займаються виховною роботою в навчальних закладах Уряд не здійснив.

Не були виконані і рекомендації учасників парламентських слухань, якими передбачалась розробка та прийняття Кабінетом Міністрів України проектів нормативно-правових актів  щодо національно-патріотичного виховання молоді, захисту суспільної моралі, державної підтримки виховання дітей у сім’ї; нормативів фінансового забезпечення державних соціальних гарантій щодо витрат на утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. У цій сфері Уряд обмежився лише схваленням Концепції законопроекту „Про державну підтримку сімей у вихованні дітей” (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року № 954-р)

Висновки:

З усіх рекомендацій учасників парламентських слухань урядом було виконано лише декілька – на розгляд Верховної Ради України було внесено законопроект „Про культуру”, який так і не був розглянутий законодавчим органом, а також проект змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині охорони праці. Інші рекомендації учасників парламентських слухань виконані не були.

Парламентські слухання “Про збереження та цільове використання об’єктів соціально-культурного призначення в процесі зміни форми власності суб’єктів господарювання, що їх утримують” (08.06.2004)
(Про Рекомендації парламентських слухань “Про збереження та цільове використання об’єктів соціально-культурного призначення в процесі зміни форми власності суб’єктів господарювання, що їх утримують” (№1826-IV від 22.06.2004)

Учасники парламентських слухань, які відбулися 8 червня 2004 року, обговоривши нагальні питання розвитку соціально-культурної сфери України у контексті триваючої приватизації державної власності та реформування відносин власності на селі, відзначили наявність багатьох невирішених проблем і допущених прорахунків, зумовлених як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. На початку періоду приватизації законодавство не містило чіткого визначення права, на якому такі об’єкти передавалися покупцям об’єктів приватизації. Внаслідок цього склалася ситуація, коли соціально важливі і найбільш привабливі об’єкти були приватизовані у складі цілісних майнових комплексів підприємств і стали їх власністю. У результаті підприємства самостійно вирішують питання їх подальшого функціонування, в тому числі і продажу без збереження профілю діяльності. Приватизаційні процеси в галузях промисловості суттєво вплинули на забезпечення соціальними послугами їхніх працівників. Особливо складною є ситуація з об’єктами соціально-культурної сфери на селі, які практично були втрачені в результаті аграрної реформи. Мають місце численні факти поспішного, без належного врахування інтересів територіальних громад міст, селищ і сіл, трудових колективів підприємств, без прогнозування можливих наслідків прийняття органами місцевого самоврядування рішень про приватизацію об’єктів соціально-культурної сфери. Основними причинами, які зумовили такий стан, є відсутність концепції розвитку соціально-культурної сфери держави в цілому та окремих регіонів з урахуванням їх особливостей на сучасному етапі, недостатність правового забезпечення для створення дієвого механізму збереження об’єктів цієї сфери в умовах приватизації, дефіцит коштів місцевих бюджетів на їх утримання та функціонування, а також незначні обсяги фінансової допомоги з боку держави на ці цілі.

За наслідками парламентських слухань Кабінету Міністрів України було рекомендовано:

  • вважати пріоритетним напрямом роботи у соціально-культурній сфері розробку в найкоротший термін Державної комплексної програми збереження і подальшого розвитку об’єктів соціально-культурного призначення відповідно до вимог Постанови Верховної Ради України “Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан збереження об’єктів соціально-культурного призначення в процесі приватизації та цільового їх використання у післяприватизаційний період” від 4 березня 2004 року №1585-IV із забезпеченням відповідного бюджетного фінансування;
  • прискорити розробку державних соціальних стандартів та нормативів, визначених Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, для соціально-культурної сфери;
  • до 1 жовтня 2004 року подати на розгляд Верховної Ради України проекти законів про право комунальної власності та про майно загальносоюзних організацій колишнього Союзу РСР та території України;
  • запропонувати зміни до Закону України “Про заставу” стосовно включення до переліку майна, яке не може бути предметом застави, об’єктів соціально-культурного призначення державної та комунальної власності;
  • підготувати зміни до Закону України “Про податок на додану вартість” з метою вирішення питання звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з безоплатної передачі господарськими товариствами та сільськогосподарськими формуваннями об’єктів соціальної інфраструктури, які перебувають на їх балансах, у комунальну власність у випадку, коли органи місцевого самоврядування не є платниками цього податку;
  • запропонувати зміни до законодавства з метою створення ефективного механізму фінансування за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів із залученням коштів підприємств витрат на приймання, утримання та капітальний ремонт об’єктів соціально-культурної сфери, які передаються у власність територіальних громад відповідно до Закону України “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” та Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, протягом бюджетного року, в якому здійснено передачу;
  • передбачити в Державному бюджеті України на 2005 рік та наступні роки видатки на фінансування розвитку соціально-культурної сфери у розмірі не менш як 1 відсоток валового внутрішнього продукту;
  • підготувати зміни до Закону України “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” щодо передачі в установленому порядку до комунальної власності відповідних територіальних громад: об’єктів соціально-культурного призначення, визначених частиною, першою статті 7 цього Закону, та комунальної інфраструктури, які перебувають на балансі господарського товариства, щодо якого прийнята господарським судом ухвала про порушення справи про банкрутство, з моменту прийняття даної ухвали; інших об’єктів соціально-культурної сфери, не врахованих частиною першою статті 7 цього Закону, за рішенням цих територіальних громад про прийняття таких об’єктів у комунальну власність, прийнятим у визначеному законом порядку, без пропонування цих об’єктів до продажу конкурентними способами приватизації;
  • з метою запобігання позаприватизаційному відчуженню об’єктів соціально-культурного призначення, створених за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) приватизованого підприємства, які не увійшли до статутного фонду господарського товариства і перебувають на його балансі, запропонувати зміни до Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” щодо того, що зазначені об’єкти права державної та/або комунальної власності не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу господарського товариства, на балансі якого вони перебувають;
  • підготувати зміни до частини другої статті 24 Закону України “Про приватизацію державного майна” з метою приведення її у відповідність із Цивільним кодексом України і Господарським кодексом України;
  • підготувати зміни до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” щодо доповнення повноважень місцевих органів самоврядування правом прийняття у власність територіальних громад об’єктів соціально-культурного призначення, рішення про передачу яких було прийнято в установленому законом порядку тощо.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Незважаючи на те, що пріоритетним напрямом роботи у соціально-культурній сфері учасники парламентських слухань визначили розробку в найкоротший термін Державної комплексної програми збереження і подальшого розвитку об’єктів соціально-культурного призначення, відповідного нормативно-правового акту досі немає.

