Збірник «Міжнародні стандарти забезпечення свободи слова» (2 частина)

Частина 1

ПРАВИЛА ВИСВІТЛЕННЯ ВИБОРЧИХ КАМПАНІЙ ЕЛЕКТРОННИМИ ЗМІ У КРАЇНАХ ПЕРЕХІДНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Вступ

Ці Правила стосуються проблеми висвітлення виборчих кампаній засобами масової інформації у країнах з режимом перехідної демократії. Це країни, які ще донедавна знаходилися під недемократичним правлінням, характерною рисою якого, зокрема, є відсутність вільних і чесних виборів. Ці Правила призначені для застосування виключно безпосередньо в період виборчої кампанії та виключно для державних організацій телерадіомовлення; однак, Правила можуть виявитись корисними в період проведення виборів і стосовно контрольованої державою друкованої преси, а також висвітлення державними засобами масової інформації політичних питань під час невиборчих періодів.

Термін “державні засоби масової інформації” використовується у цих Правилах для визначення каналів мовлення, що знаходяться у власності, використовуються чи контролюються державою, а також до тих, що управляються призначеними державою особами чи колегіальними органами, більшість членів яких призначаються державою чи правлячою партією. Правила також можна застосовувати до громадських засобів мовлення, а саме, засобів масової інформації, що повністю або частково фінансуються з державних коштів, але управляються колегіальними органами, незалежними від державних та будь-яких політичних інтересів.

У цих Правилах розглядаються три види висвітлення виборів електронними ЗМІ: (1) програми в прямому ефірі, включаючи рекламу, над якими політична партія чи кандидат здійснюють повний редакторський контроль; (2) інтерв’ю, дебати, звіти про збори кандидатів, дискусійні програми, освітні передачі для виборців та інші подібні програми, названі в цих Правилах “спеціальними інформаційними програмами”, редакторський контроль над якими здійснює безпосередньо телерадіокомпанія; а також (3) випуски новин, над якими редакторський контроль також безпосередньо здійснює телерадіокомпанія.

Ступінь державного контролю над електронними ЗМІ в різних країнах з режимом перехідної демократії суттєво різниться: у багатьох країнах радіо і ТБ працюють під жорстким впливом держави, але в деяких з них державне телебачення, і особливо радіо, мають велику частку редакторської свободи і схиляються до зваженого, чесного і навіть аналітичного висвітлення з елементами розслідувань. Статус приватних ЗМІ також різниться: у деяких країнах з режимом перехідної демократії, особливо в перші роки, держава має повну монополію на канали телебачення; в інших — приватним компаніям може видаватися ліцензія на регіональне мовлення, а в деяких діють одна чи кілька приватних телевізійних компаній загальнонаціонального масштабу. Схожа ситуація і з радіомовленням. У деяких країнах уряд контролює усі радіостанції, в інших дозволена діяльність ряду приватних станцій. Там, де працюють приватні ЗМІ, вони, як правило, знаходяться в руках активних прихильників держави і дуже рідко представляють відмінні від державних засобів масової інформації позиції.

Не тільки різні країни з режимом перехідної демократії, але навіть різні регіони однієї й тієї ж країни, часом знаходяться в різних умовах. Домінуючим засобом донесення політичної інформації в окремих країнах і регіонах є телебачення; у деяких домінуючими виступають радіо, преса чи інші засоби (наприклад, мітинги, гучномовці, листівки); а в інших, згадані вище засоби масової інформації мають приблизно однаковий вплив. Різні умови діяльності ЗМІ не перешкоджають використанню урядами цих країн цих Правил; проте, це може вимагати від держави реалізації додаткових інформаційних ініціатив з метою забезпечити повну поінформованість громадян та їхню участь у виборчому процесі.

У країнах, де радіо та (або) телебачення є домінуючими засобами донесення інформації про діяльність і програми політичних партій та кандидатів, особливого значення набуває обов’язок державних засобів масової інформації надати громадськості достовірну та збалансовану інформацію, а також доступ до ефірного часу для всіх партій і кандидатів на недискримінаційній основі. Перші багатопартійні вибори у країнах, де існуючий уряд залишається при владі, так і в країнах, де до проведення виборів встановлена та чи інша форма тимчасового правління, створюють особливі проблеми і вимагають особливої уваги.

Для дотримання норм міжнародного права державні ЗМІ повинні дотримуватись неупередженого та недискримінаційного підходів. Як одного з елементів переходу до демократії, організація “АРТИКЛЬ 19” наполегливо рекомендує владі перетворити державні засоби масової інформації в громадські. Перший і невідкладний крок — це забезпечення редакторської незалежності.

Ряд положень цих Правил сформульовані в імперативній формі. Вони виходять із принципів міжнародно-правового захисту прав людини, закріплених міжнародним, прецедентним правом і практикою застосування законів різних держав. Невідповідність цим Правилам, незалежно від обставин, обумовлених специфікою конкретної країни, викликає презумпцію необ’єктивного висвітлення ЗМІ, що ставить під сумнів законність виборчого процесу в цій країні.

Інші положення Правил сформульовані як особливо рекомендовані чи просто рекомендовані до застосування з використанням досвіду країн з перехідною та сталою демократією. Недотримання таких Правил ставить під запитання чесність, неупередженість, виваженість та інформативність висвітлення засобами масової інформації подій у країні.

Більшість цих Правил містять перелік необхідних чи бажаних дій державних засобів масової інформації під час періоду виборчої кампанії. Це Правила 1, 2, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 15 і 16. Інші Правила стосуються безпосередньо державних органів та містять вимоги й рекомендації щодо забезпечення в ході виборчої кампанії свободи висловлювань для всіх ЗМІ — державними і приватними, мовними і друкованими, а також політичними партіями і кандидатами на посади. Це Правила 3, 4, 5, 6, 13 і 14.

Приватні засоби масової інформації за міжнародним правом не несуть таких же зобов’язань, як державні. Незважаючи на це, організація “АРТИКЛЬ 19” заохочує використання приватними мовниками цих Правил для державних ЗМІ і вважає це питанням їхньої професійної відповідальності. Таке добровільне застосування Правил, включаючи, наприклад, вимоги до збалансованого й неупередженого висвітлення подій, а також надання прямого доступу до ефірного часу на недискримінаційній основі, сприяє проведенню чесних та справедливих виборів. “АРТИКЛЬ 19” також заохочує прийняття професійними асоціаціями журналістів і ЗМІ відповідних Правил та їх дотримання членами зазначених асоціацій.

Основні положення правил

Правила встановлюють обов’язок державних ЗМІ

  • надавати громадськості інформацію з питань, пов’язаних з виборами, а також здійснювати просвіту виборців (Правила 1 і 11);
  • бути збалансованими та неупередженими при висвітленні виборів (Правило 2);
  • не допускати відмов у трансляції програм, присвячених виборам, окрім випадків, коли в таких програмах містяться очевидні заклики до насильства чи ненависті (Правило 5);
  • виявляти точність, збалансованість і неупередженість при висвітленні новин і огляді поточних подій (Правило 8);
  • надавати партіям і кандидатам ефірний час для трансляції програм у прямому ефірі на справедливій і недискримінаційній основі (Правило 9);
  • надавати рівний ефірний час для висвітлення обох точок зору, що виносяться на референдум (Правило 15);
  • дотримуватись зазначених Правил також під час висвітлення місцевих і регіональних виборів (Правило 16).

Крім того, до державних органів висуваються вимоги:

  • скасувати будь-які законодавчі акти, що обмежують свободу висловлювань з порушенням міжнародного права і міжнародних стандартів (Правило 3);
  • докласти особливих зусиль до розслідування випадків погроз і фізичного насильства щодо працівників чи керівників засобів масової інформації та притягнення винних до відповідальності (Правило 4);
  • не застосовувати жодну цензуру до передвиборних теле- і радіопрограм (Правило 5);
  • заснувати чи призначити незалежний і неупереджений орган для здійснення контролю і регулювання висвітлення виборів електронними ЗМІ (Правило 13); та
  • забезпечити можливість негайного оскарження рішень зазначеного органу в судовому порядку (Правило 14).

Правила настійно рекомендують:

  • звільнити засоби масової інформації від юридичної відповідальності за незаконні висловлювання, зроблені кандидатами чи партійними речниками в передвиборних теле- і радіопередачах (Правило 6);
  • надати партіям і кандидатам можливість відповіді чи виправлення на принижуючі їхню репутацію висловлювання чи спрямованих проти них критичних висловлювань (Правило 7);
  • державним ЗМІ висвітлювати дебати кандидатів і транслювали інтерв’ю з ними (Правило 10);
  • будь-яким засобам масової інформації при публікації результатів опитування громадської думки щодо виборів також вказувати всі необхідні відомості про умови проведення і значення опитування у виборах (Правило 12).

Правило 1: Обов’язок державних ЗМІ інформувати громадськість з усіх питань, пов’язаних з виборами

У період, що безпосередньо передує виборам, на державні засоби масової інформації покладається обов’язок інформувати громадськість про політичні партії, кандидатів, основні теми виборчої кампанії, процедуру голосування, а також інші питання, що стосуються виборів.

Коментар: Обов’язок держави забезпечити, щоб “Кожен громадянин мав право і можливість, незалежно від … розбіжностей [будь-якого роду] … голосувати … на дійсних … виборах” означає, що держава повинна забезпечити отримання усіма виборцями необхідної інформації для реєстрації і голосування, а також здійснення свідомого голосування з питань, що є предметом виборів. Цей обов’язок особливо складно виконати там, де виборці не мають досвіду голосування на вільних і чесних виборах. Право голосу “незалежно від розбіжностей будь-якого роду” також містить у собі право осіб, які не володіють грамотою, чи мають низький рівень освіти на доступ до необхідної інформації. Держава зобов’язана здійснювати трансляцію навчальних програм для виборців або впроваджувати інші інформаційні ініціативи, які б охоплювали таку ж кількість людей, як теле- і радіомовлення.

