Cвітова практика та український досвід використання механізму парламентських слухань та слухань у комітетах як інструменту контрольної функції парламенту (1 частина)

Частина 2

Частина 3

 

Вступ

У теорії конституційного права існує декілька визначень інституту парламентських та комітетських слухань. По-перше, у найбільш широкому розумінні слухання можна розглядати як форму роботи будь-якого комітету та парламенту в цілому, змістом якої є заслуховування позицій доповідачів, зацікавлених сторін щодо питань, віднесених до компетенції відповідно комітетів або парламенту, визначення найбільш оптимального підходу до врегулювання тієї чи іншої проблеми і прийняття рішення. У більш вузькому розумінні слухання слід розглядати як особливу форму роботи парламенту або комітету (спеціальної або слідчої комісії), для якої характерними є специфіка кола учасників, мети, місця проведення, оформлення та оприлюднення результатів тощо, і яка в нормативно-правових актах, які регламентують порядок здійснення відповідними органами своїх повноважень визначається саме як „слухання”. У цьому контексті варто відзначити, що слухання як специфічна парламентська процедура є більш характерною для комітетів, які здійснюють основний масив роботи з підготовки законопроектів для розгляду в стінах парламенту, проводять розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Для парламенту в цілому процедура слухань (як специфічної процедури) не є характерною.

Види слухань

Залежно від кола питань, які є предметом розгляду на слуханнях можна виділити два їх види: парламентські та комітетські. Предметом розгляду (тематикою) парламентських слухань є питання, врегулювання яких віднесено до компетенції парламенту, або будь-які питання, які можуть бути одночасно віднесені до компетенції декількох комітетів; предметом розгляду комітетських слухань (слухань у спеціальних комітетах, комітетах з розслідування) є лише питання, віднесені до компетенції відповідного комітету (спеціального комітету, комітету з розслідування).

За критерієм мети проведення слухань останні можна поділити можна виділити інформаційні, законодавчі, контрольні і слідчі слухання. Цілком очевидно що такий критерій класифікації слухань є досить умовним. Адже метою будь-якого слухання є отримання необхідної інформації та її поширення; відповідно кожне зі слухань по своїй суті є „інформаційним”. Аналогічно, оскільки будь-яке слухання передбачає проведення аналізу державної політики й, відповідно діяльності Уряду в сфері її реалізації, правозастосування тощо, то будь-яке слухання в більшій або меншій мірі можна вважати „контрольним”. З огляду на зазначене, критерієм поділу слухань за вищеназваною ознакою є превалювання відповідної мети. Так, головним завданням інформаційних слухань є збір та аналіз інформації щодо певної проблеми та шляхів її врегулювання, виявлення найбільш оптимальних механізмів вирішення відповідної проблеми, з’ясування позицій суб’єктів, які репрезентують суспільство. Головним завданням контрольних слухань є оцінка ефективності роботи Уряду в тій чи іншій сфері (такі слухання можуть передбачати, зокрема, здійснення контролю за виконанням чинних нормативно-правових актів – Конституції, законів, інших нормативно-правових актів парламенту, за відповідністю актів Уряду актам вищої юридичної сили; дослідження ефективності роботи Уряду та системи органів виконавчої влади в цілому, окремих посадових осіб, здійснення контролю за формуванням і виконанням Державного бюджету в частині; прикладом таких слухань є слухання за порядком денним “Діяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування щодо реалізації законодавства у сфері молодіжної політики” (21 червня 1999 року), “Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні” (16 жовтня 2002 року). Слухання в слідчих комісіях (комітетах з розслідування) мають на меті встановлення наявності в діях підконтрольних парламенту суб’єктів (наприклад, членів уряду) ознак злочинів або інших діянь, які можуть бути підставою для політичної (винесення вотуму недовіри) або юридичної відповідальності, або ж дослідження питань, які становлять суспільний інтерес. Предметом обговорення на законодавчих слуханнях є концептуальні положення законопроектів, які перебувають на розгляді відповідних комітетів (в Україні проводилось декілька слухань законодавчого характеру за порядком денним “Про проект Основ законодавства України про соціальне страхування” (08 квітня 1996 року) та “Про зміни і доповнення до Земельного Кодексу України” (21 травня 1996 року).

За рівнем публічності слухань останні можна класифікувати на відкриті та закриті. Одним з головних принципів проведення слухань є їх публічність, тобто, по-перше, забезпечення участі в слуханнях всіх бажаючих взяти в них участь; по-друге, оприлюднення порядку денного слухань, висвітлення ходу їх проведення в ЗМІ, оприлюднення результатів та забезпечення відкритого доступу до матеріалів слухань (роздаткових матеріалів, стенограм, рекомендацій тощо). Закриті слухання проводяться в закритому режимі лише тоді, коли обговорювані питання віднесені Законом до інформації з обмеженим доступом (державної таємниці, персональних даних тощо). Як правило, рішення про проведення закритих слухань приймається на засіданні комітету (спеціальної або слідчої комісії), парламенту (щодо парламентських слухань).

За місцем проведення слухання можна поділити на виїзні та ті, які проводяться в приміщеннях, відведених для роботи парламенту або його органів, за часом проведення на планові та ad hoc (які проводяться в зв’язку з нагальною потребою врегулювання певної проблеми).

Учасники слухань

Традиційними учасниками парламентських та комітетських слухань є члени парламенту. У той же час, законодавством окремих країн передбачена можливість участі в комітетських слуханнях лише членів певного комітету (у США, наприклад, своїм рішенням Конгрес може заборонити участь у комітетських слуханнях всіх конгресменів, які не є членами відповідного комітету). Крім членів парламенту участь у слуханнях можуть також брати представники:

  •  органів виконавчої влади та місцевого самоврядування,
  •  зацікавлених об’єднань громадян (політичних партій, громадських організацій тощо),
  •  наукових установ,
  •  зацікавленої громадськості.

Висвітлюючи питання про участь представників урядових та неурядових організацій варто відзначити, що у ряді зарубіжних держав конституційна теорія і практика знає поняття привілею виконавчої влади. У США, наприклад, зі змісту цього поняття випливає, зокрема, те, що виконавча влада зобов’язана надавати Конгресу необхідну інформацію, крім випадків, коли її оприлюднення може завдати шкоди національним інтересам. При цьому наявність такого інтересу визначає Президент, на якого в першу чергу і поширюється дія привілею виконавчої влади. Президент США самостійно визначає,  чи слід ту чи іншу інформацію доводити до відома Конгресу. Відмова певних посадових осіб надавати конгресу інформацію і, зокрема, оголошувати її на слуханнях у комітетах з посиланням на відповідний привілей може мати місце лише з санкції Президента (варто відзначити, що правовою основою такої практики є положення ст. 2 Конституції США, згідно з якою Президент забезпечує точне виконання законів і визначає повноваження усіх посадових осіб Сполучених Штатів).

Значення слухань

  • Проведення слухань із залученням представників зацікавлених сторін сприяє прийняттю зважених політичних рішень в інтересах всього суспільства
  • Слухання забезпечують зворотній зв’язок між суспільством, законодавчою та виконавчою владою
  • Через парламентські та комітетські слухання депутати та члени уряду можуть отримати всебічну інформацію щодо проблемних питань державної політики
  • Парламентські слухання логічно доповнюють механізми громадського та парламентського контролю за діяльністю Уряду
  • Проведення слухань позитивно впливає на здійснення парламентом законодавчих, контрольних та кадрових повноважень
Загальна інформація про парламентські слухання в Україні

Нормативно-правовою основою проведення парламентських слухань в Україні є Конституція України (від 28 червня 1996 року), Регламент Верховної Ради України (від 27 липня 1994 року), Закон України “Про комітети Верховної Ради України” (від 4 квітня 1995 року). Крім згаданих нормативно-правових актів, слід відзначити також Положення про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України та Положення про проведення слухань у комітетах Верховної Ради України, які  затверджені Постановою Верховної Ради України “Про затвердження положень про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України та слухань у комітетах Верховної Ради України” від 11 грудня 2003 року.

Безпосередньо у Регламенті Верховної Ради України про парламентські слухання згадується лише в статті 4.2.4. у контексті закріплення за Погоджувальною радою депутатських фракцій (груп) права вносити пропозиції щодо проведення парламентських слухань.

Більше уваги процедурі проведення слухань у комітетах приділено у Законі України “Про комітети Верховної Ради України”, який серед основних функцій комітетів визначає збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів, організація слухань з цих питань, в тому числі на засіданнях Верховної Ради України (п. 2 ст. 5 згаданого Закону).

1. Учасники слухань

У Постанові Верховної Ради України “Про затвердження положень про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України та слухань у комітетах Верховної Ради України” передбачено право комітету залучати до участі у комітетських слуханнях: Першого віце-Прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів України, інших членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і об’єднань громадян, а також окремих громадян. Участь посадових осіб органів виконавчої влади у слуханнях у комітетах Верховної Ради України є обов’язковою. На запрошення комітету Верховної Ради України керівники вищезазначених органів, інші посадові особи зобов’язані прибути на слухання та дати роз’яснення щодо питань, які розглядаються комітетом Верховної Ради України. Залучення зазначених осіб для участі у парламентських слуханнях також передбачено Регламентом Верховної Ради України.

2. Ініціювання слухань.

Ініціаторами парламентських слухань виступають народні депутати України, які у порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради України, вносять на розгляд парламенту проект відповідної постанови.

У Постанові Верховної Ради України визначаються:

  • тема (може виноситись лише одне тематичне питання),
  • дата та час проведення парламентських слухань,
  • доручення щодо здійснення необхідного матеріально-технічного забезпечення, потрібних фінансових витрат,
  • строк подання до Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування аналітичних та довідкових матеріалів,
  • комітети Верховної Ради України, відповідальні за організацію підготовки та проведення парламентських слухань.

Питання про проведення парламентських слухань включається до порядку денного сесії Верховної Ради України в установленому порядку без прийняття рішення Верховної Ради України. Постанова Верховної Ради України про проведення парламентських слухань приймається не пізніше ніж за 30 днів до їх проведення. Після її затвердження 226 голосами народних депутатів України вона публікується в газеті “Голос України”.

Пропозиції про проведення парламентських слухань із питань, які вже були предметом парламентських слухань у Верховній Раді України поточного скликання, можуть бути внесені не раніше ніж через рік після проведення попередніх парламентських слухань.

Слухання у комітетах можуть проводитись:

  • за ініціативою народних депутатів України – членів цих комітетів,
  • за дорученням Верховної Ради України,
  • згідно з планами роботи комітетів.

Рішення про тему, день та час проведення слухань у комітеті Верховної Ради України приймається на засіданні комітету Верховної Ради України не пізніше ніж за 30 днів до їх проведення. У рішенні комітету Верховної Ради України:

  • визначаються особи, відповідальні за організацію підготовки та проведення слухань у комітеті Верховної Ради України,
  • доповідачі з питань, що розглядатимуться,
  • порядок їх висвітлення у засобах масової інформації.

Рішення про проведення слухань у комітетах Верховної Ради України публікується в газеті “Голос України” не пізніше ніж за 5 днів до початку слухань. Пропозиції про проведення слухань у комітетах Верховної Ради України з питань, які вже були предметом обговорення на слуханнях у комітеті Верховної Ради України, можуть бути внесені не раніше ніж через півроку після проведення попередніх слухань.

3. Тематика слухань

Практика організації та проведення парламентських та комітетських слухань в Україні свідчить про те, що предметом обговорення учасників слухань можуть бути різні питання. Тематика слухань найчастіше зумовлюється або потребою нагального вирішення певних вузьких проблем, або соціально-економічною ситуацією в державі. У цьому можна переконатись, відслідковуючи динаміку зміни тематичної спрямованості парламентських слухань під час роботи Верховної Ради України ІІ – ІV скликань. Разом із тим, спостерігається стійка тенденція щодо домінування слухань присвячених гуманітарним питанням, а також проблемам соціально-економічної політики.

4. Час проведення слухань

Слухання повинні проводитись у сесійний період, у тиждень, який відводиться для роботи в комітетах Верховної Ради України, депутатських фракціях та групах (як правило, це один-два тижні щомісяця). Законодавець у Постанові Верховної Ради України “Про затвердження положень про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України та слухань у комітетах Верховної Ради України” не закріпив імперативних приписів щодо періодичності проведення слухань – “як правило, один раз на місяць у вівторок”. Щодо комітетських слухань, то жодних обмежень щодо їх кількості не передбачено, однак вони не можуть призначатись на день проведення парламентських слухань у Верховній Раді України.
Слід зазначити, що кількість слухань, які проводяться в українському парламенті, невпинно зростає. Якщо у період роботи Верховній Раді України ІІ скликання їх було проведено лише вісім, то станом на січень 2005 року, кількість слухань у Верховній Раді України IV скликання зросла у п’ять разів.

5. Місце слухань у законодавчому процесі та інших сферах роботи парламенту

Слухання можуть бути проведенні на різних стадіях законодавчого процесу. Виділимо у цьому процесі певні етапи, які дозволять оцінити роль слухань на кожній з них: (1) виявлення проблеми та усвідомлення потреби у її законодавчому регулюванні, (2) розробка законопроекту та внесення його на розгляд парламенту, (3) підготовка законопроекту профільним комітетом до першого, другого (а інколи і третього) читань, (4) розгляд законопроекту у першому – третьому читаннях, (5) підписання та оприлюднення закону, (6) реалізація закону.

