Здобутки, реалії та перспективи зовнішньої політики України

18 листопада у Верховній Раді пройшли парламентські слухання з питання “Зовнішня політика України як інструмент забезпечення національних інтересів держави: здобутки, реалії та перспективи”.

Подібну гучну назву було обрано невипадково, враховуючи фактично перший публічний виступ нового Міністра закордонних справ України п. Костянтина Грищенка з власною “програмою дій”. У своїй промові міністр побіжно торкнувся практично всіх головних напрямів зовнішньої політики нашої держави. Під час виступів голови зовнішньополітичного відомства та Комітету Верховної Ради у закордонних справах Станіслава Сташевського зовнішьополітичну галузь було названо однією з найуспішніших сфер державотворення незалежної України.

Оцінюючи здобутки України в цій невід’ємній сфері державної політики, можна відмітити декілька головних здобутків. Передусім це стосується утвердження України як незалежної держави та мирне співіснування зі своїми сусідами. Однак, вживаючи спортивну термінологію, відзначимо: мало здобути почесне місце, його треба утримати. Щодо “утримання” незалежності сьогодні, напевне, вже ні в кого не виникає сумнівів. Хоча велика кількість завдань, успішність реалізації яких наповнює зовнішню політику ефективністю, залишається невиконаною.

Головною рисою, яка досі характеризує міжнародну діяльність нашої держави, є так звана “багатовекторність”, що за українських умов викликана передусім недостатніми темпами та якістю внутрішніх перетворень нашої держави. За сучасних умов глобалізації зовнішній та внутрішній фактори пов’язані тісно, як ніколи раніше. Автору можна заперечити тим, що нібито говний вектор – себто європейський та євроатлантичний – вже визначено. Однак, сьогодні ми є очевидцями непослідовності у впровадженні зазначених пріоритетів. Поряд із декларуванням амбітних євроінтеграційних намірів влада вступає в сумнівні проекти на кшталт ЄЕП, що викликає принаймні нерозуміння з боку свідомої громадськості. Досі непродуманою є державна політика в галузі запровадження на українському грунті європейських стандартів у галузі правового регулювання та економіки.

Моніторинг законодавчого процесу, що здійснюється Лабораторією законодавчих ініціатив, свідчить про те, що велика кількість законодавчих документів приймається без врахування стандартів та досвіду законодавчого регулювання Європейського Союзу та нормативів Світової організації торгівлі. Звернемо увагу хоча б на прийняття такого важливого документу, як Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Вона ніяким чином не спряє кінцевій меті її укладення – гармонізації вітчизняного законодавства з нормативним доробком ЄС. Беручи до уваги той факт, що законодавча робота в Україні не припиняється, відсутність належного регулювання в галузі адаптації призведе до подальшого зростання кількості нормативних актів, що не відповідають вимогам Євросоюзу.

Окремим фактором, від якого залежить процес європейської інтеграції України, є темпи та якість економічних перетворень у нашій державі, включаючи широке застосування інноваційного принципу в побудові ефективної національної економіки. Сьогодні цей процес великою мірою пов’язаний із вступом України до Світової організації торгівлі, визнанням її країною з ринковою економікою та створенням у подальшому зони вільної торгівлі з ЄС. І якщо першу умову, за словами урядовців, вже практично виконано, то дві інші досі залишаються під питанням і потребують активних дій з боку влади по їх вирішенню.

Особливої уваги потребує сучасна міграційна політика, що тісно пов’язана із завершенням процесу демаркації східних кордонів нашої держави. Оскільки від цього суттєво залежатиме подальша міграційна політика Європейського Союзу по відношенню до нашої держави. Суттєвим доробком України у цій галузі можна назвати двосторонню угоду про (поки що) делімітацію сухопутного кордону із Російською Федерацією. Наступним етапом має стати його демаркація.

Проблема демаркації набуває більшої актуальності з огляду на ускладнення, що виникли сьогодні у відносинах між Україною та Російською Федерацією через розподіл морських просторів в районі Керченської протоки та Азовського моря. Відмітимо, що наша держава зацікавлена в якомога скорішому вирішенні зазначених питань, враховуючи, звичайно, національні інтереси України та непорушність існуючих кордонів. Попередній досвід вирішення пробеми розподілу морських просторів свідчить про суттєве гальмування цього процесу.

Великою мірою від вирішення “прикордонних” питань залежатиме приєднання України до Північноатлантичного альянсу (НАТО). Хоча в Брюсселі й відмічають, що криза навколо о. Тузла не вплине на діалог Україна-НАТО, подальше існування цієї проблеми може згодом негативно позначитися на процесі євроатлантичної інтеграції України.

Сьогодні у цьому напрямі можна відмітити певні здобутки, головним з яких є схвалення восени 2002 року в Празі Плану дій Україна-НАТО та Цільового плану на 2003 рік. Зважаючи на складний для України зовнішньополітичний контекст підготовки і проведення празьки засідань, викликаний погіршенням на той момент відносин із США, розробка і прийняття зазначених документів стали справжнім досягненням України, схваленням Альянсом курсу нашої держави на членство у євроатлантичній системі безпеки.

Послідовність України у реалізації Цільового плану-2003, активне залучення до вирішення безпекових проблем в Іраку дозволили подолати кризу у відносинах з США та суттєво покращити відносини з НАТО.

Позитивним чином на поглиблення відносин з Альянсом має вплинути ратифікація Меморандуму про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і штабом Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці та штабом Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі щодо забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України, яким передбачається можливість участі вітчизняних Збройних Сил як у навчальних, так і в бойових операціях Альянсу.

Однак подальший прогрес у цій галузі залежатиме від поступального ходу політичних, економічних і оборонних реформ в Україні.

Серед інших напрямів зовнішьої політики можна виділити необхідність розвитку субрегіонального співробітництва в межах ГУУАМ, включаючи пріоритетну для України сферу транспортування енергоносіїв з Каспійського регіону з подальшим створенням Євроазійського нафтотранспортного коридору, щодо позитивів якого неодноразово висловлювалися партнери України із Західної Європи.

До головних питань двостороннього співробітництва на порядку денному сьогодні віднесемо остаточне вирішення прикордонних проблем із Російською Федерацією, включаючи делімітацію прилеглих морських просторів та демаркацію кордону між двома державами. Окремої уваги потребує створення зони вільної торгівлі за участі України та Росії. Відзначимо, що ця стадія має стати кінцевою в процесі формування Єдиного економічного простору України, Росії, Казахстану й Білорусі. Принаймні останньою, у якій братиме участь наша держава. Поглиблення інтеграції в цьому напрямі може мати згубні наслідки для України та перекреслить будь-які євроінтеграційні сподівання.

Отже, попри досить оптимістичні оцінки, що висловлювалися під час слухань у парламенті, можна відмітити цілу низку проблем, без належного вирішення яких важко буде говорити про ефективність сучасної зовнішньої політики України.

Габріел АСЛАНЯН,

експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Залишити відповідь