На засоби масової інформації покладено дві публічні функції: а) “поширення інформації та думок з питань громадського інтересу” і б) діяльність в ролі вартового влади. Жоден окремий вид ЗМІ не зобов’язаний здійснювати ці дві функції одночасно; натомість, обов’язок держави полягає в забезпеченні того, щоб преса, радіо і телебачення мали можливість разом забезпечити виконання цих двох функцій. Однак, якщо держава контролює чи істотно підтримує ту чи іншу телерадіокомпанію, ця компанія зобов’язана виконувати зазначені публічні функції.

Правило 2: Обов’язок збалансованості та неупередженості

Державні ЗМІ зобов’язані при висвітленні виборів діяти збалансовано та неупереджено, а також не допускати дискримінації будь-якої політичної партії чи кандидата в наданні доступу до ефірного часу

Правило 2.1
Цей обов’язок передбачає, що випуски новин, інтерв’ю та інформаційні програми не повинні бути упередженими на користь чи проти будь-якої партії або кандидата.

Коментар: Обов’язок держави забезпечувати збалансованість і неупередженість безпосередньо випливає з основних прав виборців і кандидатів на свободу висловлювань і права на інформацію, а також не дискримінації, обов’язку державних електронних ЗМІ поширювати достовірну інформацію стосовно питань політичного характеру (Правило 1).

Відповідно до міжнародних стандартів правила виборчих місій ООН передбачають: “якщо засоби масової інформації знаходяться у власності держави, то супротивним сторонам зазвичай надається рівний доступ як до часу виходу в ефір, так і до тривалості мовлення”, а також “інформація, поширена ЗМІ, що знаходяться у власності держави, не повинна мати упередженість на користь однієї чи іншої сторони”.

Досвід країн з режимом перехідної демократії показує, що обов’язок забезпечення збалансованості найчастіше і найсерйозніше порушується при висвітленні новин. Критерії відповідності при висвітленні новин викладені в Правилі 8.

Правило 3: Спеціальні обов’язки у випадку чинності законів, що обмежують свободу висловлювань

Будь-які закони, що обмежують свободу висловлювань з порушенням міжнародного права і міжнародних стандартів, повинні бути скасовані.

Коментар: Дія законів, що обмежують свободу висловлювань, веде до обмеження політичних дискусій і негативно впливає на можливість засобів масової інформації повно і незалежно висвітлювати вибори, що підриває справедливість виборчого процесу в цілому. Такі закони рекомендовано скасувати заздалегідь до початку виборчої кампанії.

Технічна група ООН з референдуму в Малаві в 1992 році відзначала, що необхідні спеціальні заходи для забезпечення поваги до свободи висловлювань у період проведення виборчої кампанії там, “де існування свободи думок і їх вираження було безпідставно обмежено в минулому”.

Найрозумнішим підходом, на думку групи, є повне усунення обмежень. Як правило, приймається спеціальне законодавство з захисту свободи висловлювань, що має явну перевагу над заборонними законами і практикою, що діяли раніше. Більше того, “у більшості випадків виникає необхідність, щоб від імені вищого керівництва держави була зроблена заява про необхідність відповідним державним органам звернути особливу увагу на нові стандарти стосовно виборів чи референдумів”.

Правило 4: Обов’язок влади щодо покарання за насильство стосовно працівників ЗМІ та захисту майна ЗМІ

Влада зобов’язана докладати особливих зусиль для розслідування усіх дій чи погроз із застосуванням насильства, залякування, утисків, спрямованих безпосередньо проти працівників засобів масової інформації, а також будь-яких дій щодо знищення майна, приміщень, що належать засобам масової інформації, зокрема, у випадках, коли існують реальні підстави вважати, що мотивом для таких дій слугували наміри обмежити свободу засобів масової інформації, та притягати винних до відповідальності.

Коментар: В останніх заявах ООН звертається особлива увага на обов’язок влади захищати засоби масової інформації. Призначення ООН у 1993 році Спеціального доповідача для прийняття і застосування заходів за скаргами, в яких йдеться про напади на ЗМІ, підкреслює, що міжнародне співтовариство приділяє особливу увагу саме їхньому фізичному захисту. Така підвищена увага ґрунтується на визнанні того, що ефективний захист працівників засобів масової інформації і приміщень, де розташовуються ЗМІ, є необхідною передумовою для виконання засобами масової інформації своїх функцій, що полягають в наданні громадськості інформації з питань, що становлять суспільний інтерес.

Правило 5. Усунення попереднього цензурування

Правило 5.1

Державна влада має чітко заявити громадськості і всім телерадіомовникам, що ЗМІ заохочуються до транслювання програм, пов’язаних з виборами, а також, що засоби масової інформації не будуть піддаватися покаранню у будь-якій формі за транслювання програм лише через те, що в них міститься критика на адресу державних органів, державної політики чи на адресу правлячої партії.

Правило 5.2

Держава або державні засоби масової інформації не повинні втручатися в питання трансляції програм про вибори, окрім випадків, коли цілком очевидно, що обмежувальні заходи необхідні для запобігання нанесенню серйозної шкоди законним інтересам, наприклад, для запобігання акту насильства. Усі рішення щодо обмежень трансляції програм повинні бути негайно розглянуті незалежним органом з метою перевірки необхідності встановлення обмежень, а також встановлення чи не є ці обмеження актом цензури.

Коментар: Попередня цензура, особливо з важливих політичних питань, заборонена міжнародним правом, окрім чітко виписаних випадків. Будь-яка заборона повинна відповідати (бути пропорційною) законній меті. З огляду на важливість вільних політичних дебатів для демократичного суспільства у ході виборчих кампаній, трансляція програм, присвячених виборам, може бути обмежена тільки в тому випадку, якщо “абсолютно очевидно”, що вони можуть завдати миттєвої, серйозної та непоправної шкоди.

Досвід країн з режимом перехідної демократії показує, що держава та державні засоби масової інформації часто недобросовісно перешкоджають трансляції в ефірі програм, підготовлених опозиційними партіями. Небезпека обмеження свободи слова шляхом державної попередньої цензури переважує небезпеку того, що передачі підбурюватимуть до насильства чи наноситимуть непоправну шкоду тим інтересам, які держава зобов’язана захищати.

Мовні канали мають право попереднього перегляду програм для того, щоб упевнитися у відсутності порушень закону, однак ця процедура не повинна бути використана як привід для затримки трансляції тієї чи іншої програми. У випадку контрольованих державою засобів масової інформації процедура внутрішнього перегляду часто рівносильна попередньому перегляду програм державними чиновниками. Така реальність разом з обов’язком збалансованості та неупередженості накладає на державні засоби масової інформації жорсткий обов’язок не відмовлятися від трансляції програм, присвячених виборам.

Правило 5.3

Критерії, що використовуються державою чи державними засобами масової інформації при вирішенні питання щодо трансляції, присвяченої виборам програми, мають бути чітко визначеними і не допускати широкого тлумачення.

Коментар: Критерії заборони на трансляцію повинні бути вузько та чітко визначеними. Технічна група ООН з референдуму в Малаві застерігала, що будь-які обмеження на свободу висловлювань не повинні бути широко чи неясно сформульованими, щоб не залишати занадто широких можливостей застосування державним органам, що відповідають за виконання законів, оскільки невизначеність правових рамок впливає на реалізацію зазначеного права (свободу висловлювань) і може бути основою для дискримінації при … застосуванні обмежень1.

Існує цілий ряд рішень судів, що встановили незаконність відмов у трансляції програм, присвячених виборам, на підставі розмитих критеріїв. Наприклад, Федеральний Конституційний Суд ФРН ухвалив, що хоча менеджер мовної компанії може відмовити в трансляції програми, присвяченій виборам, в якій міститься “очевидне” порушення кримінального законодавства, він не вправі відмовити в трансляції на підставі того, що її тон є ворожим духу Конституції; така невизначена й абстрактна підстава не є “очевидним” порушенням2. Правило 13 передбачає необхідність негайного розгляду незалежним органом будь-якого рішення про відмову в трансляції програми, присвяченій виборам.

Правило 5.4

Будь-яка міра покарання, що застосовується після трансляції програми, повинна бути пропорційною заподіяній шкоді. Зокрема, покарання, якщо тільки трансляція дійсно та з умислом не провокувала насильство чи ненависть, не повинно передбачати позбавлення волі або такий великий штраф, який би примусив політичну партію припинити свою діяльність. Крім того, покарання не повинно накладати обмежень на майбутнє транслювання партій чи кандидатів.

Правило 6. Обмеження відповідальності ЗМІ

Коментар: Право політичних партій на здійснення своєї діяльності є одним з основних прав, оскільки воно ґрунтується на таких правах, як свобода висловлювань, об’єднань та політичної участі. Неприпустимо примушувати партію до припинення своєї діяльності шляхом стягнення надмірних штрафів чи іншими непрямими діями.

Настійно рекомендується звільнити засоби масової інформації від юридичної відповідальності за невідповідні закону висловлювання кандидатів чи партійних представників, трансльованих у період проведення виборчих кампаній, за винятком тих, що містять очевидний та прямий заклик до насильства. Партії й особи мають бути притягнені до відповідальності в індивідуальному порядку за будь-які зроблені ними заяви, що суперечать закону.

