ДЕРЖАВНА ДОПОМОГА: СУТНІСТЬ І ПРИНЦИПИ

Стаття керівника програм Лабораторії законодавчих ініціатив Дениса Чернікова про сутність державної допомоги, принципи її надання у країнах ЄС та асоційованих членах, а також про відповідну ситуацію в Україні.

Державна допомога суб`єктам господарювання – це термін права ЄС, який стосується одного з напрямів конкурентної політики Європейського Союзу. Його метою є запобігання спотворенню конкуренції на спільному ринку через втручання держави (у будь-якому вигляді), що призводить до виникнення у фірми або групи фірм переваг, які неможливо було досягти на ринкових умовах. В Україні це питання належить до порядку денного європейської інтеграції. Відповідні норми містяться в Угоді про партнерство і співробітництво, Пріоритетах порядку денного асоціації Україна-ЄС та Угоді про асоціацію (частина щодо створення зони вільної торгівлі).

Головне. Державна допомога та суспільні інтереси.

Питання державної допомоги виробникам – багатовимірне. Воно стосується і витрачання бюджетних коштів (прозорість, ефективність), і убезпечення конкуренції від негативного впливу державного втручання в економіку, і спрямування зусиль держави в суспільно та економічно корисне русло, що робить можливим розвиток інновацій, створення робочих місць, підвищення кваліфікації працівників тощо.

Саме тому мова у даній сфері має йти про доцільність певного політико-економічного механізму обмеження, урівноваження впливу груп інтересів. Необмежений доступ до державних ресурсів означає не тільки зловживання бюджетними коштами, не тільки антиконкуренті дії, і не тільки несправедливе збагачення. Це також пряма загроза демократії, оскільки демократія – це політична та економічна конкуренція, а створені за рахунок державної ренти приватні монополії не сприймають конкурентних умов.

Сутність питання

(1) Державні субсидії виробникам у вигляді коштів, податкових пільг, державних гарантій, відшкодування частки процентної ставки за кредитом, страхування експортних кредитів, списання боргів тощо – один з інструментів державного втручання в економіку, покликаний сприяти економічному розвитку або запобігати негативним соціальним наслідкам.

Держава може впливати на ринок через регуляторні заходи, виділення допомоги у будь-якому вигляді (кошти, податкові пільги, державні гарантії), а також шляхом проведення державних закупівель. Як це пов`язано з базовою функцією ринкової економіки, тобто розподілом ресурсів? Державна допомога у більшості випадків має місце (точніше – обгрунтовується), коли ринок як такий існує, але повністю не задовольняє потреб в ресурсах окремих категорій учасників. Найкращий приклад – ускладнений доступ до кредитних ресурсів в Україні, коли висока процентна ставка унеможливлює реалізацію довгострокових проектів.

Державні закупівлі, в свою чергу, у ринковій економіці зумовлені відсутністю приватного постачання певних товарів, послуг, тобто відсутністю ринку. Наприклад, приватним підприємствам окремо взятої області ніколи не стане вигідно фінансувати будівництво мережі автодоріг в регіоні, оскільки принаймні відсутнє джерело повернення інвестицій.

(2) Зрозуміло, що ці положення сформульовані згідно з досвідом ринкової економіки. Українська (і не тільки) специфіка не передбачає подібної аргументації, дискусії при плануванні програм підтримки та напрямів здійснення державних закупівель, оскільки вплив груп інтересів у перерозподілі державних ресурсів нічим не обмежується.

В результаті зусиль галузевих лобі підготовка нового Податкового кодексу завершилася включенням до проекту ряду схем держпідтримки. Саме такий підхід сьогодні багато хто з нас звик вважати правильним, посилаючись на досвід США та Європи. Разом з тим, чи може тільки успішне лобіювання вважатися виправданням доцільності державної допомоги, навіть за умови оприлюднення обсягів сил і засобів, витрачених на результат?

І найголовніше – чи є реальні механізми запобігання ризикам розтрати суспільних ресурсів?

