Збірка матеріалів міжнародної науково-практичної конференції «Молодь – громадські організації – громадське суспільство: матеріали міжнародної науково-практичної конференції» (2 частина)

 

Олександр Гонтарук ,
Всеукраїнська молодіжна громадська організація “Демократичні перетворення України”

Роль молодіжних громадських організацій в українському суспільстві

Світові зміни та глобалізація вирішення основних питань життєдіяльності розвинутого суспільства із значною відкритістю у політичному та економічному середовищі вимагають пошуку державної стратегії розвитку України у ХХІ столітті. Розробка так званого випереджаючого розвитку потребує існування конкуренції різних стратегічних моделей державної політики. Вироблення концепції співпраці між такими основними секторами, як державним (органи державної влади і місцевого самоврядування, бюджетні організації), підприємницьким та “третім сектором” (недержавні неприбуткові організації) є важливим елементом у побудуванні моделі.Найголовнішими передумовами поступу України у Європейське співтовариство є швидке подолання залишків старої адміністративно-командної системи і тоталітаризму, гуртуючи суспільство у єдину політичну націю і з єдиним ментальним простором, високою культурою – важливі чинники консолідації нації. Сьогоднішній молодіжний рух в Україні став невід’ємною складовою структур самоорганізації суспільства, впливовою і дієвою силою при реалізації державної молодіжної політики. Тому, молодіжні організації (МО) можуть і повинні взяти на себе головний обов’язок у наповненні змістом єдиної державної концепції з подальшою відповідальністю за її реалізацію.Із досвіду розвинутих країн США та Німеччини видно, що громадянське суспільство розвивається при наявності ефективного регулювання взаємовідносин як соціуму з політичною владою, так і суспільства з державою. Демократія без становлення громадянського суспільства з будь-яким розвинутим механізмом співпраці між секторами сучасного суспільства не є дієздатною.

Виходячи з цього, необхідною умовою динамічної співпраці між державними та недержавними інституціями є:

1. політична нейтральність у стосунках обох суб’єктів при підходах вирішення соціальних проблем;
2. удосконаленість і фіксованість законодавчого поля для кожного суб’єкта;
3. розвиток субсидіарності молодіжних організацій;
4. інтегрованість і відкритість спільної діяльності.

Діяльність державних інституцій.
Державна молодіжна політика ставить за мету створення соціально-економічних, організаційно-правових умов для життєвого самовизначення молоді, реалізації її інтелекту, творчого потенціалу.

Аналізуючи законодавчий розвиток стосовно молодіжних організацій видно, що за останні роки було прийнято Закони України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, “Про загальну середню освіту”, “Про професійно-технічну освіту” тощо. Президент України видав ряд Указів, зокрема, “Про першочергові заходи щодо державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій”, “Про внесення змін до Указу Президента України від 03.12.95 р. №1129 “Про Національну раду з питань молодіжної політики”, “Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді”, “Про підвищення розміру стипендії студентам та учням навчальних закладів”, “Про День студента”, “Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей”, “Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року”, “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян”, розпорядження “Про сприяння розвитку молодіжного житлового будівництва”. Так, Кабінету Міністрів України доручено у складі Українського національного інформаційного агентства створити структурний підрозділ, який постійно здійснюватиме підготовку та поширення інформаційних матеріалів з молодіжних проблем. Багато законодавчих актів усе більше стимулюють центральні органи виконавчої влади спільно з громадськими молодіжними об’єднаннями започатковувати теле- і радіопрограми для сім’ї, дітей та молоді, які пропагуватимуть здоровий спосіб життя, ідеї гуманізму, створити мережу молодіжних інформаційних Інтернет-центрів, а також безкоштовних консультативних центрів правової підтримки молоді.

Відповідним міністерствам і відомствам доручено сприяти повноцінному представленню української молоді в міжнародних молодіжних установах та організаціях, її інтеграції у міжнародний молодіжний рух.

На місцеві органи виконавчої влади покладено завдання створення умов для діяльності молодіжних консультативно-дорадчих органів, залучення молоді до державної служби, сприяння розвитку прогресивних форм її самоврядування.

Все це вказує, що реалізація молодіжної політики для держави є пріоритетним і важливим напрямком. На сьогодні ще залишаються невирішеними:

  • проблема зайнятості молоді, розширення надійних механізмів забезпечення державних гарантій працевлаштування молодих людей (зокрема випускників навчальних закладів, звільнених з армії), створення умов для розвитку їхньої підприємницької ініціативи;
  • забезпечення молоді рівними можливостями щодо здобуття якісної освіти, у т.ч. вищої, незалежно від доходів та матеріального становища, запровадження механізму надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів на здобуття освіти у вищих навчальних закладах;
  • розширення системи соціального захисту й соціальної допомоги з урахуванням потреб різних соціальних, вікових груп молоді, широке залучення до цієї роботи громадських об’єднань, інших недержавних установ;
  • активізація пропаганди здорового способу життя, створення умов для належного фізичного і морального виховання молодих людей;
  • здійснення заходів щодо забезпечення молоді житлом, надання пільгових довгострокових державних кредитів молодим сім’ям і одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла;
  • поглиблення діяльності щодо підготовки і перепідготовки молодіжних працівників, сприяння вихованню та становленню лідерів і активістів громадських молодіжних і дитячих об’єднань.В Україні спостерігається зародження тісної взаємодії державних інститутів з різними молодіжними НДО, програми яких спрямовані на розв’язання гострих суспільних проблем перехідного періоду, здійснення соціального захисту, розвиток волонтерства тощо. Так 25 січня 2001 року Київська міська державна адміністрація (КМДА) провела робочу зустріч з представниками громадських організацій та органів міської влади у формі круглого столу “Перспективи співпраці громадських організацій та КМДА”. А 20 лютого 2001 року відбувся круглий стіл “Досвід та приклади успішної співпраці державних установ та громадських організацій м. Києва”, який показав, що досвід співпраці громадських організацій з державою можливим, хоча є позитивні і негативні результати. Позитивним є підтримка КМДА близько 340 проектів. Перші кроки партнерства громадських організацій та влади вже є успішними, оскільки діалог у формі ділової зустрічі відбувся, і його результати були спрямовані на вирішення соціальних проблем киян. 19 березня 2001 року на круглому столі “Третій сектор і законодавча влада: перспективи співпраці” було прийнято Звернення громадських і благодійних організацій щодо прозорості діям влади. У Зверненні наголошувалося, що розвиток громадських інститутів, незалежних від влади громадських, благодійних, професійних організацій, фондів та аналітичних центрів є запорукою розвитку демократичного процесу, гарантом стабільності суспільства, підзвітності та прогнозованості влади, бо в іншому разі матимемо суспільний радикалізм. Відзначено, що найсприятливішою формою такої співпраці є створення при одному з комітетів Парламенту України Консультативної ради громадських організацій. Представники “третього сектора”, які до неї увійдуть, братимуть участь у громадському обговоренні проектів нормативних актів та їх експертизі.Діяльність молодіжних громадських організацій.
    На мою думку, сьогодні необхідно знайти тісний взаємозв’язок між державними та недержавними інститутами у співпраці, а для цього варто відмовитися всім державницьким силам від політичних інтриг. Вироблення політичної платформи по відношенню державного будівництва, наявність чіткого сценарію розвитку подій на найближчий період і на перспективу – основа стабільного розвитку як “третього сектору”, так і молодіжного руху України в цілому. Оскільки внаслідок складних суспільно-політичних подій на перехідному етапі значна кількість НДО сьогодні маргіналізовані соціальними, економічними і політичними системами. Це створює комплекси проблем, що мають серйозні наслідки як для молоді, так і для держави: поряд із зростанням криміналу та занепаду морально-етичних норм у молодіжній сфері є всі передумови до формування протистояння в суспільстві, що може призвести до загострення відносин МО з державними органами влади та органами місцевого самоврядування.По-друге, на сьогодні ми маємо такий молодіжний рух в Україні, який стимулює політичні партії здійснювати вплив на МО та їхні об’єднання, контролювати їх розвиток у політизованому напрямку. Така тенденція призводить до створення та перегрупувань молодіжних об’єднань, які стають невід’ємною частиною певного політичного консалтингу. Протистояння на рівні партій завжди буде віддзеркалювати протистояння сформованих об’єднань.

    Тому, передумовою для розвитку українського молодіжного руху повинна стати тісна взаємодія державних і недержавних інституцій з метою створення умов об’єднаної співпраці різних молодіжних громадських організацій задля розвитку демократії, підтримки реформаторського курсу та побудови відкритого суспільства в Україні.

    Взаємодія молодіжних організацій України з державними органами влади, чітке розмежування функцій (в тому числі й фінансування МО) у вирішенні соціальних проблем створить бар’єр для негативного впливу політичних партій на молодіжний рух в цілому.