Коментар: Таке відхилення від звичайних правил притягнення до відповідальності виправдовується нетривалістю виборчих кампаній і життєвою необхідністю відкритих політичних дебатів для вільних і чесних виборів. Рекомендується звільнити засоби масової інформації від відповідальності за всі висловлювання, що не містять прямого заклику до насильства, оскільки всі інші висловлювання можуть бути виправлені (хоча й не обов’язково повною мірою) після трансляції.

Як дифамація, так і заклик до “дискримінації, ворожнечі чи насильства шляхом національної, релігійної, расової чи етнічної ненависті”, не входять у передбачений цими Правилами перелік видів висловлювань, за які засоби масової інформації повинні притягатися до відповідальності, навіть незважаючи на те, що зазначені форми висловлювань можуть суперечити закону, а різноманітні правила ООН дійсно зазначають, що засоби масової інформації повинні бути притягнені до відповідальності за трансляцію подібних висловлювань.

Рекомендації щодо звільнення засобів масової інформації від відповідальності за дифамацію виходять з великої кількості судових прецедентів і досвіду різних країн у підтвердження висновку, що дифамація в політичному контексті адекватно і, ймовірно, навіть більш ефективно може бути відшкодована після оприлюднення шляхом відповіді, відмови від висловлювання чи його виправлення. Оприлюднення відповіді, відмови від висловлювання чи його виправлення повинні перешкоджати порушенню судової справи, за винятком випадків навмисної публікації недостовірної інформації.

Заклик до ненависті є надзвичайно складною проблемою. Рекомендується звільнити засоби масової інформації від відповідальності за це в період проведення виборчих кампаній, виходячи з того, що на практиці заборона на заклик до ненависті широко використовується владою для придушення легітимного вираження політичних поглядів, включаючи, зокрема, заклики до національної, релігійної чи етнічної автономії та інші права. Результати дослідження законодавства і використання законів на практиці щодо закликів до ненависті, проведеного “АРТИКЛЬ 19” у 14 країнах світу, показали, що заборона на заклики до ненависті часто використовуються владою як виправдання для придушення вільного висловлювання думок однією зі сторін національного, релігійного або етнічного конфлікту лише для того, щоб змусити мовчати критиків влади3. З цих причин рекомендується, щоб у контексті виборчої кампанії засоби масової інформації не притягалися до відповідальності за транслювання висловлювань, що містять заклики до ненависті та дискримінації, за винятком закликів до насильства (за умови, що засоби масової інформації не потурають таким закликам в супроводжуючих редакційних коментарях). Досвід доводить існування серйозної небезпеки перешкоджання або придушення законних дебатів.

Це Правило не звільняє представників політичних партій та інших осіб від відповідальності за їхні заяви. Однак, при оцінці відповідальності політичних суперників за коментарі у відношенні їхніх ворогів на виборах, варто брати до уваги надзвичайно напружений характер політичних дебатів.

Правило 7. Відповіді, спростування і відмови від висловлювань

Будь-якому кандидату чи партії, які висувають обґрунтовані вимоги щодо їх дифамації, завдання іншої шкоди радіо- чи телевізійною програмою, повинно бути надана можливість дати відповідь або право виправлення чи відмови від заяви мовником або особою, яка зробила заяву. Відповідь або виправлення повинні бути оприлюдненні в найкоротший термін.

Правило 7.1

Відповідь, спростування чи відмова від зробленої заяви повинні бути приблизно того ж обсягу й бути трансльованими приблизно в той самий час, що й заяви, які завдають, на думку особи, шкоди її репутації. Цей обов’язок може бути виконаний шляхом надання часу в прямому ефірі згідно зі звичайною процедурою такого надання.

Правило 7.2

Рекомендується доручити неупередженому органу розгляд скарг щодо порушення програмою закону, у тому числі законодавства про дифамацію та заклики до насильства чи ненависті. Цей орган має бути наділений повноваженнями з надання права на відповідь, виправлення чи відмову від заяви, а його рішення повинні підлягати судовому оскарженню (див. Правила 13 і 14 нижче).

Коментар: У ході виборчих кампаній у демократичних країнах світу кандидати й партії мають право відповіді на заяви, що неправильно трактують їхні погляди чи діяльність. Право на відповідь також закріплено принципами ООН, зокрема Тимчасовий орган ООН в Камбоджі (UNTAC) рекомендував, що “ЗМІ повинні надавати партіям, групам і окремим особам, чиї погляди були спотворені або неточно трактувалися в публікаціях, радіо і телепрограмах, “право відповіді” у тих самих ЗМІ”.

Правило 8. Висвітлення новин

Державні засоби масової інформації повинні особливо ретельно виконувати свій обов’язок надання точної, збалансованої та неупередженої інформації при висвітленні новин і поточних подій.

Коментар: Серед різних форм висвітлення виборів, висвітлення новин визнається усіма як найбільш впливове. Відповідно, обов’язки з інформування виборців і надання звіту про події на збалансованих та неупереджених засадах мають особливе значення під час висвітлення новин.

Правило 8.1

Обов’язок збалансованості вимагає, щоб партії чи кандидати мали таке висвітлення у випусках новин, яке є відповідним їхньому значенню на виборах та рівню підтримки їх виборцями.

Коментар: Рекомендується запровадити чесний і справедливий механізм визначення пропорцій розподілу ефірного часу під час висвітлення новин між конкуруючими партіями (що може відповідати відсотковому розподілу часу для програм у прямому ефірі). При цьому мовні компанії повинні ретельно дотримуватись встановлених пропорцій. За наявності такої можливості, необхідно укласти угоду між мовною організацією і політичними партіями про пропорційний розподіл ефірного часу. Якщо подібна угода неможлива, пропорції розподілу ефірного часу можуть бути встановлені рішенням незалежного органу4.

Впродовж трьох тижнів до дати голосування у Великобританії, наприклад, Бі-Бі-Сі проводить точний підрахунок обсягу висвітлення конкуруючих партій у випусках новин і вживає заходів із забезпечення паритету між сторонами. Більше того, докладні правила значно обмежують обсяг інформації про політичних діячів, яка подається у програмах, що не мають відношення до виборів.

У ході президентських і парламентських виборів у Румунії в 1992 році, парламентська комісія встановила відсоткові частки висвітлення у передвиборних випусків новин, на які мала право кожна партія. Це рішення було в цілому дотримане Румунським Радіо (на відміну від Телебачення Румунії)5.

Принаймні рівнозначні події мають отримувати рівне за обсягом висвітлення. Якщо мовна компанія, наприклад, передає промову або репортаж про передвиборний мітинг одного з кандидатів чи партії, вона повинна так само висвітлювати передвиборні мітинги та промови речників інших партій. Рівнозначне висвітлення передбачає однакову тривалість і характер висвітлення, а щодо телевізійних програм — містити однаковий обсяг інформації про події чи ораторів. (Передача в ефір заяв, що не мають особливого значення, або показ резюмуючих висловлювань, не може прирівнюватись до трансляції основних положень промови кандидата та заяв, що отримали найбільше схвалення, або до трансляції живої промови речника.)

Правило 8.2

Оскільки існує ймовірність змішування редакційних висновків з новинами, державні засоби масової інформації закликаються до відмови від транслювання редакційних коментарів. Якщо державний канал мовлення транслює редакційний коментар, він також зобов’язаний транслювати коментарі основних опозиційних партій. Якщо ведучий представляє свої власні погляди, то вони мають бути чітко означені як такі, причому не рекомендується транслювати їх у новинних програмах.

Правило 8.3

Висвітлення новин про прес-конференції і публічні заяви з питань наявних політичних протиріч (на відміну від тих, що пов’язані з виконанням державних функцій), скликаних чи зроблених главою держави чи уряду, урядовими міністрами або депутатами парламенту, повинні передбачати можливість права на відповідь чи правил про надання рівного обсягу часу. Цей обов’язок набуває ще більшого значення, якщо це заява особи, яка крім іншого, бере участь у передвиборній боротьбі.

Коментар: Беззаперечно, мовні компанії мають більшу редакційну свободу при прийнятті рішень про те, які саме події і як їх варто висвітлювати у новинних програмах, аніж при розподілі ефірного часу для програм безпосередньої участі кандидатів. Проте, при цьому зберігають свою дію загальні обов’язки щодо збалансованості та неупередженості. Досвід країн з режимом перехідної демократії, а також країн зі сталою демократією, показує, що принципи збалансованості та неупередженості найчастіше порушуються саме в контексті новинних програм.

Це в жодному разі не обумовлюється обов’язково злим умислом. При ухваленні законних рішень щодо висвітлення новин, враховуються різні чинники. Реальність свідчить, що правлячій партії, використовуючи апарат державної влади, швидше та легше стати частиною подій, що привертають до себе увагу новинних програм, на відміну від тих, хто не знаходиться при владі. Незважаючи на труднощі, політика мовлення, що вимагає чесності та збалансованості, повинна належним чином втілюватись в життя у зв’язку з тим, що більша частина громадськості високо довіряє інформації, що передається по радіо і телебаченню.

Практика регулювання найсильніша стосовно висвітлення новин про заяви і прес-конференції членів уряду. У Великобританії, наприклад, на цей рахунок існує спеціальна “пам’ятна записка” (aide-memoire) між партіями та Бі-Бі-Сі, що передбачає автоматичне право на відповідь з боку опозиційної партії на передачі за участі урядових чиновників з питань національної чи міжнародної значимості. На практиці Бі-Бі-Сі виконує свій обов’язок збалансованого підходу ще відповідальніше, надаючи після трансляції в ефір заяв від імені чиновників уряду можливість відповіді на них з боку опозиції та можливість проведення дискусій між основними партіями. У Франції в 1986 році був прийнятий закон, що надає опозиції право відповіді на заяви уряду.

