29 травня 2018 року в Києві пройшов семінар «Законодавчий процес в США: процедура, етапи та роль громадськості» за участі Джейкоба Вентури, американського адвоката, радника з юридичних питань представника Стівена Ховіта у Законодавчому офісі США (Штат Массачусетс).
Захід є спільною ініціативою Лабораторії законодавчих ініціатив, Центру розвитку інновацій та Ліги інтернів у рамках Програми стажування працівників законодавчої влади (Professional Fellows Program), що адмініструється Американськими Радами з міжнародної освіти за підтримки Бюро з питань освіти та культури Державного департаменту США.
Джейкоб Вентура, маючи чималий досвід роботи в законодавчому офісі Штату Массачусетс (США), надавав юридичну допомогу щодо реформи етичних стандартів судової системи Франції. Крім того, пан Вентура був членом нормотворчих команд обраних представників як на рівні штату, так і на федеральному рівні.
Під час семінару Джейкоб Вентура окреслив особливості урядування в США, ключові повноваження та засади функціонування виконавчої, законодавчої та судової гілок влади; детально розповів про законодавчий процес у США: від народження ідеї законопроекту й до його фінального голосування; а також розкрив особливості роботи та взаємодії з урядом неурядових організацій в США.
«Окремі, але рівноправні, гілки влади походять із Конституції штату Массачусетс, затвердженої в 1780 році й укладеної Джоном Адамсом. Це найстарша письмова конституція в світі, яка постійно діє. Саме на цій Конституції штату Массачусетс ґрунтується Конституція Сполучених Штатів Америки», – наголосив Джейкоб Вентура.
Як зароджується законопроект?
Спершу внаслідок потреби державної політики або необхідності оновлення чи скасування чинного закону виникає ідея нового законопроекту. Найчастіше ідеї нових законопроектів походять від членів Палати представників чи Сенату; якщо ж лобісти, представники бізнесу, неурядових організацій, охорони здоров’я, промисловості, освіти, транспорту та інших груп матимуть ідею щодо законопроекту, то вони мають запропонувати її членам законодавчої гілки влади.
Як правило, НУО, лобісти, члени округу, які обирають представників до законодавчої влади, та різні організації безпосередньо звертаються до свого представника або сенатора аби пролобіювати свій законопроект. Часто великі організації звертаються до багатьох законодавців, щоб отримати необхідну підтримку чи протидію законопроекту. Залежно головної ідеї законопроекту, так само багато людей можуть виступати «за» нього, як і «проти»; у цьому випадку особливий законодавчий орган повинен зважити плюси і мінуси при голосуванні «за» чи «проти» законопроекту. На успішність голосування за законопроект впливають різноманітні чинники: ставлення округу до цього законопроекту; перспективи переобрання протягом наступного циклу; інтерес політичного фінансування; особисті стосунки з окремими представниками партій; переваги законопроекту та ймовірність успіху законодавства; вплив партійного керівництва на законодавчий орган.
Складові законодавчого процесу:
- Подання законопроекту. Члени Сенату та Палати представників можуть подавати законопроекти у своїх відповідних палатах. Деякі законопроекти можуть бути довжиною в одне речення, інші законопроекти сягають понад 2000 сторінок, залежно від складності та предмету.
- Комітетські слухання. Багато законопроектів, які подаються, ніколи не доходять до комітетських слухань. Законопроекти направляються до тих комітетів, питання компетенції яких в них розглядаються. Після того, як законопроект був розглянутий на слуханнях Комітету та було заслухано свідчення та експертні оцінки усіх учасників, Комітет часто проводить приватне опитування членів та керівництва, аби визначити рівень підтримки законопроекту.
- Дебати.
- Офіційне обговорення. У Конгресі США 435 членів Палати представників, обраних населенням з усіх штатів. До верхньої палати входять 100 сенаторів, кожен штат має рівноправне представництво в цьому органі – 2 сенатори на штат. Як правило, для прийняття законопроекту потрібна проста більшість, однак існує також і багато виключень.
- Остаточне законодавче голосування. Після того як законопроект пройшов обговорення у Палаті представників та Сенаті, він направляється до виконавчої гілки влади.
- Законодавче схвалення / Вето. Правом законодавчого схвалення або вето на рівні Федерального уряду володіє Президент Сполучених Штатів, на рівні штату виконавчу владу очолює губернатор. Президент має 10 днів для підписання законопроекту або вето. Губернатор володіє правом вето, яке дозволяє їм змінювати лише окремі частини законопроекту або бюджету. Президент не має права вето на частину законопроекту, він зобов’язаний підписати весь законопроект або накласти на нього вето, відправивши його назад до Конгресу для перегляду.
- Подолання вето. Зазвичай, якщо найвищий представник виконавчої влади не підписує законопроект, він автоматично вважається ветованим. Якщо законодавчий орган не погоджується з вето виконавчої влади, обидві палати повинні повторно проголосувати, щоб перекрити право вето (зазвичай 2/3 голосів в кожній палаті). Досягти такого рівня згуртованості на рівні федерального уряду та у багатьох штатах дуже складно.
- Конституційні виклики. Після того, як законопроект стане законом, громадяни, члени законодавчої влади та навіть виконавча влада можуть оскаржити закон на конституційних підставах. Судова влада США вирішить, чи повинен закон залишатися чинним, і чи не порушено конституційних прав громадян.
НУО в Сполучених Штатах Америки
Вперше термін «неурядова організація» знаходить своє визначення у Статті 71 Статуту Організації Об’єднаних Націй в 1945 році. У Сполучених Штатах діють близько 1,5 мільйонів громадських організацій, де працюють близько 11,4 мільйона американців. За даними Уолденського університету, 80% громадян у всьому світі вважають, що завдяки НУО легше долучитися до реалізації позитивних соціальних змін.
НУО в США відрізняються за спрямуванням своєї діяльності: багато організацій працюють над питаннями, які впливають на людей у США, тоді як інші НУО в Сполучених Штатах зосереджують свою увагу на міжнародних цілях, включаючи багато нерозвинених країн. У США НУО можуть займатися як адвокатуванням, так і лобістською діяльністю.