    До сучасних основних проблем молодіжних НДО можна віднести:

  • віддаленість організації від власних соціальних функцій, відсутня їхня ефективна робота в регіонах, що заважає членам організації брати участь в реальному процесі прийняття рішень;
  • відсутність ефективної організації (погана кадрова політика, яка не допускає відкритої і справедливої конкуренції лідерів та наявність у кожного працівника апарату планів кар’єрного росту), відсутність в організацій планів будівництва;
  • брак необхідних коштів та слабке фінансування заходів, що породжує велику ротацію кадрового потенціалу та активних членів;
  • недосконалість існуючого законодавчого поля, що гальмує розвиток діяльності організації та її інтеграція у світовий молодіжний рух.Важливою стороною діяльності громадських організацій є їх широка інтеграція у міжнародний громадський рух. Україна залежна від загальносвітового процесу розвитку комунікацій, на неї через громадські організації впливають найважливіші світові політичні процеси незалежно від її економічної чи політичної ситуації.Відомо, що у квітні 2001 року Україна заявила про намір вступити до ЄС у 2007 році. Рада Європи прийняла в грудні 1999 року “Загальну Стратегію Європейського Союзу для України”, що передбачає ряд напрямів співробітництва, у тому числі й контакти з неурядовими організаціями.

    Світовий Молодіжний Форум, який є консультативним органом при Раді Європи, у 1998 році визначив загальні напрямки молодіжної політики:

  • узгодження у всіх країнах світу і закріплення у законодавстві основних принципів молодіжної політики до 2005 року; молодіжна політика має реалізуватися шляхом співпраці державних органів влади з молодіжними НДО;
  • використовувати досвід передових і розвинених країн 00Н у сфері формування та реалізації молодіжної політики; здійснювати підтримку Уряду країн, в яких державні органи допомагають у розвитку МО та молодіжного руху в цілому;
  • сприяти співпраці МО на національному рівні та формуванню молодіжного об’єднання з ініціатив молодіжних НДО. Об’єднання повинне презентувати широкий спектр демократичних МО, офіційно визнаним Урядом і мати вільний розвиток у перспективі;
  • об’єднання повинне забезпечувати механізм взаємодії МО з органами державної влади з метою реального відображення молодіжних проблем у реалізації державної молодіжної політики;
  • об’єднання повинне підсилювати свою діяльність у співробітництві з організаціями 00Н, Європейського Молодіжного Форуму та іншими міжнародними структурами.У серпні 2000 року представники Молодіжного відділу Генерального Секретаріату 00Н звернулися до керівництва ВМГО “Демократичні перетворення України” з ініціативою про розвиток стосунків та подальшу співпрацю. Керівництво організації було запрошено на Самміт тисячоліття 00Н та зустріч лідерів МО світу з Коффі Ананом. На весні 2001 року ДП України була включена у Всесвітню молодіжну активну мережу (ОУ80) і спільно реалізувала проект у сфері розвитку волонтеризму (оскільки 00Н 2001 рік проголошено роком волонтера). ДП України запропонували вступити до молодіжної асоціації 00Н і виступити в країні ініціатором створення молодіжного об’єднання для координації українського молодіжного руху та його інтеграція у світовий молодіжний рух.За ініціативою 00Н ВМГО “Демократичні перетворення України” виступає з пропозицією створення недержавної структури Української молодіжної координаційної Ради для реалізації міжнародних молодіжних програм, яка буде координувати молодіжний рух України на міжнародному рівні, тісно співпрацюючи з Молодіжним відділом Генерального Секретаріату 00Н. Така структура буде сповідувати світові демократичні принципи і відкритою для кожної молодіжної громадської організації України.

    Формами співпраці Ради з органами державної влади можуть бути:
    1. соціальна робота з молодою сім’єю, особами з вадами, особами похилого віку тощо;

    2. реалізація соціального замовлення держави через спільні міжнародні програми для зменшення соціальної напруги в окремих регіонах;

    3. формування молодіжної ідеології та вироблення рекомендацій щодо покращення молодіжної державної політики та пошуку ефективних шляхів імплементації необхідних рішень;

    4. пошуку обдарованої і талановитої молоді, здійснення освітньої програми для лідерів МО, допомога молоді у самореалізації в окремих видах діяльності;

    5. спільна реалізація міжнародних програм в Україні в напрямках волонтерства, екології, молодіжної дії, працевлаштування тощо.

    Висновки.
    Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що процес поглиблення соціально-економічних та політичних реформ потребує активної участі молоді, непереобтяженої стереотипами минулого, відкритої для сприйняття нового, збагаченої останніми досягненнями світової науки. Тому зростає увага суспільства до організованого молодіжного руху, який за останні роки став невід’ємною складовою структур самоорганізації суспільства, впливовим чинником реалізації державної молодіжної політики.

    Встановлення контролю окремих впливових політиків, посадових осіб органів влади над молодіжним рухом або його частиною з метою використання у власних цілях створює умови для протистояння молодіжного середовища, що відбувається на ґрунті гострих соціальних проблем молоді.

    Органам державної влади для переведення молодіжної політики на більш якісний рівень необхідно в подальшому передбачити:

  • вдосконалення чинного законодавства щодо фінансової підтримки державою соціальне значущих програм молодіжних організацій та посилення контролю за використанням бюджетних коштів. Механізм розподілу та використання бюджетних коштів має бути абсолютно прозорим, здійснюватися на тендерних засадах, як це прийнято в більшості цивілізованих країн світу. Необхідно встановити чіткі запобіжники вузько груповим, корпоративним підходам в цьому питанні, поставити надійний бар’єр нецільовому використанню державних коштів. Існує необхідність у прийнятті нових законодавчих актів, зокрема, Закону “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, законодавчого врегулювання суспільно корисної волонтерської діяльності молоді, заохочення суб’єктів підприємницької діяльності, які надають робочі місця учнівській та студентській молоді для роботи у вільний від навчання час та ін;
  • оптимізацію принципів представництва молодіжних організацій у системі державного управління, що відповідають за вироблення й реалізацію молодіжної політики, недопущення встановлення монопольного впливу на її інституції тієї чи іншої політичної сили;
  • виховання у молодіжних лідерів вміння працювати спільно, узгоджено, враховуючи інтереси один одного, йти на компроміси;
  •  орієнтацію діяльності молодіжних організацій на вирішення реальних соціальних проблем молоді, спрямування зусиль у практичну площину.

Оксана Анфілова,
Науково-інтелектуальне товариство “Центр”, м. Вінниця

Влада і молодь: співпраця та шляхи порозуміння

Держава Україна є, відбулась. Про це ми почули, дізнались, відчули, особливо в період помпезного святкування 10-річчя її незалежності. Є багато критики з цього, є багато урядових заяв про багаторічні надбання. Проте, навряд чи хто-небудь зможе суперечити тому, що 10 років пройшли непомітно, що виросло декілька поколінь і сучасна молодь суттєво відрізняється від тих, які ще зростали в Совєтах.Значно зміцніла держава та є самостійна, свідома молодь, яку важко до чогось змусити або обманути. Яка своїм розвитком у будь-якому разі буде відображувати реальні тенденції розвитку нашого суспільства, незалежно від проголошених програм чи законів. Тому й стосунки держави з молоддю мають бути іншими. Уже й не час лише вирішувати давнє питання: “Молодь для держави чи держава для молоді?” Хоча, на мою думку, у цьому плані молодь має дещо краще становище. Адже покинутій молоддю державі не уникнути вимирання, як фізичного, так і морального.Настав час конструктивного діалогу між владою та молоддю, взаємовигідного партнерства. Часто молодь і молодіжні організації розглядаються як об’єкти, на які потрібно спрямовувати зусилля, а не як реальні партнери. Влада і молодь повинні скласти єдиний симбіоз, який би витяг Україну на новий щабель існування. Реальним виявом такого симбіозу стануть різні види і форми співпраці молоді та влади. У даному разі влада – усі гілки влади, центральні та місцеві органи влади, окремі посадові особи. Молодь – молодіжні громадські організації, які повинні стати головними рушіями цього процесу, наукова, творча молодь, молодіжні лідери. Особливим суб’єктом цих стосунків повинна також бути звичайна молода людина, без особливих заслуг перед суспільством, але яка в силу свого існування вже являє цим суспільну користь.

Взаємодія органів влади і молоді повинна охоплювати всі сфери суспільного життя і мати велику кількість різних форм. Прикладом такої взаємодії можуть бути:

  • залучення молоді до вироблення програм молодіжної політики, а також вирішення усіх питань молодіжного розвитку;
  • створення молодіжних координаційних рад при органах влади різних рівнів влади;
  • створення кадрового резерву на державну службу з представників молодіжних громадських організацій;
  • залучення молоді до державного управління через навчання в спеціалізованих закладах;
  • розвиток молодіжних парламентів, адміністрації тощо при місцевих органах державної влади;

сприяння молоді у зайнятті депутатських місць в представницьких органах влади через створення шкіл молодого політика, проведення семінарів, пільгових умов в реєстрації, часу використання ЗМІ тощо.Перелічені форми вже існують в Україні. Але часто лише формально, погано охоплюють малі населенні пункти, сільські місцевості.Для молоді регіонів і сіл великою проблемою стає суттєвий брак інформації, або повний “диктат” місцевої влади. Важко говорити про молодіжну політику на селі, де 10 молодих людей і один сільський голова. Саме там велику роль можуть відіграти молодіжні організації, які створять свої сільські структури.

Головною передумовою нормального існування та реалізації потенціалу молоді є створення пільгової молодіжної системи освіти, розвиток бізнесу, творчість. Кредити мають давати можливість молодій людині не лише нормально існувати, але й розвиватись. Але без прозорості процес кредитування не досягне своєї мети.