Рекомендацію уряду щодо того, щоб до 1 жовтня 2004 року подати на розгляд Верховної Ради України проекти законів про право комунальної власності та про майно загальносоюзних організацій колишнього Союзу РСР та території України виконано частково. Сьогодні на розгляді комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій перебувають три проекти закону “Про право комунальної власності та управління об’єктами права комунальної власності” (№6042 від 12.08.2004), “Про комунальну власність” (№6042-1 від 08.09.2004) та “Про управління об’єктами комунальної власності” (№6042-2 від 15.10.2004). Останній із зазначених законопроектів внесений Кабінетом Міністрів України. Щодо проекту закону про майно загальносоюзних організацій колишнього Союзу РСР та території України, то нового проекту урядом внесено не було (два депутатські проекти закону про визначення суб’єктів права власності на розташоване на території України майно загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР було відправлено на повторне перше читання ще 16 січня 2003 року).

Також не було внесено передбачених рекомендаціями змін до Закону України “Про заставу” (стосовно включення до переліку майна, яке не може бути предметом застави, об’єктів соціально-культурного призначення комунальної власності), до Закону України “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” (щодо передачі об’єктів соціальної інфраструктури), до Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (щодо джерел погашення податкового боргу господарського товариства), до частини другої статті 24 Закону України “Про приватизацію державного майна” (щодо приведення її у відповідність із Цивільним кодексом України і Господарським кодексом України) та до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (щодо доповнення повноважень місцевих органів самоврядування правом прийняття у власність територіальних громад об’єктів соціально-культурного призначення, рішення про передачу яких було прийнято в установленому законом порядку) тощо.

До парламенту було внесено два проекти законів про внесення доповнення до статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” (щодо передачі об’єктів соціальної інфраструктури). Однак обидва були наслідком ініціативи народних депутатів України (№5009 від 20.01.2004 та 5009-1 від 08.06.2004), а не Кабінету Міністрів України. Останній із згаданих проектів, внесений К.Ващук та С.Терьохіним і спрямований на врегулювання питання безоплатної передачі об’єктів соціальної інфраструктури в комунальну власність, було прийнято як закон (№1924-IV від 29.06.2004).

До досягнень уряду можна віднести розробку проекту закону “Про культуру” (№6018 від 29.07.2004), який спрямований на правове регулювання діяльності у культурно-мистецькій сфері та суспільних відносин, пов’язаних зі створенням, поширенням, збереженням та використанням культурних цінностей.

Щодо фінансування культурної сфери, то, незважаючи на те, що у Державному бюджеті України на 2005 рік видатки на фінансування розвитку соціально-культурної сфери зросли (у порівняні із Державним бюджетом 2004 року), однак їх загальна сума є значно меншою від 1 відсотка валового внутрішнього продукту (за 2004 рік), як було передбачено рекомендаціями учасників парламентських слухань.

Висновки:

Аналіз результатів виконання урядом рекомендацій, що містяться у Постанові Про Рекомендації парламентських слухань “Про збереження та цільове використання об’єктів соціально-культурного призначення в процесі зміни форми власності суб’єктів господарювання, що їх утримують” №1826-IV від 22.06.2004, свідчить, що у значній мірі положення Постанови не знайшли свого практичного втілення. Особливо слід відзначити нерезультативну роботу Кабінету Міністрів України у сфері законотворчості. Також, статтею 18 Закону України “Про охорону культурної спадщини” встановлено, що “об’єкти культурної спадщини, що є пам’ятками, крім пам’яток, занесених до Переліку пам’яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Перелік пам’яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України”. Однак, незважаючи на те, що згаданий закон було ухвалено ще 8 червня 2000 року, до сьогодні Кабінет Міністрів України не подав проекту Переліку пам’яток, що не підлягають приватизації, на затвердження Верховній Раді України. У зв’язку із цим, 1 лютого 2005 року було прийнято в цілому проект закону “Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини” (№6136 від 10.09.2004, внесений Головою Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Л.Танюком). Відповідно до зазначеного документу, запроваджується заборона приватизації пам’яток культурної спадщини до моменту затвердження парламентом відповідного Переліку.

 

Парламентські слухання з проблем енергетики

Парламентські слухання „Енергетична політика України”
(Постанова „Про підсумки парламентських слухань „Енергетична політика України” № 1826-ХІV від 22.06.2000)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники парламентських слухань рекомендували Кабінету Міністрів України:

  • створити прозорі механізми функціонування та конкуренції на оптовому ринку електричної енергії;
  • забезпечити проведення розрахунків за споживання енергоносіїв виключно у грошовій формі;
  • зменшити державний борг за спожиті енергоносії, прискорити впровадження енергозберігаючих технологій, зменшити енергомісткість валового внутрішнього продукту (ВВП);
  • вирішити питання щодо диверсифікації джерел постачання енергоносіїв в Україну та вдосконалення умов їх транзиту через територію України;
  • забезпечити збільшення видобутку власних енергоносіїв;
  • забезпечити підвищення ефективності структури управління паливно-енергетичним комплексом;
  • забезпечити передачу об’єктів соціальної сфери енергетичних підприємств на баланс обласних державних адміністрацій відповідно до законодавства;
  • розробити основні засади довгострокової енергетичної політики України та стратегії її реалізації, у зв’язку з цимприскорити перегляд Національної енергетичної програми України;
  • розробити спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки з метою впровадження комплексного системного підходу щодо створення законодавства, що регулює відносини в паливно-енергетичному комплексі: Концепцію енергетичного законодавства України, що регулюватиме послідовність підготовки законодавчих актів у сфері паливно-енергетичного комплексу, змістовні вимоги до цих документів, порядок уточнення і коригування господарського, адміністративного і кримінального законодавства; проект Закону України про основи енергетичної політики України; Державну стратегію розвитку енергетики на період до 2030 року;
  • разом з комітетами Верховної Ради України прискорити розробку проектів законів України: про державне управління об’єктами енергетики; про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та ядерне страхування; про внесення змін до законів України, що сприятиме підтримці підприємств, які забезпечують розробку та виготовлення обладнання для реконструкції та модернізації АЕС.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Протягом 2000 року Урядом було вжито ряд заходів, спрямованих на подолання кризи неплатежів в енергетиці, ліквідацію негрошових форм розрахунків (бартеру, взаємозаліків тощо) за спожитий газ, теплову та електроенергію. Зокрема, Кабінетом Міністрів України було схвалено Постанови „Про забезпечення дисципліни розрахунків за спожиті природний газ, теплову та електричну енергію” від 17 січня 2000 року № 59 та „Про систему розрахунків за електричну енергію” від 14 лютого 2001 р. № 45-р., Порядок проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, природний газ, житлово-комунальні послуги та послуги водопостачання і водовідведення (Постанова від 7 червня 2000 року № 934).  Як наслідок – станом на 2001 рік Урядом було виконано рекомендації учасників парламентських слухань в частині  забезпечення проведення розрахунків за споживання енергоносіїв виключно у грошовій формі.