(1) Виявлення проблеми та усвідомлення потреби у законодавчому регулюванні, як правило, відбувається під час проведення слухань інформаційного та контрольного характеру. Наприклад, у ході слухань його учасники доходять до згоди щодо необхідності розробки (або прийняття уже розроблених) законодавчих актів і результати такого консенсусу фіксуються у відповідній постанові, яка приймається за наслідками проведення парламентських слухань. Зокрема, у Постанові про підсумки парламентських слухань “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні” (№441-IV від 16.01.2003) передбачалось, що впродовж третьої сесії четвертого скликання необхідно розглянути проект Закону України про створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України (реєстр. №1187), внести до порядку денного третьої сесії четвертого скликання та розглянути проект Закону України про Концепцію роздержавлення засобів масової інформації в Україні (реєстр. №2464).

У випадку виявлення необхідності розробити певний проект закону в ряді випадків  фіксуються основні положення, які повинні у ньому закріплюватись. Наприклад, у вже згаданій Постанові Верховній Раді України рекомендовано розглянути пропозиції щодо скасування окремих обмежень на здійснення рекламної діяльності з метою посилення економічної незалежності засобів масової інформації.

Найбільш ефективним є варіант закріплення і орієнтовної назви, і суті ключових приписів, оскільки це дозволяє відслідковувати результати виконання рекомендацій учасників слухань. Наприклад, у вищезгаданій Постанові закріплено доручення Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації у двотижневий термін опрацювати пропозиції учасників парламентських слухань та організувати подання до Верховної Ради України як невідкладного “проекту Закону України про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні”, у якому врахувати пропозиції учасників парламентських слухань щодо: визначення поняття правопорушення “цензура” та визначення відповідальності за таке правопорушення посадових осіб”.

Однак слід зазначити, що часто у постановах, які приймаються за наслідками проведення слухань, відбувається лише констатація проблеми і необхідності її вирішення без вказівки на конкретні, у тому числі законодавчі, кроки. Наприклад, у Постанові Верховної Ради України “Про рекомендації парламентських слухань “Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України” від 10 грудня 2003 року” (№1587-IV від 04.03.2004) без належних уточнень закріплено рекомендацію Кабінету Міністрів України врахувати у своїй роботі пропозиції учасників парламентських слухань щодо “необхідності вжиття дієвих заходів для забезпечення вільного доступу громадян до національних та світових інформаційних ресурсів”.

(2) На стадії розробки законопроекту та внесення його на розгляд парламенту слухання, як правило, не проводяться. Разом із тим, у процесі розробки можуть враховуватись думки, висловлені під час проведення парламентських слухань, присвячених відповідній тематиці.

(3) Під час підготовки законопроекту до першого, другого та третього читань він перебуває у комітеті. У цей період можуть проводитись комітетські слухання законодавчого характеру, які дозволяють з’ясувати такі питання: актуальність проблеми, співвідношення законопроекту з альтернативними проектами законів (якщо такі є) та діючою законодавчою базою, рівень юридико-технічного оформлення тексту, думка представників органів публічної влади та громадськості щодо його положень, потенційні наслідки тощо.

(4) Слухання на рівні парламенту можуть проводиться у період першого-третього читання законопроекту, і за своїм змістом не відрізнятимуться від слухання цього ж проекту на рівні комітету. Цей факт є додатковим аргументом на користь необхідності зміщення акцентів у державній практиці. На сьогодні, основна увага народних депутатів приділяється саме слуханням на рівні парламенту, тоді як більш ефективним використанням часу парламентарів було б перенесення ряду дискусій на рівень комітету.

(5) Залежно від практики реалізації закону можуть бути проведені слухання контрольного характеру, предметом розгляду учасників яких є реалізація правозастосовчими органами положень закону. До таких слухань слід віднести, зокрема, слухання за порядком денним “Про реалізацію в Україні Конвенції Організації Об’єднаних Націй “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” (12 липня 1995 року), “Щодо дотримання вимог екологічного законодавства в Україні, напрями реалізації та вдосконалення екологічної політики” (29 листопада 2000 року), “Виконання законів України по боротьбі з корупцією в Україні” (04 липня 2001 року), “Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні” (16 жовтня 2002 року) тощо.

Що стосується ролі слухань у бюджетному процесі, то Бюджетним кодексом України закріплено, що не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань Верховної Ради України у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем’єр-міністр України або за його дорученням Міністр фінансів України. Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше, ніж за чотири робочих дні до початку проведення парламентських слухань із питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Зазначена постанова може містити пропозиції Верховної Ради України до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період виключно щодо: (1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту; (2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України; (3) граничного обсягу державного боргу та його структури; (4) обґрунтувань і розрахунків питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів; (5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання; (6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді; (7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави; (8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України; (9) захищених статей видатків бюджету; (10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди; (11) встановлення розміру мінімальної заробітної плати та рівня забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період, в тому числі відповідні доручення Кабінету Міністрів України (ст. 33 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року).

6. Підготовка до проведення слухань.

Організацією, як парламентських, так і комітетських слухань, займається відповідальний (-і) комітет (-и). У рамках підготовки до проведення парламентських слухань відповідальні комітети визначають список запрошених осіб, регламент та черговість виступів учасників слухань, і вносять підготовлені документи для погодження з Головою Верховної Ради України не пізніше ніж за 3 дні до їх проведення.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції подають до Верховної Ради України у визначений нею строк (у Постанові про проведення слухань) аналітичні та довідкові матеріали з питання, що розглядатиметься.

Усі зазначені матеріали, проекти рішень Верховної Ради України за результатами парламентських слухань, висновки комітетів Верховної Ради України розповсюджуються серед народних депутатів України не пізніше ніж за 5 днів до проведення парламентських слухань. Інші учасники парламентських слухань отримують відповідні матеріали під час реєстрації.

Щодо слухань у комітетах, то список запрошених осіб, регламент та черговість виступів учасників слухань визначаються комітетом Верховної Ради України, що їх проводить. Не пізніше ніж за 3 дні до проведення слухань комітет Верховної Ради України, який проводить слухання, відповідно до своєї компетенції надає народним депутатам України – членам цього комітету аналітичні та довідкові матеріали з питань, що розглядатимуться. Інші учасники слухань у комітеті Верховної Ради України отримують відповідні матеріали під час реєстрації. На вимогу не менш як трьох членів комітету, шляхом подачі письмового запиту на ім’я Голови відповідного комітету, на засідання комітету від його імені повинні бути викликані додатково особи з питання, що заслуховується.

Комітети повинні повідомляти про дату, місце проведення слухання та питання, що виносяться на обговорення, не менш як за тиждень до його початку.

7. Проведення слухань.

Парламентські слухання, як правило, проводяться в залі пленарних засідань Верховної Ради України. Відкриває і веде зазначені слухання Голова Верховної Ради України, Перший заступник або заступник Голови Верховної Ради України в порядку, передбаченому статтею 3.4.1 Регламенту Верховної Ради України для розгляду питань на пленарних засіданнях Верховної Ради України.

Парламентські слухання проводяться гласно і відкрито з прямою трансляцією в установленому порядку на загальнонаціональному радіоканалі УР-1 та загальнонаціональному телеканалі УТ-1. Парламентські слухання можуть проводитись у закритому режимі, якщо Верховною Радою України прийнято відповідне рішення.

Парламентські слухання стенографуються в порядку, встановленому для пленарних засідань Верховної Ради України. Стенограма парламентських слухань розміщується на веб-сайті Верховної Ради України та видається окремим додатком до стенографічного бюлетеня пленарних засідань Верховної Ради України, а в разі необхідності – окремим виданням матеріалів слухань Парламентським видавництвом визначеним Верховною Радою України тиражем.

Що стосується комітетських слухань, то їх відкриває і веде Голова комітету Верховної Ради України, перший заступник або заступник Голови комітету Верховної Ради України.

Слухання проводяться відкрито, крім випадків, коли комітет Верховної Ради України прийме рішення про проведення закритого засідання.

Під час слухань у комітетах Верховної Ради України кожен член комітету Верховної Ради України має право ставити запитання промовцям та одержувати відповіді на них. Для проведення слухання комітет визначає кворум, який не може бути меншим, ніж три члени. Слухання не можуть бути припинені, поки всі бажаючі народні депутати України не використають це право. Слухання проводяться, як правило, в межах одного робочого дня. Комітет Верховної Ради України може прийняти рішення про продовження слухань.

8. Наслідки слухань.

Після обговорення питання парламентських слухань головуючий на засіданні Верховної Ради України підводить підсумок його проведення. За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову щодо схвалення відповідних рекомендацій.

Постанови Верховної Ради України за наслідками проведення такого найпоширенішого виду парламентських слухань як слухання інформаційного характеру мають доволі типовий вигляд і складаються із:

1) констатації наявного стану справ у сфері, яка є предметом розгляду учасників слухань;

2) висновків та пропозицій учасників парламентських слухань, адресованих Президенту України, Кабінету Міністрів України, Верховній Раді України, іншим органам виконавчої влади, комітетам Верховної Ради України тощо.

3) визначення суб’єкта, на якого покладається контроль за виконанням відповідної Постанови.

Слухання протоколюються і стенографуються,  підсумкові документи в разі необхідності затверджуються рішенням комітету Верховної Ради України. Інформація, отримана під час слухань, використовується членами комітету Верховної Ради України при прийнятті рішень із питань, що належать до компетенції комітету Верховної Ради України, та поширюється серед народних депутатів України.

 

Проблеми правового регулювання організації та проведення парламентських та комітетських слухань в Україні

З аналізу Положень про проведення слухань у комітетах Верховної Ради України та про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України випливає, що порядок проведення слухань у тимчасових спеціальних та слідчих комісіях Верховної Ради залишається неврегульованим. В той же час, практика роботи тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України свідчить про те, що такі комісії створюються для підготовки та розгляду найважливіших законопроектів (наприклад, законопроектів про внесення змін до Конституції України). З огляду на це, дію Положення про проведення слухань у комітетах Верховної Ради України варто було б поширити і на тимчасові спеціальні комісії у частині, що стосується повноважень таких комісій з підготовки та попереднього розгляду законопроектів.

Питання процедури проведення слухань слідчого характеру у слідчих комісіях залишається неврегульованим жодним із нормативно-правових актів України, які регулюють процедуру організації та проведення парламентських слухань. В умовах, коли статус слідчих комісій залишається неврегульованим на рівні Закону, парламенту варто було б врегулювати процедуру роботи таких комісій хоча б шляхом прийняття відповідної Постанови, яка б затверджувала Положення про проведення слухань у слідчих комісіях Верховної Ради України.

Положення про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України, передбачаючи обов’язкове залучення до участі у слуханнях представників органів державної влади та місцевого самоврядування, політичних партій, інших об’єднань громадян, наукових установ, представників громадськості, не визначає критеріїв „відбору” таких учасників, механізмів забезпечення участі у слуханнях представників усіх (або, принаймні, більшості) зацікавлених сторін. Фактично участь тієї чи іншої особи у слуханнях поставлена у залежність від того, чи отримає вона відповідне запрошення. На наш погляд, такий підхід до визначення кола учасників слухань є далеким від демократичних стандартів.

Про відведену парламентським слуханням роль у законодавчому процесі та реалізації контрольних повноважень переконливо свідчать норма Положення про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України, згідно з якою ще до початку слухань народним депутатам України мають бути роздані проекти рішень Верховної Ради за результатами (!) слухань. Іншими словами, слухання проводяться після того, як вже заздалегідь орієнтовно відомий їх результат, що саме по собі усуває потребу у їх проведенні. Відповідна норма положення заслуговує на критичну оцінку.

Недоліком нормативно-правового регулювання процедури проведення парламентських та комітетських слухань є й те, що зацікавлені особи фактично позбавляються права оприлюднити свою позицію щодо питань, які є предметом обговорення учасників слухань у випадку, якщо вони не можуть у силу регламентних обмежень оприлюднити таку позицію у своїй доповіді (виступі) під час проведення слухань. Таке твердження підтверджується тим, що згідно зі згаданим Положенням основний тягар підготовки аналітичних матеріалів до парламентських слухань покладається на Кабінет Міністрів, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. На наш погляд, на Апарат Верховної Ради України має бути покладено обов’язок тиражування і поширення серед учасників слухань матеріалів, наданих представниками усіх зацікавлених сторін.

На критичну оцінку заслуговують і норми положення, згідно з якими народним депутатам матеріали, підготовлені до парламентських слухань, мають надаватись за 5 днів до дня проведення слухань, а іншим учасникам слухань – у день їх проведення під час реєстрації. За такого підходу переважна більшість учасників не зможе у повній мірі ознайомитись зі змістом таких матеріалів, висловити свої зауваження та пропозиції щодо винесених на обговорення питань. На наш погляд, у разі неможливості виготовлення достатньої кількості примірників копій інформаційно-аналітичних матеріалів, останні мали б розміщуватись на офіційній веб-сторінці Верховної Ради за 5 днів до дня проведення слухань з тим, щоб громадськість та учасники слухань могли з ними ознайомитись.

Положенням про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України не визначено підстави проведення слухань у закритому режимі. Зі змісту Постанови випливає, зокрема, що для проведення закритих слухань достатньо лише прийняти відповідне рішення більшістю від конституційного складу Верховної Ради. На наше переконання, у Положенні доцільно визначити підстави для прийняття парламентом рішення про проведення закритих слухань. Такою підставою є включення до порядку денного слухань питань, що становлять інформацію з обмеженим доступом (державну таємницю, дані персонального характеру тощо).

Положення про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України не визначає наслідків неприйняття Верховною Радою України Постанови щодо схвалення рекомендацій учасників слухань. Вважаємо, що навіть у разі неприйняття такої постанови, схвалені більшістю учасників слухань рекомендації мають бути передані адресатам таких рекомендацій (народним депутатам, членам Уряду, Президенту тощо). Схвалення ж рекомендацій Постановою Верховної Ради України лише робить такі рекомендації обов’язковими (а не рекомендованими) до виконання адресатами (якщо останні підконтрольні або підзвітні Верховній Раді).