Молодь і зазначена у моїй доповіді проблема співпраці влади та молоді мають надзвичайно багато аспектів, як і молодіжна політика та становище молоді в Україні вцілому. Один із шляхів вирішення всіх цих проблем, який я вважаю найдієвішим, – це активна участь молоді та молодіжних громадських організацій в управлінні державою та роботі державних органів з даних питань, а з боку влади – це нормативне закріплення та всебічне сприяння цій участі.

Дійсно позитивних зрушень будемо мати, коли молoдь прийде у владу й вирішить свої проблеми сама, а влада дозволить їй це зробити. Саме таким бачу становище молоді в громадянському суспільстві.

Олександр Шваюн,
НУО “Подільський центр прав людини”, м. Вінниця

Досвід Подільського центру прав людини (м. Вінниця) у розбудові відкритого суспільства

Подільський центр прав людини функціонує з 1995 року. Протягом цього часу в ПЦПЛ працювали: Ресурсний центр для громадських організацій Вінницької області, Консультаційний центр з прав людини, Подільський сервісний центр для біженців, Міський громадський клуб. Було також здійснено три молодіжні програми: дебатний клуб, конкурс “Права дитини в моїй країні”, “Англійський клуб”. Для вирішення соціальних проблем населення при ПЦПЛ діяли кредитна спілка і програма “Жіноча школа бізнесу”. Актив Центру складають фахівці: юристи, педагоги-правознавці, програмісти, економісти. Крім 12 штатних працівників, в організації працює 78 волонтерів. ПЦПЛ має розвинуті контакти з багатьма громадськими організаціями України та сусідніх держав.Здійснення всіх наших задумів було б неможливе без підтримки донорських організацій, органів державної влади, партнерських громадських організацій. Ми вдячні фонду Євразія, Консорціуму “Верховенство права”, Корпусу Миру США, УВКБ ООН за фінансування наших програм, Управлінню з питань внутрішньої політики Вінницької облдержадміністрації, Управлінню національностей, міграції і релігії, Управлінню освіти Вінницької міської соціальної служби для молоді, Вінницькому центру науково-технічної творчості дітей та юнацтва, Вінницькій групі Української асоціації Міжнародна Амністія “Україна-5”, Вінницькій обласній організації спілки юристів України.Програма “Громадська справа”
Основна діяльність: проведення навчальних семінарів для лідерів НУО, видання інформаційного бюлетеня “Громадська справа”, консультації з питань написання проекту, реєстрації громадської організації, менеджменту НУО, надання технічної допомоги. У рамках програми було випущено довідник неурядових організацій у Вінницькій області.

Програма “Права людини”

Тільки протягом 2001 року звернулось близько 500 відвідувачів.

Програма “Кредитна спілка ім. І. Кульматицького”

Спілка приймає кошти на короткострокові і довгострокові вклади, видає позики терміном до 6 місяців з обов’язковою оплатою відсотків щомісячно

Програма “Дебати”

Мета проведення дебатних турнірів: залучення школярів до вивчення правових та суспільних наук, навчити молодь критично мислити, аргументовано та виважено захищати свою позицію. Основна діяльність: організація дебатних клубів, проведення дебатних турнірів, зйомки телевізійних програм.

Програма “Сервісний центр для біженців”

У 1999 році було відкрито центр для біженців, який було створено для надання юридичної, соціальної, психологічної допомоги біженцям і шукачам притулку, які перебувають на території Вінницької областіПодільський центр прав людини – це самодіяльна, неурядова, неприбуткова, громадська організація, яка покликана об’єднати зусилля активістів правозахисного руху для здійснення діяльності по захисту прав людини.
Діяльність ПЦПЛ поширюється на територію Вінницької області, а по ряду програм є регіональним координатором в Центральній Україні.

Подільський центр прав людини діє відповідно до статуту та законодавства України про об’єднання громадян.
Метою діяльності ПЦПЛ є сприяння побудові в Україні відкритого суспільства, демократичної правової держави, заснованої на принципах забезпечення прав людини, приведення законодавства країни і практики його застосування у відповідність з міжнародними стандартами з прав людини, у припиненні правопорушень прав людини, у вкоріненні в громадянському суспільстві засад пріоритетності прав людини, у створенні дієвої системи національних інститутів захисту прав людини.

Подільський центр прав людини має серед своїх завдань:

  • формування громадської думки з актуальних проблем прав людини в Україні через виступи в засобах масової інформації та інших формах, не заборонених чинним законодавством ;
  • розробку і висунення пропозицій щодо покращення стану справ у галузі прав людини ;
  • діяльність у сфері навчання та освіти з прав людини шляхом проведення семінарів, шкіл, круглих столів, диспутів, конференцій, лекцій, бесід і інших форм навчання, а також допомоги в організації вивчення основ прав людини в закладах освіти.Для досягнення мети Центр:
  • організовує пропаганду знань в галузі прав людини серед різних категорій населення;
  • співпрацює з органами державної виконавчої влади на місцях з приводу забезпечення належного стану прав людини в області;
  • співпрацює з іншими неурядовими правозахисними організаціями;
  • сприяє підготовці навчальної програми з прав людини для середньої школи;
  • підтримує мережу правозахисних груп, забезпечує постійний контакт і взаємодію з цією мережею;
  • проводить роботу зі створення дієвої системи інститутів з прав людини, реалізації принципу взаємодії держави і громадянського суспільства в царині прав людини;
  • проводить роботу з листами та зверненнями громадян, надає їм консультативну допомогу;
  • видає інформаційні матеріали;
  • організовує участь своїх членів у стажуванні та навчанні за кордоном;
  • підтримує контакти та здійснює обмін досвідом з міжнародними правозахисними організаціями;
  • представляє і захищає свої законні інтереси та інтереси своїх членів у державних органах та громадських об’єднаннях;
  • інформаційно, організаційно та матеріально підтримує діяльність груп правозахисників та окремих активістів правозахисного руху;
  • одержує від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію в галузі забезпечення прав людини;
  • вносить пропозиції до органів влади й управління;
  • розповсюджує інформацію про права людини та про випадки їх порушень.Для здійснення організаційної, виконавчої, аналітичної та іншої роботи в організації створюються необхідні підрозділи: інформаційний центр; видавнича група; комітети і комісії з окремих питань захисту прав людини.

    Діяльність Подільського центру прав людини по проекту Фонду “Відродження”: Програма “Розвиток правозахисної діяльності на Поділлі”.
    Актуальність проекту полягає в спрямуванні його на побудову демократичної правової держави в Україні; сприяння правовій інформованості населення; підвищення рівня правових знань як майбутніх юристів, правозахисників, так і всіх інших верств населення з метою навчити їх повноцінно захищати свої права, що надані їм Конституцією та іншими нормативно-правовими актами.Упродовж терміну реалізації проекту передбачається:

  • створити групу з 10-12 волонтерів студентів юридичних факультетів вищих навчальних закладів м. Вінниці з метою підготовки їх до практичної діяльності;
  • відкрити консультаційні пункти – один у м. Вінниці, і чотири в районних центрах Вінницької області: Шаргороді, Бершаді, Піщанці, Могилів-Подільському;
  • забезпечити консультаційні пункти необхідним обладнанням та комплектом юридичної літератури;
  • провести 2 тренінги по 2 дні для групи студентів і активістів правозахисних груп;
  • здійснювати виїзди в райони для надання практичної правової допомоги правозахисним групам і клієнтам;
  • надання консультацій населенню з різних юридичних питань;
  • співпраця з органами місцевої влади;
  • проведення круглих столів в районних центрах Вінницької області за участю представників Подільського центру прав людини, правозахисних груп і органів місцевої влади.Від проекту очікуються наступні результати:
  • підготовити для практичної роботи студентів юридичних факультетів;

підвищити рівень правової освіти активістів правозахисних груп;Для здійснення проекту передбачається використати наступні фінансові ресурси: кошти від МВФ; підтримка з боку органів місцевої влади (пільгова оренда приміщення); власні ресурси Подільського центру прав людини.

В умовах побудови в Україні демократичної держави постає проблема недостатньо високого рівня правової освіти населення. Причинами цього є по-перше, важке матеріальне становище людей, які через брак коштів не можуть користуватися послугами юристів, по-друге, майбутні юристи – студенти юридичних факультетів, вивчаючи теорію в навчальних закладах, не можуть повноцінно застосувати свої знання на практиці через недостатність робочих місць. Внаслідок цього люди не знають своїх прав і не можуть їх захистити, так як до юристів не звертаються, а молоді спеціалісти-юристи, які не в змозі працевлаштуватися, не можуть використати свої знання для допомоги людям.

Подільський центр прав людини (ПЦПЛ) є правозахисною організацією, діяльність якої спрямована на захист найменш захищених верств населення. У приміщенні ПЦПЛ створений консультаційний центр, юристи ПЦПЛ надають правову допомогу населенню в органах державної влади, у судових установах. За 1999 рік була надана консультативна допомога 670 особам.

Діяльність ПЦПЛ над програмою “Подільська сервісна мережа для біженців”.

Подільський центр прав людини у співпраці з Вінницькою групою Української асоціації “Міжнародна Амністія” у 1999 році здійснював роботу з надання необхідної допомоги біженцям та шукачам притулку у м. Вінниці. Метою проекту було поширити набутий досвід для забезпечення правової та іншої допомоги біженцям, що проживають у Вінницькій, Хмельницькій та Житомирській областях. Передбачалося продовжити роботу Сервісного центру для біженців у Вінниці та відкрити Консультаційні пункти в Житомирі, Хмельницькому і Кам’янці-Подільському.