Забезпечення ефективності держдопомоги, очевидно, починається з правильного визначення мети втручання держави. Потік раціональних аргументів, що генерується групами інтересів, необхідно синтезувати у збалансовані рішення. Для початку потрібно погодитися з тим, що держава покликана субсидувати бізнес в основному в тих випадках, де ринок не справляється із завданням розподілу ресурсів. Субсидії бізнесу повинні служити поштовхом до зростання, а не плекати галузевих «рантьє», які паразитують на державних коштах.

Важливо також те, що політична дискусія про держпідтримку не повинна мобілізувати для цього надмірні бізнес-ресурси. Адже ці витрати закладаються в суму очікуваних пільг, грантів тощо, а тому спочатку є непродуктивними. Отже, нам необхідний дієвий і прозорий механізм пошуку рішень.

Власне, проект, який реалізується в Мережі підтримки реформ, і покликаний зробити перші кроки у модернізації насамперед політичного дискурсу даної теми. Такий крок буде особливо актуальним напередодні та під час парламентських виборів 2012 року. Враховуючи стан державного боргу, тенденції зростання негативного сальдо у зовнішній торгівлі, постійну увагу експертів та політиків до проблеми стабілізації державного бюджету можна вважати, що на порядку денному цієї кампанії постануть питання сучасних способів державної підтримки бізнесу, яка б надавалась згідно з міжнародними стандартами та практикою. Роль даного проекту полягає у започаткуванні системного моніторингу і аналізу державної підтримки підприємств в Україні і створенню в такий спосіб можливостей для дієвого впливу громадськості на владу з метою забезпечення прозорого та ефективного використання бюджетних ресурсів.

(3) Взагалі, здатність ефективно надавати державну підтримку, яка стимулює розвиток технологій, створення нових робочих місць, вихід підприємств на нові зовнішні ринки – це ознака сучасної, розвиненої індустріальної чи постіндустріальної держави. У таких випадках втрати бюджету компенсуються зростанням доходів від галузей, що були підтримані, покращується інфраструктура, залучаються інвестиції тощо. Іншими словами, зиск для суспільства не тільки обраховується, він є очевидним. Економічна теорія пропонує цілий перелік ситуацій, коли така діяльність обґрунтована.

Разом з тим, підтримка може мати і негативні наслідки, як правило, коли вона є надмірною, необгрунтованою і використовується неефективно. Це втрати бюджету, отже – втрати платників податків, несправедливе збагачення окремих фірм та їх власників, зростання державного боргу і зниження ділової активності внаслідок спотворення конкуренції. Одержання фірмою безповоротної допомоги або пільгового кредиту, або звільнення від сплати податку на прибуток означає виникнення ресурсу, який конкуренти можуть одержати за значно вищу ціну, а тому ця фірма має конкурентні переваги.

Порушення умов конкуренції розхитує ринковий механізм: одержувачі прагнуть і надалі користуватися підтримкою (“економіка ренти”), витрачаючи частку одержаної державної допомоги на лобіювання майбутньої державної допомоги, тоді як інші фірми втрачають стимули для розвитку, оскільки немає конкурентних умов.

Саме тому питання коштів, які держава витрачає на економічну діяльність, є напевно одним з найбільш суперечливих у сфері державних фінансів. Насамперед тому, що легітимність цих витрат завжди нижче, ніж у соціальній чи гуманітарній сфері. При тому, що напрями фінансування освіти, науки, медицини, соціального захисту громадян мають свої проблеми, потреби в реформуванні, які постійно дискутуються – мало хто піддаватиме сумніву доцільність державного фінансування (повного або часткового) цих сфер в принципі.

Ситуація з державними субсидіями підприємствам інша. По-перше, вони можуть охоплювати як всіх учасників певного ринку, так і окремих гравців або їх групи, а відтак одразу постають питання вибірковості та боротьби груп інтересів. По-друге, раціональність відповідної державної політики часто дуже важко зрозуміти платникам податків, оскільки вигода конкретного підприємства або підприємств облаштована матрицею “програм розвитку”, “вільних економічних зон”, “підтримки  національного виробника” тощо.