З аналізу Положення про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України можна дійти висновку, що основними документами, які готуються та оприлюднюються за результатами слухань є стенограма слухань та (у разі підтримки більшістю від конституційного складу парламенту) Постанова Верховної Ради України. На наш погляд, офіційному оприлюдненню (у тому числі на офіційній веб-сторінці Верховної Ради України) повинні підлягати також усі матеріали, які роздавались учасникам слухань, звіт про суму витрачених на проведення слухань коштів, звіти парламентських комітетів та підконтрольних парламенту суб’єктів, яким було адресовано рекомендації учасників слухань, про результати виконання (причини невиконання рекомендацій).

Аналогічні недоліки має і Положення про проведення слухань у комітетах Верховної Ради України.

Додаток 1. Витяги з нормативно-правових актів, які регламентують процедуру організації та проведення парламентських слухань та слухань у комітетах Верховної Ради України

Конституція України (від 28 червня 1996 року)

До повноважень Верховної Ради України належить здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією (п. 33 ст. 85 Конституції України).

Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів.

Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України.

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України (ч. 1 – 4 ст. 89 Конституції України).

Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 року

З метою сприяння організації попередньої підготовки та розгляду питань, які вносяться до Верховної Ради України, утворюється Погоджувальна рада депутатських фракцій (груп).

Погоджувальна рада депутатських фракцій (груп):
….
и) вносить пропозиції щодо проведення парламентських слухань (п. 1 та 9 статті 4.2.4. Регламенту Верховної Ради України).

Закон України “Про комітети Верховної Ради України” (від 4 квітня 1995 року)

Основними функціями комітетів є:

1) законопроектна робота, яка включає організацію розробки за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою України, попередній розгляд та підготовку висновків і пропозицій щодо законопроектів, внесених іншими суб’єктами законодавчої ініціативи, доопрацювання та редагування за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи окремих законопроектів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях, визначення завдань щодо розробки законопроектів чи їх структурних частин, узагальнення зауважень і пропозицій, що надійшли внаслідок їх всенародного обговорення;

2) збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів, організація слухань з цих питань, в тому числі на засіданнях Верховної Ради України;

3) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування;

4) вивчення доцільності та ефективності дій Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів, підготовка та подання відповідних висновків на розгляд Верховної Ради України та її Президії;

5) участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів;

6) попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів і угод, проектів перспективних програм економічного і соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою України;

7) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України, заслуховування та підготовка для розгляду Президією та Верховною Радою України відповідних висновків щодо цих кандидатур;

8) обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб (Стаття 5 Закону України “Про комітети Верховної Ради України” ).

За рішеннями комітетів на їх засіданнях можуть проводитися слухання з питань, що належать до їх компетенції. Мета слухань – отримання всебічної інформації щодо питань, які розглядаються, їх вивчення і обговорення. Слухання протоколюються і стенографуються, підсумкові документи за їх результатами не складаються. Інформація, отримана під час слухань, використовується для прийняття рішень комітетів. Для участі у слуханні комітет може залучати осіб, зазначених у статті 10 цього Закону.

Слухання проводяться відкрито, крім випадків, коли комітет прийме рішення про закрите засідання.

Для проведення слухання комітет визначає кворум, який не може бути меншим, ніж три члени. Під час слухань кожен член комітету має право ставити запитання промовцям та одержувати відповіді на них. Слухання не може бути припинено, поки всі бажаючі не використають це право. Слухання проводиться в межах одного робочого дня. Комітет може прийняти рішення про продовження слухання.

Комітети повинні повідомляти про дату, місце проведення слухання та питання, що виносяться на обговорення, не менш як за тиждень до його початку.

На вимогу не менш як трьох членів комітету, шляхом подачі письмового запиту на ім’я Голови відповідного комітету, на засідання комітету від його імені повинні бути викликані додатково особи з питання, що заслуховується (Стаття 18 Закону України “Про комітети Верховної Ради України” ).

Голова комітету за погодженням з його членами складає до кожної сесії Верховної Ради України кошторис витрат комітету, де повинно бути передбачено:

4) інші кошти, необхідні для забезпечення роботи комітету (парламентські слухання, проведення конференцій, семінарів, офіційних прийомів і зустрічей, прес-конференцій тощо) (п. 4 ч. 2 статті 25 Закону України “Про комітети Верховної Ради України” ).

Кожен підкомітет має право проводити засідання, слухання проектів законодавчих актів і звітувати комітету з питань, переданих йому на розгляд або віднесених до його компетенції.

Підкомітет не може без згоди Голови комітету проводити засідання одночасно з засіданням комітету.

Всі члени комітету незалежно від того, чи є вони членами підкомітетів, можуть відвідувати засідання будь-якого підкомітету та брати участь в обговоренні питань з правом дорадчого голосу (ч. 2, 3 та ч. 5 статті 30 Закону України “Про комітети Верховної Ради України”).

Положення про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України (затверджене Постановою Верховної Ради України “Про затвердження положень про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України та слухань у комітетах Верховної Ради України” від 11 грудня 2003 року)

1. Парламентські слухання у Верховній Раді України проводяться з метою вивчення питань внутрішньої та зовнішньої політики держави, що становлять суспільний інтерес та потребують законодавчого врегулювання, стану виконання Кабінетом Міністрів України Конституції України, законів України, постанов Верховної Ради України в межах повноважень Верховної Ради України, визначених Конституцією України.

Парламентські слухання у Верховній Раді України проводяться із залученням представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших об’єднань громадян, наукових установ, представників громадськості.

2. Пропозиції про проведення парламентських слухань вносяться до Верховної Ради України суб’єктами права законодавчої ініціативи у вигляді проектів постанов Верховної Ради України з дотриманням вимог глави 6.2 Регламенту Верховної Ради України.

На парламентські слухання може бути внесено лише одне тематичне питання.

3. Питання про проведення парламентських слухань включається до порядку денного сесії Верховної Ради України в установленому порядку без прийняття рішення Верховної Ради України.

4. Парламентські слухання проводяться в сесійний період, як правило, один раз на місяць у вівторок тижня, що відводиться для роботи народних депутатів України в комітетах Верховної Ради України, депутатських фракціях (групах).

Постанова Верховної Ради України про проведення парламентських слухань приймається не пізніше ніж за 30 днів до їх проведення.

У постанові Верховної Ради України визначаються тема, дата та час проведення парламентських слухань, доручення щодо здійснення необхідного матеріально-технічного забезпечення, потрібних фінансових витрат, строк подання до Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування аналітичних та довідкових матеріалів, а також комітети Верховної Ради України, відповідальні за організацію підготовки та проведення парламентських слухань.

Прийнята постанова Верховної Ради України про проведення парламентських слухань публікується в газеті “Голос України”.

5. Список запрошених осіб, регламент та черговість виступів учасників парламентських слухань визначаються комітетами Верховної Ради України, відповідальними за їх проведення, і вносяться для погодження з Головою Верховної Ради України не пізніше ніж за 3 дні до їх проведення.

6. Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції подають до Верховної Ради України у визначений нею строк аналітичні та довідкові матеріали з питання, що розглядатиметься.

Указані матеріали, проекти рішень Верховної Ради України за результатами парламентських слухань, висновки комітетів Верховної Ради України розповсюджуються серед народних депутатів України не пізніше ніж за 5 днів до проведення парламентських слухань. Інші учасники парламентських слухань отримують відповідні матеріали під час реєстрації.

7. Парламентські слухання, як правило, проводяться в залі пленарних засідань Верховної Ради України. Відкриває і веде зазначені слухання Голова Верховної Ради України, Перший заступник або заступник Голови Верховної Ради України в порядку, передбаченому статтею 3.4.1 Регламенту Верховної Ради України для розгляду питань на пленарних засіданнях Верховної Ради України.

8. Парламентські слухання проводяться гласно і відкрито з прямою трансляцією в установленому порядку на загальнонаціональному радіоканалі УР-1 та загальнонаціональному телеканалі УТ-1.

Парламентські слухання можуть проводитись у закритому режимі, якщо Верховною Радою України прийнято відповідне рішення.

9. Парламентські слухання стенографуються в порядку, встановленому для пленарних засідань Верховної Ради України. Стенограма парламентських слухань розміщується на Веб-сайті Верховної Ради України та видається окремим додатком до стенографічного бюлетеня пленарних засідань Верховної Ради України, а в разі необхідності – окремим виданням матеріалів слухань Парламентським видавництвом визначеним Верховною Радою України тиражем.

10. Після обговорення питання парламентських слухань головуючий на засіданні Верховної Ради України підбиває підсумок його проведення.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову щодо схвалення відповідних рекомендацій.

11. Пропозиції про проведення парламентських слухань з питань, які вже були предметом парламентських слухань у Верховній Раді України поточного скликання, можуть бути внесені не раніше ніж через рік після проведення попередніх парламентських слухань.

Положення про проведення слухань у комітетах Верховної Ради України (затверджене Постановою Верховної Ради України “Про затвердження положень про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України та слухань у комітетах Верховної Ради України” від 11 грудня 2003 року)

1. Слухання у комітетах Верховної Ради України проводяться з метою обговорення проектів найбільш важливих законодавчих актів, з’ясування ефективності реалізації прийнятих законів та інших рішень Верховної Ради України. Метою слухань є отримання всебічної інформації щодо питань, які розглядаються комітетом Верховної Ради України, їх детальне вивчення та обговорення, а також залучення широких кіл громадськості до участі у визначенні політики держави, розбудови демократичного суспільства.

За типами слухання в комітетах Верховної Ради України поділяються на законодавчі, інформаційні та слухання щодо призначення посадових осіб.

Інформація, отримана під час слухань, використовується членами комітету Верховної Ради України при прийнятті рішень з питань, що належать до компетенції комітету Верховної Ради України, та поширюється серед народних депутатів України.

Слухання у комітетах Верховної Ради України проводяться із залученням представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, наукових установ та окремих громадян.

2. Пропозиції щодо проведення слухань у комітетах Верховної Ради України вносяться народними депутатами України – членами цих комітетів.

Слухання у комітетах Верховної Ради України можуть також проводитися за дорученням Верховної Ради України або згідно з планами роботи комітетів. На слухання у комітетах Верховної Ради України може бути внесено лише одне тематичне питання.

3. Слухання у комітетах Верховної Ради України проводяться, як правило, у сесійний період у дні тижня, що відводиться для роботи в комітетах Верховної Ради України, депутатських фракціях (групах). Рішення про тему, день та час проведення слухань у комітеті Верховної Ради України приймається на засіданні комітету Верховної Ради України не пізніше ніж за 30 днів до їх проведення. У рішенні комітету Верховної Ради України також визначаються особи, відповідальні за організацію підготовки та проведення слухань у комітеті Верховної Ради України, доповідачі з питань, що розглядатимуться, та порядок їх висвітлення у засобах масової інформації. У разі необхідності комітети Верховної Ради України можуть проводити виїзні слухання за межами Верховної Ради України.

Проведення слухань у комітетах Верховної Ради України не може призначатися на день проведення парламентських слухань у Верховній Раді України.

Рішення про проведення слухань у комітетах Верховної Ради України публікується в газеті “Голос України” не пізніше ніж за 5 днів до початку слухань.

Якщо питання, що пропонується для слухання, належить до компетенції декількох комітетів Верховної Ради України, то такі слухання за згодою цих комітетів Верховної Ради України можуть проводитися на спільному засіданні.

4. Список запрошених осіб, регламент та черговість виступів учасників слухань визначаються комітетом Верховної Ради України, що їх проводить.

Участь посадових осіб органів виконавчої влади у слуханнях у комітетах Верховної Ради України є обов’язковою.

5. Не пізніше ніж за 3 дні до проведення слухань комітет Верховної Ради України, який проводить слухання, відповідно до своєї компетенції надає народним депутатам України – членам цього комітету аналітичні та довідкові матеріали з питань, що розглядатимуться. Інші учасники слухань у комітеті Верховної Ради України отримують відповідні матеріали під час реєстрації.

6. Слухання у комітеті Верховної Ради України проводяться у приміщенні, визначеному комітетом Верховної Ради України, відповідальним за його проведення.

Відкриває і веде слухання Голова комітету Верховної Ради України, перший заступник або заступник Голови комітету Верховної Ради України.

Слухання проводяться відкрито, крім випадків, коли комітет Верховної Ради України прийме рішення про проведення закритого засідання. Слухання протоколюються і стенографуються, підсумкові документи в разі необхідності затверджуються рішенням комітету Верховної Ради України.

7. При проведенні слухань комітети Верховної Ради України можуть залучати Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, інших членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і об’єднань громадян, а також окремих громадян.

8. На запрошення комітету Верховної Ради України керівники органів, зазначених у пункті 7 цього Положення, інші посадові особи зобов’язані прибути на слухання та дати роз’яснення щодо питань, які розглядаються комітетом Верховної Ради України.

9. Під час слухань у комітетах Верховної Ради України кожен член комітету Верховної Ради України має право ставити запитання промовцям та одержувати відповіді на них. Слухання не можуть бути припинені, поки всі бажаючі народні депутати України не використають це право. Слухання проводяться, як правило, в межах одного робочого дня. Комітет Верховної Ради України може прийняти рішення про продовження слухань.

10. Пропозиції про проведення слухань у комітетах Верховної Ради України з питань, які вже були предметом обговорення на слуханнях у комітеті Верховної Ради України, можуть бути внесені не раніше ніж через півроку після проведення попередніх слухань.