Що стосується виконання рекомендацій учасників слухань по створенню прозорих механізмів функціонування та конкуренції на оптовому ринку електричної енергії, то попри певні зусилля уряду в цьому напрямі виконати відповідні рекомендації у повному обсязі не вдалося: державне субсидіювання окремих підприємств ПЕК, яке є однією з форм обмежень конкуренції у паливно-енергетичному комплексі України, зберігається і нині.

Кабінетом Міністрів України не було виконано рекомендації учасників парламентських слухань в частині удосконалення умов транзиту енергоносіїв через територію України. Питання диверсифікації джерел постачання енергоносіїв в Україну продовжує залишатись актуальним, навіть попри завершення будівництва трубопроводу „Одеса-Броди”. Кабінетом Міністрів України не було розроблено і жодного з передбачених рекомендаціями проектів нормативно-правових актів. Не були виконані і рекомендації учасників слухань в частині прискорення впровадження енергозберігаючих технологій, зменшення енергомісткості ВВП, передачі об’єктів соціальної сфери енергетичних підприємств на баланс обласних державних адміністрацій

Висновки:

Кабінетом Міністрів України було виконано лише частину рекомендацій учасників парламентських слухань, зокрема – в частині переходу на виключно грошові розрахунки в ПЕК, удосконалення механізмів функціонування оптового ринку електроенергії. В той же час, Кабінетом Міністрів не було виконано рекомендації щодо сприяння розвитку конкуренції на енергоринку, розробки проектів нормативно-правових актів, диверсифікації джерел постачання енергоресурсів в Україну, зменшення енергоємності ВВП.

Парламентські слухання „Енергетична стратегія України на період до 2030 року”
(Постанова „Про підсумки парламентських слухань „Енергетична стратегія України на період до 2030 року” № 2455-ХІV від 22.06.2000)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники парламентських слухань рекомендували Кабінету Міністрів України:

  • розробити і затвердити в четвертому кварталі 2001 року Енергетичну стратегію України до 2030 року;
  • розробити і подати у I півріччі 2002 року на розгляд Верховної Ради України проект Національної енергетичної програми до 2020 року;
  • разом з комітетами Верховної Ради України прискорити розробку проектів законів України: про стратегічні національні інтереси в паливно-енергетичній сфері; про державне управління об’єктами енергетики; про внесення змін до законів України, які сприятимуть підтримці підприємств, що забезпечують розробку та виготовлення обладнання для реконструкції та модернізації енергетичних об’єктів України;
  • прискорити створення нормативно-правової бази щодо функціонування ядерної енергетики та промисловості, особливо з питань ядерної безпеки, власного неповного ядерно-паливного циклу;
  • створити потужності по нарощуванню добування і переробки урану, власного ядерного палива для АЕС;
  • розробити комплексну державну програму спільної зовнішньоекономічної діяльності в паливно-енергетичній сферіМіністерства закордонних справ України, Міністерства економіки України і Міністерства палива та енергетики України. Забезпечити розвиток співробітництва з Росією, Казахстаном, країнами – членами ГУУАМ, насамперед Азербайджаном, Туркменістаном, посилення співробітництва в рамках регіональних та субрегіональних структур (Центральноєвропейська ініціатива, Організація Чорноморського економічного співтовариства тощо), а також активізацію зв’язків з Іраном, Іраком, Лівією, Сирією, В’єтнамом, Норвегією, Кувейтом, Саудівською Аравією, Кубою і рядом інших країн.
  • створити за участю Верховної Ради України Міжвідомчу раду з підтримки просування підприємств паливно-енергетичної сфери України на закордонні ринки;

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Кабінетом Міністрів України не було виконано рекомендації учасників парламентських слухань в частині розробки і затвердження Енергетичної стратегії України до 2030 року, проекту Національної енергетичної програми до 2020 року; розробки проектів законів України про стратегічні національні інтереси в паливно-енергетичній сфері; про державне управління об’єктами енергетики; про внесення змін до законів України, які сприятимуть підтримці підприємств, що забезпечують розробку та виготовлення обладнання для реконструкції та модернізації енергетичних об’єктів України.

Уряд частково виконав рекомендації учасників парламентських слухань щодо прискорення створення нормативно-правової бази щодо функціонування ядерної енергетики та промисловості, зокрема – з питань ядерної безпеки. Зокрема, Урядом було схвалено Комплексну програму модернізації та підвищення безпеки енергоблоків атомних електростанцій (29.02.2002 р.), Програму забезпечення розвитку ядерної енергетики (29.02.2002 р.), Комплексну програму робіт з продовження експлуатації діючих енергоблоків атомних електростанцій (29.04.2004 р.). Що стосується створення власного ядерного циклу, то зусилля Уряду у відповідному напрямі обмежились лише утворенням 24 червня 2004 року Робочої групи з координації виконання Комплексної програми створення ядерно-паливного циклу в Україні. Кабінетом Міністрів України не було виконано рекомендації учасників парламентських слухань в частині створення потужностей по нарощуванню добування і переробки урану, власного ядерного палива для АЕС, створення Міжвідомчої ради з підтримки просування підприємств паливно-енергетичної сфери України на закордонні ринки; розробки комплексної державної програми спільної зовнішньоекономічної діяльності в паливно-енергетичній сфері Міністерства закордонних справ України, Міністерства економіки України і Міністерства палива та енергетики України, а також низку інших рекомендацій учасників парламентських слухань.

Висновки:

Більшість рекомендацій учасників парламентських слухань Кабінетом Міністрів України виконана не була. Певних успіхів Уряду вдалося досягнути лише у сфері створення нормативно-правової бази щодо функціонування ядерної енергетики та промисловості, однак зміст цієї нормативно-правової бази обмежився лише схваленням низки програм розвитку атомної енергетики.