При цьому увага медіа чи громадськості в обговоренні таких питань зосереджена на аспектах “кому?” і “скільки?”, тоді як питання доцільності, результатів (навіть позитивних) залишаються не висвітленими. Через це не формується суспільний запит на зміни в державній політиці, не відбувається суспільна дискусія, а зміна влади означає радикальні і неочікувані кроки: від скасування режиму вільних економічних зон при уряді Тимошенко до колосальних державних ін`єкцій у “національні проекти” та інфраструктуру за президентства Януковича.

(4) Отже, враховуючи аргументи “за” та “проти” державної допомоги підприємствам, можна припустити, що доцільно мати певний механізм політико-економічного зваження цих аргументів з метою вироблення суспільно легітимного рішення в кожній конкретній ситуації та підтримання консенсусу між групами інтересів. Наприклад, в США це досягається зокрема шляхом запровадження прозорості витрат на лобістську діяльність, чого бракує в ЄС. Японія та інші країни Східної Азії відомі тісною взаємодією бізнесу та влади у формуванні та реалізації пріоритетів політики державних субсидій. Отже, політична культура та традиції відіграють в даному питанні не останню роль. Більше того, взаємопроникнення державних та приватних груп інтересів у Китаї та Сингапурі на тлі їх динамічного розвитку дає підстави західним експертам (“The Economist”) характеризувати це явище як успішний державний капіталізм, коли держава володіє активами, але керує ними за сучасними ринковими підходами.

Європейський підхід, який буде докладно представлено нижче, відрізняється насамперед тим, що покликаний сприяти створенню спільного ринку з десятків суверенних держав-членів та зон вільної торгівлі з іншими країнами, і це формує його процедурну та методологічну “вишуканість”.

(5) Декілька практичних вимірів питання державної підтримки.

– Фінансова криза “єврозони”, ризик банкрутства Греції, зниження кредитних рейтингів низки європейських країн, розміри державного боргу у понад 100% ВВП – це проблеми, безпосередньо пов`язані з підтримкою бізнесу за рахунок національних бюджетів чи фондів Європейського Союзу. Такі країни як Польща і Греція користувалися однаковими можливостями підтримки з боку ЄС, однаковими механізмами нагляду за державною допомогою, але нинішня ситуація з боргом та економічним розвитком в цих країнах відрізняється кардинально. Тому ефективність витрачання цих коштів залежить більше від відповідальності уряду-одержувача, ніж від контролю зі сторони Єврокомісії.

У чому ж причина ситуації в Греції, Італії та інших ним подібних країнах, якщо говорити в контексті політики державної допомоги? Згідно з одним з принципів, який відображений у правилах державної допомоги ЄС, ця допомога в перспективі повинна призвести до таких змін в поведінці одержувача, аби він більше не звертався по неї і працював цілком і повністю на ринкових засадах. Це стосується не тільки одного-двох підприємств, але й цілої галузі. Якщо ж цей принцип не виконується, попит на підтримку продовжує зростати, а відтак він задовольняється і за рахунок державних ресурсів, і за рахунок державних запозичень, і за рахунок фондів ЄС.

– Порівняємо ситуацію з держпідтримкою інновацій в Україні та Польщі. Так, у Польщі в 2006-2008 роках на дослідження і розвиток виділялося 0,7% державних витрат. В Україні цей показник був дещо нижчим – близько 0,6%, а в 2009 знизився до 0,44%.

Який ефект наданої допомоги? За індексом інновацій Давоського економічного форуму Польща піднялась з 75 місця в 2007 на 51-е в 2010 році, Україна ж опустилася з 61 на 88 місце. Правда, Україна дещо покращила показник технологічної готовності, піднявшись з 51 на 47 місце (Польща – з 93 на 83).