Додаток 2. Суть пропозицій щодо регулювання процедури проведення слухань у проектах законів про Регламент Верховної Ради України, які перебувають на розгляді у Верховній Раді України ІV скликання

1. Проект Закону про Регламент Верховної Ради України

№ 1039 від 21.05.2002
Автор: Коновалюк В.І.

Згідно із проектом закону (ст. 234 “Загальні засади парламентського контролю”) Верховна Рада здійснює парламентський контроль: (1) прямий (безпосередній) за забезпеченням конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, за виконанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю Кабінету Міністрів України, органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або надає згоду на призначення на посаду чи звільнення з посади, висловлює недовіру, припиняє повноваження, звільняє з посади; (2) непрямий застосовується щодо судів через призначення суддів Конституційного Суду України, трьох членів Вищої ради юстиції, обрання суддів безстроково у системі судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів.

Засобами парламентського контролю є наглядові дії, перевірки, ревізії, визначення ефективності та оцінка діяльності, акти контрольного реагування на одержані результати контролю, парламентські слухання та інше.

Комітети та інші органи Верховної Ради здійснюють свої контрольні функції за впровадженням в життя законів України та інших рішень Верховної Ради, за діяльністю державних органів і організацій, які зобов’язані подавати комітетам та іншим органам Верховної Ради необхідні матеріали і документи, розглядати в обов’язковому порядку їх рекомендації і повідомляти про результати розгляду і вжиті заходи. Свої контрольні функції комітети та інші органи Верховної Ради здійснюють згідно з цим Законом та Законом України про комітети і комісії Верховної Ради України, іншими законами.

За результатами контрольної діяльності парламент приймає відповідне рішення, яке може носити обов’язковий або рекомендаційний характер і яке направлене на приведення певних суспільних відносин у відповідність до чинного законодавства.

Власне парламентським слуханням присвячено окрему статтю (ст. 238 “Парламентські слухання”), яка закріплює, що парламентські слухання є формою парламентського контролю за реалізацією положень Конституції, законів України та окремих їх положень, а також може бути формою попереднього розгляду та обговорення важливих загальнодержавних проблем, шляхів їх вирішення і законодавчого забезпечення.

Метою парламентських слухань є доведення до відома Верховної Ради стану впровадження в дію Конституції і законів України та вироблення і прийняття рішень рекомендаційного або обов’язкового характеру з питання, що заслуховувалось парламентом.

Парламентські слухання проводяться за ініціативою групи народних депутатів кількістю, не менше ніж 1/5 депутатів від конституційного складу Верховної Ради або за пропозицією не менше, ніж трьох комітетів Верховної Ради. Ініціативна група народних депутатів або комітетів подає на ім’я Голови Верховної Ради назву теми парламентського слухання, обґрунтування доцільності проведення такого слухання, аналіз стану проблеми та проект рекомендацій учасників парламентського слухання, в якому повинні бути викладені обґрунтовані пропозиції щодо вирішення проблеми. Голова Верховної Ради інформує Верховну Раду про подання на парламентське слухання. За пропозицією Голови Верховної Ради Верховна Рада, визначає час проведення слухання, але не раніше ніж за місяць з дня його призначення. Народні депутати не пізніше ніж за 20 днів до дня парламентського слухання одержують матеріали слухання. Письмові пропозиції народних депутатів щодо прийняття парламентом рішення, за наслідками слухання, подаються Голові Верховної Ради за 10 днів до його початку. Всі подані пропозиції поширюються серед учасників слухання за 5 днів до його початку. За наслідками парламентського слухання Верховна Рада приймає постанову. Зазначена постанова Верховної Ради має рекомендаційний характер і повинна містити конкретні пропозиції щодо законодавчого та організаційного вирішення питання. У разі потреби, Верховна Рада приймає постанову про проведення додаткової наукової, економічної, фінансової, правової експертизи проекту рекомендацій, в якій визначає строк повторного парламентського слухання.

Парламентські слухання транслюються в повному обсязі у прямому ефірі по радіо та телебаченню або в запису у вечірні години по телебаченню (ст. 5).

Крім цього, слухання згадуються у контексті прийняття основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та роботи тимчасових слідчих комісій (щодо розгляду висновку).

2. Проект Закону про Регламент Верховної Ради України

№ 1039-д від 10.07.2003
Автор: Матвєєв В.Г., Гаврилюк В.В., Гармаш Г.Ф., Коваль В.С.

Проект присвячує питанню парламентських слухань окремі статті. У статті 205 “Загальні засади парламентського контролю” зазначено, що відповідно до п.33 частини першої статті 85 Конституції України у межах, визначених Конституцією повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює поза будь-яким дорученням парламентський контроль, який є формою державного контролю. Верховна Рада здійснює парламентський контроль: (1) прямий (безпосередній) за додержанням законів та інших актів, які вона приймає, у тому числі по забезпеченню конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України, за виконанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю Кабінету Міністрів України, органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або надає згоду на призначення на посаду чи звільнення з посади, висловлює недовіру, припиняє повноваження, звільняє з посади; (2) непрямий застосовується щодо судів через призначення суддів Конституційного Суду України, трьох членів Вищої ради юстиції, обрання суддів безстроково у системі судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів.

Засобами парламентського контролю є наглядові дії, перевірки, ревізії, визначення ефективності та оцінка діяльності, акти контрольного реагування на одержані результати контролю, парламентські слухання та інше.

Комітети та інші органи Верховної Ради здійснюють свої контрольні функції за впровадженням у життя законів України та інших рішень Верховної Ради, за діяльністю державних органів і організацій, які зобов’язані подавати комітетам та іншим органам Верховної Ради необхідні матеріали і документи, розглядати в обов’язковому порядку їх рекомендації і повідомляти про результати розгляду і вжиті заходи. Свої контрольні функції комітети та інші органи Верховної Ради здійснюють згідно з цим Законом та Законом України про комітети і комісії Верховної Ради, іншими законами. За результатами контрольної діяльності парламент приймає відповідне рішення, яке може носити обов`язковий або рекомендаційний характер і яке спрямоване на приведення певних суспільних відносин у відповідність до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 209 “Парламентські слухання” слухання у Верховній Раді проводяться з метою вивчення питань внутрішньої та зовнішньої політики держави, що становлять суспільний інтерес та потребують законодавчого врегулювання, здійснення контролю за виконанням Конституції і законів України органами державної влади та місцевого самоврядування, підготовки пропозицій щодо вдосконалення діючого законодавства, прийняття інших рішень в межах її повноважень визначених Конституцією і законами України.

Парламентські слухання у Верховній Раді проводяться з залученням представників органів державної влади, місцевого самоврядування, політичних партій, об’єднань громадян, наукових установ, інших представників громадськості, що виявили бажання взяти в них участь і подали не пізніше як за 5 днів відповідну заявку до Комітету Верховної Ради, що визначений головним за їх підготовку. Пропозиції щодо проведення парламентських слухань вносяться до Верховної Ради згідно з положеннями глави 15 цього Закону. Верховної Ради від імені осіб, які мають право законодавчої ініціативи, чи за їх підтримкою з обов’язковим зазначенням ініціаторів. На парламентські слухання може бути внесено лише одне тематичне питання. Питання проведення парламентських слухань включається до розкладу пленарних засідань Верховної Ради за пропозицією комітетів Верховної Ради, визначених головними з цього питання після його обговорення на засіданні Погоджувальної ради депутатських фракцій(груп) і не потребує додаткового внесення до порядку денного сесії. Парламентські слухання проводяться в сесійний період, як правило, не більше одного разу на місяць в дні тижня, що відводиться для роботи в комітетах, фракціях (групах). Рішення про тему, день та час проведення парламентських слухань, оформлюється Постановою Верховної Ради, що приймається не пізніше ніж за 30 днів до їх проведення. У постанові зазначається комітет чи комітети Верховної Ради, що визначені головними за організацію підготовки та проведення парламентських слухань, органи державної влади, які мають подати до Верховної Ради необхідні інформаційно-аналітичні матеріали та зробити доповідь з питання, що розглядається на парламентських слуханнях, порядок їх висвітлення у засобах масової інформації. Рішення Верховної Ради про проведення парламентських слухань публікується в газеті “Голос України”. Склад запрошених осіб, регламент та черговість виступів учасників парламентського слухання визначається комітетами Верховної Ради, головними за його проведення. Склад запрошених осіб та регламент проведення парламентських слухань вносяться для погодження з Головою Верховної Ради не пізніше, ніж за три дні до їх проведення. Не пізніше як за 5 днів до проведення парламентських слухань Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади та Комітети Верховної Ради, відповідно до своєї компетенції надають народним депутатам аналітичні та довідкові матеріали з питання, що розглядається. Інші учасники парламентських слухань отримують відповідні матеріали під час реєстрації. Парламентські слухання, як правило, проводяться в залі пленарних засідань Верховної Ради. Відкриває і веде зазначені слухання Голова Верховної Ради, або один з його заступників. Під час парламентських слухань заслуховуються доповіді та співдоповіді з обговорюваних питань, відповіді на запитання та проводиться їх обговорення. Для доповіді передбачається до 20 хвилин, для відповідей на усні чи письмові запитання до 15 хвилин. При необхідності, після доповіді та відповідей на запитання, представник комітету, відповідальний за підготовку парламентських слухань, може робити співдоповідь до 15 хвилин відповідати на питання, якщо такі є – до 10 хвилин. Після заслуховування доповіді та співдоповіді, відповідей на запитання протягом до двох годин проводяться дебати. Виступаючим у обговоренні надається до 5 хвилин. В разі необхідності може бути прийнято рішення про продовження обговорення. Після обговорення питання головуючий на засіданні Верховної Ради підводить підсумок проведення парламентських слухань. За результатами парламентських слухань Верховна Рада приймає постанову, якою затверджує відповідні рекомендації. Проведення парламентських слухань стенографуються в установленому порядку. Стенограма розміщується на сайті Верховної Ради та видається окремим додатком до стенографічного бюлетеня пленарних засідань Верховної Ради. Парламентські слухання проводяться гласно і відкрито, з прямою радіотрансляцією, а при необхідності і телетрансляцією. Пропозиції про проведення парламентських слухань з питань, які вже були предметом обговорення Верховної Ради поточного скликання, можуть бути внесені не раніше, ніж через рік після проведення попередніх парламентських слухань.

3. Проект Закону про Регламент Верховної Ради України

№ 1039-1 від 17.09.2002
Автор: Асадчев В.М.

Парламентським слуханням присвячено главу 2 розділу Х. У ній закріплено, що парламентські слухання проводяться з питань політичного, економічного, соціального, та інших питань суспільного життя, що мають нагальну потребу у їх розгляді. Парламентські слухання можуть бути плановими, тобто такими, проведення яких заздалегідь планується Верховною Радою України, при затверджені порядку денного чергової сесії або при більш перспективному плануванні, чи терміновими, тобто проведення яких є негайним у зв’язку з обставинами, що склалися. Планові парламентські слухання можуть проводитися як термінові, якщо змінюються терміни їх проведення за обставинами, що склалися. Парламентські слухання не проводяться з питань, пов’язаних з обговоренням проектів правових актів, які розглядаються Верховною Радою України.

Проведення парламентських слухань ініціюється: Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Комітетом Верховної Ради України, не менш як двома фракціями Верховної Ради України, не менш як 1/5 народних депутатів, від конституційного складу Верховної Ради України.

Ініціатори проведення планових парламентських слухань офіційно подають пропозиції, щодо проведення таких слухань до керівника Верховної Ради України з зазначенням: теми парламентського слухання, запрошених на парламентські слухання, порядку проведення парламентських слухань, на підставі вимог цього закону, інших особливостей у проведені парламентських слухань (напр. відео або кінопоказу, виставок або показів у фойє Верховної Ради України і т.ін.).

Планові парламентські слухання організуються Апаратом Верховної Ради України. При організації парламентських слухань Апарат Верховної Ради України враховує побажання ініціаторів слухань або здійснює організаційні заходи спільно з ініціаторами.

Перелік планових парламентських слухань затверджується Верховною Радою України при затверджені порядку денного чергової сесії.

Серед ініціаторів проведення парламентських слухань, фракції, які не представлені у керівництві Верховної Ради України, мають пріоритет у першочерговості проведення парламентських слухань з тематики, яку такі фракції пропонують.

Планові парламентські слухання, як правило проводяться у другий тиждень календарного плану роботи Верховної Ради України в сесійний період, але можуть проводитися і в інший час, якщо таке рішення прийме Верховна Рада України при затверджені порядку денного чергової сесії.

Термінові парламентські слухання, а також внесення змін до планових парламентських слухань проводяться за рішенням Верховної Ради України прийнятим більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, у вигляді постанови, як зміни до постанови про затвердження порядку денного сесії.

Парламентські слухання відбуваються за наступною процедурою: вступне слово від ініціаторів парламентських слухань – до 5 хвилин, виступи доповідачів – до 20 хвилин, запитання до доповідачів – до 20 хвилин, виступи в обговорені питання – до 5 хвилин, заключне слово від ініціаторів – до 5 хвилин.

Доповідачів парламентських слухань визначають ініціатори їх проведення спільно з керівником Верховної Ради України, у порядку запрошень, встановленому цим законом. Запитання до доповідачів ведеться за записом. Обговорення питання, що слухається на парламентських слуханнях проводиться за повною процедурою обговорення. По результатам парламентських слухань Верховна Рада України може прийняти правовий акт з питань, що на них обговорювалися. Матеріали парламентських слухань оприлюднюються, крім випадків, коли такі матеріали мають державну таємницю.

4. Проект Закону про Регламент Верховної Ради України

№ 1039-2 від 26.09.2002
Автор: Сас С.В.