Прес-конференції, що збираються чиновниками, які беруть участь у передвиборній боротьбі, нерідко є значним чином схожими з урядовими заявами, і тому важливо визначити певну форму права на відповідь чи виправлення висловлювань, зроблених на прес-конференціях, а також урядових заяв.

Вибори 1990 року у Федеративній Республіці Чехословаччині, що проводилися тимчасовим урядом президента Гавела, більшість в якому складали представники організації Громадянський форум, є яскравим прикладом зусиль нової демократичної держави з усунення нерівноправності у висвітленні подій через надання ефірного часу для відповіді. Коли державна телекомпанія присвятила випуск новин президенту Гавелу (який виставив свою кандидатуру на виборах) під час його передвиборної поїздки та при проведенні партійного мітингу, ряд партій подали офіційні скарги. У свою чергу, телекомпанія як компенсацію надала цим партіям додатковий час у прямому ефірі.

Існування великої кількості політичних партій чи змішаних коаліцій, що є більш характерним для країн з перехідною, аніж зі сталою демократією, викликає труднощі для реалізації права на відповідь чи правил рівного ефірного часу. Проте, у багатьох, якщо не у всіх країнах з режимом перехідної демократії, лише деякі партії чи коаліції дійсно є основними претендентами, і в цих випадках їм має бути надане право відповіді на заяви уряду і прес-конференції його чиновників.

Правило 9: Програми в прямому ефірі

Державні засоби масової інформації повинні надавати політичним партіям чи кандидатам ефірний час для програм у прямому ефірі на справедливій і недискримінаційній основі. У випадку перших багатопартійних виборів настійно рекомендується, щоб усі основні партії чи кандидати мали рівний ефірний час.

Коментар: Міжнародні норми, виходячи з широкого спектра національного законодавства і практики різних держав, підтверджують, що держави несуть обов’язок забезпечити партіям та кандидатам доступ до державних ЗМІ для поширення своїх поглядів у період проведення виборчої кампанії. Зазначений доступ є важливим аспектом права на свободу донесення політичних поглядів у світлі величезного впливу радіо і телебачення на громадську думку, а також на публічний характер засобів масової інформації, що знаходяться у власності держави.

Програми в прямому ефірі мають ряд особливостей, що виправдовують обов’язок державних каналів у країнах з режимом перехідної демократії транслювати їх як виконання їхнього обов’язку з надання громадськості інформації про кандидатів і партії. Такі програми надають політичним партіям і кандидатам можливість висловлювати свою позицію власними словами; для невеликих партій і незалежних кандидатів — викладати свої погляди; а для партій — відповідати на критичні заяви чи коментарі на свою адресу. У силу безпосереднього контролю кандидатів чи партій, програми в прямому ефірі передають стиль та іншу інформацію про кандидатів і партії, а також дух вільного політичного спілкування.

Програми в прямому ефірі особливо важливі там, де засоби масової інформації або фактично знаходяться під державним контролем, або сприймаються населенням як такі. За цих обставин, відмова в наданні політичним партіям можливості представити свої власні програми несе в собі неприйнятний ризик втручання в їхнє право на поширення інформації про себе та підриву довіри громадськості до справедливого виборчого процесу.

Практично у всіх країнах західної демократії громадські мовні канали зобов’язані надавати час для передач у прямому ефірі. Винятком є Швеція6. Можна стверджувати те, що спеціальні інформаційні програми здатні охопити всі переваги програм у прямому ефірі чи навіть те, що редакційно редаговані програми, такі як інтерв’ю та дебати, переважно більш інформативні, ніж програми, створювані самими політичними партіями чи кандидатами, а також, що у зв’язку з цим цілком законним є заборонити програми в прямому ефірі. Однак, це можливо лише в тому випадку, якщо мовний канал, як фактично, так і відповідно до того як його сприймають, є повністю незалежним від держави і правлячої партії, що є малоймовірним у країнах з режимом перехідної демократії.

Прямий ефір має надаватися на рівних і недискримінаційних умовах усім партіям, що зареєструвалися для проведення виборів, або всім кандидатам у випадку президентських виборів.

Надання понад 50 відсотків ефірного часу, відведеного для висвітлення виборчої кампанії, правлячій чи будь-якій іншій партії становить собою порушення обов’язку збалансованого висвітлення.

а) Надання ефірного часу партіям

Правило 9.1

Усім офіційно зареєстрованим партіям чи кандидатам має бути наданий доступ до визначеного за обсягом ефірного часу під час перших у країні багатопартійних виборів.

Правило 9.2

Після проведення перших виборів у країні з режимом перехідної демократії, а також у тому випадку, якщо існує об’єктивний критерій визначення рівня підтримки різних партій, можливий розподіл ефірного часу на пропорційній основі. Усі партії повинні отримати певний обсяг ефірного часу, окрім випадків, коли кількість партій є настільки великою, що розподіл ефірного часу для всіх партій міг би серйозно знизити ефективність мовлення в плані надання виборцям інформації про партії, що з найбільшою ймовірністю братимуть участь у формуванні уряду.

Правило 9.2.1

Рекомендується проводити розподіл ефірного часу незалежним органом з консультуванням та за погодженням з усіма партіями.

Правило 9.2.2

Там, де ефірний час розподіляється на основі приблизної пропорційності, певний обсяг часу має бути відведений невеликим партіям, партіям, що мають значну підтримку лише в декількох регіонах, партіям без місць у парламенті, новим партіям і незалежним кандидатам.

Правило 9.2.3

Якщо ефірний час розподіляється на пропорційній основі, а державні ЗМІ здійснюють трансляцію регіональних програм, партії, що мають значну підтримку лише в ряді регіонів, повинні одержати доступ до ефіру в рамках регіональних програм, пропорційно їхньому впливу в цих регіонах.

Коментар: На наступних виборах, де конкурує невелика кількість партій, рекомендується продовжувати надання ефірного часу великим партіям на рівній основі, оскільки це не викликає значних проблем. Однак там, де змагається між собою велика кількість партій, надання рівного часу усім з них може знизити значення інформації про партії, що ймовірніше, братимуть участь у формуванні уряду. Виходячи з цього, надання рівного обсягу часу кожній з провідних партій і меншого обсягу часу кожній з менших партій, може підвищити інформаційну цінність програм мовлення і в той же час підтримувати довіру громадськості до справедливості процесу розподілу. Розподіл ефірного часу на пропорційній основі може виявитися доцільним у тих країнах з режимом перехідної демократії, де перші вибори були проведені чесно і, таким чином, відобразили реальну силу впливу відповідних партій, або в країнах, де існує спільна згода в питанні про те, які партії є провідними (навіть, якщо існують розбіжності в питанні, які сильніші).

Важливо, щоб, за наявності можливості, розподіл ефірного часу на пропорційній основі здійснювався за згоди усіх партій, оскільки така згода надає значну легітимність висвітленню виборів електронними ЗМІ. Рекомендується, щоб за розподіл ефірного часу відповідав незалежний орган.

Якщо згоди досягти неможливо, принаймні між найбільшими партіями, або якщо перші багатопартійні вибори не вважаються такими, що відобразили рівень справжньої підтримки, рекомендується продовжити розподіл ефірного часу серед найбільших партій на рівноправній основі. Який би підхід не був сприйнятий, усі партії і незалежні кандидати повинні одержати ефірний час, достатній для ознайомлення виборців з основними напрямками своєї політики7.

Пропорційний підхід був використаний на перших багатопартійних виборах у Болгарії в 1990 році, за допомогою якого партії, що вважались такими, які мали найбільшу підтримку, дійшли згоди щодо обсягів ефірного часу, розподіленого між ними. У Німеччині Закон про політичні партії вимагає, щоб невеликі партії з представництвом у Бундестазі (Федеральному парламенті) мали можливість використовувати 50 відсотків ефірного часу, наданого більшим парламентським партіям.

Майже в усіх західних країнах, де в 1991 році було проведене дослідження політики висвітлення виборів у електронних ЗМІ, ефірний час розподілявся між партіями на приблизно пропорційній основі. Хоча у більшості країн певний обсяг ефірного часу надавався непарламентським партіям, використовувались різні критерії визначення партій, які мають право на отримання ефірного часу. Конституційний суд ФРН приділив найбільшу увагу цьому питанню, ніж будь-хто інший; він дійшов висновку, що навіть невеликі партії, які беруть участь у виборах вперше, мають право на доступ до мовлення у певному обсязі8. Фактори, що мають бути враховані, включають тривалість і безперервність існування партії, кількість її членів, рівень та потужність організаційної структури, а також її представництво в органах влади як на місцевому, так і на федеральному рівнях9. Суд виклав свою позицію з приводу того, що кількість кандидатів, висунутих партією, є несуттєвим чинником, оскільки для партій досить легко висунути й велику кількість кандидатур10.

На думку одного з експертів, “підхід німецьких судів встановлює непогану рівновагу між вимогами чесності і рівності можливостей, з одного боку, та розважливої оцінки функції виборів, з іншого. Нерівний підхід … може бути пояснений інтересами виборців отримати більше аргументів тих груп, що ймовірно братимуть участь у формуванні уряду”.

У Великобританії, навпаки, участь партій в програмах прямого ефіру та теледебатах може бути повністю виключеною, якщо вони не висунули своїх кандидатів у визначеній кількості виборчих округів або не набрали визначеної кількості голосів на попередніх виборах11.

Досвід Швеції підтверджує важливість надання ефірного часу непарламентським партіям. Хоча впродовж кількох років не допускалася участь політичних партій у програмах прямого ефіру, раніше парламентські партії мали право на одержання ефірного часу. Коли партіям, що не мали представництва в парламенті, але користувалися впродовж кількох років значною підтримкою, був також наданий ефірний час, деякі з них здобули місця в парламенті.