– При розмірі ВВП на душу населення вдесятеро менше середнього по ЄС, Україна надає цю підтримку на рівні 7-10% ВВП, тоді як в ЄС цей показник становить 2-5%.  У рейтингах конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму показники України стосовно державних фінансів послідовно погіршуються упродовж останніх трьох років:

За оцінками незалежних експертів чистий дохід, що створюється завдяки політичному протекціонізму, складає 25% усього доходу українських підприємств, а завдяки монопольному становищу – 30-40%. У державному бюджеті щорічно на різні програми підтримки передбачається 50 млрд. грн., ще стільки ж втрачається від надання податкових пільг.

Реформи, яких немає

(6) Уряд України не виконує положення Угоди про партнерство і співробітництво з ЄС та Плану дій Україна-ЄС щодо впровадження законодавства у сфері державної допомоги суб’єктам господарювання на основі стандартів ЄС. Хоча впродовж останніх десяти років цій проблемі присвячено декілька досліджень українських експертів та проектів технічної допомоги ЄС, на сьогодні в Уряді та Антимонопольному комітеті не вироблено навіть концептуальних підходів до цього законодавства. Прийнята у січні 2010 року Концепція реформування системи державної допомоги залишається не реалізованою через слабке змістовне та організаційне наповнення.

Не виконуються також положення Програми економічних реформ на 2010-2014 роки, відповідно до плану-графіку розділу «Стабілізація державного бюджету», згідно з яким передбачається прийняти відповідний закон для “оптимізації використання державних ресурсів, що спрямовуються на стимулювання економічної діяльності, а також посилення фінансової та фіскальної дисципліни”. Це свідчить або про відсутність політичної волі, або про недостатнє розуміння суті стандартів ЄС.

(7) У 2004 та 2007 роках законопроекти, спрямовані на впровадження в Україні правил державної допомоги ЄС, розроблялися Антимонопольним комітетом України однак не були підтримані парламентом. Суть цих законодавчих пропозицій полягала насамперед у запровадженні контролю над заходами державної підтримки з метою недопущення їх негативного впливу на стан економічної конкуренції. Водночас не було запропоновано критеріїв такого контролю, які б відповідали практиці ЄС.

Спільними недоліками для попередніх спроб розробити законодавство у сфері держдопомоги є відсутність взаємодії з широкими експертними, науковими, громадськими колами, ігнорування позицій зацікавлених сторін. Це спричиняє неспроможність органів влади розпочати впровадження стандартів ЄС в якості механізму самоконтролю у сфері державної підтримки, не зважаючи на високу суспільну значимість цієї проблеми. Невиконання пріоритетів Порядку денного асоціації Україна-ЄС у сфері державної допомоги засвідчено громадським моніторингом у 2011 році.

(8) Крім того, розділ «Конкуренція» Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом буде містити зобов`язання України щодо прийняття законодавства у сфері державної допомоги, створення незалежного органу нагляду в цій сфері, а також обміну інформацією з ЄС стосовно наданої суб’єктам господарювання допомоги.

Подальше затягування процесу впровадження стандартів ЄС є ризиком не тільки для євроінтеграційних процесів, а також з точки зору неефективного та безвідповідального використання коштів платників податків. Саме тому є підстави для посилення ролі громадянського суспільства у впровадженні стандартів ЄС в сфері державної допомоги.

Не зважаючи на високі обсяги, напрям державної підтримки ще не одержав належної уваги громадськості, порівняно з напрямом державних закупівель. Це пояснюється наступним:

– Схеми підтримки досить абстрактно сформульовані в законодавстві, що ускладнює розуміння їх мети та встановлення кінцевих вигодонабувачів.

– Увага громадськості зосереджується на гострих ситуаціях лише в політичному контексті. Наприклад, виділення комісією під головуванням Першого віце-прем`єра державної допомоги для підконтрольних йому підприємств є значимим для ЗМІ, а виділення коштів безпосередньо через державний бюджет для державних санаторіїв – ні.