Відповідно до статті 210 (“Загальні засади парламентського контролю”) проекту закону, Верховна Рада відповідно до п.33 частини першої статті 85 Конституції України у межах визначених Конституцією повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює без будь-яких доручень парламентський контроль, який є вищою формою державного контролю. Верховна Рада здійснює парламентський контроль: (1) прямий (безпосередній) за додержанням законів та інших актів, які вона приймає, у тому числі по забезпеченню конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України, за виконанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю Кабінету Міністрів України, органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або надає згоду на призначення на посаду чи звільнення з посади, висловлює недовіру, припиняє повноваження, звільняє з посади; (2) непрямий – застосовується щодо судів через призначення суддів Конституційного Суду України, трьох членів Вищої ради юстиції, обрання суддів безстроково у системі судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів.

Засобами парламентського контролю є наглядові дії, перевірки, ревізії, визначення ефективності та оцінка діяльності, акти контрольного реагування на одержані результати контролю, парламентські слухання та інше.
Комітети та інші органи Верховної Ради здійснюють свої контрольні функції за впровадженням в життя законів України та інших рішень Верховної Ради, за діяльністю державних органів і організацій, які зобов’язані подавати комітетам та іншим органам Верховної Ради необхідні матеріали і документи, розглядати в обов’язковому порядку їх рекомендації і повідомляти про результати розгляду і вжиті заходи. Свої контрольні функції комітети та інші органи Верховної Ради здійснюють згідно з цим Законом та Законом України про комітети і комісії Верховної Ради України, іншими законами. За результатами контрольної діяльності парламент приймає відповідне рішення, яке може носити обов`язковий або рекомендаційний характер і яке направлене на приведення певних суспільних відносин у відповідність до чинного законодавства.

Статтею 214 (“Парламентські слухання”) передбачено, що парламентські слухання є формою парламентського контролю за реалізацією положень Конституції України, законів України та окремих їх положень, а також може бути формою попереднього розгляду та обговорення важливих загальнодержавних проблем, шляхів їх вирішення і законодавчого забезпечення.

Метою парламентських слухань є доведення до відома Верховної Ради стану впровадження в дію Конституції і законів України та вироблення і прийняття рішень рекомендаційного або обов`язкового характеру з питання, що заслуховувалось парламентом.

Парламентські слухання проводяться за ініціативою групи народних депутатів кількістю, не менше ніж 1/5 депутатів від конституційного складу Верховної Ради або за пропозицією не менше, ніж трьох комітетів Верховної Ради. Ініціативна група народних депутатів або комітетів подає на ім`я Голови Верховної Ради назву теми парламентського слухання, обґрунтування доцільності проведення такого слухання, аналіз стану проблеми та проект рекомендацій учасників парламентського слухання, в якому повинні бути викладені обґрунтовані пропозиції щодо вирішення проблеми. Голова Верховної Ради інформує Верховну Раду про подання на парламентське слухання. За пропозицією Голови Верховної Ради Верховна Рада, визначає час проведення слухання, але не раніше ніж за місяць з дня його призначення. Народні депутати не пізніше ніж за 20 днів до дня парламентського слухання одержують матеріали слухання. Письмові пропозиції народних депутатів щодо прийняття парламентом рішення, за наслідками слухання, подаються Голові Верховної Ради за 10 днів до його початку. Всі подані пропозиції поширюються серед учасників слухання за 5 днів до його початку. За наслідками парламентського слухання Верховна Рада приймає постанову. Зазначена постанова Верховної Ради має рекомендаційний характер і повинна містити конкретні пропозиції щодо законодавчого та організаційного вирішення питання. У разі потреби, Верховна Рада приймає постанову про проведення додаткової наукової, економічної, фінансової, правової експертизи проекту рекомендацій, в якій визначає строк повторного парламентського слухання.

5. Проект Закону України „Про Тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України”

№ 6450 від 21.01.2005

Автори: Кармазін Ю.А., Бандурка О.М., Оніщук М.В., Маркуш М.А., Писаренко А.Г., Потебенько М.О., Ратушняк С.М., Мусіяка В.Л., Зарубінський О.О., Гуров В.М., Шкіль А.В., Надрага В.І.

Згідно зі статтею 11 законопроекту формою роботи слідчої комісії є її засідання, які проводяться в міру необхідності. Засідання слідчої комісії скликаються головою комісії або на вимогу не менш як чверті її членів. Засідання слідчої комісії є правомочним, якщо на ньому присутні більше половини складу членів комісії, що затверджений Верховною Радою України. Усі рішення на засіданні слідчої комісії приймаються більшістю голосів присутніх її членів шляхом відкритого або таємного голосування. Засідання слідчої комісії проводиться в закритому режимі, якщо інше не передбачено рішенням комісії чи цим Законом. У процесі засідання слідчої комісії ведеться протокол, який підписується головою та секретарем комісії. Проведення засідання за рішенням слідчої комісії може фіксуватися засобами аудіо – та відеозапису.

Статтею 22 законопроекту передбачено, що на запити та звернення слідчої комісії в процесі здійснення нею своїх повноважень органи державної влади й органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також їхніх посадові особи зобов’язані в термін установлений комісією надавати документи та інформацію, що стосуються предмета розслідування. Слідча комісія має право прийняти рішення про вилучення необхідних документів у разі відмови або ухилення посадових осіб від надання цих документів. Уповноважений член слідчої комісії вилучає документи в присутності представників відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування підприємства, установи, організації за участю представника органу внутрішніх справ у порядку, установленому законом. Про вилучення він складає протокол у двох примірниках, у якому зазначаються вилучені документи, і який підписують член комісії та присутні представники. Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій у разі відмови або ухилення від своєчасного надання необхідних документів та інформації на вимогу слідчої комісії, а також за надання недостовірних документів та інформації притягаються до відповідальності в порядку, установленому законом.

Громадяни й посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій (крім Президента України й суддів) зобов’язані з’явитися на виклик слідчої комісії й дати правдиві свідчення про відомі їм обставини з питань, що є предметом парламентського розслідування. Особа, яка дає свідчення слідчій комісії, повинна відповісти на всі запитання, що стосуються справи, яка розслідується комісією, а в разі необхідності – викласти свої свідчення в письмовій формі, або ж підписати протокол, у якому вони зафіксовані. Священики, лікарі, адвокати та інші особи, на яких закон покладає обов’язок нерозголошення певної інформації, мають право не повідомляти слідчій комісії ту інформацію, яку за законом вони не повинні повідомляти в суді та на досудовому слідстві. Якщо викликані слідчою комісією громадянин або посадова особа не з’являються на виклик без поважних причин, комісія має право прийняти рішення про застосування до них приводу. Виконання цього рішення забезпечується органами внутрішніх справ у такому ж порядку, як і виконання рішення про застосування приводу, прийнятого слідчим, прокурором чи судом.

Парламентські слухання і слухання в комітетах: зарубіжний досвід

Досвід проведення слухань у США

Слухання в Конгресі – основна форма офіційного початку збору та аналізу комітетом інформації на початкових стадіях підготовки до прийняття політичного рішення. Слухання виступають універсальним засобом збору інформації, який використовується комітетами для вирішення політичних питань та контролю за діяльністю виконавчої влади.

І. Попередня підготовка до слухань

Вирішуючи, чи проводити слухання, комітет розглядає найрізноманітніші питання. Адже потрібно визначитися щодо інформації, якої він потребує, та точок зору, які він хоче донести до громадськості, а вже після цього вирішити, чи є саме слухання найкращим засобом досягнення поставленої мети. Окрім того, зважаючи на значну завантаженість, комітет повинен вирішити, чи є організація слухань із тієї чи іншої проблеми найкращим використанням часу штатних працівників та фондів. Також комітет розглядає питання включення таких слухань у свій загальний робочий план.

Для отримання згоди стосовно організації слухань штатні працівники повинні підготувати попередній меморандум для голови комітету, що повинен включати інформацію стосовно мети проведення слухання, очікувані результати, приблизний список запрошених осіб, тривалість слухань тощо.

Під час підготовки до проведення слухань у Конгресі, комітети отримують допомогу в організації та проведенні слухань із наступних джерел:

1. Міністерства та відомства;

2. Окремі підрозділи органів виконавчої влади;

3. Структури, що створені для сприяння роботі Конгресу:

  • Дослідницька служба Конгресу;
  • Головна Служба Обліку;
  • Бюджетний відділ Конгресу;

4. Неурядові організації.

Інколи, у випадку необхідності, комітети можуть залучати до роботи над підготовкою слухань додаткових співробітників. Комітети можуть наймати консультантів або приймати працівників, направлених з інших державних інституцій або відділів за дозволом Комітету контролю діяльності Палати.

Окремі консультанти або ж навіть організації можуть працювати на комітет на постійних або тимчасових засадах. Співпраця здійснюється на основі контракту, який спочатку затверджується більшістю членів комітету, що бажає користуватись послугами консультантів, а потім затверджується Контрольним комітетом. Тривалість співпраці не повинна перевищувати одного року, або (якщо повноваження Конгресу закінчуються у більш короткий строк) тривати до кінця роботи Конгресу даного скликання.

Особливості проведення слухань у Конгресі США:

  • Кожний комітет або підкомітет має право проводити спільні слухання з іншими комітетами або підкомітетами. В таких випадках учасники слухань мають дійти згоди щодо спільних правил процедури та вирішити організаційні питання.
  • Норми Регламенту Палати накладають певні обмеження на проведення комітетом своїх засідань. Комітети Палати не можуть проводити засідання під час спільної сесії або спільного засідання Палати представників і Сенату. Більшість комітетів не мають права проводити засідання у час, коли Палата вносить поправки до законопроектів за правилом 5-ти хвилин, діючи як Комітет повного складу Палати.
  • Кожний член комітету має можливість переконати комітет у доцільності проведення слухань, однак процес складання графіку роботи контролює, як правило, голова комітету. Регламенти комітетів рідко встановлюють час початку слухань та їх тривалість.

Оголошення слухань

Відповідно до Регламенту Палати, голова комітету (винятком є Комітет з питань регламенту) повинен повідомити громадськість про дату, місце та тему слухання принаймні за тиждень до їх проведення. Повідомлення про слухання може бути зроблене і менше ніж за тиждень, якщо або голова (за згоди лідера меншості у комітеті), або комітет, прийнявши таке рішення більшістю голосів, вирішать, що в цьому є необхідність. У цьому випадку вважається, що повідомлення повинно бути розповсюджене якнайшвидше. Повідомлення про проведення слухань друкуються у розділі “Дайджест дня” Бюлетеня Конгресу, а також розповсюджується у вигляді повідомлень Комп’ютеризованої служби планування діяльності Конгресу.

Часто комітет надсилає всім своїм членам повідомлення про слухання як заздалегідь, так і безпосередньо перед їх проведенням. Деякі комітети також вимагають, щоб штатні працівники надсилали інформацію щодо теми слухань до членів комітету або ж робили її доступною широким колам громадськості.

Вибір та запрошення експертів-свідків

Вибір експертів-свідків часто є одним найважливіших питань при плануванні слухань. Комітети приділяють багато уваги тому, чиї точки зору будуть представлені, хто буде виступати, а також як і в якому порядку.

В одних випадках комітет буде робити все можливе, щоб на слуханнях було представлене все розмаїття думок, в інших – будуть запрошені лише ті експерти, які представляють певну точку зору. Регламент Палати дозволяє членам партії, що перебуває у меншості, запрошувати на слухання комітету експертів-свідків на свій вибір (принаймні на один день слухань).

Для того, щоб давати свідчення, експерт повинен отримати запрошення від комітету. Перед тим, як офіційно запросити експерта-свідка на слухання, штатні працівники комітету часто проводять співбесіди із можливими кандидатами.

Комітети визначають форму та порядок представлення експертів-свідків.

Виклик на слухання та свідчення під присягою

Більшість осіб позитивно сприймають запрошення взяти участь у слуханнях. Вони вважають, що це є чудовою нагодою представити своє бачення тієї чи іншої проблеми. Однак, якщо особа відмовляється взяти участь у слуханнях, комітет має право вимагати її присутності шляхом надсилання виклику на слухання. Комітет також має право вимагати надання книг, записів, кореспонденції, меморандумів, паперів та інших документів, що є, на його думку, необхідними. Процедура виклику на слухання застосовується комітетами доволі рідко, головним чином, під час проведення розслідувань.

За Регламентом Палати, комітет має право приймати рішення з приводу санкціонування виклику на слухання за умови присутності більшості членів комітету. Комітет, що вважає необхідним відправлення виклику на слухання може отримати відповідну форму у Клерка Палати.

Штатні працівники у процесі підготовки до слухань зазвичай консультуються з експертами для отримання необхідної інформації. Це необхідно з огляду на те, що комітети часто доручають своїм штатним працівникам підготовку короткого викладення проблеми, що буде розглядатися на слуханнях та супроводжувальних матеріалів для членів комітету. Для того, щоб подати інформацію у систематизованому та логічному вигляді, її часом укладають у вигляді збірки матеріалів.

Оскільки Регламент Палати не містить прямої вказівки на те, що свідчення під присягою повинні братися штатними працівниками комітетів, у кожному окремому випадку Палата приймає резолюцію, що передає їм відповідні повноваження. Після цього комітети затверджують відповідні процедури заслуховування свідчень під присягою.

