Ключові питання інституту президентства в сучасних парламентських республіках

Обговорення процесу політичної реформи викликає велике зацікавлення в багатьох громадських колах України. Особливо сьогодні, коли нові радикальні пропозиції з цього приводу лунають мало не щодня. Причому позиції різних сил з цього приводу можуть змінюватися досить динамічно, що протягом короткого проміжку часу перетворює колись неприпустимі для деяких політичних фігур умови на цілком бажані.

Особливу увагу політичної та інтелектуальної громадськості викликала остання ініціатива Президента з приводу можливого запровадження виборів глави держави в межах законодавчого органу – Верховної Ради України. Така трансформація в межах політичної системи України могла б перетворити нашу державу з президентсько-парламентської республіки на парламентську.

З огляду на потенційну можливість запровадження вказаних змін, варто дослідити досвід інших держав світу в цій сфері.

Нижче, на прикладі парламентських республік, що діють сьогодні в багатьох державах близького та далекого зарубіжжя, вказано способи вирішення найважливіших питань обрання глави держави та визначення його місця в системі влади.

Дослідження іноземного досвіду варто почати з країн, які через відомі історичні обставини мусили долати багато з тих державотворчих проблем, які сьогодні спіткають Україну. З п’ятнадцяти республік колишнього Радянського Союзу парламентський шлях розвитку свого часу обрало три: Естонія, Латвія та Молдова. Приклад інших держав світу наведено нижче. Отже..

За конституцією Естонія є парламентською республікою. Глава держави – президент, який обирається парламентом двома третинами його складу або – в разі, коли три тури голосування не дадуть результатів, – колегією виборщиків у складі членів парламенту й представників об’єднань органів місцевого самоврядування.

До повноважень президента входить призначення кандидата на посаду прем’єр-міністра, який самостійно обирає склад майбутнього уряду. Таке призначення потребує затвердження парламентом. Якщо кандидат у прем’єри не отримує підтримки парламенту, президент має право представити іншу кандидатуру. В разі, коли президент утримується або новий кандидат не здобуває підтримки, то право обрання кандидата переходить до парламенту. Така система гарантує парламенту вирішальну роль у формуванні уряду, оскільки суб’єкт ініціативи (президент) фактично вимушений представляти законодавчому органу кандидатуру від партії/коаліції партій, яка здобула найбільшу підтримку під час останніх парламентських виборів. Зміни в складі призначеного уряду президент може проводити лише за представленням прем’єр-міністра.

Крім того, у встановленому конституцією порядку президент вносить до парламенту пропозиції щодо призначення на посаду голови Державного (конституційного) суду, голови ради Банку Естонії, державного контролера, канцлера юстиції й командувача або головнокомандувача збройних силами, призначає та відкликає дипломатичних представників Естонії в інших країнах. Президент має право вето, яке може бути подолане простою більшістю членів парламенту.

Глава держави може оголосити позачергові парламентські вибори у випадках, коли:

q       уряду або прем’єр-міністрові виражено вотум недовіри;

q       законопроект, що винесено на референдум, не здобуває підтримки в парламенті;

q       протягом двох місяців з початку бюджетного року парламент не затвердить державний бюджет.

Президент за поданням канцлера юстиції та згодою простої більшості членів парламенту може бути притягнений до відповідальності й постати перед Державним судом, що має повноваження звільнити його від виконання обов’язків.

Латвія також є парламентською республікою. Главою держави в Латвії є президент, який обирається парламентом.

До повноважень президента входить право призначати главу уряду. Глава уряду самостійно формує його склад. Однак, як сам уряд, так і окремі його члени мають покинути свій пост в разі вираження вотуму недовіри парламентом.

Президент може ставити питання про розпуск парламенту. В такому випадку має відбутися референдум, більшість учасників якого має підтримати цю пропозицію. Причому коли більшість учасників референдуму висловиться проти розпуску парламенту, то президент вважатиметься усунутим з посади і парламент матиме обрати нового президента для виконання обов’язків попереднього протягом строку повноважень, що залишився.

Президент Латвії володіє правом законодавчої ініціативи. Він може вимагати перегляду законів. Якщо парламент змінить закон, президент не може вимагати нового розгляду. Причому глава держави на свій розсуд може затримати публікацію закону (на два місяці). Він зобов’язаний це здійснити за вимогою не менш як третини членів парламенту. Затриманий таким чином закон підлягає народному голосуванню (референдуму) на вимогу принаймні однієї десятої частини зареєстрованих виборців. Народного голосування не відбувається, коли парламент трьома четвертими свого складу повторно підтримує закон. Причому закон не може бути переглянуто на вимогу президента, коли в першому ж голосуванні за нього віддано дві третини голосів членів парламенту.

Президент Латвії не несе відповідальності за свою політичну діяльність. Усі його розпорядження підлягають контрасигнації главою уряду або відповідальним міністром. Контрасигнації не підлягають питання розпуску парламенту й висунення глави уряду.

