Одеса – Броди чи Броди – Одеса: хто має заплатити більше?

Це ессе грунтується на загальновідомих фактах. Ми аналізуватимемо ці факти застосувавши економічну теорію, і намагаючись не ускладнювати виклад без потреби.

Спершу пригадаймо факти. Сьогодні існує і обговорюється два варіанти використання трубопроводу „Одеса – Броди”:  у прямому напрямі та у реверсному. У прямому напрямі каспійська нафта постачатиметься у Польщу, Чехію, Словаччину, Німеччину, можливо інші Балтійські країни. У реверсному напрямі російська нафта через Босфор буде везтися кудись – куди і як, не зовсім зрозуміло – ймовірно у країни північного середземномор’я.

Поведінка Росії може здатися на перший погляд дивною – нащо ж боротися за використання цього нафтопроводу, якщо транспортування нафти по ньому не є дешевшим, ніж транспортування нафти через Придніпровські нафтопроводи (поглянь на карту, любий читачу, де Броди, де Дніпро, а де Одеса), ринок збуту не є зрозумілим, та ще й проектується чи вже і здійснюється нафтопровід до Адріатики. Мотивація ж, запропонована паном Черномирдіним у інтерв’ю „Дзеркалові Тижня”[1], не виглядає переконливою – швидше стає дивно, чому пан посол вважає, що його оточують лише ідіоти. Все стає зрозумілішим, коли міркувати про поведінку Росії не з метою використання нафтопроводу „Броди – Одеса”, а з метою невикористання „Одеса — Броди”.  Обгрунтування для цього багатогранне – ми розглянемо тут лише економічне.

Нафтопровід „Одеса – Броди” – це поява ще одного постачальника нафти на сході та у центрі Європейської Спільноти на традиційному ринку збуту нафти та газу з Росії і, відповідно, зниження цін на російську нафту. Ця поява є також дуже дочасною – коли Польша, Чехія, Словаччина стають частиною Європейської Спільноти і підлягатимуть новим строгішим вимогам до якості нафтопродуктів, а також отримують доступ до дешевших кредитів для переоснащення нафтопереробних підриємств. У пресі ми бачимо згадки про те, що легка каспійська нафта сьогодні не конкурує з російською, бо нафтопереробні заводи на сході Європи орієнтовані на російську високосірчисту нафту – мабуть сьогодні це правда. Але чи буде це правдою через 5 чи 10 років?

„Одеса – Броди” – це не тільки конкуренція для російської нафти та відповідно зниження цін на неї. Якщо немає „Одеси – Броди” (чи аналога) то частина каспійської нафти піде через російські нафтопроводи. А це також гроші і контроль — що теж гроші, хоча цей мотив виглядає слабшим за той, що ми вже згадали.

У цій ситуації є три головних гравці – це Європейська Спільнота, Росія та Україна. Проект „Одеса – Броди” означає угоду між Євпропейською Спільнотою та Україною, із Росією за межами такої угоди. Реверс „Броди – Одеса” – це угода між Росією та Україною, із Європою, що залишається осторонь. У економічній теорії це би формалізувалося як кооперативна гра.

Спробуймо порахувати виграші для кожної з угод. Для цього ми застосуємо стандартні міркування економічної теорії, не використовуючи стандартної термінології, але зробивши спершу невеликий ліричний відступ, щоб унаочнити ці міркування.

Уявімо чудернацьке українське містечко заселене навпіл новими українцями та українськими вчителями.  Один єдиний кіоск, що продає памперси на все містечко,  і, відповідно, ціна памперса така, що тільки зовсім нові українці можуть собі це дозволити. Припустимо для наочності, що собівартість памперса є такою, що поява ще одного кіоска призвела би до падіння цін на памперси до рівня, коли мрія „кожному мешканцю містечка по памперсу” стає банальною реальністю. Так от – коли ми порахуємо суму виграшів всіх споживачів та продавців від продажу чи споживання памперсів, то ця сума буде більшою у випадку двох кіосків та нижчих цін, хоча сума прибутків двох кіосків буде нижчою, ніж був би прибуток одного кіоска за відсутності конкурента. Це є загальним правилом, якщо ринки інших товарів є конкурентними – із зростанням рівня конкуренції суспільний добробут також зростатиме. Понад те, якщо би нові українці могли об’єднатися із вчителями, то вони би могли і заплатити існуючому кіоску, щоб створити ще один кіоск і збільшити кількість проданих памперсів, знизивши їхню ціну. Єдина проблема що об’єднати та скоординувати зусилля для сотень мешканців містечка є занадто складно – зрештою, кожен хотів би нижчу ціну на памперси, але щоб зусилля для цього докладав сусід.