Пабліситі та запрошення представників засобів масової інформації

Збір інформації для розробки нових напрямків політики у тій чи іншій сфері досить рідко є єдиною метою, що її переслідує комітет, проводячи слухання. Часом дуже важливим є сам факт підняття тієї чи іншої проблеми та привертання до неї уваги громадськості. Особливо ефективним засобом може бути постановка проблеми за допомогою проведення контрольних слухань або слухань-розслідувань. Посадові особи уряду часто виявляють готовність до співпраці, коли йдеться про публічне обговорення низької ефективності окремих урядових програм. Слухання також використовують для отримання підтримки від громадськості в цілому та її окремих груп. Члени комітету та запрошені експерти висловлюють думки та пропозиції, що стають основою громадської підтримки майбутніх дій комітету.

Регламент Палати регулює питання планування комітетом висвітлення слухань засобами масової інформації. Прес-секретарі комітету зазвичай роблять дуже багато для того, щоб слухання були належним чином висвітлені у засобах масової інформації. Для цього вони використовують чисельні прийоми та засоби привертання уваги з боку медіа.

Деякі комітети час від часу надсилають до ЗМІ перелік заходів, запланованих на найближче майбутнє. Така інформація, як правило, містить назви слухань, їх загальні характеристики та пояснення, чому саме ці питання є важливими і вартими розгляду. Для кожного окремого слухання вказується дата, місце та час проведення, а також контактна інформація у комітеті.

Прес-релізи є звичайною формою повідомлення журналістів про заходи комітету, що варті висвітлення. Працівники комітету перед слуханнями часто готують підбірки матеріалів для преси. Прес-конференції є загальновживаною формою особистого інформування зацікавлених журналістів про важливі моменти слухань, що повинні відбутися та для роз’яснення й коментування окремих моментів слухань, що вже відбулися.

ІІ. Проведення слухань

Кворум

Кожний комітет може визначити мінімальну кількість членів, необхідну для відкриття слухань, але Регламент Палати вимагає, щоб на слуханнях були присутні принаймні два члени комітету. Незважаючи на те, що більшість комітетів включили цю норму у власні регламенти, певні відмінності все ж існують.

Штатні працівники часто опитують членів комітету перед проведенням слухань для того, щоб з’ясувати, хто з них планує бути присутнім. Вони також отримують інформацію про місцезнаходження членів комітету на випадок, коли вони будуть абсолютно необхідні для кворуму для відкриття слухань. Часом комітети можуть продовжувати проводити слухання не маючи кворуму. Разом із тим, будь-який член комітету може оголосити, що кворуму немає і призупинити таким чином слухання до тих пір, доки не буде необхідної кількості осіб.

Закриті слухання

Переважна більшість слухань у комітетах відкрита для громадськості, як того вимагає Регламент Палати. Але Регламент дозволяє комітетам проводити слухання за зачиненими дверима, мотивуючи це рядом чітко визначених причин та визначаючи процедуру для прийняття такого рішення.

Регламент Палати дозволяє більшості комітетів приймати рішення про проведення слухань у даний або у наступний день за закритими дверима.

Як правило, члени Палати можуть бути присутні на слуханнях комітетів, членами яких вони не є (за винятком Комітету стандартів офіційної поведінки), але не мають права приймати участь в обговоренні або голосуванні. Однак, Палата може проголосувати за надання комітету повноважень використати процедуру проведення слухань, зачинених для представників громадськості для того, щоб зачинити їх для членів Палати, які не є членами комітету, що проводить слухання.

Вступні виступи

Якщо голова комітету присутній на слуханнях, як правило, саме він є головуючим. Регламент Палати дозволяє голові комітету призначати члена партії, що перебуває у більшості, віце-головою комітету або підкомітету та обумовлювати, що він буде головувати на засіданнях під час тимчасової відсутності голови. У разі відсутності голови та віце-голови комітету, на засіданнях головує старший за віком член партії, що перебуває у більшості.

Слухання, як правило, відкриває вступним виступом голова комітету, який представляє предмет та мету слухань. Голова може розповісти про важливі події, що стали причиною слухань та ключові проблеми, що існують на сьогоднішній момент. Він або вона також може охарактеризувати у загальному вигляді ставлення комітету до проблеми, окреслити рамки та розклад слухань. Після закінчення свого виступу, голова, як правило, надає слово лідеру меншості у комітеті, а також іншим членам комітету, які мають бажання виступити. Разом із тим, не всі комітети дозволяють робити вступні виступи всім своїм членам. Коли виступи під час відкриття слухань дозволяються, вони зазвичай проводяться за правилом п’яти хвилин, що надає кожному члену комітету на виступ, за наявності згоди голови, п’ять хвилин.

Представлення експерта-свідка та приведення до присяги

Після вступних виступів голова типово представляє, згідно з існуючою процедурою, кожного з запрошених експертів-свідків. Регламент Палати уповноважує голову, або будь-якого іншого члена комітету, призначеного головою, приводити експертів-свідків до присяги. На практиці більшість комітетів рідко беруть свідчення під присягою. Вони є більш характерними для слухань, присвячених розслідуванням або слуханням, що стосуються секретної інформації.

Усні свідчення експертів-свідків

Згідно з Регламентом Палати, кожний комітет вимагає від експертів-свідків обмежувати свої усні свідчення коротким викладенням своєї позиції, із дотриманням встановлених рамок. Оскільки комітет, як правило, заздалегідь отримує свідчення експерта у письмовому вигляді, для економії часу від свідків не вимагається зачитування власних свідчень перед комітетом у повному обсязі.
У деяких комітетах голова може визначати тривалість виступів експертів-свідків на свій розсуд.

Опитування експертів-свідків за правилом п’яти хвилин

Період питань та відповідей, що слідує за промовами експертів-свідків, надає комітету можливість отримати уявлення про позиції різних груп зацікавленої громадськості. Регламент Палати надає кожному члену комітету п’ять хвилин для опитування кожного експерта-свідка і вимагає від членів Палати під час своїх виступів обмежуватися тільки тими питаннями, що мають безпосереднє відношення до теми дискусії.

Кожний комітет визначає порядок, у якому його члени будуть опитувати експертів-свідків, на свій розсуд. Загальновживана практика передбачає, що члени різних партій задають питання по черзі. При цьому починають опитування старші за віком члени комітету. На противагу, так зване “правило першої пташки” дозволяє членам комітету задавати питання відповідно до порядку їх появи на слуханнях. Деякі комітети використовують комбінацію цих варіантів. Регламенти деяких комітетів надають їх головам можливість визначати черговість надання слова членам комітету, враховуючи співвідношення між членами двох партій. На практиці голови комітетів можуть змінювати порядок надання слова членам комітету для того, щоб найкращим чином задовольнити їх потреби.

Запитання від осіб, які не є членами комітету або підкомітету

Деякі  комітети  дозволяють  своїм  штатним  співробітникам  задавати питання експертам-свідкам. Інколи комітети дозволяють своїм членам брати участь у слуханнях у тих підкомітетах комітету, членами яких вони не є, хоча конкретні положення є досить різними.

Якщо слухання не проходять за закритими дверима, всі члени Палати, звичайно, можуть бути присутні на слуханнях у будь-якому комітеті, але не брати у них безпосередньої участі.

ІІІ. Завершення слухань

Після опитування останнього експерта-свідка, голова комітету оголошує слухані закритими. Голова може підвести підсумки та зробити окремі зауваження щодо подальших планів роботи комітету. На наступний день після закінчення слухань, на штатних працівників може бути покладено відповідальність за підготовку підготувати матеріалів із узагальненням свідчень.

IV. Наслідки слухань

Від комітетів не вимагається ведення стенограми слухань. Однак, більшість комітетів постійно це роблять. Крім того, комітети, як правило, друкують стенограми слухань, хоча від них це також не вимагається. Регламент Палати заохочує комітети друкувати стенограми слухань, присвячених розгляду законодавства. Регламенти деяких комітетів містять конкретні положення про повноваження щодо прийняття рішення, про доцільність друку стенограми слухань. Кожний комітет може також додавати до стенограми слухань будь-які матеріали, які, на його думку, мають відношення до теми слухань.

Окрім слухань, які проводяться у Конгресі США, відповідні процедури відбуваються і на рівні штатів. Вони регламентуються різними правилами, які відрізняються не лише в залежності від штату, але й залежно від комітету. Інформація про те, як жителі штату можуть впливати на прийняття рішень, поширюється, зокрема, за допомогою громадського сектора.

Прикладом такої інформації може бути невеличка листівка у формі запитання-відповідь, що розміщена на веб-сторінці однієї із громадських організацій штату Коннектикут:

Хто може брати участь та виступати під час громадських слухань?

Брати участь та виступати під час слухань може будь-яка особа. Основна проблема полягає у тому, щоб дізнатися про дату та час проведення слухань та процедуру запису для участі у них. Адже потрібно враховувати те, що якщо не виявиться осіб, що бажали б взяти участь у громадських слуханнях з обговорюваної проблеми, законодавці можуть використати це для відхилення відповідного законопроекту або ж для просування гіршого законопроекту.

Як можна дізнатися про проведення громадських слухань?

Кожен день протягом усієї тривалості сесійної роботи законодавчий орган видає Законодавчий Бюлетень (Бюлетень видається один раз на тиждень). Цей Бюлетень містить повідомлення про проведення слухань. Єдиним місцем, де можна отримати Законодавчий Бюлетень є Бюро з питань законодавства (Legislative Office Building (LOB)) у місті Хартфорд (столиця штату).

Оскільки досить небагато людей мають можливість завітати до Капітолію та отримати копію Законодавчого Бюлетеня, то можна обрати інший шлях. Зокрема, можна звернутися до законодавчого органу для отримання інформації про комітети та їх склад та з проханням повідомити Вас про проведення слухань щодо певної проблематики; можна звернутись безпосередньо до конкретного законодавця чи законодавців з проханням інформувати Вас про проведення громадських слухань з відповідного питання, яке Вас цікавить; або можна  співпрацювати з організаціями, які стежать за тим, які проблеми розглядаються на певному етапі законодавчим органом.

Повідомлення про проведення громадських слухань

Законодавчими правилами не визначено детальний порядок складення повідомлень про проведення слухань. Правилами визначається 5-денний строк для повідомлення про слухання та 3-денний строк для повідомлення про законопроекти, які будуть заслуховуватись на слуханнях. Інколи строк для повідомлення може бути продовжений Комітетом, однак наведені вище терміни є стандартними.

Як можна дізнатися про процедурні питання участі в громадських слуханнях?

На жаль, у даному випадку кожен Комітет має власні правила проведення слухань, причому, у деяких випадках, ці правила можуть змінюватися від одного слухання до іншого. Найкращим способом з’ясувати правила проведення слухань є звернення до Секретаря відповідного Комітету напередодні заходу для уточнення відповідної процедури.

Як правило, процедура є наступною: реєстраційний список за годину до початку слухань знаходиться біля кімнати, де будуть відбуватися громадські слухання. Доповідачів реєструють за правилом “перший прийшов – першим виступає”.  Законодавці, представники державних органів та муніципальної влади мають право виступати після доповідачів у першу чергу – перша година слухань, зазвичай, зарезервована для них. Однак, у випадку, коли немає достатньої кількості представників державних органів та муніципальної влади, представники громадськості мають право брати участь у громадських слуханнях до закінчення першої години.

Доповідачам надається три хвилини для виступу і вони повинні надати достатню кількість копій свого виступу для того, щоб її отримав кожен члена комітету, а також ще десять додаткових копій (крім того, необхідно мати кілька додаткових копій для себе і для преси). Копії виступу можуть передаватись безпосередньо працівникам Комітету або безпосередньо учасникам під час слухань. Якщо копії не вдалось зробити до виступу, то вони можуть бути надіслані законодавцям пізніше.

Оскільки вищеокреслена процедура має значну кількість різноманітних варіацій, то слід підсумувати, що жодних універсальних засад для проведення громадських слухань не існує.

Досвід проведення слухань у Німеччині

Місце слухань у законодавчому процесі – це, як правило, період між першим та наступними читаннями. Адже час першого читання у Бундестазі члени парламенту та громадськість лише отримують інформацію про те, що питання буде предметом дебатів. Наступний етап перебування законопроекту у комітеті передбачає, що відбувається його детальна експертиза, враховуються різні експертні та політичні позиції, пропозиції парламентських груп, тобто відбувається пошук компромісного варіанта документу. Власне на цьому етапі можливим є проведення комітетських слухань, що допомагає зібрати усю можливу інформацію від експертів із певної галузі, підвищити увагу громадськості до питання, що розглядається, залучити до процесу дискусії та прийняття рішень представників публічних та зацікавлених організацій.

Регламентом Бундестагу (правило 70) визначено процедурні особливості проведення громадських слухань. Визначено, що з метою отримання інформації про предмет дебатів, комітет може проводити громадські слухання за участю експертів, представників зацікавлених груп та інших осіб, які можуть надати інформацію з відповідного питання.

При надходженні відповідного подання до галузевого комітету він повинен провести слухання на вимогу четвертої частини своїх членів; у випадку, якщо подання не надійшло, але відповідні питання відносяться до компетенції комітету, слухання повинні бути проведені за спеціальним рішенням комітету. Таке рішення матиме силу лише за умови включення положення про проведення слухань до порядку денного комітету.

На вимогу меншості членів комітету мають бути заслухані особи, яких названо. За рішенням комітету про обмеження кількості осіб, які мають бути заслухані, меншість може запропонувати лише таку кількість осіб, яка пропорційно відповідає кількості членів меншості.

Комітет, до якого надійшло звернення щодо висловлення своєї позиції з приводу певного питання, може відповідно до угоди, укладеної з відповідальним комітетом, ухвалити рішення про проведення слухання щодо предмета, стосовно якого відповідальним комітетом ухвалено рішення про недоцільність проведення таких слухань або якщо обговорення відповідного питання  виходить за межі виключної компетенції відповідального комітету. Відповідальний комітет має бути повідомлено про місце і дату проведення слухань, а також про осіб, які повинні бути заслухані. Члени відповідального комітету мають право ставити питання під час проведення слухання; відповідно до угоди з відповідальним комітетом, це правило може бути надано лише окремим членам комітету.