На вимогу не менше ніж половини всіх членів парламенту під час закритого засідання президент може бути усунутий з посади, якщо за таку пропозицію висловиться кваліфікована більшість парламентарів.

Молдова є парламентською республікою з 2000 року. Главою держави є президент, що обирається парламентом.

Президентові належить вирішальна роль у формуванні уряду. Після консультацій з парламентськими фракціями він висуває кандидатуру на посаду прем’єр-міністра. Отримавши від парламенту вотум довіри, президент призначає уряд. За пропозицією прем’єр-міністра президент може здійснювати кадрові перестановки в уряді. Причому уряд в цілому несе відповідальність тільки перед парламентом.

Парламент може бути достроково розпущений президентом у випадку:

q       неможливості сформувати уряд;

q       блокування ухвалення законів протягом трьох місяців.

Крім того, президент може розпускати парламент, коли протягом 45 днів він не виразив новопризначеному урядові вотум довіри, двічі відхиливши пропозицію президента. Протягом року парламент може бути розпущений лише одного разу. Його не можна розпускати протягом останніх шести місяців повноважень діючого президента.

Президент володіє правом законодавчої ініціативи. Ухвалені парламентом закони підлягають промульгації президентом. Останній, якщо має зауваження з приводу закону, може відправити його на перегляд. В разі повторного схвалення закон підлягає обов’язковій промульгації.

Президент Молдови може бути усунутий з посади парламентом двома третинами голосів обраних депутатів виключно в разі скоєння дій, що порушують положення конституції.

Одним з найяскравіших прикладів парламентських республік є Ізраїль. Главою держави тут є президент, який обирається парламентом.

Політичної ваги ізраїльський президент практично не має; він виконує переважно церемоніальні функції. Президентські повноваження зазвичай здійснюються за рекомендацією відповідних державних міністрів. На відміну від глави держави в інших країнах, ізраїльський президент не має права вето та розпуску парламенту.

За унікальною схемою, що діє лише в Ізраїлі, прем’єр тут обирається шляхом прямого виборчого права на всенародних виборах, що відбуваються одночасно з парламентськими. Причому з 1996 року прем’єр отримав право розпускати парламент за згодою президента.

Конституція Італії також проголошує її парламентською республікою. Глава держави – президент, який обирається на спільному засіданні обох палат парламенту більшістю голосів.

Президент Італії визначає день виборів до парламенту, може розпускати палати, попередньо заслухавши їх представників.

Він володіє суттєвими повноваженнями в галузі законодавства. Президент промульгує закони, ухвалені парламентом, і сам видає декрети, що мають силу закону. Він має право відкладального вето стосовно парламентських законів, що може бути подолано лише шляхом повторного голосування абсолютною більшістю обох палат.

Щодо актів президента, то вони підлягають контрасигнуванню відповідальним міністром.

Президент призначає главу уряду (одного з лідерів парламентської більшості) та інших його членів за рекомендаціями глави.

“За наявності довготривалої перешкоди для виконання президентом своїх обов’язків…” глава нижньої палати італійського парламенту може призначити вибори нового президента.

Згідно з Основним законом, Німеччина є парламентською республікою. Глава держави – президент. Він обирається спеціальним органом – Федеральними зборами.

Повноваження президента в Німеччині є дуже обмеженими. Він не може самостійно призначати посадових осіб. Президент фактично не бере участі в законодавчому процесі, а всі його акти потребують обов’язкової контрасигнації.

Обидві палати мають право не менш як чвертю голосів своїх членів розпочати у Федеральному конституційному суді обвинувальний процес проти президента. Однак, остаточне рішення залишається за судовою інстанцією. В разі, коли суд постановить, що президент є винний у порушенні Основного або будь-якого іншого федерального закону, він може бути позбавлений посади за рішенням суду.

До парламентських республік також відноситься Угорщина. Глава держави тут – президент, який обирається парламентом.

Президент призначає й звільняє з посади державних секретарів і республіканських уповноважених, за пропозицією вказаних у законі осіб – голову Угорського національного банку та його заступників, а також університетських професорів та ректорів університетів. Прем’єр-міністра призначає парламент за пропозицією президента, а міністрів – президент за пропозицією глави уряду. Президент не впливає на порядок зміщення посадових осіб у складі уряду.

Глава держави може розпускати парламент, призначивши нові вибори, якщо він:

q       протягом одного скликання за будь-які 12 місяців поспіль чотири рази позбавить уряд довіри;

q       в разі припинення повноважень уряду не обере прем’єр-міністром запропоновану президентом особу протягом 40 днів після першого висунення кандидатури.

Парламент кваліфікованою більшістю може позбавити президента посади в разі порушення ним положень щодо несумісництва або дозволити обвинувальне провадження проти особи президента Конституційним судом, який має право усунути главу держави з займаної ним посади, коли знайде його винним у порушенні закону.