Питання державної допомоги пов’язане зі здійсненням державних закупівель, оскільки постачання фірмою державі товарів, робіт або послуг на умовах, гірших ніж ринкові, призводить до виникнення у цієї фірми неконкурентних переваг й спотворення конкуренції. Для прикладу, ознаки цього є в практиці надання донецькій фірмі «Альтком» серії контрактів на виконання робіт з будівництва та реконструкції автодоріг. Іншими словами, у таких випадках державні закупівлі, по суті, є державною допомогою.

Правила ЄС

(9) Правила державної допомоги ЄС започатковані одночасно зі створенням Європейського Співтовариства у 1957 році. Вже тоді, при великомасштабній державній підтримці економічної діяльності, обґрунтованої умовами післявоєнної відбудови, склалося розуміння потреби обмеження цієї підтримки ім`я в створення спільного ринку. Це призначення, зрозуміло, з тих пір мало різні контексти й формулювання, але функція правил ЄС стосовно державної допомоги залишається незмінною – часткове обмеження, оптимізація, краще спрямування бюджетних ресурсів держав-членів ЄС з метою подальшої розбудови спільного ринку.

(10) Мета нагляду

Правила державної допомоги Європейського Союзу спрямовані на урівноваження позитивних наслідків вибіркової державної підтримки, завдяки якій суб’єкти господарювання одержують переваги, – а саме сприяння розвитку певних видів діяльності, територіям з низьким рівнем розвитку, окремим проектам, які становлять спільний інтерес та збереженню культурної спадщини, – з негативними наслідками цієї підтримки, що полягають у спотворенні умов конкуренції.

Основною метою нагляду є запобігання шкідливому впливу зі сторони держави на конкуренцію в межах спільного ринку. Водночас цей підхід фактично сприяє обмеженню тенденцій «економіки ренти», неефективному витрачанню державних коштів на так звані «змагання субсидій». Базовий підхід Єврокомісії в оцінці державної допомоги містить елементи стимулювання ефективного витрачання бюджетних коштів.

Для держав-членів ЄС цей нагляд здійснює Європейська Комісія. Для країн-кандидатів, асоційованих країн – національний уповноважений орган. Жодних директив, настанов, рекомендацій з боку ЄС стосовно організації нагляду (тобто які саме органи за що відповідають) на національному рівні не існує.

Законодавство України не передбачає проведення такої оцінки під час розробки та погодження проектів актів законодавства, які передбачають надання державної допомоги, розпорядчих актів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правочинів суб’єктів господарювання державної власності.

Результатом роботи системи нагляду є не управлінська послуга, а збалансоване управлінське або політичне рішення.

(11) Правові засади

Лісабонськими договором (раніше – Договором про Європейський Союз) встановлено принцип загальної несумісності зі спільним ринком допомоги, яка створює вибіркові переваги, надається за рахунок держави або від її імені, спотворює або може спотворити конкуренцію, впливає на торгівлю між державами-членами (стаття 107). Одночасно встановлено низку винятків з цього правила.

Повноваження щодо класифікації допомоги на відповідність цим виняткам, затвердження вимог до неї покладені на Єврокомісію (стаття 108).

Жоден проект нової допомоги не може бути реалізований державою-членом без попередньої згоди Комісії, за низкою винятків, викладених в окремому регламенті (їх суть – незначні обсяги).

Єврокомісія зокрема має право:

• схвалювати або не схвалювати проекти допомоги, надіслані на її розгляд;
• брати до розгляду діючі проекти, якщо вона вбачає загрозу конкуренції;
• одержувати щорічні звіти від держав-членів стосовно діючих схем допомоги;
• запитувати у держави-члена всю необхідну інформацію для розгляду справи, а в разі необхідності – перевіряти її на місці;
• виявляти допомогу, як суперечить вимогам Договору, вносити при цьому державі-члену припис про призупинення схеми, а в разі невідкладної потреби реагування, завдання збитків конкурентам – повернення допомоги до бюджету;
• вносити державі-члену припис про повернення до бюджету раніше наданої допомоги, якщо вона була непогоджена, не відповідає вимогам правил, насправді надається в іншому вигляді, ніж була погоджена.