Як і було передбачено проектом на першому етапі було створено три Консультаціні пункти для біженців в Житомирі, Хмельницькому і Кам’янці-Подільському. Таким чином біженці, що проживають в Житомирі, Хмельницькому і Кам’янці-Подільському отримали гарантований доступ до правової допомоги фахових юристів. Вдалося уточнити реальну кількість біженців в регіонах: Житомир – 19 чоловік, Хмельницький – 168 чоловік і Кам’янець-Подільський – 2 чоловіки.

Значно більше уваги приділено діяльності Консультаційного пункту в Хмельницькому. Зокрема розгорнуто взаємодію з Академією Прикордонних військ України, що розміщена в Хмельницькому.

Контакти з біженцями показали, що вони стикаються зі значною кількістю проблем пов’язаних із недостатністю їх знань українського законодавства. Практика показала, що в рамках проекту стало організовуватись громадське життя біженців. Так, у Хмельницькому і Вінниці біженці виявили ініціативу створити власні неурядові організації, які б захищали їх права.

У рамках проекту було налагоджено тісну співпрацю з місцевими органами влади – Управління національностей і міграції, Відділ візової і паспортної роботи Управління внутрішніх справ, органи міліції, територіальний підрозділ Прикордонних військ України. У процесі співпраці забезпечено на практиці ставлення більшості державних службовців до біженців з належним дотриманням прав людини.

Біженці з Афганістану в Хмельницькому і біженці з Африканських країн у Вінниці прийняли рішення про створення власних неурядових організацій для захисту своїх прав та законних інтересів. У Хмельницькому і Житомирі поширено інформацію між біженцями про можливості отримання правової допомоги в Консультаційних пунктах організацій-партнерів.

Склад біженців в регіоні діяльності Подільської сервісної мережі для біженців неоднорідний. Так, у Хмельницькому в основному зосереджені біженці з Афганістану. Для них однією з проблем є забезпечення збереження своєї національної культури, що є однією із причин появи бажання створити власну неурядову організацію. У Вінниці абсолютна більшість біженців з країн Африки, переважно з Конго. Їх потреби в першу чергу лежать у сфері матеріального забезпечення та вирішення інших соціальних проблем.

Для максимальної ефективності допомоги в майбутньому планується діяльність з ознайомлення держслужбовців відповідних служб із законодавством про біженців, проблемами та сучасними причинами появи біженців. Як показує практика, держслужбовці, які відвідали наші презентаціях, семінари, круглі столи, з належною увагою ставляться до проблем біженців навіть тоді, коли до них звертаються самі біженці без нашого супроводу.

Подільський центр прав людини і Вінницька група Української асоціації “Міжнародна Амністія” здійснювали керівництво проектом на підставі регулярних консультацій між собою. Обидві сторони виявили готовність до виконання своєї частини роботи по проекту, яка була уточнена на першій зустрічі після затвердження проекту.

Віддаленість Консультаційних пунктів від головного офісу проекту створювало певні труднощі, але через насичену програму спілкування між учасниками на презентаціях, конференціях, семінарах, з використанням телефону, забезпечувало належний рівень координації спільної діяльності. Надалі передбачається посилення Консультаційного пункту в Хмельницькому і перетворення його в Сервісний центр з відповідним оснащенням і штатом.

Керівництво проекту вважає проект “Подільська сервісна мережа для біженців”, виконаний у 2000 році успішним, оскільки:

  • Поширено досвід допомоги біженцям, накопичений Сервісним центром для біженців у Вінниці на два інші регіони: Хмельницький і Житомир.
  • Підготовлено персонал проекту з Вінниці, Житомира і Хмельницького.
  • Підготовлено офісні приміщення у Вінниці, Житомирі та Хмельницькому для роботи з біженцями.
  • Надано реальну правову допомогу 53 біженцям.
  • Надано іншу допомогу біженцям у 171 випадках.
  • Налагоджено ділові стосунки і конструктивну співпрацю з державними органами, що стикаються з проблемами біженців у Вінниці, Житомирі і Хмельницькому.
  • Згуртовано біженців для утворення неурядових організацій біженців у Вінниці і Хмельницькому з подальшою перспективою підготовки для вирішення частини проблем біженців цими структурами.
  • Здійснено перший випуск електронного вісника для сервісних організацій України, що надають допомогу біженцям.Отримано досвід:
  • взаємодії з представниками Прикордонних військ України (діючого підрозділу і керівництва Академії Прикордонних військ у Хмельницькому);
  • роботи з великими групами біженців;

вирішення проблем біженців в органах державної влади.Після аналізу політичного стану в Україні, можна дійти висновку, що Україна знаходиться на початковому етапі розвитку громадянського суспільства, будуючи його на ґрунті посткомунізму і неототалітаризму. Багато ідей і організацій за часи становлення України було дискредитовано, тому я вважаю, що на сьогоднішній день новою і наростаючою силою, яка має можливість змінити суспільство, конформізм у свідомості громадян – є третій сектор.Так склалось в Україні, що при владі залишилось, на всіх рівнях , багато людей, які працювали за часів СРСР, а нові не в змозі повністю реалізувати свій потенціал, оскільки адміністративна система змінює лише форму, а не зміст управління суспільством, обмежений доступ до важелів влади людей нової формації. Я вважаю, що саме молодь, яка відкрита до сприйняття нового і прогресивного, може дати імпульс для змін на краще. Саме недержавний сектор, який швидко розвивається, є місцем, де молодь може й повинна себе проявити.

Ідея виборів як участі громадян в управлінні країною і місцевою громадою все більше нівелюється у свідомості громадян, а особливо – серед молоді, які розчаровані економічним становищем і відсутністю підтримки і бойкотують виборчі дільниці. У виборах бере участь дисципліноване старше покоління, а отже владу обирають переважно пенсіонери, яких легко підкупити обіцянкою і безкоштовною роздачею продуктів.

Досвід США, Польщі, Німеччини та інших європейських держав підтверджує наші сподівання. Громадські організації повинні стати мостом між простими громадянами й органами влади, довести свою здатність управляти, брати активну участь у розбудові громадянського суспільства.

На мою думку, потрібно використовувати такі механізми залучення молоді до громадської справи:

1. Створення шкіл з прав людини на базі громадських правозахисних організацій.
2. Тісна співпраця з молодіжними організаціями інших країн, у першу чергу з Центральної Європи (Польща, Угорщина, Словаччина), з метою обміну досвідом.
3. Проведення семінарів з прав людини в середніх і вищих навчальних закладах на постійній основі з метою залучення як вчителів, так і учнів, до роботи в громадському секторі, який потребує їх участі, оскільки фінансування ГО на даний момент є проблематичним.
4. Активна участь ГО в виборчому процесі в 2002 році, проведення роз’яснювальної роботи щодо потенційних кандидатів та проведення своїх представників на всі щаблі влади.
5. Залучення молоді до проведення соціологічних опитувань, формування громадської думки.

Створення молодіжних організацій, в яких би поєднувалось вивчення іноземних мов, туризму з вивченням проблем місцевого характеру; створення координаційних рад з представниками ГО, органами влади та місцевого самоврядування, аналіз законодавства, законопроектів, створення структур, потім їх узаконення і збільшення повноважень.

Надія Цюра,
Пласт – Національна скаутська організація України, м. Львів

Співпраця Недержавних Організацій (НДО) із Державними структурами (ДС)

Базовим фактором стійкості демократичних держав є розвинене громадянське суспільство, що стало результатом тривалого поступального саморозвитку. Чинники часу, історичного минулого, традиції і менталітету народу відіграють колосальну роль у цьому процесі.Світовий досвід переконує, що найефективнішою формою самоорганізації суспільства є виникнення та діяльність недержавних неприбуткових об’єднань громадян, мета діяльності яких зорієнтована на вирішення певних проблем суспільного життя. У критичні періоди державогенези, перед усім у час подолання криз, недержавні неприбуткові організації перебирають на себе корелюючу роль, спрямовуючи енергію громадян на творчу діяльність і тим самим знижуючи соціальну напругу в суспільстві.Організації недержавного сектора відіграють стабілізуючу роль у демократизації суспільства, беруть участь у вирішенні складних соціальних проблем, сприяють реалізації прав громадян у всіх сферах суспільного життя, тим самим скріплюючи взаєморозуміння між державою та громадянами. “Це сфера спонтанного самовияву вільних індивідів, асоціацій та організацій громадян, що добровільно сформувалися, яка захищена необхідними законами від прямого втручання та свавільної регламентації діяльності цих громадян з боку органів влади”.

Відокремленість громадянського суспільства від держави ніяк не означає їхнє антагоністичне протистояння. Навпаки, вони взаємозумовлені та взаємопов’язані між собою. Без громадянського суспільства неможлива правова держава, а без держави неможливе громадянське суспільство. Вони є різними та взаємопов’язуючими сторонами цілісного життя людини.

Чому можливе співробітництво громадського та державного секторів?

