Про перспективи конституційних змін

30 жовтня та 5 листопада Конституційний Суд України надав висновки щодо відповідності статтям 157 та 158 Основного Закону законопроектів про внесення змін до Конституції, розробленим, відповідно групою народних депутататів України та Адміністрацією Президента. Як відомо, за результатами розгляду КСУ було встановлено, що проект, ініційований групою народних депутатів, суперечить ст. 157 Конституції в частині передачі повноважень з тлумачення законів від Конституційного Суду до Верховної Ради України (оскільки звужує право громадян на судовий захист), а проект, розроблений Адміністрацією Президента повністю відповідає ст.ст. 157 і 158 Основного Закону. При цьому в обох справах орган конституційної юрисдикції в мотивувальних частинах відповідних висновків, перевищивши визначені Конституцією повноваження, виклав свої зауваження до змісту ряду положень проектів. А висновки Конституційного Суду України, як відомо, є обов’язковими для виконання на території України всіма органами влади, утому числі і органом, який має розглядати згадані проекти – Верховною Радою України.

Які ж наслідки матимуть вищезгадані висновки для подальшого втілення так званої „конституційної реформи”?

Поширеною в українському політикумі стала теза про те, що, мовляв, Конституційний Суд, встановивши невідповідність одного з положень депутатського проекту ст. 157 Конституції, поставив на ньому великий хрест, розторувавши натомість шлях проекту Медведчука-Симоненка. Така позиція загалом є аргументованою, особливо з огляду на те, що в одному з рішень Конституційний Суд України відзначив: наявність позитивного висновку на проект є умовою його розгляду на пленарних засіданнях.

Насправді ж, навіть якщо б висновки на обидва з них були аналогічними, перспективи проходження депутатського варіанту конституційної реформи (про що свідчить хоча б досвід розгляду в сесійній залі проекту про пропорційні вибори до парламенту) були б досить примарними.

Натомість небагато хто помітив, що куди більший вплив на долю конституційної реформи матимуть зауваження до проектів, висловлені Конституційним Судом з перевищенням власних повноважень. Більше того, про ідею конституційної реформи до президентських виборів можна забути. З декількох причин.

Перше. Для реалізації конституційної реформи у Верховної Ради України залишається щонайбільше 4-5 місяців – у квітні наступного року відповідно до Закону „Про вибори Президента України” парламентом мають бути призначені вибори президента. Очевидно, що після прийняття відповідної постанови депутатам буде вже не до конституційної реформи.

Друге. Що ж мають зробити народні депутати у відведений їм 5-ти місячний строк? По-перше, розглянути проект (ситуація ускладнюється й тим, що незабаром у сесійній залі з’явиться висновок Конституційного Суду на проект С.Гавриша, і депутати будуть визначатись, який варіант кращий, – працювати в парламенті у строки, визначені Конституцією, чи на рік довше, як пропонує координатор більшості). По-друге, врахувати висловлені Конституційним Судом зауваження до проекту, що потребує суттєвої зміни редакції останнього, і внести відповідне подання до Конституційного Суду. Конституційний Суд розгляне його протягом 1-3 місяців і дасть новий висновок щодо відповідності проекту ст.ст. 157, 158 Конституції. Після цього депутати мають попередньо схвалити проект. Не варто забувати про те, що описані події мають відбутися вже на цій сесії, оскільки остаточне прийняття проекту 300 депутатів має відбутись не пізніше, ніж на наступній сесії парламенту.

Третє. Якщо навіть відбудеться диво і парламент встигне попередньо схвалити проект на цій сесії (за два місяці), то 300 жаданих голосів на його остаточне прийняття все одно не набирається – без голосів соціалістів, які вже висловили свою чітку позицію стосовно строків проведення конституційної реформи, більшість навіть за підтримки всього складу фракції комуністів матиме у розпоряджені від 280 до 290 пар рук для натискання кнопок у сесійній залі.

В такій ситуації спекуляції на тему конституційної реформи виглядають недоречними.

Денис КОВРИЖЕНКО,

Лабораторія законодавчих ініціатив

КОМЕНТАРІ

Віктор Мусіяка,

Група “Європейський вибір”

Кожен проект можна голосувати в парламенті – але без тих положень, які визнані неконституційними. Просто “викинути” ці положення з тексту, і посилати нікуди не треба. Але можливий і такий варіант – один з них береться за основу і допрацьовується, або – із 2 чи 3 проектів буде зроблений єдиний узгоджений, про який ми весь час говорили. Чи це реально? Більш реально – проходження варіанту Гавриша і Ко. Думаю, наш варіант просто буде відкинутий. Хоча по його проекту теж були зауваження, які не можна ігнорувати. Їм доведеться  знову посилати до КС – перед голосуванням трьомастами голосів. І шанси, швидше за  все, у нього є. Хоча, можливо, й без деякий моментів – наприклад – без виборів президента парламентом. Це положення може й не пройти.

