Порівняльний аналіз положень Цивільного і Господарського кодексів України та Закону України “Про кооперацію”

27 серпня 2003 року набув чинності Закон України “Про кооперацію” (№ 1087-IV), прийнятий Верховною Радою України 10.07.2003. Законом визначені правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Аналіз положень Закону “Про кооперацію” [1] (далі – Закон, Закон про кооперацію), Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) (№ 435-IV від 16.01.2003) та Господарського кодексу України (далі – ГКУ) (№436-IV від 16.01.2003) свідчить про відсутність єдиного підходу до правового регулювання відносин, пов’язаних з кооперативною діяльністю, про необхідність приведення Закону про кооперацію у відповідність до положень кодексів, а також узгодження відповідних норм кодексів між собою. Нижче детальніше розкриті лише окремі аспекти регулювання, що підтверджують цей висновок.

Поняття та юридичний статус кооперативів

Відповідно до статті 1 Закону про кооперацію, “кооператив – це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування”.

ЦКУ не містить єдиного визначення кооперативу, наводячи визначення лише виробничого кооперативу. У свою чергу, ГКУ під кооперативами розуміє “добровільні об’єднання громадян для спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань”.

Отже, стає очевидним невідповідність визначення поняття “кооператив”, закріпленого Законом, положенням ГКУ, який не передбачає можливості заснування кооперативу юридичними особами.

Не відповідає ГКУ й визначення споживчого кооперативу, що міститься в Законі (“кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб”).

Щодо юридичного статусу кооперативів, то аналіз положень двох кодексів свідчить про наступне. Відмінність регулювання зазначеного питання Цивільним та Господарським кодексами обумовлена різними підходами до класифікації юридичних осіб (ЦКУ) та суб’єктів господарювання (ГКУ). Не вдаючись у порівняння двох класифікацій та аналіз різних підходів до розуміння “підприємництва” з точки зору мети діяльності, що міститься в кодексах (ЦКУ – “одержання прибутку з метою розподілу між учасниками”; ГКУ – “одержання прибутку”), відзначимо значну термінологічну неузгодженість кодексів у цьому відношенні.

ЦКУ відносить виробничі кооперативи до підприємницьких товариств (товариств, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками), а споживчі – до непідприємницьких товариств (які, відповідно, не мають на меті отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками).

ГКУ відносить кооперативи (“кооперативні підприємства”) до корпоративних підприємств, тобто суб’єктів господарювання, що “утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами” (ч. 5 ст. 63). При цьому підприємства, за ГКУ, можуть створюватися, як це не парадоксально, як для “здійснення підприємництва” (тобто самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку – ст. 42 ГКУ), так і для “некомерційної господарської діяльності” (самостійної систематичної господарської діяльності, що спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку – ст. 52 ГКУ), що передбачено частиною другою статті 62 ГКУ. Кооперативи також визнані “підприємствами колективної власності”, тобто корпоративними підприємствами, що діють на основі колективної власності засновників.

Одночасно, з положень Глави 10 ГКУ “Підприємства колективної власності” випливає, що одержання прибутку як мета діяльності є характеристикою виключно виробничого кооперативу. Відповідно, споживчі товариства віднесені до суб’єктів господарювання, що здійснюють некомерційну господарську діяльність.

Таким чином, аналіз положень кодексів та Закону показує, що останній відповідає нормам Цивільного та Господарського кодексів у частині визначення характеру діяльності кооперативів (різної мети діяльності виробничих та споживчих кооперативів). Одночасно, спостерігаємо істотну термінологічну різницю між двома кодексами, що, проте, є ширшою проблемою співвідношення двох кодифікованих актів та виходить за межі цього дослідження.

Висновки:

–     Закон про кооперацію суперечить положенням Господарського кодексу в частині визначення кола можливих засновників кооперативу;

–     Закон про кооперацію відповідає нормам Цивільного та Господарського кодексів у частині визначення характеру діяльності кооперативів (різної мети діяльності виробничих та споживчих кооперативів).

Типи (види) кооперативів

Питання класифікації кооперативів має важливе значення, оскільки Законом по кооперацію встановлена вимога щодо відображення в статуті “типу” кооперативу (ст. 8).

Насамперед, необхідно звернути увагу на термінологічну відмінність у питанні класифікації кооперативів. Так, у Законі використовується поняття “типи” кооперативів, тоді як у ГКУ вживається поняття “види” (ЦКУ не містить положення щодо класифікації кооперативів на види чи типи).