б) Прийняття рішень про обсяг ефірного часу, що має бути наданий

Правило 9.3

Обсяг наданого партіям чи кандидатам ефірного часу має бути достатній для донесення ними своїх повідомлень, а також для отримання виборцями інформації про основні проблеми, позиції партії, а також особисті риси та характер кандидатів.

Коментар: Обсяг часу, необхідний для повноцінного виступу, залежить від багатьох факторів, включаючи: кількість і значимість посад, за які ведеться передвиборна боротьба; кількість кандидатів; ознайомленість населення з партіями, кандидатами і виборчою політикою в цілому; тривалість виборчої кампанії; обсяг часу, що відводиться на спеціальні інформаційні програми; а також кількість і складність найважливіших проблем.

в) Розклад трансляцій у прямому ефірі

Правило 9.4

Програми в прямому ефірі повинні транслюватися в ході усієї виборчої  кампанії,  причому в  той час,  коли програми має можливість сприймати найчисленніша аудиторія. Державні засоби масової інформації порушують свій обов’язок дотримання балансу при трансляції програм про окремі партії чи кандидатів, якщо це відбувається у час (наприклад, після півночі або в середині робочого дня), незручний для більшої частини населення, яка могла б їх чути та (або) бачити.

Коментар: Первинною метою програм у прямому ефірі є надання політичним партіям можливості донести інформацію про себе до виборців. Таким чином, додатково до обов’язку влади надавати населенню інформацію щодо виборів, державні засоби масової інформації повинні вживати необхідних заходів для того, щоб забезпечити охоплення трансляцією максимальної аудиторії виборців.

г) Виділення проміжків ефірного часу

Правило 9.5

Проміжки часу для програм у прямому ефірі повинні надаватися кожній із зареєстрованих політичних партій чи кандидатам на рівноправній основі.

Коментар: Після визначення обсягу ефірного часу, наданого кожній партії для мовлення в прямому ефірі, залишається питання про визначення конкретних часових проміжків для різних партій. Звісно, всі віддають перевагу часу найбільшого глядацького чи слухацького інтересу (т. зв. “прайм-тайм”). Якщо кількість партій невелика, то існує можливість надати проміжки ефірного часу в “прайм-тайм” усім з них, однак це може виявитися неможливим у випадку, якщо конкурентну боротьбу веде велика кількість партій. У цьому випадку вирішальне значення має справедливий порядок розподілу проміжків ефірного часу. Найкращим способом є використання певної форми ротації (для того, щоб кожна партія мала однакову кількість проміжків ефірного часу в “прайм-тайм”). Елемент випадкової вибірки може також використовуватися при розподілі перших проміжків ефірного часу14. Випадкова вибірка може зіграти важливу роль при відсутності угоди щодо того, які проміжки припадають на “прайм-тайм”, а які знаходяться за його межами.

ґ) Фінансування програм у прямому ефірі

Правило 9.6

Якого б характеру ефірний час не надавався політичній партії чи кандидату, він має надаватися на рівних фінансових умовах з іншими партіями та кандидатами. Принаймні на перших кількох виборах у країні з режимом перехідної демократії державні засоби масової інформації повинні надати обсяг часу, достатній для повноцінного політичного виступу, зареєстрованим партіям та кандидатам безкоштовно чи за номінальну суму.

Правило 9.6.1

Якщо партіям чи кандидатам дозволено купувати додатковий ефірний час, це повинно здійснюватися на рівних умовах. Ставки оплати зазначеного ефірного часу та його обсяг, що може бути проданий будь-якому одному покупцеві, мають регулюватися з метою обмеження переваг, які вочевидь, у цьому відношенні мають багатші партії. Можуть існувати й суворіші обмеження на перших кількох виборах у країні з режимом перехідної демократії, особливо там, де опозиційні партії раніше були заборонені і, таким чином, не мали можливості зібрати партійні фонди.

Коментар: У більшості країн зі сталою демократією громадські мовні канали безкоштовно надають визначений обсяг ефірного часу зареєстрованим політичним партіям для програм в прямому ефірі. У більшості із зазначених країн платна політична реклама заборонена в період проведення виборчої кампанії, а в деяких з них вона заборонена повністю.

Заборона чи суворе обмеження платної політичної реклами в період проведення виборчих кампаній, як правило, виправдовується різними причинами, у тому числі тим, що необхідно: (1) забезпечити цілісність політичної системи у світлі зростаючої вартості ефірного часу і паралельного підвищення чутливості кандидатів та політичних партій до корупції і недобросовісного впливу з боку основних вкладників; (2) сприяти створенню рівного “поля гри” для партій незалежно від їхніх ресурсів; а також (3) покласти кінець зниженню (тривіалізації) значення політичних дебатів у зв’язку з трансляцією дуже коротких політичних рекламних роликів.

Ті, хто виступає за платну політичну рекламу в період проведення виборчої кампанії, наполягають, що її заборона порушує свободу висловлювань і що існують менш обтяжливі засоби для забезпечення інтересів, викладених вище.

Введення обмежень на розмір плати, що може стягуватися за надання ефірного часу, а також на обсяг ефірного часу, що може бути проданий одній партії чи кандидату, має встановити розумний баланс між свободою висловлювань, з одного боку, і рівністю можливостей для доступу до засобів масової інформації, з іншого.

Правило 10. Спеціальні інформаційні програми

Засоби масової інформації повинні транслювати програми, що надають журналістам, експертам з питань поточних подій та (або) аудиторії реальну можливість ставити запитання лідерам партій та іншим кандидатам, а кандидатам — вести дебати один з одним.

Коментар: Спеціальні інформаційні програми включають дебати кандидатів, інтерв’ю, а також програми, в яких представники аудиторії мають можливість ставити запитання.

Правило 10.1

Хоча телерадіокомпанії мають більшу редакторську свободу при вирішенні питання про те, які партії, кандидати і коментатори братимуть участь у таких програмах, аніж у випусках новин, ця свобода обмежується загальним обов’язком справедливості і неупередженості. Як мінімум, до участі в таких програмах мають бути запрошені представники всіх основних партій.

Коментар: Конституційний Суд ФРН, наприклад, прийняв у 1990 році постанову, у якій заборонив громадському каналу мовлення транслювати передвиборні дебати, в яких не брала участь Партія зелених13. Хоча Партія зелених не вважалась однією з трьох основних партій, проте, вона мала вплив у парламенті. Конституційний Суд також взяв до уваги той факт, що дебати мали відбутися за три дні до виборів.

Правило 10.2

Відбір журналістів, експертів та інших осіб, які ставитимуть запитання, має проходити таким чином, щоб забезпечити баланс у запитаннях.

Правило 10.3

Спеціальні інформаційні програми мають транслюватися в ефірі в години найбільшого глядацького чи слухацького інтересу (“прайм-тайм”).

Коментар: Ці Правила виходять з того, що засоби масової інформації несуть обов’язок інформувати виборців та надавати збалансовану інформацію. Щонайменше кілька годин ефірного часу на національному телебаченні повинні бути присвячені дебатам між кандидатами в президенти або іншими партійними лідерами. В основному, більш ефективним є запрошення експертів (особливо незалежних експертів, які мають довіру громадськості) з різних питань, обговорюваних у ході виборчої кампанії, для формулювання кількох початкових та наступних запитань.

Правило 11. Освітні передачі для виборців

Державні засоби масової інформації зобов’язані транслювати освітні передачі для виборців, окрім випадків, коли державними органами реалізовані інші інформаційні ініціативи, які ймовірно можуть охопити таку ж кількість виборців, що й телерадіомовні програми.

Правило 11.1

Програми повинні бути точними, неупередженими і належним чином інформувати електорат про виборчі процедури, зокрема про те, як, коли і де голосувати, реєструватися для голосування і перевіряти правильність реєстрації; таємницю голосування (і, таким чином, безпеку від переслідувань); важливість голосування; функції різних установ, якщо це питання викликає неясність; а також з інших питань.

Правило 11.2

Державні засоби масової інформації зобов’язані транслювати програми, що охоплюватимуть найбільшу можливу кількість виборців. Також мають транслюватися програми на мовах національних меншин та програми, розраховані на ті групи населення, що традиційно виключаються з політичного процесу, наприклад, етнічні чи релігійні меншини, жінки й окремі групи корінного населення.

Коментар: Про обов’язок держави інформувати виборців про хід і зміст виборів йшлося в коментарях до Правила 1. Влада може виконувати цей обов’язок шляхом поширення листівок і плакатів з інформацією про вибори, а також в інший спосіб (наприклад, за допомогою показових дільниць для голосування і засобів імітування), якщо ці й інші способи здатні охоплювати таку ж велику кількість виборців і сприймаються так само легко як передачі, що транслюються по радіо чи телебаченню. Однак, не варто припускати, що люди з низьким рівнем письменності зможуть бути адекватно обізнані з ходом виборчого процесу виключно за допомогою друкованих матеріалів. Тому, якщо інші доступні методи не виявляться настільки ж ефективними для поширення освітніх знань, державні засоби масової інформації зобов’язані здійснювати трансляцію освітніх програм для виборців. У влади також існує можливість використовувати додаткові методи для поширення знань, і вони фактично зобов’язані їх використовувати, якщо буде вважатися, що телерадіомовлення не в змозі охопити всіх потенційних виборців.

Правило 12: Опитування громадської думки і прогноз результатів виборів

Якщо теле- чи радіокомпанія оприлюднює результати опитування громадської думки або прогнози щодо результатів виборів, вона повинна прагнути до чесного викладу результатів і, зокрема, оприлюднювати всю існуючу на цей момент інформацію, що могла б сприяти усвідомленню електоратом значення опитування громадської думки.