Парламентські слухання з проблем екології

Парламентські слухання “Щодо дотримання вимог екологічного законодавства в Украї¬ні, напрями реалізації та вдосконалення екологічної політики” (29.11.2000)
(Про рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог екологічного законодавства в Україні, напрямів реалізації та вдосконалення екологічної політики (№2130-III від 07.12.2000)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники парламентських слухань, які відбулися 29 листопада 2000 року, обговоривши питання дотримання вимог екологічного законодавства в Україні, напрями реалізації та вдосконалення екологічної політики, зазначили, що за останні роки в Україні сформовані основи екологічного законодавства, здійснені структурні реформи у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів, закладено основи нової екологічної політики та механізмів її реалізації. У той самий час відсутність чіткої стратегії реформування суспільства, непослідовність реформ у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів, неузгодженість та непослідовність дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування не сприяють належній ефективності та дієвості програмних елементів Основних напрямів державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Верховною Радою України у березні 1998 року.

Стан фінансування екологічних програм та природоохоронних заходів є недостатнім. Інерційність у запровадженні ринкових механізмів фінансової підтримки природоохоронної діяльності призвела до стійкого зниження обсягів капітальних вкладень у цю сферу. Вкрай недостатньо фінансуються заходи з охорони і раціонального використання земель. Потребують внутрішнього узгодження та подальшого вдосконалення і розвитку чинне екологічне законодавство та економічний механізм регулювання природокористування. Нормативно-правової підтримки вимагають питання забезпечення екологічної безпеки, стимулювання ресурсо-, енергозбереження, рециклінгу використання та переробки промислових і побутових відходів. Недостатня увага приділяється гармонізації екологічного законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Потребують термінової розробки базові екологічні нормативи. Незадовільним є виконання Україною міжнародних зобов’язань, особливе занепокоєння викликає заборгованість нашої держави перед ООН щодо сплати внесків з глобальних та регіональних природоохоронних конвенцій, однією із сторін яких є Україна. Дані екологічного моніторингу та рівень захворюваності населення України свідчать про те, що стан довкілля та здоров’я населення погіршуються.

Учасники слухань, зокрема, рекомендували Кабінету Міністрів України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міській раді, відповідним державним адміністраціям, громадським організаціям в межах своїх повноважень: зосередити зусилля щодо завершення започаткованої адміністративної реформи з метою удосконалення державної системи управління у сфері охорони довкілля та екологічно збалансованого природокористування; розглянути пропозиції щодо розробки проекту Закону України про екологічні громадські слухання та проекту Національної програми системної підтримки діяльності екологічних громадських організацій України тощо.

Власне Кабінету Міністрів України рекомендовано:

  • підготувати і внести на розгляд Верховної Ради України зміни до Закону України “Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України” з метою припинення пільгового порядку внесення підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, учасниками економічного експерименту, платежів за забруднення навколишнього природного середовища;
  • продовжити дію статті 54 Закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” щодо робіт по бурінню артезіанських свердловин на 2001 рік;
  • передбачити додаткове виділення у Державному бюджеті України на 2001 рік Міністерству екології та природних ресурсів України коштів у сумі 3 400 тис. гривень на заходи щодо попередження підтоплень територій, 1 000 тис. гривень на виконання топографо-геодезичних робіт;
  • відповідно до Закону України “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” передбачити додаткове виділення Державному комітету лісового господарства України на 2001 рік коштів у розмірі 10 000 тис. гривень на закупівлю природозберігаючих технологій для гірських лісів та 5 000 тис. гривень для заліснення непридатних до використання у сільськогосподарському виробництві земель, які передаються Державному комітету лісового господарства України;
  • передбачити у видатковій частині Державного бюджету України на 2001 рік 10 000 тис. гривень для забезпечення фінансування Державної програми заходів щодо радіаційного та соціального захисту населення міста Жовті Води Дніпропетровської області;
  • завершити процес приєднання до міжнародних конвенцій та угод, зокрема, запобігання спустелюванню, Дунайської, АЕВА, малих китоподібних, до Протоколу з охорони навколишнього середовища Антарктики (Мадридський протокол) тощо.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Стан виконання рекомендацій учасників парламентських слухань можна розглянути поділивши їх на дві групи: (1) пропозиції щодо удосконалення законодавчого поля, (2) пропозиції щодо передбачення у Державному бюджеті певних витрат. Щодо першої групи, то, на жаль, було реалізовано досить небагато. Зокрема, досі немає Закону України про екологічні громадські слухання та Національної програми системної підтримки діяльності екологічних громадських організацій України, не внесено зміни до Закону України “Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України” з метою припинення пільгового порядку внесення підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, які є учасниками економічного експерименту, платежів за забруднення навколишнього природного середовища. Слід відзначити закон, розроблений Кабінетом Міністрів України, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з ратифікацією Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” (№254-IV від 28.11.2002). Разом із тим, було ратифіковано Угоду про грант траст-фонду Всесвітнього екологічного фонду (Проект збереження біорозмаїття в Азово-Чорноморському коридорі) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку, що виступає як впроваджувальна установа Всесвітнього екологічного фонду (№235-IV вiд 22.11.2002) та Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику (№2284-III вiд 22.02.2001).

Стосовно другої групи пропозицій, які торкаються передбачення у Державному бюджеті на 2001 рік коштів для фінансування окремих природоохоронних заходів, то їх доцільність видається сумнівною. Адже слухання відбувались 29 листопада, а сам бюджет було прийнято одночасно із рекомендаціями (№2130-III від 07.12.2000). Тому врахування у Державному бюджеті 2001 року пропозицій, які запропоновані учасниками парламентських слухань (наприклад, щодо продовження дії статті 54 Закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” (стосовно робіт по бурінню артезіанських свердловин на 2001 рік), у статті 64 Державного бюджету на 2001 рік, було передбачено наступне: “Кабінету Міністрів України при розподілі видатків на геологорозвідувальні роботи, що фінансуються за рахунок відрахувань видобувних підприємств, врахувати виділення 30.000 тис. гривень на буріння артезіанських свердловин”, отже зазначена сума була на 5 млн. грн. більшою від тієї, яка була закріплена у Державному бюджеті 2000 рік), із сумнівом можна вважати наслідком прийняття Постанови “Про рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог екологічного законодавства в Україні, напрямів реалізації та вдосконалення екологічної політики”.

Висновки:

Рекомендації учасників парламентських слухань були виконані частково. У зв’язку з цим у січні 2003 року було прийнято рішення провести ще одні слухання, присвячені екологічним проблемам.