Комітет може вступити в загальне обговорення з особами, що надають інформацію в тій мірі, в якій це необхідно для уточнення фактів. Час для виступів має бути обмежений. Комітет може призначити окремих членів  для керування слуханнями; у зв’язку з цим, кожна парламентська група комітету має бути врахована.

У процесі підготовки до проведення слухань, комітет має повідомити особі, що надає інформацію, питання, які будуть ставитись. Він може висунути вимогу про представлення до розгляду письмових коментарів.

Витрати експертам та особам, що надають інформацію, мають бути відшкодовані лише на основі офіційного запрошення, із приводу якого було винесено рішення комітету з попереднім отриманням згоди президента.

Вступ

У нижчеподаному матеріалі розглянуто зміст рекомендацій учасників парламентських слухань та досліджено їх стан їх виконання. Оскільки предметом парламентського контролю є діяльність Уряду, а не всієї системи органів виконавчої влади, то автори дослідження розглядали зміст рекомендацій учасників слухань лише в частині, яка безпосередньо стосується Кабінету Міністрів України. Автори також не ставили собі за мету розглянути та проаналізувати виконання всіх без винятку рекомендацій учасників слухань, адресованих Кабінету Міністрів України, обмежившись лише чітко сформульованими рекомендаціями (наприклад, щодо прийняття визначених нормативно-правових актів, розробки законопроектів, збільшення/зменшення фінансування певних програм). Такий підхід обумовлений насамперед тим, що відсутність чітко сформульованих рекомендацій фактично унеможливлює контроль за повнотою та своєчасністю їх виконання. Також автори не розглядали зміст та результати виконання тих рекомендацій, які передбачали вжиття Урядом певних організаційно-розпорядчих заходів. Це пояснюється тим, що зміст доручень Кабінету Міністрів, окремих членів Уряду нижчепідпорядкованим суб’єктам не є доступним для широкої громадськості. Фактично, для з’ясування питання про виконання/часткове виконання/невиконання тих чи інших рекомендацій учасників слухань автори обмежились переважно дослідженням діяльності Кабінету Міністрів, яка, у свою чергу, проявляється у прийнятих Кабінетом Міністрів нормативно-правових актах, внесених на розгляд парламенту законопроектах.

Джерельну базу дослідження складають законопроекти, які знаходились або перебувають на розгляді Верховної Ради України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, постанови Верховної Ради України щодо рекомендацій учасників парламентських слухань та щодо інформації Кабінету Міністрів, заслуханої під час Днів Уряду у Верховній Раді України, закони України (серед них окремо варто виділити Закони про Державний бюджет України на відповідні роки), виступи представників Уряду під час проведення Днів Уряду у Верховній Раді України, а також інші загальнодоступні друковані та електронні джерела достовірної інформації.

Роблячи висновок про виконання/часткове виконання/невиконання тих чи інших рекомендацій, які розглядались у даному дослідженні, автори виходили з наступного. Виконання рекомендації означає її повне виконання у передбачений рекомендацією строк (якщо строків виконання рекомендації не передбачено, то виконанням рекомендації вважалось її виконання протягом розумного строку – тобто одного двох років або до проведення наступного парламентського слухання з аналогічної проблеми, рахуючи з дня прийняття парламентом Постанови щодо рекомендацій, виконання яких є предметом аналізу). Під частковим виконанням рекомендації автори мають на увазі її часткове виконання (тобто в обсязі, вужчому, ніж передбачено рекомендацією) у передбачений рекомендацією строк або протягом розумних строків. Під невиконанням рекомендації автори розуміють її невиконання у повному обсязі або невиконання протягом встановленого або розумного строку.

Всі парламентські слухання, які були проведені у Верховній Раді України, автори згрупували на основі принципу предметної однорідності слухань, а не в хронологічному порядку. Такий підхід дозволив авторам встановити причини невиконання рекомендацій парламентських слухань, що стосувались однорідних питань (наприклад, зовнішньої політики, освіти, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи тощо).

За результатами проведеного моніторингу результатів виконання рекомендацій учасників парламентських слухань авторами встановлено головні причини невиконання рекомендацій, розроблено пропозиції стосовно удосконалення порядку організації та проведення парламентських слухань та контролю за їх виконанням.

Парламентські слухання, присвячені стану освіти в Україні

Парламентські слухання „Про стан освіти в України”(Постанова „Про рекомендації учасників парламентських слухань про стан освіти в Україні” (№72/95-ВР від 17.02.1995)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники парламентських слухань констатували відсутність умов для виконання Державної національної програми “Освіта” (“Україна XXI століття”), належного соціального захисту учасників навчально-виховного процесу; наявність фактів порушення прав громадян на здобуття освіти, повільне оновлення змісту освіти, необхідність удосконалення мережі шкіл, професійних, вищих та інших навчальних закладів різних форм власності, наявність руйнівних процесів в системі дошкільного і позашкільного виховання, освіті на селі, неналежний рівень кадрового забезпечення освіти і науки.

Учасники парламентських слухань рекомендували Кабінету Міністрів України до 1 березня 1995 р. внести на розгляд Верховної Ради України проект нової редакції Закону України “Про освіту”, здійснити розробку законопроектів “Про професійно-технічну освіту”, “Про дошкільне виховання”, “Про базову освіту”, “Про вищу освіту”, “Про наукову установу”, “Про статус наукового працівника” тощо, розглянути питання про створення видавничого об’єднання “Підручник” шляхом підпорядкування Міністерству освіти України видавництва “Освіта”, харківських книжкових фабрик “Глобус” та імені Фрунзе, інших видавничих потужностей, що спеціалізуються на виробництві підручників; прийняти урядову постанову, яка б чітко визначала права та взаємні зобов’язання випускників вищих навчальних закладів, професійно-технічних училищ і замовників спеціалістів за державним, регіональним та галузевим замовленням; внести зміни до існуючого порядку створення, реорганізації і ліквідації закладів освіти, передбачити, зокрема, що вищі заклади освіти III, IV рівнів акредитації незалежно від форм власності створюються Кабінетом Міністрів України, а вищі заклади освіти I, II рівнів акредитації, професійно-технічні та інші заклади освіти еквівалентного рівня незалежно від форм власності створюються Міністерством освіти України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; а також дати доручення:

  • Міністерству економіки України, Міністерству фінансів України спільно з Міністерством освіти України розробити та запровадити новий механізм фінансування освіти та науки, передбачивши елементи прямого, нецентралізованого фінансування закладів освіти, визначення переліку безкоштовних і платних освітніх, побутових та інших послуг для учасників навчально-виховного процесу, визначення джерел і механізмів фінансування державної системи післядипломної підготовки;
  • Міністерству економіки України, Міністерству фінансів України, Міністерству праці України спільно з Міністерством освіти України розробити і впровадити дійовий механізм соціального захисту учасників навчально-виховного процесу; розробити державнупрограму підтримки учнів і студентів, у тому числі тих, які навчаються без відриву від виробництва; запровадити державні гарантії працевлаштування випускників навчальних закладів, які навчалися за держзамовленням; підготувати проекти законодавчих актів, спрямовані на поліпшення соціального захисту працівників освіти (матеріальне заохочення за досягнення в педагогічній діяльності, перегляд розміру доплат тощо);
  • Міністерству фінансів України, Міністерству економіки України своєчасно і в повному обсязі фінансувати витрати, пов’язані з випуском підручників, навчально-методичних посібників для шкіл, професійно-технічних училищ, інших навчальних закладів, тапоновити за контрактом видання серії “Шкільна бібліотека”, а також здійснювати випереджувальне фінансування витрат для випуску підручників наступного року;
  • Міністерству освіти України, Академії педагогічних наук України розробити і затвердити вимоги до створення, апробації і оцінки якості нових підручників для всіх типів навчальних закладів, процедури апробування і запровадження в практику нових стандартів освіти;
  • Міністерству освіти України, Міністерству України у справах молоді і спорту, Міністерству культури України спільно з Національною академією наук України, Академією педагогічних наук України розробити концепцію організації виховної роботи з учнівською і студентською молоддю в сучасних умовах;
  • Державному комітету України по телебаченню і радіомовленню вжити відповідних заходів, спрямованих на удосконалення дитячих і молодіжних радіо – і телепрограм, підвищення їх якості, а також на неприпустимість пропаганди на телеекрані насильства і порнографії

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Проект Закону України „Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР „Про освіту”, яким передбачалось викладення Закону УРСР „Про освіту” був внесений на розгляд парламенту не Кабінетом Міністрів, а Президентом України та прийнятий як Закон 23 березня 1996 року. На розгляд парламенту урядом В.Пустовойтенка було внесено проекти Законів „Про загальну середню освіту” (внесений 28.05.1998 р., прийнятий як Закон 13.05.1999 року), проект Закону „Про вищу освіту” (внесений 06.08.1998 р., парламентом підтриманий не був [1]), „Про дошкільну освіту” (внесений 06.08.1998 р., парламентом підтриманий не був). Верховною Радою України ІІ скликання також було прийнято Закон „Про професійно-технічну освіту” (Закон від 10.02.1998 року). Відтак можна констатувати, що протягом роботи Верховної Ради України ІІ скликання виконання рекомендацій учасників парламентських слухань „Про стан освіти в Україні” в частині створення законодавчої основи реформування освіти загалом не відбулось.

В частині вжиття заходів щодо забезпечення навчальних закладів підручниками варто відзначити, що видання підручників та навчальних посібників було взяте під патронат Президента України [2]. „Зусилля” Уряду у цьому напрямі обмежились запровадженням у 1996 році плати за користування шкільними підручниками у розмірі 20% їхньої первинної вартості [3].

Серед небагатьох питань, які знайшли відображення в рекомендаціях учасників парламентських слухань „Про стан освіти в Україні”, вирішенню якого була приділена увага Кабінету Міністрів України – врегулювання порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням [4]. Щоправда, розвиток ринкових відносин та лібералізація ринку праці, поглиблення кризи в економіці в середині 1990-х рр. призвела до фактичної ліквідації інституту працевлаштування на підставі направлення на роботу. Також знайшла підтримку у Кабінеті Міністрів України пропозиція учасників парламентських слухань щодо розмежування повноважень щодо створення вищих навчальних закладів між урядом та Міністерством освіти України  [5] та запровадження нових Державних стандартів освіти, (передбачені Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Базового навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів” від 5 серпня 1998 року № 1239).

Що стосується інших рекомендацій учасників парламентських слухань, то рекомендованого учасниками слухань створення видавничого об’єднання „Підручник” не відбулось – Кабінет Міністрів України обмежився лише підпорядкуванням видавництва „Освіта” Міністерству освіти України [6]. Аналогічна доля „спіткала” й інші рекомендації учасників парламентських слухань „Про стан освіти в Україні” – фінансування закладів освіти (за винятком лише окремих вищих навчальних закладів) і надалі здійснювалось централізовано; попри окремі спроби встановлення додаткових соціальних гарантій працівникам навчальних закладів належного соціального захисту останніх забезпечено не було; через брак фінансування продовжилась руйнація системи закладів позашкільної освіти; не було створено ефективних механізмів запобігання поширенню насильства і порнографії на телебаченні.

Висновки:

Переважна більшість рекомендацій учасників парламентських слухань „Про стан освіти в Україні” в процесі формування та реалізації державної політики у сфері освіти врахована не була. З-поміж основних причин цього – відсутність належного фінансування освіти (видатки на фінансування установ освіти у 1995 році становили 4% видатків Державного бюджету при дефіциті Державного бюджету 18 %, у 1996 р. – 4,6 % видатків Державного бюджету при дефіциті 16%, у 1997 р. – 5,2 % видатків Державного бюджету при дефіциті 21 % та відсутність належної нормативно-правової бази для реформування освіти).

Парламентські слухання „Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні”(Постанова „Про підсумки парламентських слухань “Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні” (№ 210-ІV від 24.10.2002)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники слухань констатували, що в Україні відсутній належний контроль за дотриманням державних стандартів освіти та якості освіти, порушуються права громадян на здобуття загальної середньої освіти, а також права педагогічних, науково-педагогічних працівників щодо належного їх соціального захисту; перманентно знижується престижність професії вчителя; рівень оплати праці педагогічних працівників більш ніж удвічі нижчий порівняно з рівнем оплати праці у промисловості; повільно оновлюється зміст освіти, послаблюються міжнаукові, міжпредметні зв’язки; потребує удосконалення мережа загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладів різних форм власності; продовжується руйнування системи дошкільного і позашкільного виховання; у кризовому стані опинилася сільська школа; втрачаються досягнуті здобутки в кадровому забезпеченні загальноосвітніх навчальних закладів.