Вищенаведений принцип несумісності не означає буквально заборони. Якщо схема не задовольняє критеріїв (вимог) Комісії, її необхідно привести у відповідність з цими вимогами.

Так само, несхвалення з боку Комісії означає неможливість держави-члена застосовувати допомогу в тому вигляді, в якому вона була надана їй на погодження. У разі невиконання державою-членом вимог Комісії, остання має право звернутися до вищих судових інстанцій ЄС.

(12) Застосування системи в державах, які не є членами ЄС.

Нагляд за державною допомогою впроваджується у країнах-кандидатах, потенційних кандидатах, асоційованих країнах – у випадках створення зони вільної торгівлі з ЄС, – з метою додержання рівних конкурентних умов для фірм ЄС та зазначених країн.

ЄС не висуває конкретних вимог або рекомендацій щодо організації нагляду на національному рівні. Традиційно йдеться про «незалежний орган нагляду», однак вимоги до цього органу офіційно не викладені.

На етапі відносин асоціації, переговорів про вступ, ЄС вимагає вцілому дотримуватися правил державної допомоги. Однак формулювання «у мірі, як це стосується торгівлі між сторонами» має свої наслідки.

Досвід останнього розширення (2004, 2007 роки) свідчить про таке.

а) Допомога, що надавалася до підписання угод про асоціацію («Європейські угоди») вважалася діючою, і тому поступово могла переглядатися.

б) Допомога, що надавалася у період дії угод про асоціацію, ретельно досліджувалася на предмет відповідності правилам. Схеми, що не відповідали, були предметом переговорів, а для поступової адаптації запроваджувалися перехідні періоди.

в) Нова допомога (особливо у період переговорів) погоджувалася з Комісією.

г) Законодавство у сфері державної допомоги нових країн-членів ЄС та їх наступників – це лише відтворення або імітація на національному рівні ЄС-івської системи.

(13) Принципи регулювання державної допомоги, сформульовані на основі законодавства ЄС.

1. Державна допомога повинна бути спрямована на виконання чітко визначених завдань, проблем соціально-економічного розвитку, які обґрунтовано неможливо вирішити без одержання державної допомоги.

2. Заходи державної допомоги повинні бути належно розробленими для виконання поставлених перед нею завдань. Характеристики державної допомоги (обсяг, форма надання, механізм надання) мають бути адекватними (пропорційними) проблемі, на вирішення якої вона спрямована.

3. Завдяки державній допомозі одержувач повинен розпочати, здійснити діяльність, яка була б неможливою без державної допомоги, або можливості цю діяльність розпочати є обмеженими. Державна допомога діяльності, яку одержувач здійснюватиме в будь-якому разі та в такому самому обсязі, як і без допомоги, не є прийнятною.

4. Державна допомога повинна бути спрямована на створення нових виробничих потужностей, нових робочих місць, технологій.

5. Державна допомога, як правило, не повинна компенсувати поточні витрати суб’єктів господарювання, особливо тих, що працюють збитково, перебувають у стадії банкрутства.

6. Результати (виробничі потужності, робочі місця тощо), досягнуті завдяки державній допомозі, повинні зберігати своє призначення упродовж наступних декількох років.

7. Державна допомога повинна бути спрямована на часткове відшкодування вартості проекту, що реалізовує її одержувач.

8. Позитивний вплив державної допомоги на досягнення цілей розвитку економіки повинен переважати чинний або очікуваний вплив негативного характеру на стан економічної конкуренції.