Парламентські слухання “Про дотримання вимог природоохоронного законодавства України ” (13.01.2003)
(Про Рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні (№565-ІV від 20.02.2003)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники парламентських слухань відзначили, що в Україні в цілому створено законодавчу базу для охорони, використання та відтворення природних ресурсів, енерго- та ресурсозбереження, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. Її розвиток та вдосконалення в останні роки продовжувалися. Ратифіковано ряд міжнародних конвенцій, угод та інших договорів, затверджено важливі нормативно-правові акти і програми. Разом з тим природоохоронне законодавство ще не забезпечує повною мірою потреб суспільства, а механізми його реалізації не розвинуті. Вжиті заходи щодо удосконалення природоохоронного законодавства, забезпечення державного контролю за його дотриманням є недостатніми. Схвалені Постановою Верховної Ради України від 7 грудня 2000 року “Рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог екологічного законодавства в Україні, напрямів реалізації та вдосконалення екологічної політики” виконані не в повному обсязі.

Було прийнято рішення доручити Кабінету Міністрів України:

  • протягом року здійснити заходи щодо прискорення реалізації адміністративної реформи з метою створення державної системи інтегрованого управління природними ресурсами, підвищення ефективності їх охорони та відтворення;
  • до 1 січня 2004 року забезпечити створення єдиної системи державного контролю за використанням природних ресурсів та охороною навколишнього природного середовища;
  • розробити та внести на розгляд Верховної Ради України: до 1 липня 2003 року проект Національної екологічної стратегії України; до 1 листопада 2003 року проект Стратегії сталого розвитку України; до 1 січня 2004 року розробити та затвердитиДержавну програму моніторингу навколишнього природного середовища, передбачивши відповідні бюджетні асигнування за рахунок коштів Державного бюджету України; протягом 2003 року: про затвердження Загальнодержавної програми охорони земель, про Національну концепцію впровадження екологічно безпечних технологій, про комплексну Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС, про статус об’єкта “Укриття” і створення екологічно безпечної інфраструктури його експлуатації; до 1 січня 2005 року внести на розгляд Верховної Ради Українипроект Екологічного кодексу України;
  • до 1 січня 2004 року забезпечити створення системи державних кадастрів природних ресурсів;
  • у 2003-2004 роках завершити розроблення державних басейнових програм охорони, використання та відтворення водних ресурсів;
  • при розробці проекту Державного бюджету України на 2004 рік передбачити: використання у повному обсязі коштів від збору за спеціальне використання природних ресурсів на їх охорону та відтворення;
  • забезпечення у видатках відповідних головних розпорядників бюджетних коштів за окремими кодами програмної класифікації кошти на фінансування: Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, Загальнодержавної програми поводження з токсичними відходами, Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі, Державної програми “Ліси України” на 2002-2005 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року, Програми будівництва лісових доріг і впровадження природозберігаючих технологій лісозаготівель в гірських умовах Закарпаття, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року; виділення коштів на впровадження природозберігаючих технологій відповідно до Закону України “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону”;
  • до 1 липня 2003 року запровадити механізм індексації нормативів зборів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;
  • до 1 січня 2004 року розробити економічні механізми стимулювання ощадливого використання природних ресурсів, реалізації природоохоронних заходів, впровадження альтернативних видів енергії та екологічно безпечних технологій;
  • до 1 травня 2003 року встановити порядок надання водних об’єктів в оренду відповідно до Водного кодексу України тощо.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Рекомендацію учасників парламентських слухань щодо прискорення реалізації адміністративної реформи з метою створення державної системи інтегрованого управління природними ресурсами та єдиної системи державного контролю не було виконано. У цьому контексті слід згадати про те, що 15 вересня 2003 року Президентом України було видано Указ «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів» (№1039/2003), яким передбачено реорганізацію Міністерства екології та природних ресурсів України в Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Державний комітет природних ресурсів України.

У сфері нормативно-правового регулювання слід відзначити лише затвердження Концепції Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища (Розпорядження вiд 31.12.2004 №992-р). Кабінетом Міністрів України досі не внесено на розгляд парламенту ряд проектів законів, які були згадані у рекомендаціях парламентських слухань (проект екологічного кодексу, проект Національної екологічної стратегії України тощо).

Досі не забезпечене створення системи державних кадастрів природних ресурсів, не завершене розроблення державних басейнових програм охорони, використання та відтворення водних ресурсів, економічних механізмів стимулювання ощадливого використання природних ресурсів, реалізації природоохоронних заходів, впровадження альтернативних видів енергії та екологічно безпечних технологій тощо.

На виконання рекомендації учасників парламентських слухань щодо запровадження механізмів індексації нормативів зборів за використання природних ресурсів, було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Про проведення індексації нормативів плати (збору) за використання природних ресурсів» (від 6 листопада 2003 р. №1735).

Незважаючи на те, що кошти на реалізацію більшості із згаданих у рекомендаціях програм екологічної спрямованості(Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, Загальнодержавна програми поводження з токсичними відходами тощо) було передбачено у Державному бюджеті на 2004 рік, однак ці видатки не мали окремих кодів програмної класифікації.

Висновки:

Переважна більшість рекомендацій учасників парламентських слухань виконана не була.

Висновки та пропозиції щодо удосконалення правового регулювання порядку проведення парламентських слухань

1. Основні причини невиконання Кабінетом Міністрів рекомендацій учасників парламентських слухань

Результати моніторингу виконання рекомендацій учасників парламентських слухань дозволяють стверджувати, що жодна Постанова Верховної Ради України щодо рекомендацій учасників парламентських слухань Урядом у повному обсязі виконана не була. Більше того, окремі Постанови взагалі залишились поза реагуванням Кабінету Міністрів України. На наш погляд, це зумовлено рядом причин:

1) Відсутність належного фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України заходів, передбачених рекомендаціями і рекомендованих до виконання Кабінетом Міністрів України. Цілком очевидно, що спроможність Уряду виконати ті чи інші рекомендації учасників парламентських слухань напряму залежить від економічної ситуації у державі, забезпечення покриття рекомендованих видатків у рекомендованому обсязі доходною частиною Державного бюджету. Як правило, учасники парламентських слухань при розробці рекомендацій економічні реалії не враховували. Саме тому, на наш погляд, не були виконані рекомендації щодо збільшення фінансування освіти, прискорення реформування Збройних Сил України, вирішення комплексу проблем, пов’язаних із закриттям Чорнобильської АЕС (забезпечення зайнятості звільнених працівників тощо), посилення соціального захисту військовослужбовців, громадян, що постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, інвалідів, бездомних громадян, безпритульних дітей тощо.

