Найманий працівник та суб’єкт підприємницької діяльності – найдіть різницю!

З 01 січня 2004 року набирає чинності Закон “Про податок з доходів фізичних осіб”. У цьому законі є новела, яка потребує особливої уваги та вивчення. У статті 1 Закону дається визначення терміну – наймана особа, причому визначення дається двома частинами:

“1.8. Наймана особа – фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або  наказом працедавця  згідно  з  умовами укладеного з ним трудового договору (контракту)  відповідно  до  закону.  При  цьому  усі  вигоди  від виконання  такої  трудової  функції  (крім  заробітної плати такої найманої  особи,  інших  виплат  чи  винагород  на   її   користь, передбачених  законодавством),  а  також  усі ризики,  пов’язані з таким  виконанням   або   невиконанням,   отримуються   (несуться) працедавцем.”

Не будемо тут вдаватись до стилю викладу норми та застосування української мови, але звернемо увагу на декілька кваліфікаційних ознак, що вирізняють найману особу від інших:

1) це фізична особа, яка працює у штаті, або за трудовим договором, що означає: підпорядкування внутрішньому розпорядку, забезпечення умов праці за рахунок працедавця, соціальні гарантії в межах законодавства – відпустка, вихідні, лікарняні, виплати за нещасні випадки, пов”язані з працею, і т.п.

2) для найму на роботу не потрібно додаткової реєстрації в державних органах та установах;

3) ризики від неналежного виконання робіт покладаються на працедавця;

4) наймана особа, крім власної праці не вкладає у отримання доходу у вигляді заробіньої плати ніяких інших матеріальних ресурсів і не несе пов”язаних з ризиками витрат;

5) наймана особа не веде і не відповідає за податкову звітність, сплату податків та відрахувань до відповідних страхових фондів та не підпадає під штрафні санкції у випадку неправильної сплати цих виплат з нарахованої заробітньої плати.

Це цілком зрозуміло і узгоджується з трудовим законодавством України та міжнародними договорами, стороною яких є Україна.

Друга частина цього визначення містить дещо інші підходи:

“Фізична особа, яка зареєструвалася як суб’єкт підприємницької діяльності  та  надає  послуги  іншій  особі (виконує роботи на її користь) в межах  цивільно-правового  договору,  прирівнюється  до найманої  особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають   надання   таких  послуг  (робіт)  на  постійній  та регулярній основі протягом більш ніж одного місячного  податкового періоду та/або отримання усіх видів вигод,  винагород та понесення всіх ризиків,  пов’язаних з таким наданням або  ненаданням,  такою іншою особою – замовником послуг (робіт).”

Які ж кваліфікаційні ознаки фізичної особи – суб”єкта підприємницької діяльності(СПД):

1) для укладання угоди про надання послуг(продаж товарів, робіт)необхідна наявність державної реєстрації суб”єкта підприємницької діяльності;

2) СПД має бути зареєстрований у інших державних органах та установах, визначених законодавством (ДПІ, Пенсійний та інші страхові фонди);

3) Угода про надання послуг(виконання робіт) СПД з замовником покладає ризики від неналежного виконання на СПД;

4) Ведення податкової звітності, сплата податків та інших обов”язкових платежів здійснюється самим СПД;

5) Штрафні санкції за неправильність чи невчасність сплати податків та інших платежів покладаються на СПД;

6) Замовник не має жодних зобов”язань перед СПД щодо соціальних гарантій та соціального страхування;

7) Доходи, отримані від замовника СПД мають компенсувати затрати СПД витрачені на їх отримання.

Порівняння кваліфікаційних ознак найманого працівника та фізичної особи – суб”єкта підприємницької діяльності показують, що навряд чи можливо їх порівнювати з точки зору оподаткування. Адже заробітня плата найманого працівника та дохід суб”єкта підприємницької діяльності мають зовсім іншу юридичну та економічну природу.

Які ж напрошуються висновки:

1. Закон різко посилює податковий прес на суб”єктів підприємницької діяльності.

Адже, якщо ж ми погоджуємося з тим, що записано у аналізованій правовій нормі Закону “Про оподаткування доходів фізичних осіб” – дохід підприємця має оподатковуватись за тією ж ставкою, що і заробітня плата, то слід визнати, що ми встановлюємо найбільшу у світі ставку оподаткування – 13% від доходу!
Адже ми знаємо, що нормальна ставка оподаткування прибутку складає 25-35%.  При перерахунку її до доходу, за нормальної рентабельності(до 30%) не перевищує 1% від доходу!

2. Закон встановлює дискримінаційні відносини до фізичних осіб – суб”єктів підприємницької діяльності у порівнянні з юридичними особами.

Це випливає із аналізу частини 2 п.1.8 статті 1 , а саме, що застосування оподаткування доходу СПД за ставкою заробітньої палти відбувається , коли договір “передбачають   надання   таких  послуг  (робіт)  на  постійній  та регулярній основі протягом більш ніж одного місячного  податкового періоду”.

Простою мовою це означає, що СПД не може мати довгострокових договорів з іншими юридичними особами. Тобто  “колгосп” може щодня, щомісяця і щороку збирати по селі молоко і здавати його на молокозавод №1 і це нормально, оподаткування прибутку цього “колгоспу” без пільг буде 30%. Якщо ж збирає це молоко фізична особа – суб”єкт підприємницької діяльності, то вона це може робити за “нормальним” оподаткуванням лише не більше місяця. В іншому випадку ставка оподаткування доходу має бути 13%!!

І це за рівні конкурентні можливості?

У частині 3 статті 42 Конституції України є дуже важливі норми, які дають підстави на звернення до Конституційного Суду про визнання вказаної норми закону неконституційною: “Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція”.

Підсумок: Виглядає, що законодавець хотів одною нормою, одного закону розв”язати проблему недобросовісного використання спрощеної системи оподаткування суб”єктів підприємницької діяльності для мінімізації податків великими торговельними компаніями. Насправді вийшло зовсім інше. Перекривається можливість розвитку індивідуальної підприємницької діяльності в сфері послуг взагалі.

Цілком закономірним буде повернення до цієї проблеми уже в наступному році, коли ця маленька норма про зрівняння оподаткування найманих працівників та підприємців почне діяти і породить масу складнощів як для підприємців, так і для юридичних осіб, що працюють з підприємцями, а головне для того середнього класу, який так активно почав формуватись в Україні протягом останніх трьох років, саме завдяки підприємництву та його спрощеному оподаткуванню.

Анатолій Ткачук

Залишити відповідь