Згідно зі статтею 6 Закону, відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на три типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. Одночасно, Цивільний кодекс України (далі –ЦКУ) згадує лише два види: виробничі та споживчі кооперативи, поділяючи їх залежно від мети діяльності та, відповідно, віднесення до підприємницьких та непідприємницьких товариств. Так, відповідно до статті 84 ЦКУ підприємницькі товариства повинні створюватись виключно у формі господарських товариств або виробничих кооперативів. Стаття 86 ЦКУ [2] називає споживчі кооперативи та відносить їх до непідприємницьких товариств. Отже, ЦКУ не передбачає існування обслуговуючих кооперативів. Проте, ЦКУ також не містить і норм, що дозволили б зробити висновок про виключність переліку видів (типів) кооперативів та обмеження цього переліку виробничими та споживчими кооперативами. Більше того, формулювання статті 86 ЦКУ вказує на те, що наявність інших типів кооперативів, не загаданих ЦКУ, не суперечить останньому.

Дещо відмінну характеристику та опис видів (типів) кооперативів містить ГКУ. Положення ГКУ щодо видів кооперативів є досить суперечливими та внутрішньо неузгодженими. Так, частина друга статті 93 серед підприємств колективної власності називає “виробничі кооперативи”, “підприємства споживчої кооперації”. Наступною статтею ГКУ (ст. 94) кооперативи визначаються як “добровільні об’єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань”, що можуть створюватися у різних галузях (“виробничі, споживчі, житлові тощо”). Відповідно, звідси випливає, по-перше, невичерпність переліку видів товариств, а, по-друге, поділ кооперативів на такі види як виробничі, споживчі, житлові. Проте, у подальшому, поняття “споживчий кооператив” у ГКУ не згадується взагалі. Натомість, до складу “споживчої кооперації” включається “система самоврядних організацій (споживчі товариства, їх спілки, об’єднання), а також підприємств та установ цих організацій” (ст. 111 ГКУ). У цьому відношенні, слід також зазначити, що Закон про кооперацію визнає тотожними поняття “споживчий кооператив” та “споживче товариство” (стаття 2).

Висновки:

–     положення Закону про кооперацію та Цивільного й Господарського кодексів в частині класифікації кооперативів є неузгодженими та такими, що в окремих питаннях суперечать одне одному;

–     положення Закону про кооперацію, якими перелік “типів” кооперативів обмежується виробничими, споживчими та обслуговуючими, суперечить нормам Цивільного та Господарського кодексів, які не обмежують види кооперативів;

–     наявність інших типів кооперативів, не загаданих Цивільним та Господарським кодексами, не суперечить останнім;

–     поділ кооперативів на прибуткові (виробничі кооперативи) та неприбуткові (споживчі та обслуговуючі кооперативи), закріплений Законом про кооперацію (ч. 5 ст. 23), у цілому, відповідає підходу, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами.

Установчі документи кооперативу

ЦКУ визначається порядок створення юридичної особи, відповідно до якого учасники (засновники) розробляють та підписують установчі документи. При цьому установчими документами товариств визначено статут або засновницький договір між учасниками, “якщо інше не встановлено законом” (ч. 2 ст. 87 ЦКУ). Спеціальною нормою ЦКУ (ч. 1 ст. 164 ЦКУ) єдиним установчим документом виробничого кооперативу визначено його статут, що затверджується загальними зборами його членів. При цьому можливість встановлення законом інших правил не передбачена.

ЦКУ не розрізняє установчі документи та документи, на підставі яких особа здійснює свою діяльність. Проте, таке розрізнення міститься в Законі про кооперацію, який передбачає, що рішення установчих зборів про створення будь-якого виду кооперативів оформляється протоколом (стаття 7). Одночасно, правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, Закон визначає статут кооперативу (стаття 8).

Висновки:

–     Закон про кооперацію не відповідає положенням Цивільного кодексу щодо установчого документу, на підставі якого створюється виробничий кооператив.

Загальний висновок

Аналіз окремих положень Закону України “Про кооперацію”, Цивільного та Господарського кодексів України свідчить про: 1) неузгодженість багатьох положень Закону з нормами кодексів; 2) про неузгодженість положень двох кодексів в частині регулювання статусу, порядку створення та діяльності кооперативів.

Дмитро КОТЛЯР

експерт Лабораторії законодавчих ініціатив


[1] Дата публікації Закону в Урядовому кур’єрі № 158 від 27.08.2003.

[2] “Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню”.

 

Залишити відповідь