2) Відсутність чітко визначених строків та етапів виконання рекомендацій учасників парламентських слухань. Жодна Постанова Верховної Ради України щодо рекомендацій учасників парламентських слухань не містить визначених етапів виконання рекомендацій. Як правило, парламент обмежується лише зазначенням строків розробки та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроектів, прийняття Кабінетом Міністрів України необхідних нормативно-правових актів та додаткового виділення коштів на фінансування певних заходів. В той же час цілком очевидним є те, що розв’язання окремих питань можливе лише у довгостроковій перспективі (10 і більше років, як, наприклад, питання подолання демографічної кризи, завершення реформування Збройних Сил України, питання вступу до ЄС, НАТО, диверсифікації джерел постачання енергоресурсів, технічного переоснащення промисловості тощо), окремих – у середньостроковій перспективі (наприклад, погашення і реструктуризація заборгованостей із соціальних виплат, фінансування соціальних програм, агарної реформи тощо), окремих – у короткостроковій перспективі (наприклад, внесення на розгляд парламенту певних законопроектів, сприяння їх проходженню та прийняттю як Законів, фінансування окремих найбільш нагальних заходів – ліквідації наслідків повені, підготовки до опалювальних сезонів, весняно-польових робіт тощо). Прямим наслідком відсутності часового плану виконання рекомендацій є невиконання урядом більшості з них, а також неможливість здійснення дієвого парламентського контролю за виконанням відповідних рекомендацій.

3) Недостатньо чітке формулювання рекомендацій. Ряд рекомендацій учасників парламентських слухань сформульовано недостатньо чітко. Зокрема, учасники слухань в окремих випадках рекомендували Уряду удосконалювати дитячі і молодіжні радіо – та телепрограми, підвищувати їх якість (при цьому напрями удосконалення програм, критерії оцінки рівня їх „якісності” учасники слухань не визначають); при підготовці проектів Державного бюджету України щорічно враховувати видатки на забезпечення виконання заходів, пов’язаних з інтеграцією України до ЄС (при цьому не визначається обсяг таких видатків), розробити законопроекти з певною назвою (при цьому не визначаються концептуальні положення відповідних законопроектів) тощо. В результаті Кабінет Міністрів дуже часто формально підходить до виконання подібних рекомендацій, шляхом, наприклад, внесення на розгляд парламенту недосконалих за змістом законопроектів, незначного збільшення обсягу фінансування певних програм тощо. Таким чином, суто формальним є і виконання відповідних рекомендацій учасників слухань.

4) Неврахування положень Конституції України. Практика проведення парламентських слухань знає випадки, коли рекомендації учасників парламентських слухань не узгоджуються з Конституцією України. До таких рекомендацій слід віднести, наприклад, рекомендації парламентських слухань про законодавчі аспекти регіональної політики та місцевого самоврядування, більшість із яких не узгоджено з Конституцією України.

5) Відсутність дієвого парламентського контролю за виконанням рекомендацій. Парламент наділений вагомими засобами контролю за виконанням Урядом рекомендацій учасників парламентських слухань. Зокрема, – правом заслуховувати відповідну інформацію на засіданнях комітетів, правом створювати тимчасові спеціальні та слідчі комісії, проводити Дні Уряду та заслуховувати на них інформацію Кабінету Міністрів України про хід виконання рекомендацій парламентських слухань. Практика функціонування законодавчого органу свідчить про те, що відповідні контрольні важелі використовуються Верховною Радою недостатньо ефективно. Зокрема, з 52 Днів Уряду менше половини так чи інакше були пов’язані з тематикою рекомендацій парламентських слухань, а прямо стосувались виконання рекомендацій слухань лише декілька (наприклад, стосовно закриття Чорнобильської АЕС). При цьому, заслухавши під час проведення Дня Уряду у Верховній Раді України представника Кабінету Міністрів України, Верховна Рада або ж брала відповідну інформацію „до відома”, або ж визнавала діяльність Кабінету Міністрів у відповідній сфері незадовільною, що, однак, не тягло за собою жодних політичних наслідків у вигляді політичної відповідальності (направлення Президенту рекомендацій щодо дострокового припинення повноважень члена уряду, дії або бездіяльність якого зумовила невиконання рішень парламенту, винесення парламентом вотуму недовіри Кабінету Міністрів). Відсутність ефективного контролю за виконанням Кабінетом Міністрів України рекомендацій учасників слухань значною мірою сприяло перетворенню таких рекомендацій на своєрідну „річ в собі”, PR-захід (останнє твердження підтверджується, зокрема, тим, що ініціювання ряду слухань в парламенті було зумовлено або ж відповідною активністю Президента в аналогічній сфері, або ж зовнішньополітичними чинниками (офіційними візитами в Україну певних політичних діячів тощо).

6) Надмірна увага парламенту до окремих питань державної політики

Аналіз Постанов Верховної Ради щодо рекомендацій учасників парламентських слухань дозволяє стверджувати, що окремим питанням державної політики законодавчий орган приділяв надміру увагу, в той час як низка інших не менш важливих питань були залишені поза увагою депутатського корпусу. Зокрема, у парламенті було проведено 5 слухань, присвячених проблемі закриття ЧАЕС, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, соціального захисту громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 5 слухань, присвячених євроатлантичному вектору української політики. З одного боку, таку активність можна оцінити як позитив, оскільки майже щорічне проведення слухань привертає увагу громадськості до цих питань. В той же час, надмірна частота проведення слухань призводить до того, що рекомендації одних слухань дублюють рекомендації інших, нівелюючи тим самим мету їх проведення. Зокрема, частина рекомендацій слухань з питань реалізації державної політики інтеграції України до Європейського Союзу знайшла відображення у рекомендаціях слухань стосовно взаємовідносин та співробітництва України з Європейським Союзом, рекомендації слухань із питання сучасного стану та перспектив розвитку українсько-російських відносин „продублювали” деякі рекомендації слухань „Зовнішня політика України як інструмент забезпечення національних інтересів держави: здобутки, реалії та перспективи”, а в усіх рекомендаціях слухань, присвячених „чорнобильській” проблематиці містяться аналогічні пропозиції (погашення заборгованостей із пільг та компенсацій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, запровадження персоніфікованого обліку постраждалих тощо). Зазначений підхід до організації та проведення парламентських слухань навряд чи можна вважати досконалим. На наш погляд, тематику слухань слід робити більш вузько-предметною

7) Недостатній рівень привернення уваги громадськості до рекомендацій парламентських слухань

Доступ громадськості до інформації про зміст порядку денного парламентських слухань, участі у самих слуханнях, ознайомлення зі змістом їх рекомендацій та результатами виконання таких рекомендацій є недостатнім. Що стосується слухань у комітетах Верховної Ради України, то доступ громадськості до інформації про їх зміст, рекомендації і результати виконання таких рекомендацій взагалі фактично закритий. Тим самим ускладнюється громадський контроль за діяльністю народних депутатів України та Кабінету Міністрів.

