Україна має право не визнавати міжнародну правосуб’єктність ЄЕП

20 квітня Верховною Радою було прийнято в цілому Закон про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору 265 голосами народних депутатів. Результати голосування свідчать про істотне порушення чинного законодавства, а саме Закону України “Про міжнародні договори України”, що передбачає ратифікацію міжнародних договорів України про участь у міждержавних союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки законом України, що ухвалюється двома третинами голосів народних депутатів від фактичної кількості народних депутатів.

Під час підписання та ратифікації Угоди Україна зробила застереження такого змісту: “Україна братиме участь у формуванні та функціонуванні Єдиного економічного простору в межах, що відповідають Конституції України”. З цього застереження випливає факт невизнання (повного або часткового) повноважень керівного органу ЄЕП стосовно України. Визнання його наднаціональних повноважень суперечило б Конституції нашої держави, оскільки воно не відповідає принципу державного суверенітету, проголошеному статтею 1 Основного Закону. Таким чином фактично нівелюються міжнародні зобов’язання, взяті нашою державою за Угодою про формування ЄЕП.

Принаймні подібного висновку можна очікувати від Конституційного Суду, який обов’язково має дати свою оцінку Угоді про формування ЄЕП на предмет відповідності її положень Основному закону.

За умови визнання положень Угоди про формування Єдиного економічного простору, які стосуються повноважень керівного органу об’єднання такими, що суперечать Конституції, Україна буде зобов’язана не визнавати його повноважень щодо себе. Невизнання ж повноважень керівного органу фактично означатиме невизнання своїх зобов’язань підпорядковуватися такому органу. Іншими словами, цей орган припиняє для України своє існування.

Функціонування міжнародної організації без відповідних органів не має сенсу, оскільки за цих умов вона буде позбавлена одного з невід’ємних елементів міжнародної правосуб’єктності. Таким чином можна зробити висновок, що невизнання однією з держав-учасниць організації повноважень її керівних органів на практиці еквівалентне невизнанню міжнародної правосуб’єктності й самої міжнародної організації, тобто невизнанню її існування як суб’єкта міжнародного права. Застереження, зроблене Україною при ратифікації Угоди про формування Єдиного економічного простору, фактично надає Україні можливість не визнавати правосуб’єктність ЄЕП з усіма наслідками, які з цього випливають.

Відтак, якщо дотримуватися цієї логіки, лише за умови невизнання міжнародної правосуб’єктності ЄЕП ратифікація її статутних положень звичайною більшістю буде законною.

Інший за формою, але аналогічний за змістом, підхід демонструє Україна й у відносинах з СНД. Нагадаємо, що наша держава одразу після прийняття статуту цієї організації відмовилася визнати її правосуб’єктність. Фактично таке бачення Україною ролі та місця СНД і ЄЕП на пострадянському просторі свідчить про визнання їх не більше, ніж позитивною ініціативою в розвитку міждержавних відносин у регіоні. Головні питання полягають у наступному: чи повторить ЄЕП долю вже “напівмертвої” СНД та яку практичну користь Україна зможе розвинути для себе з участі в ініціативі під назвою Єдиний економічний простір.

Габріел АСЛАНЯН,
експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Залишити відповідь