Коли президент не погоджується з ухваленим законом або якимось його положенням, то у вказаний термін може повернути його зі своїми зауваженнями.В разі повторного прийняття президент зобов’язаний промульгувати закон протягом п’яти днів.

Причому більшість актів самого президента підлягає обов’язковій контрасигнації главою уряду або відповідальним міністром.

Чехія також входить до сім’ї парламентських республік.

Глава держави – президент, що обирається на спільному засіданні обох палат парламенту. Він уповноважений призначати й відкликати главу та інших членів уряду. Причому самостійно президент може призначити лише главу уряду, а всіх інших його членів – лише за пропозицією глави. Всі призначення членів уряду потребують затвердження парламентом.

Конституція Чехії передбачає можливість дострокового розпуску нижньої палати президентом республіки й встановлює підстави, за яких він може це здійснити:

q       винесення вотуму недовіри новопризначеному уряду на умовах, визначених конституцією;

q       відмова палати в ухваленні постанови з урядового проекту, якщо з його обговоренням уряд пов’язує питання про довіру та ін.

Конституційний Суд на підставі обвинувального акта верхньої палати чеського парламенту може переслідувати Президента Республіки за державну зраду, наслідком може бути втрата посади i права знову обіймати її.

Президент у Чехії має право повертати ухвалені закони на повторний розгляд парламенту. Вносити які-небудь зміни до закону забороняється. Він може лише пройти повторне ухвалення простою більшістю голосів або ні.

Рішення президента підлягають контрасигнації главою уряду або відповідальним міністром.

З наведених вище прикладів можна зробити деякі узагальнення. Зокрема, в усіх парламентських республіках президент обирається законодавчим органом. Крім того, цілком очевидно, що об’єм повноважень президента максимально обмежується. Хоча в деяких із розглянутих країн глава держави відіграє досить вагому роль у політичному процесі своєї держави, наприклад, у Молдові. Противагу цьому складає об’єм повноважень, якими наділені президенти Ізраїлю та Німеччини, де вони фактично обмежуються церемоніальними функціями.

Крім того, цілком очевидно, що за відносно слабкого президента більшої ваги на політичній арені набуває глава уряду, що є похідним від вирішальної ролі парламенту в системі влади. Практично в кожній парламентській республіці президент вносить кандидатуру глави уряду, але особа його за традицією, від якої не відступають, стає відомою ще під час парламентських виборів.

Задля забезпечення балансу повноважень у політичній системі суспільства президент наділяється правом розпускати парламент в разі його недієздатності. Причому умови такого розпуску визначаються цілком чітко і пов’язуються з налагодженням ефективного зв’язку між парламентом та урядом. Єдиним виключенням у цьому випадку є Ізраїль, де ініціатива щодо розпуску парламенту виходить від прем’єр-міністра, а президент відіграє дорадчу роль.

У порівнянні з іншими парламентська система влади більше обмежує президентське повноваження стосовно накладення вето на закони і фактично залишає за ним право відкладального вето на парламентські рішення. Крім того, обмежується вплив глави держави на роботу виконавчої влади шляхом запровадження інституту контрасигнації.

Загалом можна говорити про існування у сучасних парламентських республіках добре збалансованої системи влади. Ефективне функціонування політичної системи в згаданих парламентських республіках забезпечується наявністю в них потужних політичних партій, що під час парламентських виборів несуть повну політичну відповідальність за ситуацію в країні. У порівнянні з ними ця ланка в Україні досі перебуває в стадії формування (винятком є Молдова, де політичний спектр включає лише одну потужну політичну силу). Відтак у разі запровадження парламентської республіки може бути втрачено ключовий елемент ефективного функціонування політичної системи.

Отже, сьогодні в Україні, де потужні політичні сили, які могли б відігравати у житті суспільства вирішальну роль, перебувають у процесі становлення, доцільнішим виглядає запровадження парламентсько-президентської системи з поступовим переходом до парламентської моделі.

 

ДОВІДКОВО: соціологічне опитування (джерело: www.unian.net)

Майже дві третини киян – 65,5% – не згодні з пропозицією щодо обрання Президента Верховною Радою.
Понад половина киян (55,7%) категорично не згодні з цією пропозицією, а 9,8% жителів столиці, не погоджуючись із таким варіантом, вважають його можливим. Лише 8,5% опитаних повністю згодні на такий хід подій, а 6,2% – згодні, але мають перестороги. Такі дані отримала соціологічна служба агентства УНІАН в результаті соцопитування понад 1,5 тисячі жителів столиці.

Більш як 47% респондентів переконані, що спосіб обрання глави держави вплине на якість роботи майбутнього Президента, а 28,8% опитаних не вважають це важливим фактором.

Цікаво, що майже третина опитаних киян (31,5%) бажали б жити в парламентсько-президентській республіці, тоді як по 14% віддали б перевагу відповідно парламентському чи президентсько-парламентському устрою в державі. Водночас майже 19% киян схиляються до думки про необхідність сильної влади глави держави, і відповідно, – до президентської республіки.

Залишити відповідь