  • Більшість НДО створюються для вирішення тих же проблем, що повинні вирішувати органи державної влади та місцевого самоврядування; здійснюють таку діяльність, яку неможливо здійснювати на комерційному, ринковому ґрунті;
  • Рішення деяких завдань можуть бути обтяжливими для державного сектора і вони готові передоручити їх виконання НДО;
  • Будь-які НДО захищають інтереси тієї чи іншої групи населення. Політики, які прагнуть державної влади, завжди будуть намагатися бути на доброму рахунку у них, бо ці ж групи населення є виборцями;
  • Через НДО держава може залучати іноземні інвестиції;

    Які перешкоди стоять на шляху співробітництва громадського та державного секторів?
  • Нестабільна економічна ситуація в державі;
  • Недосконалість законодавчої бази щодо НДО. Відсутність нормативно- правового акту про соціальне замовлення;
  • НДО бояться втратити свою незалежність;
  • Рідко використовується така форма співпраці ДС та НДО, як договір;
  • ДС не сприймають всерйоз НДО;
  • ДС бояться конкуренції з боку ДНО в області реалізації соціальних програм;
  • Часто ДС надає фінансову допомогу виключно так званим “кишеньковим організаціям”
  • У місцевих бюджетах на підтримку НДО виділяється незначна сума; НДО можуть і не отримати обіцяного державного фінансування (якщо бюджет держави, області, міста, району, селища не поповнюється в достатній мірі);
  •  Відсутність достатнього професіоналізму як окремих державних службовців, так і представників НДО.Громадянське суспільство є самоорганізованою системою, що саморозвивається. Однак досвід високорозвинутих країн свідчить, що воно функціонує значно успішніше й ефективніше в разі створення сприятливих умов. В умовах трансформації значною мірою їх створює саме суспільство через державу і всупереч їй. Через державу – прийняттям необхідних законів, формуванням демократичних державних структур, суворим дотриманням державою загальноприйнятих демократичних норм і процедур. Усупереч державі – утворенням у рамках конституції противаги держави у вигляді незалежних громадських організацій і засобів масової інформації, функціонуванням масових демократичних рухів.

Остап Кривдик,
Львівський національний університет ім. І. Франка, м. Львів

Особливості діяльності українських НУО та деякі відмінності від західних аналогів

У даній доповіді ми спробуємо коротко проаналізувати основні болючі точки розвитку українських НУО, порівнявши їх з відповідними аспектами західного досвіду.Отже, на даному етапі в Україні не сформована реально широка мережа НУО – вони діють тільки у великих містах і тільки кількох районних центрах – далі мережа НУО є, фактично кажучи, відсутньою. І хоча на даний момент створено ресурсні центри, проте, це не має великого впливу на розвиток НУО. На Заході (зокрема, у Польщі) третій сектор активно розвивається в регіонах, у тому числі в сільській місцевості.Ще однією проблемою є при наявному попиті з боку населення брак ініціативи з боку самих НУО. Прикладом є, зокрема галузь молодіжних організацій – старі піонерські організації зникли, а нові не здатні досягти хоча б подібного рівня, і близько 90% дітей залишаються поза їхньою сферою.

На даний момент в Україні фактично відсутній феномен самообслуговування громади. Зважаючи на те, що в сільській місцевості збереглися традиції взаємодопомоги у вигляді толоки (коли все село бере участь або в відбудові хати, або в зборі урожаю для тих членів громади, які самі не в змозі це зробити), вони, проте, не виражаються у формі НУО, а залишаються на найнижчому рівні. Більш організованим є рівень церковних громад, проте й тут відсутня реальна координація на вищому, ніж парафіяльному, рівні, відсутнє залучення зовнішніх ресурсів. У той же час на Заході самообслуговування населення вже стало класикою (на рівні сільських громад або на рівні кондомініумів), і держава й різні фонди допомагають своїм громадянам у цьому.

Проблемною залишається ланка співпраці держави і НУО. В Україні НУО може отримати кошти від держави у великій мірі тільки завдяки особистим зв’язкам з чиновниками або взамін за “процент” від наданої суми. Ще одним прикладом спекуляції є так званий “патронат” – у випадку, коли державні кошти витрачаються на певні програми, а в пресі ці акції подаються, як такі, що відбуваються завдяки тій чи іншій посадовій особі, таким чином роблячи для неї рекламу в медіа. На Заході ж держава передає НУО частину своїх функцій (так, наприклад, обслуговування неповноправних передається в руки НУО, які довший час працюють з такою проблематикою і які самі включають в себе неповноправних громадян, оскільки вони самі краще знають, що їм потрібно). У нас така практика тільки започатковується.

Взаємодія українських НУО з фондами також породжує багато проблем. Перш за все, проблемою є корупція в самих фондах. Прикладом такої корупції є, наприклад, надання ґрантів певним організаціям із стягненням проценту з коштів, що надаються. Проблемою є також кон’юнктура, що склалася між фондами і НУО, яка базується у великій мірі на особистих зв’язках. Процес подання документів на отримання ґрантів є досить складним; його можна порівняти з процесом вступу в університеті, коли це фактично неможливо здійснити без допомоги репетитора. Українські НУО зараз працюють на отримання коштів під будь-які програми, відповідно, організація концентрується навіть не стільки на реалізації своїх статутних цілей, як на виживанні – отриманні коштів під будь які програми, починаючи від екологічних і закінчуючи захистом прав дітей. Іншою стороною медалі є те, що певні люди обрали сектор НУО своєю професією, і перетворили її в реально високооплачувану роботу з мінімальним вкладенням власних сил, породивши феномен “ґрантоїдства”. Проблемою також є волонтерство – існує реальний брак ініціативи для безоплатної праці, а те, що зараз називають волонтерством, є нічим іншим, як варіантом роботи, яка оплачується через “чорну касу” (у випадку, коли така робота оплачувалася б легально, це б обходилася НУО приблизно в 2 рази дорожче).

Новоутворені організації зразу ж стикаються з рядом проблем. Перш за все, це складний механізм реєстрації, який вимагає і реального терпіння, і вкладення чималих коштів (на даний момент це близько 170 грн.). Існує проблема здобуття першого ґранту, оскільки фонди в основному працюють з саме тими НУО, з якими вони вже попередньо співпрацювали. Саме тоді організації змушені займатися безліччю різногалузевих проектів, щоб вижити. Фактично неможливим є організація і утримання власного офісу (оплата оренди, забезпечення офісу оргтехнікою і витратними матеріалами, оплата зв’язку тощо)

Одним з джерел коштів на заході є меценатство як фізичних, так і юридичних осіб. В Україні меценатство як явище практично відсутнє – підприємці не мають достатніх коштів, щоб собі легально дозволити допомагати НУО – всі кошти, отримані у вигляді прибутку, фактично зразу ж реінвестуються. Сама процедура надання таких коштів є досить складною, і може призвести до проблем як у мецената, так і в самої НУО.

Спробуємо визначити потенційні шляхи розв’язку проблем, пов’язаних з діяльністю НУО в Україні. Однією із засадничих проблем є сама держава, її суть – на даний момент вона розвивається недемократичним шляхом, продукуючи таку систему відносин, у якій без спекуляцій неможливо вижити. Українське суспільство переживає зараз цинічний етап свого розвитку, і доки він не перейде на прагматичну стадію, реально будуть існувати сучасні проблеми. Необхідно також працювати зі свідомістю людей, переконувати їх в ефективності існування НУО, поширювати ідеї самоорганізації і можливості захисту власного інтересу. Фонди повинні краще організувати інформування, розширити роботу по регіонах і номенклатуру галузей, в яких будуть надаватися кошти, ефективніше співпрацювати з новоутвореними НУО, зменшити корупцію і бути більш відкритими для суспільства.

Олег Сиротюк,
Тернопільська обласна організація “Об’єднання студіюючої молоді “Зарево”

Співпраця між НДО як необхідна передумова міжсекторального партнерства

Громадянське суспільство неможливе без сильного третього сектора, а зміцнення позицій НДО в суспільстві у великій мірі залежить від інтенсивності міжсекторального партнерства. Глибокі соціально-економічні і політичні зміни в Україні, якісно змінили діяльність державних, комерційних і громадських інституцій, а також характер взаємовідносин між ними, ефективність їхньої співпраці.У сучасних умовах важливою перешкодою для налагодження співпраці є відсутність усвідомлення проблем, які є спільними для громадських організацій, органів влади та бізнесових структур. Хоча всі вони функціонують у тому самому середовищі, і, відповідно, у процесі діяльності стикаються з подібними проблемами або ж з різноманітними проблемами, але які мають в основі однакові причини. Ототожнення себе із середовищем представниками усіх трьох секторів і розуміння закономірностей, які функціонують у ньому, є, безперечно, одним із необхідних моментів при налагодженні співпраці.Аналіз середовища залежить від вміння виділити тих людей та інституцій, які відіграють у ньому ключові позиції і тісно пов’язані з конкретною проблемою, а також тих, які до цього часу не були ніяк пов’язані з проблемою, але яких необхідно залучити до неї з метою забезпечення успішного її вирішення. Такий аналіз допомагає чітко зрозуміти соціодинаміку середовища, в якому будуть прийматися рішення. Проте, сьогодні, більшість громадських організацій не здатні ідентифікувати проблеми, виходячи із суспільних умов. Вони не звертають уваги на певні специфічні особливості і не можуть продіагностувати всіх пов’язаних з цією проблемою інституцій.
До основних проблем у цьому питанні можна віднести наступні:
  • Надто малий обсяг знань про роль неурядового сектора в суспільній політиці значно звужує коло організацій, які з ним ототожнюються.
  • Внаслідок малого досвіду брак переконання у можливості дієвої участі у формуванні суспільної політики (низька самооцінка).
  • Порівняно слабка, або ж взагалі аматорська підготовка управлінської ланки неурядових організацій.
  • Відсутність дієвих схем діяльності та напрацювання у таких ланках як пошук коштів чи стратегічне планування.
  • Невирішена потреба в переконанні держави, що послуги НДО є дешевші і краще адаптовані до суспільних потреб.
  • Внаслідок певної конкуренції між НДО наявність блокування інформації, що нерідко завершується дублюванням послуг.
  • Відсутність налагодженого обміну інформацією на регіональному та державному рівні між НДО.
  • Мізерна інформативна інтегрованість третього сектору у засоби масової інформації.
  • Конкурентна боротьба за можливість отримання ґрантів у різноманітних фондів.
  • Відсутність повноцінного партнерства на рівні сектору, мала ефективність створення лобіюючих структур, коаліцій.
  • Несформована позитивна громадська думка щодо діяльності та необхідності НДО.
  • Нерозроблена законодавчо-нормативно база, яка сприяла б зацікавленості бізнесу в підтримці НДО.