Борис Беспалий,

Фракція “Наша Україна”

Дійсно, є юридична колізія. Чи варто у цьому випадку в сесійній залі розглядати закон без цієї норми, тобто – вилучити норму і розглядати; чи, оскільки закон не на сто відсотків схвалено, увесь закон відкликати і вносити його в новій редакції? Я є прихильником юридичної чистоти, коли ми говоримо про зміни до Конституції. На мій погляд, оскільки норми Конституції взаємопов’язані, було б логічним, що якщо в проекті є хоча б одна норма, яка визнана неконституційною, то і проект в цілому не можна вважати конституційним і має бути внесена нова редакція. Але – наскільки я розумію позицію Конституційного суду – він оцінював кожну норму окремо і ізольовано, тому я не виключаю, що цей законопроект буде внесено для голосування за вилученням тих норм, які визнані неконституційними. Обидва законопроекти будуть розглядатися паралельно. На мій погляд, з правової точки зору, депутатський законопроект мав би затриматися в своєму розгляді, але затримок не буде. Він буде “затриманий” в інший спосіб, він не буде проголосований, не набере необхідної кількості голосів і все. А провладний набере – 226 голосів, а от на наступний сесії потрібно 300 – і ось тут у нього можуть виникнути проблеми. А от опозиційний на цій стадії взагалі немає шансів. Тому затримувати його розгляд зараз у влади нема  резону.

Юрій Ключковський,

Фракція “Наша Україна”

Є сторона правова, а є сторона – “що хочу, то ворочу”. Якщо притримуватися такої стратегії, то можна зробити усе, що завгодно у будь-який момент. Навіть зараз – поставити на розгляд і прийняти. А якщо притримуватися правових засад – усі зауваження КС вимагають внесення змін до тексту – як парламентського проекту, так і комуністично-есдеківського. Процедура мала би бути така – парламент розглядає зміни і скеровує знову до КС той проект, який прийме за основу. ВР не може приймати за основу обидва, оскільки вони суперечать один одному по цілому ряду позицій. Парламент може розробити третій проект і подати до КС, а при бажанні у цьому залі, як я вже сказав, можна проголосувати усе, що завгодно. А це означає, що депутатський законопроект просто поховають. Єдина проблема – чи наберуть вони 300 голосів? Хоча тепер (коли віце-спікером став Мартинюк – ред.), може набратися.

Ігор Коліушко,

директор Центру політико-правових реформ

Я переконаний, що обидва проекти є абсолютно самостійними. Вони внесені різними суб’єктами права законодавчої ініціативи і їх, звичайно, можна об’єднувати, якщо на це буде воля цих суб’єктів. Якщо волі не буде – вони будуть розглядатися окремо. При чому, вони можуть розглядатися не як альтеративні, а такі, що доповнюють одне одного. Тому навіть два можуть бути прийняті за основу, а потім об’єднуватися. Тобто, варіантів може бути багато. Але можна їх розглядати і як альтернативні. Але, у зв’язку з рішенням КС, формально сьогодні ситуація така: один із них можна вже розглядати, а інший – згідно з тлумаченням КС щодо процедури прийняття змін до Конституції, треба тепер поправляти і направляти на повторний розгляд. Проблема у тому, що зауваження і до одного, і до другого проекту сформульовані по-різному. В КС щодо умовно опозиційного проекту в резолютивній частині сказано першим пунктом – в цілому відповідає, а другим пунктом – не відповідає  в частині такій і такій. В рішенні КС щодо проекту Гавриша такого другого пункту нема. Однак, якщо буде внесена будь-яка зміна, проект слід знову направити до КС. Навіть, якщо просто буде виключено один пункт. Бо, якщо підходити формально, це уже змінений законопроект. А будь-яка зміна потребує повторного розгляду в КС. Тобто, якщо йти на серйозне прийняття проект Гавриша, то треба його міняти. Там є просто смішні речі. Приміром, вони дають право міністрам бути одночасно депутатами, але чомусь позбавляють цього права прем’єра і віце-прем’єрів. Але, разом з тим, дають це право головам держкомітетів. Це – повний маразм, тому що вони тоді стають непідконтрольні уряду. Якщо міністерства очолюватимуть нардепи, то уряд не буде мати на них жодного впливу. Тому я сподіваюся, що все буде добре  і ні один проект не пройде.

Йосип Вінський,

Фракція Соціалістичної партії України

В обох  проектах КС назвав певні неконституційні положення. Це означає, що ці положення потрібно виокремити з “тіла” проектів – і все. І, безумовно, їх не потрібно через це виносити на повторний розгляд в КС. На повторний розгляд слід буде подавати той варіант, який вже буде виноситися на 300 голосів. Тепер із цих законопроектів, точніше, із тих їх пунктів, що тримали позитивний висновок КС, тимчасова комісія повинна сформувати кінцевий варіант, який піде на голосування трьомастами голосами. Я вважаю, що ці законопроекти можна “зліпити” в один – там є багато положень, які пересікаються.

Леонід Кравчук,

Фракція СДПУ (о)

Ще треба набрати 226 голосів  – і так чи інакше – потрібно ще раз направляти до КС. Щодо проекту Матвієнка-Мусіяки-Мороза, то я про такий не знаю.

Залишити відповідь