Правило 12.1

Теле- чи радіокомпанія, що оприлюднює результати опитувань громадської думки, повинна ідентифікувати організацію, що проводила опитування, організацію чи партію, що замовила та сплатила за проведення опитування, застосовану методологію, розмір вибірки, розмір похибки і дату проведення опитування. Крім того компанія має повідомити, що опитування вказує на стан громадської думки лише на момент його проведення.

Коментар: Опитування громадської думки може мати значний вплив на результати голосування, особливо там, де їхнє значення сприймається неадекватно. Таким чином, одним з елементів обов’язку з інформування виборців засобів масової інформації, що оприлюднюють результати опитувань громадської думки, є надання достатньої інформації для розуміння аудиторією значення опитувань. У Великобританії, наприклад, співробітники Бі-Бі-Сі зобов’язані нагадувати глядачам і слухачам, що опитування громадської думки відображають громадську думку опитаних безпосередньо в день проведення опитування, і що воно не є надійним провісником майбутньої думки або результатів голосування.

Існують розбіжності в питанні про необхідність оприлюднювати результати опитування громадської думки безпосередньо перед днем виборів. Деякі оглядачі висловлюють схвильованість тим, що вплив опитувань громадської думки безпосередньо напередодні виборів надзвичайно сильний, і що, наприклад, прогноз про перемогу на виборах з великою перевагою одного з кандидатів може схилити виборців, що симпатизують саме цьому кандидату, залишитися вдома і не брати участь у голосуванні також з інших питань. Також виборці можуть прийняти рішення проголосувати за ймовірного фаворита, виходячи з того, що краще бути на боці переможця, особливо якщо виборці не впевнені в дотриманні таємниці голосування. Через ці й інші причини у ряді західно- і центрально-європейських держав заборонене оприлюднення результатів опитувань громадської думки в останні кілька днів перед виборами, серед них: Болгарія (вибори 1990 року — 8 днів), Чехословаччина (вибори 1990 року — 7 днів), Франція (7 днів), Угорщина (8 днів), Італія (1 день), Польща (7 днів), Іспанія (5 днів), Швеція (1 день), Великобританія (добровільно у день виборів).

Однак в інших країнах існує думка, що подібні обмеження — неприпустиме втручання у вільний доступ до інформації про виборчу кампанію. У США, наприклад, не існує будь-яких правил щодо оприлюднення результатів громадської думки, і тільки в останні роки засоби масової інформації стали відмовлятися від оприлюднення попередніх звітів про хід голосування зі Східного узбережжя до закриття виборчих дільниць (різниця в три години) на Західному узбережжі.

Правило 13. Механізм регулювання мовлення та реагування на скарги

Передвиборні телерадіопрограми повинні контролюватися і регулюватися незалежним та неупередженим органом.

Правило 13.1

Цей орган повинен відповідати за надання ефірного часу політичним партіям чи кандидатам. Він також повинен заслуховувати скарги і вживати негайних заходів у скаргах, пов’язаних з порушеннями з боку мовників, а також політичних партій і кандидатів. Цей орган повинен приймати скарги від партій, кандидатів і громадян. Йому повинно бути надано повноваження видавати розпорядження про виправлення недоліків, реалізацію права на відповідь, а також з виконанню своїх рішень, зокрема, через суд.

Правило 13.2

Орган повинен приймати всі рішення негайно. Зокрема, при отриманні скарги на порушення, що призвело до перешкоджання або затримки трансляції програм у прямому ефірі, воно повинно розглядатися з необхідною оперативністю.

Правило 13.3

Якщо існує постійний, незалежний від уряду орган контролю за телерадіомовленням, усі зазначені функції можуть бути покладені на нього; в іншому випадку, має бути створений спеціальний орган для вирішення пов’язаних з виборами питань.

Правило 13.4

До складу такого органу можуть входити представники уряду й політичних партій або призначені ними особи, однак він не повинен мати можливість приймати рішення тільки на підставі голосів осіб, призначених урядом чи однією партією. Якщо є представники від партій, то рекомендується, щоб до складу органу входили представники принаймні всіх основних партій. Рекомендується, щоб до складу органу входили незалежні професійно підготовлені особи.

Коментар: Центральним у забезпеченні цілісності виборчого процесу є існування органу контролю і регулювання мовлення, що має, одночасно, і сприйматися, і насправді бути неупередженим. Він має діяти оперативно і справедливо, а його рішення підлягають оскарженню в суді в мінімальні терміни. Визнаючи цей обов’язок, Технічна група ООН з референдуму в Малаві відзначила важливість “відповідного механізму… , що передбачає незалежний розгляд випадків застосування обмежень на право вільного висловлювання думок”.

Практичною моделлю такого органу виступає Партійний комітет політичного мовлення у Великобританії, що складається з представників трьох основних політичних партій, двох національних партій (Шотландії й Уельсу), а також двох (незалежних) органів регулювання телерадіомовлення. Комітет регулює питання висвітлення виборів організаціями телерадіомовлення й здійснює розподіл ефірного часу на підставі встановлених ним критеріїв. У випадках, коли партії не можуть дійти згоди, як це сталося при розподілі ефірного часу на виборах у 1987 році, органи регулювання телерадіомовлення приймають рішення самостійно. Цим шляхом пішла й Федеративна Республіка Німеччина, де мовні організації приймають рішення, узгоджуючи їх з політичними партіями.

В Австралії, Швеції й Швейцарії незалежні від уряду органи регулювання телерадіомовлення приймають рішення щодо телерадіомовних програм, присвячених виборам. Деякі країни (серед яких Італія і Люксембург) покладають обов’язки з регулювання на парламентські комісії, хоча в Італії ця система працює не повною мірою.

Правило 13.5

Рекомендується, щоб орган, який регулює питання мовлення під час виборів, контролював усі програми, пов’язані з виборчою кампанією, для оцінки дотримання ними законів й інших нормативно-правових актів.

Правило 13.6

Державні засоби масової інформації повинні сприяти контролю за мовленням з боку недержавних незалежних організацій, зокрема шляхом зберігання плівок із записами телерадіопрограм, присвячених виборам, та їх надання безкоштовно чи за мінімальну плату.

Коментар: Недержавні організації можуть зіграти важливу роль у забезпеченні законності передвиборного мовлення, контролюючи обсяг ефірного часу передвиборних програм і висвітлення ними подій. Проте, систематичний контроль за мовними програмами і реагування на порушення часто недоступні для недержавних організацій через високу вартість записуючого чи іншого необхідного обладнання. Електронні ЗМІ, що мають таке обладнання, повинні надавати можливість запису передвиборних передач за вимогою, безкоштовно чи за плату.

Правило 13.7

Орган, що регулює висвітлення виборів телерадіокомпаніями, повинен мати повноваження рекомендувати, з наступним судовим вирішенням, відкласти, зупинити чи скасувати вибори, якщо були виявлені порушення міжнародного права чи національного законодавства, які могли істотно вплинути чи вплинули на результати виборів.

Правило 14. Оскарження в судовому порядку

Дії та рішення органу, що регулює висвітлення виборів телерадіокомпаніями, можуть бути оскаржені в судовому порядку за прискореною процедурою.

Правило 14.1

Будь-яке рішення, що призводить до заборони на трансляцію програми в прямому ефірі, має бути розглянуто особливо швидким способом.

Коментар: Оскарження в суді рішень органів, що регулюють висвітлення виборів телерадіокомпаніями, має на практиці таке ж важливе значення, як і дотримання справедливості. В Італії, наприклад, де рішення парламентської комісії не підлягають оскарженню в суді, така відсутність відповідальності дозволила комісії позбавити невеликі партії і незалежних кандидатів ефірного часу, що стало предметом істотної критики.

Правило 15. Плебісцити і референдуми

При проведенні плебісцитів і референдумів, де виборці мають проголосувати лише “так” чи “ні” за конкретну пропозицію, рівний обсяг ефірного часу має надаватися кожній зі сторін. Це правило зберігає свою силу навіть у тому випадку, коли більшість партій підтримує один із запропонованих варіантів. Можливе також застосування Правил 1-14 у відповідній частині.

Коментар: Рівний розподіл ефірного часу необхідний для виконання обов’язку зберігати збалансованість і справедливість. Обґрунтування в підтримку зазначеної пропозиції було зроблено шотландським судом першої інстанції в справі про референдум з питання про передачу влади. Суд вирішив, що ефірний час мав бути розподілений між двома сторонами, незважаючи на те, що три з чотирьох сторін підтримували передачу влади14.

Правило 16. Місцеві вибори

Наведені вище правила мають бути відповідно змінені та використовуватись місцевими і регіональними державними засобами масової інформації при проведенні місцевих, муніципальних і регіональних виборів.

Коментар: Місцеві вибори — важлива складова переходу до демократії. Досвід справжньої демократії можна безпосередньо осягнути саме на місцевому рівні. Політичним партіям має надаватися ефірний час для висловлення своїх поглядів з питань розвитку території й інших важливих проблем стосовно інтересів регіонів по всій країні. Місцеві електронні ЗМІ повинні надавати час для програм у прямому ефірі, а також транслювати випуски новин і спеціальні інформаційні програми. Висвітлення ними подій має контролюватися з метою забезпечити дотримання законності при проведення виборів.

ЙОГАНЕСБУРЗЬКІ ПРИНЦИПИ. НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА, СВОБОДИ ВИСЛОВЛЮВАНЬ І ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ

Передмова

Ці Принципи було схвалено 1 жовтня 1995 року групою експертів з міжнародного права, національної безпеки і прав людини, скликаною “АРТИКЛЬ 19”, Всесвiтня кампанiя за свободу слова, за допомогою Центру прикладних правових досліджень Університету Вітватерсранд в Йоганесбурзі.

