Бути чи не бути українському відомству закордонних справ?

Указом № 1387/2003 “Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави”, датованим 29 листопада 2003 року, глава держави схвилював громадську думку так, як робив це, напевне, тільки після видання славнозвісного указу про запровадження інституту державних секретарів. Сутність нового нормативно-правого акту зводиться до наступного: Президент намагається підвищити ефективність зовнішньополітичної діяльності держави шляхом офіційного надання Головному управлінню з питань зовнішньої політики своєї Адміністрації, повноважень у галузі “адміністрування” зовнішньополітичної сфери та посилення контролю за діяльністю Міністерства закордонних справ України.

Пункт 3 Указу вимагає від органів дипломатичної служби України: “…поліпшити інформаційне забезпечення Президента України із зовнішньополітичних питань, запровадивши практику невідкладного подання до Адміністрації Президента України інформації з особливо важливих питань зовнішньополітичної діяльності України та міжнародних відносин…”. До особливо важливих главою держави віднесено переважну більшість напрямів сучасної зовнішньополітичної діяльності держави. Однак, зауваження викликає не сам факт обов’язкового подання такої інформації, а визначення органу, на адресу якого це подання має здійснюватися. Зрозуміло, що в будь-якому разі ця інформація проходитиме експертизу Головного управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента. Проте в Указі нічого не сказано про те, кому першочергово має адресуватися подання. Тобто про Президента України.

Наступний пункт Указу вимагає, щоб кандидатури на посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів Міністерства закордонних справ України, радників-посланників та радників дипломатичних представництв України в іноземних державах та при міжнародних організаціях, а також осіб, на яких покладається тимчасове виконання обов’язків глави дипломатичного представництва України в іноземній державі, попередньо погоджувалися в установленому порядку з Президентом України.

Важко погодитися з думкою окремих спостерігачів щодо порушення главою держави законодавства в галузі дипломатичної служби. Безпосереднього порушення в цій сфері не відбулося. Оскільки ані Конституцією, ані Законом “Про дипломатичну службу” відповідне питання належним чином не врегульовано. В Законі лише зазначено, що призначення на інші посади (тобто крім Міністра закордонних справ України, Надзвичайного і Повноважного Посла України, Постійного представника України при міжнародній організації) здійснюються відповідно до чинного законодавства. Указ Президента, нагадаємо, є актом законодавства. Однак, доцільність такого рішення викликає сумніви. Оскільки таке суттєве обмеження кадрових повноважень Міністра закордонних справ може негативно вплинути на загальний порядок функціонування дипломатичної служби України. Зазначені вище посадовці відповідають переважно за функціональну роботу і лише опосередковано здійснюють функцію представництва України як головну функцію дипломатичної служби. Крім того, як досвідчений дипломат, Міністр закордонних справ може, на нашу думку, цілком успішно впоратися із зазначеними вище кадровими повноваженнями. Принаймні така практика відповідає світовому досвіду.

Позбавлення ж голови зовнішньополітичного відомства права самостійно призначати його керівний склад може означати перехід всієї відповідальності за успішну реалізацію зовнішньополітичних завдань на Президента України.

Згідно з пунктом 5 Указу “Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави”, на Головне управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України покладається координація заходів щодо забезпечення реалізації Президентом України повноважень у зовнішньополітичній сфері, що здійснюються Міністерством закордонних справ України. З цього формулювання незрозуміло, які саме функції виконуються Міністерством закордонних справ. Якщо зробити висновок, що МЗС виконує повноваження Президента, тоді очевидним є порушення Конституції, згідно зі ст. 106 якої Президент не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Крім того, положенням Основного закону суперечить і надання Адміністрації Президента повноважень координувати заходи, що здійснюються Міністерством закордонних справ щодо забезпечення реалізації Президентом повноважень у зовнішньополітичній сфері. Координація відноситься до форм управління. Згідно з Конституцією, лише Кабінет Міністрів уповноважений спрямовувати і координувати роботу міністерств та інших органів виконавчої влади.

Загальний висновок щодо Указу Президента “Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави” такий: він ніяким чином не сприяє поставленій меті, а саме – підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності. Оскільки запропоновані Указом заходи фактично гальмують процес прийняття рішень у сфері зовнішньої політики та створюють правові підстави для існування так званого дуалізму виконавчої влади, тобто дублювання функцій органів виконавчої влади Адміністрацією Президента.

Габріел АСЛАНЯН,

експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Залишити відповідь