У нашому випадку ми також маємо споживачів памперсів (нафти) – Європейську Спільноту, ми маємо два кіоски – Росію та прикаспійські країни – і тільки один з них продає зараз „памперси” і має доволі високий прибуток з цього продажу. Але ми  не маємо проблеми з координацією дій споживачів – її для нашої ситуації мають вирішити державні структури Європейської Спільноти.

І ми маємо Україну, від якої залежить скільки „памперсів” і хто продасть Європейській Спільноті.

Як вже було зазначено, можливі дві угоди – між Україною та Європейською Спільнотою (напрям „Одеса — Броди”) – це ситуація двох кіосків у містечку. Тоді ціна на нафту дешо нижча, загальні обсяги дещо вищі, прибутки від продажу нафти нижчі і, відповідно, загальний суспільний добробут вищий, аніж він був би у випадку, коли є угода між Україною та Росією тобто реверс „Броди — Одеса”. За реверсу ми отримуємо вищі ціни та прибутки, нижчі обсяги. Те, що ми називали загальний суспільний добробут, вимірює скільки вартості може бути створено шляхом укладання відповідної угоди. Таким чином коаліція Україна – Європейська спільнота пропонує у сумі більше своїм учасникам аніж коаліція Україна – Росія.

Як завжди, як тільки ми порахували суму, постає питання як ділити. Існування двох можливих коаліцій, а також здатність України вибирати поміж цими коаліціями  дає часткову відповідь на це питання[2]. Україна має отримати не менше, ніж вона могла би максимально отримати у випадку створення коаліції Україна-Росія – тобто, щорічно не менше за суму, на яку впадуть річні прибутки[3] від продажу російської нафти після початку нормальної експлуатації „Одеса — Броди”. Відповідно сумарні надходження України мають становити суму цих річних прибутків та собівартості транспортування нафти. З цієї точки зору пропозиція Російської ТНК качати аж до 9 млн. тон нафти щорічно протягом 21 року реверсним шляхом (при проектній потужності нафтопроводу до 40-45 млн. тон після закінчення будівництва.) виглядає як невдалий жарт. Відсутність серйозних економічних пропозицій з боку Євроспільноти виглядає не набагато краще.

Отже, ми отримали, який з двох пропонованих маршрутів має бути втілено. Ми також маємо оцінку нижньої межі на доходи, які повинна отримати Україна від експлуатації нафтопроводу „Одеса — Броди”.

Звичайно цей аналіз є дуже стилізованим. Ми спрощуємо ситуацію, розглядаючи тільки трьох гравців, що поводяться раціонально. І коли це здається близьким до істини у випадку Європейської Спільноти та Росії, то для України це може виявитися перебільшенням. Наприклад, чи може трапитися, що все закінчиться реверсом на запропонованих сьогодні умовах? Це можливо, якщо групові інтереси тих, хто вирішують, виявляться більш важливими та краще задоволеними за такого варіанту. Але чи існує для цього економічний грунт? Ми його не бачимо.

Ми не згадали ще багато деталей. Але не забудьмо про один момент. Зрештою Україна є також споживачем нафти і тут наші інтереси збігаються з інтересами  Європейської Спільноти – нам не може погіршати, якщо буде ще одне альтернативне джерело нафти. І нам за це можуть добре заплатити.

Андрій Процик,

PhD Student (Business Economics),

Graduate School of Business,

University of Chicago

      * * *

 Ірина Процик,

Ассистент кафедри ММП,

НУ „Львівська Політехніка”

Залишити відповідь