Ці Принципи ґрунтуються на міжнародних і регіональних правових нормах і стандартах захисту прав людини, державній практиці, що розвивається (втіленій, inter alia, у рішеннях національних судів), а також на загальних принципах права, визнаних міжнародною спільнотою.

Ці Принципи підтверджують чинність Сиракузьких принципів щодо обмежень і винятків у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, а також Паризьких мінімальних стандартів щодо норм з прав людини за умов надзвичайного стану.

Преамбула

Учасники наради, які брали участь у складанні цих Принципів,

враховуючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті ООН, визнання природної гідності, рівних і невід’ємних прав усіх членів людської родини є основою свободи, справедливості і міжнародного миру,

переконані, що необхідно аби люди не були змушені вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і пригнічення, забезпечити права людини за допомогою верховенства права,

знову підтверджуючи своє переконання, що свобода висловлювань і свобода інформації є конче потрібними для демократичного суспільства і важливими для його поступу і добробуту, а також для здійснення інших людських прав та основних свобод;

зважаючи на відповідні положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції ООН про права дитини, Основних принципів ООН про незалежність судових органів, Африканської Хартії прав людини і народів, Американської конвенції про права людини та Європейської Конвенції про права людини,

занепокоєні тим, що найбрутальніші порушення прав людини та основних свобод виправдовуються урядами як необхідні для захисту національної безпеки,

пам’ятаючи про необхідність того, щоб люди були здатними наглядати за діяльністю власного уряду і брати активну участь в управлінні демократичним суспільством, вони повинні мати доступ до інформації, якою володіє уряд,

бажаючи сприяти відвертому визнанню обмеженого характеру винятків зі свободи висловлювань та інформації, які можуть застосовуватися в інтересах захисту національної безпеки, аби відвернути уряди від використання інтересів національної безпеки як приводу для застосовування невиправданих обмежень на здійснення цих свобод,

визнаючи необхідність правового захисту цих свобод за допомогою ухвалення законів, що містять чіткі та однозначні норми, а також задовольняють істотним вимогам верховенства права, і

знову наголошуючи на необхідності судового захисту цих свобод незалежними судами,

погоджуються щодо цих Принципів і рекомендують, щоб компетентні органи на національному, регіональному і міжнародному рівнях вжили заходів до поширення загальної обізнаності з цими Принципами, їх схвалення і виконання.

Розділ 1. Загальні принципи

Принцип 1: Свобода думки, висловлювання та інформації

а) Кожна особа має право вільно дотримуватися власних думок і переконань.

б) Кожна особа має право вільно висловлювати свої думки, яке включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї попри державні кордони, усно, письмово або в друкованій формі, у творах мистецтва або будь-якими іншими засобами інформації за власним вибором.

в) Користування правами, передбаченими у параграфі б), може підлягати обмеженням на певних підставах, визначених міжнародним правом, серед них і в інтересах захисту національної безпеки.

г) Жодне обмеження свободи висловлювань або інформації на підставі захисту національної безпеки не може застосовуватися, якщо уряд неспроможний довести, що таке обмеження закріплене законом і є необхідним у демократичному суспільстві для захисту законних інтересів національної безпеки. Тягар доказування законності такого обмеження покладається на уряд.

Принцип 1.1: Закріпленість законом

а) Будь-яке обмеження свободи висловлювань або інформації повинно бути закріпленим законом. Закон має бути доступним, однозначним та містити чіткі й точні формулювання, для того, щоб особа могла передбачити законність або незаконність певної дії.

б) Закон має містити належні гарантії проти зловживань, серед них об’єктивну, всебічну та ефективну перевірку законності такого обмеження незалежним судом або трибуналом.

Принцип 1.2: Захист законних інтересів національної безпеки

Будь-яке обмеження свободи висловлювань або інформації, яке уряд прагне обґрунтувати захистом інтересів національної безпеки, повинно мати істинною метою і наочним результатом захист законних інтересів національної безпеки.

Принцип 1.3: Необхідність в демократичному суспільстві

Для з’ясування чи необхідне обмеження свободи висловлювань або інформації для захисту законних інтересів національної безпеки, уряд повинен довести, що:
а) певне висловлювання або інформація наражає на серйозну небезпеку законні інтереси національної безпеки;
б) застосоване обмеження є найменш серйозним засобом захистити такі інтереси; та
в) обмеження є сумісним з принципами демократії.

Принцип 2: Законний інтерес національної безпеки

а) Обмеження, яке має бути виправдане захистом інтересів національної безпеки, є незаконним, якщо його істинною метою і наочним результатом не є захист існування країни або її територіальної цілісності проти застосування або загрози застосування сили, або її здатності відповідати на застосування або загрозу застосування сили, як від зовнішніх чинників, наприклад, військової агресії, так і від чинників внутрішніх, наприклад, підбурення до насильницького повалення уряду.

б) Зокрема, обмеження, яке має бути виправдане захистом інтересів національної безпеки, є незаконним, якщо його істинною метою і наочним результатом є захист інтересів, які не стосуються національної безпеки, серед них, наприклад, захист “престижу уряду” або захист від викриття правопорушень, або ж приховування інформації про діяльність державних установ, або захист певної ідеології, або придушення страйкових рухів.

Принцип 3: Надзвичайний стан

Під час дії надзвичайного стану, який загрожує існуванню країни, і наявність якого офіційно і законно оголошено згідно з нормами національного і міжнародного права, держава може застосовувати обмеження на свободу висловлювань та інформації, проте лише такою мірою, яка суворо відповідає вимогам певної ситуації, і лише допоки вони не стають несумісними з іншими зобов’язаннями уряду згідно з міжнародним правом.

Принцип 4: Заборона дискримінації

Обмеження свободи висловлювань, у тому числі на підставі інтересів захисту національної безпеки, в жодному разі не повинно передбачати дискримінацію на підставі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, громадянства, майнового стану, народження або інших статусних обставин.

Розділ 2. Обмеження свободи слова

Принцип 5: Захист особистої думки

Нікого не можна піддавати жодним обмеженням, обтяженням або санкціям на підставі особистих думок чи переконань.

Принцип 6: Висловлювання, що можуть становити загрозу національній безпеці

Згідно з Принципами 15 і 16 особа може бути покарана за висловлювання як таке, що загрожує інтересам національної безпеки, тільки якщо уряд спроможеться довести, що:

а) висловлювання прямо спрямоване на підбурення до насильства;
б) висловлювання, імовірно, матиме наслідком спалахи такого насильства;
в) існує прямий і негайний причинний зв’язок між висловлюванням та імовірністю спалаху такого насильства або дійсним спалахом.

Принцип 7: Захист свободи висловлювань

а) Згідно з Принципами 15 і 16, мирне користування правом на свободу висловлювань не повинно вважатися загрозою для національної безпеки або піддаватися будь-яким обмеженням чи покаранням. Висловлювання, які не повинні вважатися такими, що становлять загрозу для національної безпеки, включають, але не обмежуються, висловлюваннями, що:

(1) обстоюють ненасильницькі зміни політики уряду або самого уряду;
(2) містять критичні або образливі зауваження щодо нації, держави або її символів, уряду, його установ, або окремих урядовців, або іноземної нації, держави або її символів, уряду, його установ або окремих урядовців;
(3) містять заперечення або обстоюють заперечення — на підставі релігії, сумління або переконань — щодо військової мобілізації або служби, певного конфлікту, або застосування чи загрози застосування сили у розв’язанні міжнародних конфліктів;
(4) спрямовані на поширення інформації про гадані порушення міжнародних стандартів з прав людини або норм міжнародного гуманітарного права.
б) Жодна особа не повинна бути покараною за критичні або образливі зауваження щодо нації, держави або її символів, уряду, його установ, або окремих урядовців, або іноземної нації, держави або її символів, уряду, його установ або окремих урядовців, хіба що такі зауваження прямо спрямовані та матимуть імовірним наслідком спалахи насильства.

Принцип 8: Оприлюднення дій, що можуть становити загрозу національній безпеці

Заборонено заважати висловлюванню або карати за висловлювання лише тому, що воно містить інформацію, створену організацією або про організацію, яку уряд оголосив такою, що загрожує інтересам національної безпеки або спорідненим інтересам.

Принцип 9: Використання мов національних меншин та інших мов

Висловлювання, письмові або усні, в жодному разі не підлягають забороні на підставі того, що їх подано певною мовою, зокрема, мовою національної меншини.

Принцип 10: Незаконне обмеження свободи висловлювань третіми особами
Уряди повинні вживати належних заходів задля перешкоджання окремим особам або групам осіб незаконно заважати мирному здійсненню свободи висловлювань, навіть коли висловлювання засуджують уряд або політику уряду. Зокрема, уряди повинні засудити незаконні дії, спрямовані на обмеження свободи висловлювань, а також розслідувати такі справи і віддавати винних осіб під суд.

Розділ 3. Обмеження свободи інформації

Принцип 11: Загальні норми доступу до інформації

Кожна особа має право отримувати інформацію від органів влади, у тому числі інформацію стосовно національної безпеки. Це право не може обмежуватись на підставі захисту інтересів національної безпеки, крім випадку, коли уряд спроможеться довести, що це обмеження закріплене законом і є необхідним у демократичному суспільстві для захисту законних інтересів національної безпеки.

Принцип 12: Вузьке розуміння винятків в інтересах національної безпеки

Держава не може повністю відмовляти у доступі до будь-якої інформації стосовно національної безпеки, але повинна визначити в законах специфічний і вичерпний перелік видів інформації, які треба приховувати заради захисту законних інтересів національної безпеки.