2. Пропозиції щодо удосконалення організації та проведення парламентських слухань

1) Враховувати економічні та правові реалії при напрацюванні рекомендацій парламентських слухань. На наш погляд, при розробці пропозицій для Уряду щодо збільшення обсягів фінансування тих чи інших державних програм, учасникам парламентських слухань слід враховувати економічну ситуацію в державі та можливості економічного зростання. Також поряд з розробленням рекомендацій щодо збільшення обсягів фінансування окремих програм учасникам слухань було б доцільно подавати Уряду й пропозиції стосовно джерел покриття таких видатків. Такий підхід сприяв би підвищенню ефективності виконання Урядом рекомендацій учасників парламентських слухань.

2) Визначати календарний план (етапи виконання) рекомендацій парламентських слухань. Другим напрямом підвищення ефективності виконання рекомендацій учасників парламентських слухань є конкретизація етапів їх виконання. Як зазначалось, у більшості Постанов щодо рекомендацій учасників парламентських слухань визначаються строки виконання лише окремих рекомендацій (як правило, в частині розробки та внесення на розгляд парламенту законопроектів, встановлення обсягів фінансування певних державних програм протягом певного періоду (періодів) – але часто учасники парламентських слухань не встановлюють строки виконання навіть цих рекомендацій). Такий підхід має два основних недоліки – невиконання рекомендацій (оскільки строки їх виконання не визначаються) та надмірна кількість парламентських слухань щодо одних і тих же проблем. З огляду на це, на наш погляд, рекомендації варто було б класифікувати за строками їх виконання на ті, які підлягають виконанню негайно або у короткостроковій перспективі (до таких слід віднести розробку, прийняття (супроводження) проектів відповідних нормативно-правових актів, виділення коштів на фінансування вирішення певних нагальних проблем – наприклад, ліквідацію наслідків підтоплень, повені, підготовки до опалювального сезону, весняно-польових робіт тощо), у середньостроковій перспективі (наприклад, протягом 5 років з дня схвалення відповідних рекомендацій; до таких рекомендацій слід відносити ті рекомендації, виконання яких залежить від соціально-економічної ситуації в державі і потребує суттєвого коригування державної політики у певній сфері), у довгостроковій перспективі (від 5 до 20-30 років; до таких рекомендацій слід відносити ті, які визначають стратегічний курс діяльності Уряду у довгостроковій перспективі – стратегію подолання бідності, демографічної кризи, диверсифікації джерел постачання енергоресурсів тощо). В той же час, на наш погляд, учасникам парламентських слухань варто зосереджувати увагу переважно на рекомендаціях, які можуть бути виконані у короткостроковій або середньостроковій перспективі. Це пов’язано з тим, що виконання „стратегічних” рекомендацій (рекомендацій на довгострокову перспективу) залежить від складу парламенту (у свою чергу від „розкладу” політичних сил у парламенті залежить персональний склад уряду, спрямованість внутрішньої та зовнішньої політики, пріоритети діяльності Уряду). Запровадження такого підходу до оформлення рекомендацій учасників парламентських слухань сприятиме, з одного боку, підвищенню ефективності контролю за їх виконанням Кабінетом Міністрів України, а – з іншого – ліквідує потребу у щорічному проведенні парламентських слухань, присвячених розгляду одних і тих самих питань (як це мало місце під час проведення слухань з питань зовнішньої політики та „чорнобильських” питань).

Нижче подано приклад формулювання рекомендацій учасників парламентських слухань з урахуванням висловлених авторами дослідження пропозицій

3) Більш чітко формулювати рекомендації Кабінету Міністрів України. Як зазначалось, ряд адресованих учасниками парламентських слухань Уряду рекомендацій сформульовано недостатньо чітко. На жаль, поширеним став підхід, відповідно до якого учасники парламентських слухань лише вказують назви законопроектів, які рекомендовано внести на розгляд Верховної Ради України, вимагають „удосконалити нормативно-правову базу” щодо певних питань, при розробці проекту про Державний бюджет „враховувати видатки на фінансування” певних заходів (без зазначення обсягу таких видатків). За такого формулювання рекомендацій їх виконання на практиці неможливо проконтролювати. Саме тому, даючи рекомендації Уряду щодо підготовки законопроектів, учасники слухань, на наш погляд, мають одночасно визначати концептуальні положення відповідних законопроектів; вносячи пропозиції щодо забезпечення фінансування певних заходів – вказувати рекомендований обсяг фінансування тощо. Іншими словами, на рівні нормативно-правових актів, якими регламентується порядок організації, проведення слухань та оформлення результатів рекомендацій мають бути встановлені вимоги щодо формулювання таких рекомендацій. Критерієм чіткості формулювання при цьому має бути можливість здійснення контролю за виконанням рекомендацій – якщо формулювання рекомендації унеможливлює контроль за повнотою її реалізації, таку рекомендацію не слід давати взагалі.

4) Рекомендувати Уряду вжити лише ті заходи, які віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. Оскільки підконтрольність виконавчої влади Верховній Раді України обмежується лише підконтрольністю парламентові Кабінету Міністрів України (Конституція України не передбачає можливості винесення вотуму недовіри окремим членам Кабінету Міністрів України, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам місцевих державних адміністрацій), то, на наш погляд, рекомендації учасників парламентських слухань мають бути адресовані безпосередньо Кабінету Міністрів України. Останній сам повинен визначати, який саме центральний або місцевий орган виконавчої влади має безпосередньо втілити відповідні рекомендації у життя. Правовим обґрунтуванням такого підходу є конституційні положення, якими визначено, по-перше, місце і роль Кабінету Міністрів України в системі органів виконавчої влади, по-друге, конкретизовано предмет парламентського контролю і межі контрольних і кадрових повноважень Верховної Ради України. Таким чином, на рівні відповідних нормативно-правових актів слід передбачити, що адресатом рекомендацій учасників парламентських слухань можуть бути лише або сам парламент, парламентські комітети, тимчасові спеціальні і слідчі комісії, або Кабінет Міністрів України, а не місцеві ради, місцеві державні адміністрації, міністерства чи інші центральні органи виконавчої влади. З іншого боку, учасники парламентських слухань, на наше переконання, повинні рекомендувати Уряду вживати лише ті заходи, здійснення яких Конституцією або законами України віднесено до компетенції Кабінету Міністрів, а не до виключної компетенції Верховної Ради України, Президента (практиці парламентських слухань відомі випадки рекомендацій, якими від Уряду вимагалось здійснення дій або прийняття актів, не віднесених до компетенції Кабінету Міністрів).