Важливість дотримання правил державної допомоги для країн-кандидатів, або потенційних кандидатів на вступ до ЄС (приклади)

(14) В процесі вступу до Євросоюзу Кіпру Єврокомісія вважала необґрунтованою держпідтримку меліорації, від якої після тривалих переговорів кіпрському уряду довелося зовсім відмовитися. Латвія відстоювала необхідність відмови від застосування правил держдопомоги до діяльності з очищення води. При вступі Чехії проблемним питанням стали державні гарантії збитковим банкам, які були згодом оздоровлені знову-таки за бюджетні кошти і потім приватизовані. Уряду Мальти довелося вдатися до реструктуризації суднобудівної промисловості (в тому числі – скорочення робочих місць) для того, щоб все ж зберегти підтримку.

Більш складними виявилася адаптація режиму залучення інвестицій в рамках СЕЗ Польщі. Були узгоджені перехідний період підтримки малого та середнього бізнесу (закінчується у 2012 р.), максимальні ставки питомої ваги допомоги у вартості проектів. Аналогічний підхід застосовувався і в автомобільній промисловості Словаччини, який крім іншого, передбачав податкові канікули для новостворених внесених інвестицій.

(15) Після вступу Польщі до ЄС, Єврокомісія виявила державну допомогу металургійному комбінату Гута Ченстохова в період 1997-2002 років (тобто у період відносин асоціації з ЄС) на суму 4 млн. євро несумісною зі спільним ринком і видала розпорядження про повернення цієї допомоги, тоді як заходи підтримки цього підприємства у 2002-2005 роках не були визнані державною допомогою взагалі. Певну роль відіграла непослідовність польського уряду, який в період вступу хотів ліквідувати підприємство, внаслідок чого воно не було включено до переліку одержувачів допомоги на реструктуризацію в додатку до угоди про вступ, але потім змінив наміри з метою приватизації меткомбінату.У 2002-2005 роках Єврокомісія провела розслідування надання державної допомоги суднобудівним підприємствам Гданська, Щецина і Гдині, які ще з 90-хроків одержували різні види підтримки загалом на декілька мільярдів євро. Польському уряду вдалося відтермінувати остаточний вердикт ще на три роки, але не на свою користь – у 2008 році Європейська Комісія постановила повернути допомогу, надану двом підприємствам (3,3 млрд. євро). Причиною цього стало затягування з погодженням планів реструктуризації та невдалий пошук інвестора. Це врешті дало Єврокомісії підстави вважати надану підтримку незаконною операційною державною допомогою. Цікаво, що Єврокомісія не публікувала свого негативного рішення в період підготовки до підписання Лісабонського договору в 2009 році, а зробила це через місяць після того, як Польща підписала договір в жовтня 2009 року.

Аспект державних закупівель

В контексті державної допомоги важливе значення має питання державних закупівель.

Закупівлі є інструментом витрачання допомоги. Кошти, які надходять підприємству у вигляді допомоги, витрачаються на купівлю обладнання, сировини, послуг. Якщо закупівлі здійснюються непрозоро, по завищеній ціні, мають місце інші зловживання, це може призвести до того, що програма допомоги не досягне поставленої мети. Крім того, закупівлі по завищених цінах, неякісно надані послуги призводять до виникнення спотворення конкуренції. Тому, навіть якщо програма допомоги була розроблена без негативного впливу на конкуренцію, або з мінімально можливим, чи збалансованим впливом, зловживання із закупівлями можуть призвести до зворотного результату.

Перелік принципів здійснення державних закупівель, закріплених у законодавстві ЄС, також відображених у законодавстві України, та типів порушень, що гальмують їх реалізацію наведений у таблиці.

Контакти щодо реалізації проекту: Денис Черніков, керівник програм Лабораторії законодавчих ініціатив (Chernikov[at]laboratory.kiev.ua).Проект “Поширення європейських принципів у сфері державної допомоги та державних закупівель” здійснюється за підтримкиЄвропейської програми Міжнародного фонду “Відродження”. Мета Європейської програми  – сприяти європейській інтеграції України через поєднання зовнішнього тиску Європейського Союзу з внутрішнім тиском українського громадянського суспільства для утвердження цінностей відкритого суспільства в Україні.
 версiя для друку Наверх  наверх
 надiслати лiнк  У попереднiй роздiл

Залишити відповідь