Відсутність скоординованої діяльності сектору громадських організацій у налагодженні позитивної співпраці з бізнес-структурами та органами влади.Наявність цілого ряду таких проблем і навіть деяка їх комплексність тим не менше не відкидає можливість їх ефективного подолання. Однак, у цій ситуації не варто чекати великої допомоги іззовні, а в першу чергу звернути увагу третьому сектору на внутрішні ресурси, можливості від спільної активної роботи у формі партнерської співпраці та координування діяльності направлених на вирішення спільних проблем, і як наслідок, вирішення суспільно важливих питань.Так як кількість організацій, які надають однакові послуги постійно зростає, як і необхідність у пошуку партнерів, то організації повинні співпрацювати між собою. Це необхідно для підвищення якості послуг через обмін досвідом та інформацією, а тим самим для розвитку, професіоналізації послуг і підвищення рівня організації. З огляду на зростаючий масштаб суспільних потреб, які пов’язані з економічними змінами, співпраця з усіма інституціями, що займаються суспільною проблематикою стає необхідністю для організацій. Недержавні організації займають особливе місце на суспільній арені й для того щоб втриматись на своїх позиціях співпраця є для них необхідністю. Проте вони не повинні розцінювати співпрацю як єдину можливість вирішення проблем, а поєднувати її з активною діяльністю та з метою всестороннього охоплення проблем і збільшення списку пропозицій шукати партнерів для співпраці в усіх можливих сферах.

Anton Demydenko,
Kharkiv City Charity Fund “AVEC”

Economics of philanthropy

The quality of public life and the performance of social institutions are powerfully influenced by the norms and networks of civic engagement. If this thesis is clearly understood throughout the broad strata of population and constantly articulated by the NGOs, there would be a greater understanding, first, of the role of NGOs, and second, of the need to assist and cooperate with such organizations.Only having this objective understating of each other’s role, networks of collaboration between the NGOs and business entities would flourish.According to the data from CIVICUS research project “Index on civil society in Ukraine”, NGOs subjectively believe that state and business entities do not perceive them as potent social partners (indicator of 27.48 out of 100)

What comes first: economic growth, and then emergence of strong civil society, or does strong civic engagement foster development of viable economic institutions, thus leading toward greater prosperity of the state and its citizens? As Robert D. Putnam notes, historical analysis suggests that these networks of organised reciprocity and civic solidarity, were a precondition for the socio-economic modernization. Strong society leads to strong economy, this leads to strong statehood.

A socially responsible business should be developing its external social policy, which is one of the most important components of the company’s image. Active social policy guarantees increase in the revenues through increase in the social stability; it serves as a proof of security and reliability of business in the region, development and consolidation of corporate culture.

Donations from business in Ukraine overall are sporadic and specifically targeted. The donors want to witness the impact of their donation – so they help orphans, churches, and handicapped. “Habit of the heart” is the most convenient and traditional motivation for philanthropy in Ukraine.

Out of those organizations which claim to be involved in charity activity, most have their own programmes of supporting their employees, pensioners – almost the same methods of support as we had on the soviet factories and plants. Because of this “social involvement”, most businesses are not able to initiate broader programs aimed at development of civil society, volunteerism, and independent mass media. The owners of companies view philanthropy more as compensation to unfortunate population rather than an instrument for influencing future social environment.

Most, but not all countries, consider donations to charities and NGOs as tax-deductible. Thus, “habits of the heart”, voluntary donations, had been put in an economic category. Many governments are very eager to stimulate donations from the businesses to the NGOs. Does this work in Ukraine? It seems to me it doesn’t, people cannot get economically motivated to donate money for charities. Here one can find a place for abuse. Still, many companies assist NGOs without ever making a note of it in the books. If NGOs are using this argument when talking with business, it may not be as useful as it might seem.

Businesses often suspect that the money they provide might be used for other goals or merely be stolen (such image of public organisations had been largely influenced by the mass media); so they need a detailed plan of actions and thought-out justification for almost any project. All activities of NGOs need to be transparent for the active and potential donors.

Євген Чорний,
Всеукраїнська рада молодих вчених та спеціалістів, м.Київ

Історична потреба оновлення системи управління суспільством (історично-еволюційні та національні причини)

Для розуміння того, чому в подальшому будемо саме в такому вигляді говорити про необхідність національно виправданого і історично відповідного державного устрою, необхідно розглянути, що відбувається нині як природне явище і що зумовлює достатньо інше, ніж призвичаєне, розуміння щодо відомої тези про “проблему росту духовності людей”.Йдеться про психофізіологічні зміни людства в цілому на основі певних біологічних механізмів. Певною мірою це можна уявляти як процес видозміни людства, не розмежовуючи його за якимись внутрівидовими ознаками.У загальному вигляді нагадаємо сучасний варіант наукової гіпотези, що описує біологічний аспект механізму другої якісної зміни в історії Землі – виникнення людини як виду приматів. Оскільки деякі моменти, що мають принципове значення для подальшого, не є загально прийнятими, ми зупинимось на них детальніше.

Судячи з усього, опинившись на достатньо довгий період у катастрофічних умовах існування, людиноподібні мавпи знаходились практично безперервно у стані надзвичайного збудження в результаті постійного жаху. Внаслідок цього значно зросла кількість випадків народження дитинчат з різними паталогічними відхиленнями, в розумінні “нормальної здорової” особини для певного виду мавп. Однією із важливих умов породження біфуркацій було те, що відбувалось це на тлі підвищеної радіації. Хоча, внаслідок вірогідного посилення вулканічної діяльності, на це впливало і збільшення концентрації різних канцерогенних хімічних елементів в атмосфері та їжі, а також зміни кліматичних умов. За нашими уявленнями, визначальною патологією в плані біологічного механізму виявився процес передчасного народження дитинчат, або, як кажуть, “недоношених”. Це був той біологічний фактор, що собою усереднював і забезпечував прояв певних генетичних змін серед досить широкого спектру взагалі мутаційних змін. Зрозуміло, що такі мутаційні зміни відбувались серед особин даного виду мавп, що народжувались як передчасно, так і “нормально”, хоча і з іншими вадами (патологіями).

При всьому недорозвитку, з точки зору “нормальності” мавп, кількість “недоношених” виявилась такою, що певна сукупність таких особин – еволюційно достатня кількість – досягли віку статевого дозрівання та почали відтворювати собі подібних нащадків. Процес збільшення кількості “недоношених” дитинчат з різноманітними іншими відхиленнями, їхнє виживання і досягнення статевої зрілості з подальшим відтворенням уже собі подібних особин – все це відбувалось протягом зміни певної кількості поколінь. Хоча з точки зору сучасних уявлень еволюційного розвитку , цей міжвидовий розподіл відбувся, так би мовити, “миттєво”.

Можна докладніше пригадати досить відомий з ембріології факт наявності у людини зародкових ознак по відношенню до ряду сучасних людиноподібних мавп. Досліджуючи мертві зародки шимпанзе та горили ще на початку двадцятого століття, вчені виявили, що характерний волосяний покрив для дорослої людини на голові та біля рота наявний у зародків антропоїдів і є тимчасовою, зародковою фазою їхнього волосяного покриву, який не характерний для нормально народжених мавп. Вушна раковина зародка горили дуже схожа на вухо дорослої людини: вона згорнута, наділена мочкою та позбавлена того залишку гострокінцевого вуха ссавців, який можна спостерігати навіть у деяких людей. Важливо, що мочка у дорослої горили означена слабше, ніж у зародка. На повіках зародків горили та шимпанзе є складки, що зникають у новонароджених мавп. У людини такі складки залишаються на все життя. У дорослих шимпанзе та горили хвостовий відділ хребта редукований більшою мірою, ніж у людини. Окрім того, у людини зародкова викривленість хвостових хребців зберігається на все життя, а у дорослих горил та шимпанзе хвостовий відділ хребта розміщений прямо. При цьому, у європейської раси ще є зародкова ознака: відсутність пігменту на шкірі, хоча найхарактернішими зародковими ознаками наділена монголоїдна раса.

