Чому Європейський Союз “закриває” свій східний кордон?

З огляду на розширення Європейського Союзу на схід, безпосередньо до кордонів нашої держави, актуалізується питання мінімізації негативних наслідків такого розширення. Величезною мірою це стосується зменшення гостроти проблем, які виникають для українських громадян у зв’язку із запровадженням жорсткішого режиму перетину кордону країнами, що цього року набувають членства в ЄС, а також забезпечення максимально сприятливих умов для легального здійснення українськими громадянами трудової діяльності на території країн-членів ЄС.

Сьогодні завдяки політичній волі керівництва наших країн-сусідів українські громадяни мають право на спрощений порядок в’їзду на їх територію. Однак не слід забувати, що ці держави протягом певного часу залишатимуться поза межами Шенгенської зони. Коли ж вони увійдуть до неї, Україна муситиме вести відповідні переговори щодо порядку перетину кордону з європейськими інституціями в Брюсселі. Відтак, до першочергових заходів у галузі міграційної політики додаються завдання в галузі правового оформлення державного кордону, що полягають у вирішенні проблем із делімітацією та демаркацією кордонів зі східними й північними сусідами, а також укладення угод про реадмісію з цими державами. Необхідність застосування подібних “захисних” заходів продиктована потребою припинити потоки нелегальної міграції, які надходять до України передусім з Російської Федерації та прямують до ЄС (що власне і є причиною жорсткої міграційної політики Євросоюзу по відношенню до нашої держави).

Четверта сесія Верховної Ради IV скликання є добрим відображенням державної міграційної політики та в галузі правового оформлення державного кордону України. Справедливо буде відмітити, остання сесія парламенту сприяла лише частковому прогресу в зазначених сферах. Так, до активів цієї сесії можна зарахувати:

– ратифікацію Положення про демаркацію державного кордону між Україною і Республікою Молдова (№0114), чим завершується правове оформлення державного кордону з цією країною;

– ратифікацію Угоди між Україною та Португальською Республікою про тимчасову міграцію громадян України для роботи в Португальській Республіці (№0123). Ця Угода є “першою ластівкою” і добрим прикладом для укладення аналогічних Угод з іншими членами Євросоюзу з огляду на актуальність питання працевлаштування українських громадян на територіях цих держав.

Однак, як уже було зазначено вище, прогрес є лише частковим. Серед головних проблем: майже повна відсутність чинної спеціалізованої договірно-правової бази з Російською Федерацією в галузі оформлення двостороннього кордону. Під час останньої сесії парламент так і не спромігся ратифікувати Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон (№0119).

Договір спрямований на демілітацію (документальне визначення) сухопутного кордону між сторонами (фактично, сторони “заморозили” питання розподілу просторів Керченської протоки та Азовського моря до кращих часів). Делімітація є необхідною стадією, що передує демаркації (встановлення кордону безпосередньо на місцевості). Остання є обов’язковою вимогою, що ставиться НАТО перед всіма країнами-кандидатами на вступ (нагадаємо, що Україна входить до кола останніх).

Відтак, проблема визначення кордону з Російською Федерацією набирає для України стратегічного значення. Крім того, через невизначеність державного кордону Російська Федерація перетворилася на найбільшого “постачальника” нелегальних мігрантів до нашої країни, що створює додаткові бар’єри у відносинах України з Європейським Союзом. А такий стан справ ніяк не може влаштовувати нашу державу, що проголосила євроінтеграцію стратегічним напрямом своєї зовнішньої політики. Саме тому в інтересах України остаточно вирішити прикордонне питання з Росією та поставити в ньому крапку.

Вже понад десять років своєї незалежності Україна провела фактично за відсутності чітко встановленого (здебільшого суто “віртуального”) кордону з Російською Федерацією.

Подібний стан справ може викликати “несподівані” ускладнення у двосторонніх відносинах. Найкращим підтвердженням цьому є криза, спричинена прикордонним будівництвом у районі Керченської протоки, що є, напевне, найбільш спірною ділянкою кордону двох держав. Особливого загострення ситуація навколо розподілу морських кордонів набула після реєстрації та прийняття парламентом за основу проекту Закону про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України (№2605), розгляд якого прийшовся саме на четверту сесію. З точки зору міжнародного права такі дії держави кваліфікуються як односторонні. За умови відсутності досторонніх угод нашої держави з Росією та Румунією про розподіл прилеглих морських просторів такі односторонні дії можуть викликати істотні ускладнення двосторонніх відносин.

В галузі законодавчого регулювання міграційної політики відверо розчарував проект Закону “Про основні засади державної міграційної політики України” (№4227), принаймні його теперішня редакція. Законопроект спрямовано на визначення єдиних засад та напрямів реалізації міграційної політики в Україні. Аналіз проекту свідчить про необхідність його суттєвого доопрацювання. Положення законопроекту є переважно декларативними, оскільки не містять конкретних шляхів та механізмів досягнення поставлених цілей. Крім того, дублюється зміст положень Конституції та інших актів чинного законодавства. Мети подання проекту на розгляд Верховної Ради не досягнуто, оскільки документ не запроваджує практично ніяких новел у законодавчому регулюванні міграційної політики України. Поза увагою авторів законопроекту або недостатньо врегламентованими залишилися такі важливі аспекти міграційної політики, як: тимчасова міграція, протидія незаконним міграції, працевлаштуванню мігрантів, трудова міграція, відповідальність за порушення вимог законодавства про міграційну політику.

Габріел АСЛАНЯН,

експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Залишити відповідь