Кшиштоф Становські: про реформи в Україні

Інтерв’ю записано в рамках щорічної конференції “Української школи політичних студій”.

Між першим страйком польського руху “Солідарність” у 1981 році до моменту, коли лідер руху Лех Валенса очолив уряд, пройшло майже 10 років. І те, що в 80-ті здавалося нездійсненною мрією, у 90-ті стало повноцінною реальністю. 

Рух з точки “А” в точку “Б” для польських активістів не був простим – арешти, погрози, безробіття, тюремні терміни.

Наприкінці 80-х років членами “Солідарності” вважали себе більше 10 мільйонів поляків. Кшиштоф Становскі був одним із лідерів руху, формулював запити суспільства, а пізніше працював над реформами уряду Леха Валенси. 

Після перемоги “Солідарності” Становскі очолював фонд “Освіта для демократії”. Він побудував мережу міжнародних освітніх проектів, які навчали демократичним принципам активістів Східної Європи, а також Монголії та Узбекистану. 

Він часто бував у Криму, допомагаючи кримським татарам будувати свої перші школи, і навіть викладав там українську мову.

Крім громадської діяльності, Кшиштоф Становскі працював і в уряді – віце-міністром національної освіти у 2007-2010 роках і віце-міністром закордонних справ (2010-2012 роки). 

Президент Фонду Міжнародної Солідарності Кшиштоф Становскі пильно стежить за ситуацією в Україні як радник і аналітик. Він переконаний: реформи є незворотними Україні, а децентралізація стане ключовим лакмусом готовності українців не тільки помирати за європейські цінності, а насамперед – жити згідно із ними.

НАЙВАЖЛИВІШИЙ МОМЕНТ НЕ В ТОМУ, ЩО ЗАРАЗ НА ПЛОЩІ – А В ТОМУ, ЩО БУДЕ НАСТУПНОГО ДНЯ

– У нас часто порівнюють ситуацію в Україні з ситуацією в Польщі. Кажуть, що ми можемо піти таким самим шляхом. Як ви думаєте, який досвід поляків може бути корисним для українців? 

– Українці дуже подібні. Майдан здавався неможливим. Все було втрачено. Ніяких шансів на момент початку Революції гідності в українців не було. І в цьому плані це дуже подібно.

Багато людей у ХІХ столітті думали, що все, Польщі вже ніколи не буде.

По-перше, треба пам’ятати, що ми маємо традицію збройної боротьби за незалежність з кінця XVIII століття. Як Польща зникла з карти світу наприкінці 18 віку, то кожні 30 років було повстання – кожні 30 років!

Якимось чином ми прожили 124 роки. У цей час ми розуміли, що відповідь є не збройна. І це означає, що 100 років було важливим берегти історію, традицію патріотичної поведінки в сім’ях.

У 1908 році один анархіст написав таку книгу – “Публічний договір проти влади”. Давайте будемо жити без них, давайте організовуватимемо своє життя так, щоб не посилати дітей в їхні школи, щоб не судитися в їхніх судах, щоб будувати кооперативний світ, альтернативний до офіційної влади.

– Щось подібне в українському суспільстві відбувається зараз, тільки ми називаємо те волонтерський рух. 

– Ніхто не використовував такого слова, але хлопці в селі організовувалися на пожежну ситуацію. Якщо ти мав здорового сина, то не брати йому в цьому участь вважалося звірською поведінкою. Це також церква, яка була з людьми, і тисячі подібних речей.

А після того, як з’явився поляк Римський Папа Іван Павло II, ми почали будувати комітет оборони робочих, та все, що необхідно – підпільну освіту, університети.

Я переконаний: побудова держави – це освітня програма.

Читати матеріал повністю 

Залишити відповідь