За класичним законом Мюллера-Геккеля, який ще називають “біогенетичним законом”, онтогенез повторює філогенез. Тобто особина кожного еволюційно вищого виду в своєму ембріональному розвитку повторює всі попередні види, як еволюційні стадії становлення даного виду. Виходячи з цього і маючи за факт наведені вище зародкові ознаки людини в порівнянні з людиноподібними мавпами, цей феномен донедавна було прийнято трактувати, як приклад “обмеженості закону Мюллера-Геккеля”. Тому, що за умови ствердження справедливості “біогенетичного закону” нібито логічним висновком ставало визначення, що не людина походить від мавпи, а навпаки, мавпа є еволюційно вищий вид приматів. Оскільки ознаки, що є характерними для дорослої людини, є ознаками однієї із зародкових форм для мавп.

Втім, також за природною логікою, очевидним є таке. Відомо, що термін нормального ембріонального розвитку для сучасних людиноподібних мавп доходить до 10 місяців, а у людини становить 9 місяців. При цьому зародкові ознаки людини в порівнянні з сучасними мавпами є фактом того, що саме “недоношеність” стала тим визначальним (детермінантним) фактором у біологічному механізмі, через який здійснилась відповідна видозміна.

Тобто сукупність певних “патологічних” відхилень, що на той період стали характерними для ембріонального розвитку людиноподібних мавп, серед яких термін вагітності став одним із визначальних факторів, завдяки механізмів адаптації та природного добору набули значення характерних властивостей людини як наступного виду приматів.

Враховуючи наведене, розглянемо сучасний стан відтворення людства в плані народження дітей. Знов таки, висвітлюючи в достатньо спрощеному варіанті лише якісний характер процесу, зазначимо, що вже протягом досить тривалого часу у більшості країн відбувається збільшення кількості передчасно народжуваних дітей. Так, за свідченням, наприклад, журналу “Акушерство”, що видається Американською Колегією акушерства та гінекології: “Останні ЗО років частота передчасних пологів залишається майже сталою, незважаючи на значні соціальні зміни та прогрес медицини, який відбувся. Хоча завдяки покращенню догляду виживає більше таких новонароджених, слід пам’ятати, що 75% смертності серед новонароджених і більший відсоток неврологічних порушень припадає на групу народжених передчасно”.

Організація, як окремого напрямку, неонатальних служб в системі охорони здоров’я багатьох країн світу є також фактором, що вказує на масштаби цього явища в сучасному суспільному житті. Зважаючи на сучасний стан екології, для якого вже давно є звичними означення “кризовий” або “катастрофічний”, на зростання різних паталогічних захворювань, думається, з достатньою підставою можна припустити, що нині відбувається процес, якщо не аналогічний, то, з точки зору еволюції природи, подібний до вищезгаданого. Тобто процес біологічної зміни людства в силу подібності причин і механізму.

Проте слід взяти до уваги, що характерною відміною нинішнього еволюційного процесу є те, що розвиток подій – в розумінні і виникнення причин, і механізму протікання – відбувається за умови вже свідомої діяльності в цьому процесі самого об’єкта еволюції. Говорячи про цей процес, як про еволюційний розвиток загальнолюдського масштабу, маємо вагомі підстави говорити про особливості та специфічність умов насамперед України поміж всіх інших країн, які найбільше відповідають характеру “катастрофічних умов існування”. Посилення інтенсивності впливу фактично найрізноманітніших видів хімічних речовин взагалі на сучасне людство, що само по собі призвело до практично обвального характеру генетичних змін, в результаті аварії на Чорнобильській АЕС для населення України відбувається ще і на фоні підвищеного радіаційного впливу. Подібність цих факторів, передовсім, і для Білорусі, і для частини Росії, і для інших країн, вказує на глобальність цієї специфічності у явищі, що відбувається.

Офіційні матеріали охорони здоров’я свідчать про те, що стан здоров’я нації сьогодні є критичним. Смертність перевершує народжуваність і ця тенденція посилюється. Особливу стурбованість викликає високий рівень смертності немовлят. Кожна третя дитина має відхилення в фізичному та психічному розвиткові. А серед дорослих лише один з трьох є здоровою людиною.

При цьому кількість патологій за діагнозом передчасно народжених дітей дозволяє стверджувати, що це явище набуло вже вагомого значення для української нації. На жаль, кількісні показники, з чисто формальних причин ведення статистичних даних, не відображають реальної картини динаміки процесу. Втім спостерігається тенденція збільшення як кількості передчасних пологів, так і передчасно народжених дітей, що вижили. В зв’язку із загальним кризовим станом державної системи охорони здоров’я, медичні заходи, які проводяться неонатальною службою України, не можна порівнювати з тими, що проводяться в більшості країн світу. Як зауваження зазначимо, що з точки зору розуміння цього явища як процесу еволюційних змін, спрямованість заходів сучасної медицини стосовно забезпечення умов “нормального” строку вагітності та виживання передчасно народжених дітей, догляд за ними та їх виховання, потребує концептуального перегляду.

Ось чому для визначення цього процесу в загальнолюдському масштабі, вважаємо правомірним застосування формулювання: “критична технологія відтворення народонаселення”, що зумовлює необхідність відповідного соціальне керованого характеру розвитку подій.

Основні принципи структурної організації сучасного суспільного управління
Немає потреби зупинятися на прикладах, які характеризують сучасне становище керівництва суспільним життям такими органами як президентська структура з її адміністрацією, Верховна Рада з її структурними органами, Кабінет Міністрів зі своїми органами.

Ця троїстість владних структур, з розподілом певних функціональних обов’язків, упродовж тривалого часу трактується, як одна з головних ознак демократичного устрою суспільства. У той же час такий устрій державної влади є для України вже не тільки “заморське диво”, а й власний досвід. І саме він породжує відчуття, що подібна демократична організація влади спричиняє нескінченне протистояння та, відповідно, владне безладдя, за яке лише як на вторинні причини можна покладати відповідальність на певних осіб.

У тому-то й сила або слабкість будь-якої системи – і державної також, – що вона добре чи погано працює незалежно від того, які елементи чи особистості в ній функціонують. Зрозуміло, що особистість завжди відіграватиме свою роль. Але система тоді має право називатись системою, коли за будь-якої особистості забезпечує надійність певної спрямованості дії. Для системи державного владарювання – спрямованість суспільної дії до визначеної спільної мети. Історично невідповідне організована Система починає розвалювати суспільне життя, що є головним свідченням невідповідності її самому існуванню суспільства. Яка форма державної влади історично необхідна сьогодні Україні? “Демократична” чи “авторитарна”? Можна говорити, що існує така форма державної влади, організаційні принципи якої вказують, що подібне протиставлення є ні що інше, як приклад “хибної дилеми”. Виходячи з різних мотивів, причин, історичних та національних особливостей, ми беремось однозначно стверджувати, що для сучасних умов в Україні найбільш придатною формою державного управління є гетьманство. Розуміючи під словом “гетьманство” принципи та організацію державного устрою, які відомі нам з історії саме України.

Структурна організація влади України сьогодні – є зліпком із сучасних форм “демократії” західно-американського ґатунку. Нині в той чи інший спосіб цей устрій ми сприймаємо як безладдя, характеризуючи його такими поняттями як “корумпованість, криміналітет, боротьба гілок влади” тощо. В цих умовах ідея “авторитарної форми влади” набуває тої привабливості, якої і не могло бути в часи “радянської влади”. Така психологія людей, на якій до певної міри можна грати, що і робиться в політиці.

Коли ми говоримо “демократія”, що ми розуміємо під цим терміном і що розумілось тими, хто його першими придумав і почав застосовувати? Для розуміння, чому саме гетьманство є тою формою державної влади, яка за своєю суттю спирається на демократичні принципи в сучасному розумінні, і в той же час опирається структурно на авторитарні організаційні принципи, доречно згадати про Сократа, який виступав проти “демократії” в афінському розумінні цього терміну. Таке заперечення й стало одним із пунктів його звинувачення та страти. Чому Сократ виступав проти “демократії” і був прихильником “аристократії”? Пригадаємо першооснови цих понять. З’ясування цього дасть можливість відчути, як один і той же термін в різні історичні часи набуває різного значення. А отже й зрозуміти, чи тим словом ми означаємо те, що робимо чи намагаємось робити.

За часів Сократа в Афінах “демократія” означала наступний порядок обрання осіб на владу. Всі вільні громадяни Афін визнавались рівними і мали рівні права. Раби не вважались громадянами взагалі. Але такі люди існували в тому суспільстві! Принцип “демократії” (перекладається з грецької мови як влада народу), передбачав, що методом жеребкування із числа всіх громадян обирались особи, яким на певний термін випадає займати ту чи іншу владну посаду. В умовах Афін то була державна влада. Здатна чи не здатна людина до торгівлі не впливало на те, що вона на певний час ставала “міністром торгівлі”. Єдина посада, яка не вирішувалася в такий спосіб, це був командувач військами.

Сократ виступав проти такої “демократії”, підтримуючи “аристократію”. Цей порядок передбачав, що із числа всіх громадян обираються на певні державні посади ті, хто найбільше придатний до цього виду діяльності. Тобто серед декількох кандидатів, які відомі усім як торговці, обирається “міністром торгівлі” той, за кого проголосує більшість. Отже “аристократія” це – влада найкращих людей. Найкращих з числа всіх вільних афінських громадян в розумінні найбільше здібних до певного виду діяльності і найбільше бажаних для більшості. Тобто такий порядок організації влади в Афінах називався “аристократія”, а не як зараз ми означаємо його грецьким словом “демократія”.