Принцип 13: Громадський інтерес в оприлюдненні інформації

В усіх законах і нормативних актах стосовно права отримувати інформацію, громадський інтерес в обізнаності з цією інформацією повинен мати пріоритет.

Принцип 14: Право на незалежний розгляд скарг про відмову в доступі до інформації

Держава повинна вжити належних заходів, щоб право отримувати інформацію набрало реальної чинності. Ці заходи повинні зобов’язувати органи влади, якщо вони відмовляють у відповіді на інформаційний запит, письмово повідомити про підстави такої відмови у мінімальні терміни; а також забезпечувати право перегляду незалежним органом змісту і законності такої відмови, у тому числі шляхом судового оскарження. Орган перегляду повинен мати право перевіряти приховану інформацію.

Принцип 15: Загальні норми оприлюднення секретної інформації

Жодна особа не повинна бути покараною на підставі захисту інтересів національної безпеки за оприлюднення інформації, якщо (1) оприлюднення не становить дійсного або імовірного порушення законних інтересів національної безпеки, або (2) громадський інтерес в обізнаності з цією інформацією переважує шкоду від її оприлюднення.

Принцип 16: Інформація, одержана на посаді державного службовця

Жодна особа не повинна піддаватися будь-яким утискам на підставі захисту інтересів національної безпеки за оприлюднення інформації, яку вона одержала у зв’язку з перебуванням на державній службі, якщо громадський інтерес в обізнаності з цією інформацією переважує шкоду від її оприлюднення.

Принцип 17: Інформація загального доступу

Якщо інформація вже стала загальновідомою, незалежно від того чи в законний спосіб, право громадськості бути обізнаною з цією інформацією матиме пріоритет щодо будь-якого обґрунтування спроб зупинити дальше поширення такої інформації.

Принцип 18: Захист джерел інформації журналістів

Захист національної безпеки не повинен використовуватися як підстава для примушування журналістів викрити джерела конфіденційної інформації.

Принцип 19: Доступ до зон обмеження

Будь-яке обмеження вільного обміну інформацією не повинно суперечити цілям гуманітарного права і правам людини. Зокрема, уряди не повинні заважати журналістам або представникам міжурядових чи неурядових організацій, уповноваженим наглядати за дотриманням прав людини або гуманітарних стандартів, відвідувати території, щодо яких є розумні підстави вважати, що там вчиняються або були вчинені порушення прав людини або гуманітарного права. Уряди не повинні висилати журналістів або представників таких організацій з територій, де застосовується насильство або відбуваються збройні конфлікти, якщо тільки їхня присутність не наражатиме на очевидний ризик небезпеки інших осіб.

Розділ 4. Верховенство права та інші питання

Принцип 20: Загальні норми захисту, що випливають з верховенства права

Кожна особа, обвинувачена у скоєнні злочину проти національної безпеки, у зв’язку з висловлюванням або інформацією, має право на всі засоби правового захисту, які випливають з принципу верховенства права і норм міжнародного права. Вони охоплюють, але не обмежуються, такі права:

а) право на презумпцію невинуватості;
б) право не піддаватися свавільному затриманню;
в) право бути належно поінформованим мовою, яку особа розуміє, про обвинувачення і наявні докази проти себе;
г) право на вільний доступ до адвоката за власним вибором;
ґ) право на судовий розгляд без невиправданих зволікань;
д) право мати досить часу для підготовки власного захисту;
е) право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом чи трибуналом;
є) право допитувати свідків обвинувачення;
ж) право заперечувати подання доказів суду, якщо обвинуваченого не повідомили про такі докази і особа не мала змоги спростувати ці докази; а також
з) право апелювати до незалежного суду або трибуналу, компетентного переглянути рішення на підставах права або фактів і скасувати таке рішення.

Принцип 21: Засоби правового захисту

Всі засоби правового захисту, у тому числі й спеціальні, як-то habeas corpus або amparo, повинні надаватися усім особам, обвинуваченим у скоєнні злочинів проти національної безпеки, також під час надзвичайних обставин, які загрожували існуванню країни, як їх було визначено у Принципі 3.

Принцип 22: Право на розгляд справи незалежним судом

а) За вибором обвинуваченого, кримінальне обвинувачення у скоєнні злочину проти національної безпеки має розглядатися судом присяжних, якщо такий орган існує, або ж справді незалежними суддями. Розгляд справ осіб, обвинувачених у скоєнні злочинів проти національної безпеки, суддями, чия незалежність не гарантована шляхом тривалого строку повноважень, презюмується як порушення права на розгляд справи незалежним судом.
б) В жодному разі цивільну особу не може судити за скоєння злочину проти національної безпеки військовий суд чи трибунал.
в) В жодному разі цивільну особу або військового не може судити тимчасовий або спеціально створений національний суд чи трибунал.

Принцип 23: Попередня цензура

Висловлювання не повинні підлягати попередній цензурі в інтересах захисту національної безпеки, окрім часу дії надзвичайного стану, який загрожує існуванню країни, згідно з умовами, наведеними у Принципі 3.

Принцип 24: Надмірні (непропорційні) покарання

Жодна особа, засіб масової інформації, політична або інша організація не повинні піддаватися таким санкціям, обмеженням або покаранням за скоєння злочинів проти національної безпеки, що зачіпають свободу висловлювань чи інформації, котрі не відповідають (є непропорційними) тяжкості дійсно скоєного ними злочину.

Принцип 25: Співвідношення цих Принципів з іншими стандартами

Ніщо в цих Принципах не повинно тлумачитися як таке, що обмежує будь-які права чи свободи людини, визнані міжнародними, регіональними або національними правовими нормами і стандартами.

Додаток

Наступні експерти брали особисту участь у Нараді, яка склала ці Принципи. Організації і членство зазначено тільки з метою ідентифікації.

Лорел Ангус — виконавчий директор, Центр прикладних правових досліджень, Університет Вітватерсранд, Південна Африка;

Лоренс Бір — професор громадянських прав, факультет управління та права, Лафайєт Коледж, США;

Джефрі Біндмен — солісітор, Біндмен і партнери, Лондон, Великобританія;

Дана Бріскмен — директор з правових питань, Асоціація на підтримку громадянських прав, Ізраїль;

К.С. Венкатесваран — адвокат, Індійська асоціація адвокатів, викладач, юридичний факультет, Ольстерський Університет, Північна Ірландія;

Феліпе Гонзалес — професор права, Університет Дієго Порталес, Сантьяго, Чилі, юридичний радник для Латинської Америки, Міжнародна група юристів з прав людини, Вашингтон, США;

Пол Гофман (голова Конференції) — адвокат в справах засобів масової інформації, Лос-Анджелес, США;

Петер Дановскі — Дановскі і партнери, Стокгольм, Швеція;

Еманюель Дерйо — професор права засобів масової інформації, Університет Париж-2, співредактор “Лежіпрес”, Париж, Франція;

Френсіс Д’Соуза — виконавчий директор, “АРТИКЛЬ 19”, Лондон, Великобританія;

Елізабет Івет — адвокат, член Комісії ООН з прав людини і юрисконсульт, Сидней, Австралія;
Гітобу Іманьяра — адвокат Високого суду Кенії і головний редактор “Найробійського юридичного місячнику”, Кенія;

Керим Їлдиз — виконавчий директор, програма з прав людини для курдів, Лондон, Великобританія;

Ліна Йоганесен — програма засобів масової інформації, Центр прикладних правових дослідів, Університет Вітватерсранду, Йоганесбург, Південна Африка;

Річард Карвер — консультант програм для Африки, “АРТИКЛЬ 19”, Лондон, Великобританія;

Сандра Колівер — директор Правової програми, “АРТИКЛЬ 19”, Вашингтон, США;

Лоренс Ластгартен — професор права, Університет Саутгемптона, Великобританія;

Раймонд Лоув — голова, Інститут свободи висловлювань, Йоганесбург, Південна Африка;

Джілберт Маркус — адвокат Верховного Суду Південної Африки, Йоганесбург, Південна Африка;

Кейт Мартін — виконавчий директор, Центр досліджень національної безпеки, Вашингтон, США;

Пол Мегоні — заступник архіваріуса, Європейський суд з прав людини, Рада Європи;

Хуан Е. Мендес — юрисконсульт, Human Rights Watch, Нью-Йорк, США;

Браніслав Мілінкович — редактор, “Огляд міжнародних справ”, Белград, Федеративна Республіка Югославія;

Етьєн Мурейнік — професор права, Університет Вітватерсранду, Йоганесбург, Південна Африка;

Мамаду Н’Дао — адвокат з прав людини і юрисконсульт, Інститут Паноса, Дакар, Сенегал;

Ендрю Ніколь — королівський адвокат, корпорація Доті-стріт, Лондон, Великобританія;

Енн Ноутон — директор з видавничих справ, “АРТИКЛЬ 19”, Лондон, Великобританія;

Давід Петрашек — радник з питань правової політики і мандатів, Міжнародна Амністія, Лондон, Великобританія;

Лора Поллекат — виконавчий директор, Юристи за права людини, Преторія, Південна Африка;

Джон Сангва — “Сімеза, Сангва і партнери”, Лусака, викладач, юридичний факультет, Університет Замбії;

Сергій Сироткін — Комісія з прав людини, Москва, Росія;

Малкольм Смарт — заступник виконавчого директора, “АРТИКЛЬ 19”, Лондон, Великобританія;

Таня Сміт — Центр ООН з прав людини, Женева, Швейцарія;

Солі Сорабджі
— старший адвокат, Верховний Суд Індії, Делі, Індія;

Ян Ван Чжу — адвокатська фірма Дуксу, Сеул, Південна Корея;

Кью Го Юм — професор, Школа журналістики і телебачення Кронкайта, Університет штату Аризона, США.

Залишити відповідь