5) Здійснювати контроль за виконанням рекомендацій учасників парламентських слухань. Якщо проаналізувати зміст парламентських постанов, прийнятих за результатами парламентських слухань та Днів Уряду можна дійти висновку про те, що суттєвих відмінностей між контрольними процедурами за формою „парламентських слухань” та за формою „заслуховування інформації на Днях Уряду України” на практиці не існує. Це підтверджується, зокрема, і тим, що окремі парламентські слухання (наприклад, стосовно закриття Чорнобильської АЕС, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи) частково передбачають оцінку повноти та своєчасності виконання Урядом рекомендацій попередніх парламентських слухань з аналогічних питань. На наш погляд, на законодавчому рівні відмінність між парламентськими слуханнями та заслуховуванням інформації Кабінету Міністрів України має бути означена чіткіше. Це мало б передбачати, зокрема, те, що тематика парламентських слухань і коло розглядуваних на них проблем не повинні дублюватись на наступних парламентських слуханнях. Так, парламенту доцільно було б провести лише одне слухання з проблем закриття ЧАЕС та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, результатами якого стали б адресовані Кабінету Міністрів комплексні пропозиції щодо врегулювання наявних проблем у відповідній сфері з визначення строків їх виконання. Контролювати повноту та своєчасність виконання відповідних пропозицій парламенту було б доцільно шляхом заслуховування інформації Кабінету Міністрів щодо виконання рекомендацій учасників парламентських слухань під час проведення Днів Уряду у Верховній Раді, а не шляхом проведення чергових парламентських слухань з аналогічних проблем. Іншими словами доцільно посилити саме інформаційне значення парламентських слухань (доведення до Уряду можливих механізмів вирішення тих чи інших проблем), а не їх „контрольну” складову.

6) Звужувати тематику слухань. Ефективність парламентських слухань як засобу привернення уваги Уряду до певних проблем державної політики, так і засобу парламентського контролю була б набагато вищою, якщо б на обговорення учасників слухань виносилось вузьке коло проблем. Це пояснюється тим, що пошук оптимальних шляхів вирішення таких проблем як демографічна криза, наближення українського законодавства до європейських стандартів, реформування системи місцевого самоврядування тощо потребує значного часу, залучення великої кількості учасників – фахівців з правових, економічних, соціальних та інших питань, всебічного обговорення альтернативних думок з відповідних проблем, визначення прийнятного для всіх учасників, уряду та парламенту механізму врегулювання таких питань. За таких умов парламентські слухання щодо зазначених „глобальних” проблем мали б тривати по декілька діб, а обсяг кінцевих рекомендацій складав би декілька сотень, а то й тисяч сторінок. Але оскільки час, відведений для слухань за своїм обсягом наближається до тривалості науково-практичної конференції або „круглого столу”, то предмет слухань має бути максимально звужений і стосуватись найбільш дискусійних проблем, до шляхів вирішення яких відсутній єдиний підхід як в стінах парламенту, так і за його межами, і вирішення яких має вагоме значення для всього суспільства.

7) Підвищити рівень доступу громадян до інформації про хід слухань та рекомендації їх учасників, сприяти залученню громадян до контролю за виконанням рекомендацій учасників слухань. Досвід проведення парламентських слухань засвідчив, що хід парламентських слухань, рекомендації їх учасників, інформація про хід виконання таких рекомендацій не є доступними для пересічних громадян. Цілком очевидно, що публікацію стенограм слухань, оприлюднення результатів слухань в якості додатків до парламентських Постанов та разове висвітлення перебігу того чи іншого слухання не можна вважати дієвими засобами, які сприяють приверненню уваги пересічних громадян до проблем, винесених на обговорення учасників слухань. На наш погляд, інформація про дату проведення слухань, порядок денний, перелік учасників слухань, стенограми парламентських слухань мають розміщуватись на офіційній веб-сторінці Верховної Ради в мережі Internet. На офіційній веб-сторінці Верховної Ради також має бути забезпечена можливість висловлення пропозицій щодо проблем, які планується обговорити на парламентських слуханнях, всіма громадянами, які мають доступ до мережі Internet (іншими словами, однією з рубрик парламентського сайту мають бути тематичні форуми). Актуальним також є питання підвищення рівня прозорості проведення слухань у Комітетах Верховної Ради України – насьогодні відсутня будь-яка загальнодоступна інформація про порядок денний таких слухань, час і місце їх проведення, перелік учасників, зміст рекомендацій тощо. Потребують конкретизації та більшої прозорості критерії „відбору” учасників парламентських слухань – мета проведення слухань має полягати у висвітленні альтернативних шляхів вирішення обговорюваних проблем (і, відповідно, залученні до участі в них фахівців з різними точками зору щодо шляхів вирішення однієї й тієї ж проблеми), а не у загальному (а то й одноголосному) схваленні заздалегідь підготовлених у стінах парламенту проекту рекомендацій.

Підсумовуючи вищезазначене, основні пропозиції щодо удосконалення процедури проведення парламентських слухань та оформлення їх результатів, можна звести до наступного:

  • має бути посилена „інформаційна”, а не „контрольна” складова парламентських слухань;
  • рекомендації, які виносяться їх учасниками, мають враховувати соціально-економічні та правові реалії, формулюватись чіткіше;
  • при підготовці рекомендацій обов’язково мають визначатись строки виконання кожної з них, адресатом рекомендацій мають бути лише парламент, комітети та комісії Верховної Ради, Кабінет Міністрів, а не безпосередньо непідконтрольні парламенту органи;
  • порядок денний (тематика) слухань має бути максимально конкретизований;
  • хід виконання рекомендацій учасників слухань Урядом має постійно контролюватись з боку парламенту (шляхом заслуховування інформації про виконання рекомендацій під час Днів Уряду);
  • має бути забезпечений широкий доступ громадськості до інформації про дату проведення, порядок денний, перелік учасників, зміст рекомендацій парламентських та комітетських слухань;
  • до участі у слуханнях мають залучатись переважно фахівці, які мають різні точки зору щодо шляхів врегулювання однієї проблеми (для цього перед проведенням слухань доцільно було б проводити опитування серед фахівців щодо питань порядку денного).

Зміст рекомендацій учасників парламентських слухань та стенограма останніх мають надаватись Уряду незалежно від того, чи схвалено рекомендації слухань Постановою Верховної Ради України. У випадку схвалення рекомендацій учасників парламентських слухань Постановою Верховної Ради, такі рекомендації мають бути обов’язковими до виконання Кабінетом Міністрів України.

Залишити відповідь