Принаймні сьогодні люди повинні усвідомлювати, що вони роблять і як це слід називати. Беручи за основу саме афінське розуміння, якщо вже афінські терміни використовуємо, не бавлячись зовнішньою оболонкою щодо терміну “влада народу”, нам слід усвідомлювати, що державний устрій більшості розвинених сучасних держав не є “демократія”, і не є “аристократія”, тобто “влада кращих”. Оскільки ці кращі визначаються за ознаками, в яких головують: маєтність, а вже потім ознаки здібності до суспільної діяльності, фізіологічні та розумові переваги?

Отже не демократія, а влада найкращих з усього народу – ось про що повинна йти мова взагалі, коли наголошується, по-перше, на рівних правах усіх громадян обирати і бути обраними, а по-друге, на можливість вибирати за певними ознаками із певних претендентів одного. Народовладдя тільки тоді буде дієвим і справжнім соціальним механізмом, коли принцип “влади найкращих” стане головуючим.

Тому, використовуючи поняття “демократична держава”, чи “демократичне суспільство”, треба розуміти, що ми кажемо і що робимо. Бо якщо фінансовий стан має головне значення для висування людини в претенденти на певну державну посаду, то це вже знов не “аристократія”, якщо слідувати за афінською термінологією, а олігархія – влада багатих.

Говорячи про гетьманство, як форму державного урядування, необхідно мати на увазі, яким чином ця форма виборювалась народом. Гетьманство, як державний устрій Козацької держави або держави Війська Запорізького, з’явилось саме в результаті виборювання свого національного права на існування. Саме в процесі національного виборювання, а не лише створення кращих економічних умов життя, сформувалась ця форма як найбільш відповідна національному духу нашого народу та принадна для забезпечення об’єднання вільних та рівних між собою людей, як це природно визначалось для козаків-селян. Ми навмисно в такий спосіб об’єднуємо ці верстви населення України для часів започаткування гетьманства вже як державного устрою, а не як устрою Січі. Не спрощуючи і не прикрашаючи історичних реалій, але наголошуючи, що гетьманство з’явилось як певний вибух народного творення в прагненні до національної свободи на підвалинах особистої свободи кожної людини і її права жити за рахунок власної праці та вільно вирішувати власну долю, якщо це не зашкоджує іншим. Існуючими на той період в інших країнах системами владарювання гетьманство сприймалось як інородне тіло. Це одна з причин тої реакції по викоріненню гетьманства не тільки в плані порушення принципів урядування, але і в намаганні знищити це явище як поняття, навіть як терміну на рівні національної свідомості.

Все це дозволяє вказати на гетьманство як на одне із найбільше відомих відображень притаманного українському народу розуміння справедливого і дієздатного устрою суспільного життя. Зазначимо, що з більш ранньої історії нашої землі відомі інші подібні організації суспільного життя, – наприклад, Антська держава в період з П ст. до н.е. до VI ст. н.е. В цих державних устроях проявляється той же дух, що вже як національна традиція знайшов своє втілення в гетьманстві в кінці ХVІ-ХVП віків. У цьому слід вбачати і розуміти процес визрівання взаємозв’язку та взаємовідповідності суспільних відносин і національного духу, як процес пошуку відповідності між формою та сутністю.

Не вдаючись до аналізу, згадаємо, на які принципи спиралась владна організація Козацької держави, що мала гетьманську форму правління, аби порівняти з тими формами “демократичного устрою”, що існують нині в нашій країні та в інших країнах “розвиненої демократії”. Люди, які визнавали себе козаками (фактично, за власним бажанням; як норма зачину козацтва. “Реєстровість” – це визначення, яке нав’язувалось польською короною та московським царизмом саме для викривлення природної направленості народного духу через порушення єдності за рахунок рівності прав), – визнавались вільними від будь-кого і рівними поміж собою, крім осіб, яких самі ж обирали, як власних керівників. Всі козаки мали право бути обраними, а також обирати на всі посади із числа козаків тих, хто, за їх уявленнями, був найкраще здатен до певної діяльності. Це все відповідало саме принципу “влади найкращих”, який є природно визначеним організаційним принципом не тільки для людської спільноти.

В той же час природно розумілась можливість переобрання будь кого із старшини, але не в силу певних термінів, а через його нездатність чи не відповідність посаді на думку більшості козаків, того чи іншого рівня угрупувань. Посада, включаючи гетьмана, не успадковувалась нащадками. При всій цій “демократичності” другим головуючим принципом організації суспільного козацького життя був принцип прямого і беззаперечного підпорядкування нижчих чинів вищому. Взявши витоки з народного руху у вигляді козацької волі, свободи та порядку, який складався із військових інтересів, гетьманщина, як принцип державного владарювання набула, згодом і адміністративного, і правового, і судового аспекту. В цьому можна вбачати “авторитарність”, але насправді то є сила влади тих Найкращих, авторитет яких забезпечував суспільний лад і порядок на різних владних рівнях.

Наводячи ці принципи, ми прив’язуємось до періоду започаткування гетьманства, як форми державної влади. Саме в цьому періоді, на нашу думку, найбільш точно проявились обриси принципів тієї форми, що відповідала національному духу, прагненню щастя і усвідомленню розумного здійснення, поєднання свободи вільної особистості з суспільним ладом. В подальшому розвитку гетьманства – посилювався вплив психології зовнішнього світу (оточення країн), що накладалось на рівень свідомості і психологію людей того часу.

Не вдаючись до деталізації тих норм та правил, які закладались спочатку, і як вони змінювались, спотворюючи первісні принципи і тим ослаблюючи основу державності – єдність козацтва, для даного розгляду ми вважаємо достатнім зазначити головне. Принципи гетьманства забезпечували ту “демократичність”, в розумінні народовладдя, яке і зараз не існує в жодній з країн саме на рівні ідеї, що всі люди рівні і обирають самі всіх своїх державних управлінців та урядовців всіх рівнів. Водночас гетьманство не мало “різних гілок влади”, чим забезпечувалась не тільки дієвість влади, але і національна єдність. В найкритичніших умовах війни, які для будь-якого народу можна характеризувати як катастрофічні, гетьманство проявило життєву силу такої організації суспільної влади.

В цьому плані поява гетьманства як спільності вільних людей, котрі нікого не пригноблюють, обирають собі всіх керівників і підтримують підпорядкованість своєю організованістю, як і самими принципами – ця державність була не тільки розвитком, покращенням “демократії” у грецькому розумінні, але й виявом народовладдя за принципом того “аристократичного устрою”, до якого всі інші народи так і не прийшли по нинішній час. Вони спромоглися досягти лише певних модифікацій принципів народовладдя, залишивши порядок, коли урядовці саме виконавчої влади призначаються, а не обираються (хіба що узгоджуються призначення із тим органом влади, що є представницьким, тобто обирається народом, причому таки ж за різними системами). У той же час державна структура влади сучасних “демократичних” укладів, про що говорить і досвід нашої України, викликає цілком слушні зауваження, що такий порядок більше відповідає тому стану, що слід визначати як безпорядок. Що свобода та вільність – це не відсутність ладу в суспільстві.

Все це призводить до думки, що гетьманство, як форма “аристократичного устрою”, тобто державний устрій влади найкращих серед рівних, якраз і є та форма державної влади, особливо для України, яка за своїми принципами та структурною організацією поєднує як “дух демократичності”, так і “дух авторитарності”. Тобто сутності народовладдя, де кожна конкретна особистість в актах виявлення своєї волі вирішує питання , пов’язані із організацією спільного існування, насамперед стосовно питань владарювання як керування і регулювання її особистого життя в житті нації ( тобто в процесі існування певної спільності особистостей) з певною формою цього владарювання, яка визначається самим же народом. Саме така і ніяка інша форма не може з більшим правом вважатись більш національною для України.

На запитання начебто альтернативного характеру: яка форма державності потрібна сучасній Україні – “демократична” чи “авторитарна”, -насправді відповідь є : гетьманство, що поєднує в собі принцип “влада найкращих серед рівних” та принцип прямої підпорядкованості державному управлінцю вищого рівня безпосередніх управлінців нижчого рівня, що і означає ” авторитарність” в організації державного управління.

Формуючи уявлення про найпридатнішу форму державності для України, ми виходимо з тих проблем, які набувають характеру історично-еволюційних процесів сучасного світу. Як вже вказувалось раніше, в науці такі процеси визначаються як “біфуркаційні” або “катастрофічні”. Нагадаємо, що йдеться про зміни, що торкаються не тільки соціальних чи політичних аспектів життя сучасного людства, а й питань біологічних змін людства. Тому цей процес слід розуміти не тільки як історичний, а й такий, що має еволюційно-історичний характер. Як вже вказувалось його слід визначити як проблему Відродження людства за умови запровадження “критичної технології” відтворення народонаселення.

В цьому русі людства народу України історично передбачена не остання і не другорядна роль. Отже уявлення, ніби Україна не має ніяких глобальних завдань є помилковим. Яка з держав відіграватиме провідну роль у цьому процесі, вирішується вже зараз. І не останнє значення відіграватиме, яка буде форма організації державності і за якими принципами вона буде забезпечувати умови суспільного життя та розвитку людей.

Матеріали міжнародної науково-практичної конференції,
Національний університет “Києво-Могилянська академія” 27-28 вересня 2001 р.

 

Залишити відповідь