Учасники парламентських слухань рекомендували Президенту України посилити контроль за дотриманням законодавства у сфері освіти, відродити почесне звання „Народний вчитель України”. Кабінету Міністрів України рекомендовано протягом I кварталу 2003 року внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про внесення змін до Закону України “Про освіту” з метою приведення його у відповідність з Конституцією і законами України у сфері освіти; при доопрацюванні проекту Державного бюджету України на 2003 рік передбачити ріст заробітної плати педагогічних, науково-педагогічних працівників не менше ніж в 1,5 – 2 рази, погашення боргів через невиплату коштів, передбачених статтею 57 Закону України „Про освіту”, та оплату комунальних послуг педагогічним працівникам, які проживають у сільській місцевості; з метою подальшого розвитку загальної середньої освітиприскорити розробку державних стандартів загальної середньої освіти та забезпечити їх затвердження у визначені терміни; ввестинауково обґрунтовані навчальні плани і програми, погоджені з Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти та затверджені Міністерством освіти і науки України, Національною академією наук України, Академією педагогічних наук України; підготувати проекти законів України про державну програму розвитку освіти в Україні на 2003-2005 роки, про післядипломну освіту, спрямовані на поліпшення соціального статусу, професійної майстерності працівників освіти (матеріальне заохочення за досягнення в педагогічній діяльності, перегляд розміру доплат, перепідготовка, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів тощо); передбачити відповідне фінансування на виконання законодавства України у сфері освіти, у галузі “Здоров’я і фізична культура”,цільових комплексних програм, у тому числі “Україна – дітям”, “Фізичне виховання – здоров’я нації”, “Вчитель”.

Уряду також було рекомендовано доручити:

  • Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерству фінансів України спільно з Міністерством освіти і науки України розробити та запровадити механізм нормативного фінансування навчання одного учня (від потреби) з різних джерел, передбачивши елементи прямого, нецентралізованого фінансування загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі і з бюджетів різних рівнів, визначення переліку платних освітніх та інших послуг для учасників навчально-виховного процесу, визначення джерел фінансування державної системи післядипломної освіти.
  • Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерству фінансів України, Міністерству праці та соціальної політики України спільно з Міністерством освіти і науки України розробити і впровадити механізм соціального захисту учасників навчально-виховного процесу; розробити державну програму підтримки учнів із багатодітних та малозабезпечених сімей, дітей-сиріт, дітей-напівсиріт, у тому числі тих, які навчаються у школах-інтернатах, професійно-технічних навчальних закладах без відриву від виробництва; запровадити державні гарантії отримання професії здібною і обдарованою учнівською молоддю, переможцями державних, міжнародних олімпіад, змагань, турнірів.
  • Міністерству освіти і науки України спільно з Національною академією наук України, Академією педагогічних наук України із залученням педагогічної громадськості розробити і затвердити єдині вимоги до створення, апробації і оцінки якості нових навчальних програм, підручників для всіх типів загальноосвітніх навчальних закладів, процедури апробування і запровадження в практику нових Державних стандартів освіти
  • Державному комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України вжити невідкладних заходів, спрямованих наудосконалення дитячих і молодіжних радіо – і телепрограм, підвищення їх якості, не допускати пропаганди та трансляції на телеекрані насильства, еротики і порнографії; вивчити питання щодо організації проведення науково-пізнавальних, навчальних телепрограм під час уроків, канікул, в робочі дні з 16 до 20 години. Відшукати можливості щодо створення навчального телевізійного каналу.

Також учасники парламентських слухань рекомендували Міністерству освіти і науки України, іншим центральним органам виконавчої влади, у сфері управління яких знаходяться загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади, спільно з Національною академією наук України, Академією педагогічних наук України та іншими галузевими академіями наук вжити додаткових заходів, спрямованих на

  • поліпшення змісту освіти, навчально-виховного процесу, запровадження інноваційних освітніх технологій у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти;
  • розширення мережі курсів, факультетів, інститутів з підготовки до вступу до вищих навчальних закладів та забезпечення доступності до них старшокласників, особливо з сільської місцевості;
  • забезпечення наступності навчання учнівської молоді під час завершення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах та вступу до вищих навчальних закладів на основі Державних стандартів загальної середньої освіти та єдиної системи оцінювання знань учнів.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

З дня проведення парламентських слухань до моменту підготовки даного дослідження Верховною Радою України не було схвалено жодного змістовного закону у сфері реформування освіти. Парламентом було внесено лише зміни до окремих статей до Закону „Про вищу освіту” та деяких законодавчих актів з питань професійно-технічної освіти.

Учасники парламентських слухань серед ключових проблем, які перешкоджають реформуванню освіти, виділили відсутність достатнього фінансування освітньої галузі, доручивши при цьому Кабінету Міністрів України врахувати пропозиції щодо відповідного фінансування у проекті Закону „Про державний бюджет України на 2003 рік”. В той же час, аналіз Закону „Про Державний бюджет України на 2003 рік” не дозволяє зробити висновок про те, що рекомендації учасників слухань було враховано Кабінетом Міністрів України. Зокрема, на 2003 рік зупинено дію положень ст. 57 Закону України „Про освіту”, згідно з якими середні посадові оклади науково-педагогічних працівників вищих закладів освіти третього та четвертого рівнів акредитації мають встановлюватись на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості; а закладів освіти першого та другого рівнів акредитації – на рівні середньої заробітної плати працівників промисловості. Також на 2003 рік було зупинено дію окремих положень Закону України „Про позашкільну освіту” – в частині встановлення кількості вихованців та учнів в групах у позашкільних закладах освіти та в частині обсягу педагогічного навантаження керівників гуртків, секцій, студій, клубів, творчих об’єднань позашкільного навчального закладу; та Закону „Про охорону дитинства” в частині забезпечення безкоштовним харчуванням учнів 1-3 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Загалом Законом „Про Державний бюджет України на 2003 рік” на потреби освіти було виділено 4 161 167 600 грн. (розпорядник – Міністерство освіти і науки України), тобто 7,4 % видатків Державного бюджету України на відповідний рік. При цьому переважна більшість коштів була спрямована на підготовку кадрів вищими навчальними закладами ІІІ та ІV рівнів акредитації (2 036 858 500 грн.), а також робітничих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах (839 905 600 грн.). Промовистий факт: на проведення фундаментальних досліджень у наукових установах України у Законі передбачено фінансування в обсязі 34 883 400 грн., пільгове довгострокове кредитування на здобуття освіти – 15 000 000 грн., інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів та сільських шкіл – 93 000 000 грн. Вищенаведені цифри не дозволяють говорити як про перспективи докорінного реформування як системи освіти загалом, так і розвиток загальної середньої освіти зокрема.

Залишився поза реагуванням і ряд інших пропозицій учасників парламентських слухань, зокрема – в частині запровадження механізму соціального захисту учасників навчально-виховного процесу; розробки державної програми підтримки учнів із багатодітних та малозабезпечених сімей, дітей-сиріт; доцільності створення навчального телевізійного каналу, запровадження державних гарантій отримання професії здібною і обдарованою учнівською молоддю тощо.

Висновки:

Практично жодна з рекомендацій учасників парламентських слухань не була втілена в життя. Основними причинами цього є відсутність належного фінансування рекомендованих учасниками слухань заходів, а також недостатня увага Кабінету Міністрів України до проблем реформування освіти (про це переконливо свідчить хоча б той факт, що на розгляд парламенту за всі сесії Верховної Ради України четвертого скликання було внесено „аж” 4 законопроекти, якими передбачено внесення змін до законодавства про освіту). Відсутність активності Кабінету Міністрів України у сфері формування та реалізації державної політики у сфері освіти стимулюється тим, що за весь період діяльності Верховної Ради України ІІІ та IV скликань не проводилось жодного Дня Уряду України у Верховній Раді, присвяченого проблемам розвитку освіти (або, принаймні, результатам реалізації Постанов Верховної Ради України, схвалених за результатами парламентських слухань).

Парламентські слухання „Про стан освіти в України”(Постанова „Про Рекомендації парламентських слухань “Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні” (№1443-IV від 03.02.2004)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники парламентських слухань констатували, що державне фінансування вищої освіти є незадовільним і становить лише 4,5% ВВП. Застаріле обладнання становить понад 70%. Невиправдано низькою залишається заробітна плата педагогічних і науково-педагогічних працівників, яка ледве перевищує прожитковий мінімум. Не виконуються вимоги статей 3 та 4 Закону України “Про вищу освіту” щодо доступності вищої освіти, статті 64 – щодо співвідношення кількості студентів, які навчаються за рахунок видатків Державного бюджету України, на десять тисяч населення, статті 12 – щодо розроблення державних стандартів вищої освіти. Стрімко зростає плата за навчання, відбувається різке розшарування серед студентства. Не відповідає вимогам медичне обслуговування йорганізація харчування у вищих навчальних закладах. У незадовільному стані знаходяться гуртожитки, спортивні та культурні споруди. Існують значні проблеми з організацією виховної роботи, відсутні науково обґрунтовані критерії матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Наявність великої кількості філій, малопотужних за освітнім і науковим потенціалом вищих навчальних закладів, підпорядкованість їх більше ніж двадцяти міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади негативно впливає на якість освітньої діяльності. Не виконується стаття 57 Закону України “Про освіту” щодо соціально-економічних гарантій педагогічним і науково-педагогічним працівникам та їх заохочень, що призводить до їхнього зубожіння та ставить під загрозу подальший розвиток вищої освіти. Щорічно призупиняється дія положень статті 64 Закону України “Про вищу освіту” щодо визначення розмірів бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів та науково-педагогічних і наукових кадрів вищої кваліфікації. Ігноруються положення статті 63 Закону України “Про вищу освіту” щодо самостійного розпорядження власними доходами вищими навчальними закладами. Не визначено реальні потреби загальнодержавного та регіональних ринків праці. Майже половина вищих навчальних закладів не проводить науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки. Кількість державних програм, в яких задіяні вищі навчальні заклади, становить лише 19 відсотків.

За результатами парламентських слухань Кабінету Міністрів України доручено вжити заходів щодо:

  • передачі протягом 2004 року до сфери управління Міністерства освіти і науки України вищих навчальних закладів, які перебувають у підпорядкуванні інших центральних органів виконавчої влади;
  • забезпечення навчання студентів за державним замовленням не менше як 2/3 від загальної кількості студентів, що навчаються у вищому навчальному закладі державної або комунальної форми власності;
  • підвищення не менше, ніж у двічі заробітної плати працівникам вищої освіти та приведення її рівня у відповідність із положеннями статті 57 Закону України „Про освіту”;
  • виділення вищим навчальним закладам відповідно до статті 61 Закону України „Про освіту” у повному обсязі коштів на оплату витрат за електроенергію, тепло, комунальні послуги, погашення боргів за попередні роки, а також на придбання навчально-лабораторного обладнання;
  • при опрацюванні проекту Державного бюджету України на 2005 рік передбачити ріст заробітної плати педагогічних і науково-педагогічних працівників не менш як удвічі, погашення боргів, які виникли через невиконання статті 57 Закону України “Про освіту”;
  • забезпечити, починаючи з 2005 року, виконання в повному обсязі положень статті 57 Закону України “Про освіту” щодо встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) науково-педагогічним працівникам вищих навчальних закладів третього та четвертого рівнів акредитації на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості;
  • підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів України про Державну програму розвитку освіти в Україні на 2005-2012 роки, про освіту дорослих (освіту впродовж життя), про стимулювання участі роботодавців у підготовці, перепідготовці кадрів, у освітніх і наукових програмах та проектах;
  • запропонувати зміни до статей 87-90, 100 Бюджетного кодексу України щодо фінансового забезпечення створення індустрії технічних засобів навчання і оснащення ними вищих навчальних закладів. Вивчити питання про внесення змін достатті 5 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо звільнення від оподаткування випуску технічних засобів навчання;
  • розробити та затвердити цільові програми інформатизації навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, реконструкції гуртожитків тощо.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Серед рекомендацій, які знайшли підтримку Уряду насамперед слід виділити реструктуризацію заборгованостей по виплатам, передбаченим ст. 57 Закону „Про освіту” та виконання з 2005 року вимог зазначеної статті. Зокрема, Кабінетом Міністрів України на розгляд парламенту було внесено проект Закону “Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України “Про освіту” педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів”, який 9 вересня 2004 року був схвалений парламентом як Закон та підписаний Президентом. Законом вперше з часу набуття чинності статтею 57 передбачено здійснити стовідсоткові нормативні виплати освітянам: надбавок за вислугу років, допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, та виплати винагороди за сумлінну працю. Окрім іншого, вчителям, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали в освітянській галузі, буде повернуто кошти, сплачені за користування житлом з опаленням і освітленням включно.

На реалізацію положень зазначеного Закону Законом України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” передбачено виділити 690 млн. грн., у тому числі субвенцію з Державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі 541 млн. грн.

Цілком очевидно, що виконати рекомендацію учасників парламентських слухань в частині встановлення середніх посадових окладів педагогічним працівникам вузів на рівні подвійної зарплати у промисловості насьогодні поки що не видається можливим: для встановлення педагогічним працівникам середніх посадових окладів на рівні, не нижчому від середньої зарплати працівників промисловості, а науково-педагогічним працівникам – на рівні такої подвійної зарплати, а також на різні доплати, необхідно щорічно виділяти з бюджетів усіх рівнів не менше 11 мільярдів гривень.

Серед інших рекомендацій учасників, які були враховані Урядом слід відзначити затвердження Державної програми розвитку вищої освіти на 2005 – 2007 рр. (Постанова Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 року, однак Програма має короткостроковий, а не стратегічний характер), затвердження Постановою Кабінету Міністрів від 8 вересня 2004 року № 1182 Державної програми інформатизації та комп’ютеризації вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації на 2005 – 2008 рр. Законом „Про Державний бюджет України на 2005 рік” на інформатизацію загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів, комп’ютеризацію загальноосвітніх шкіл передбачено виділити 82 176 000 грн.

Більшість інших важливих Рекомендацій учасників парламентських слухань Кабінетом Міністрів враховано не було. Зокрема, актуальними залишаються питання передачі до сфери управління Міністерства освіти відомчих навчальних закладів, виконання положень ст. 61 Закону „Про освіту”, розширення кількості студентів, що навчаються за державним замовленням, реконструкції гуртожитків тощо.

Висновки:

До виконаних Урядом рекомендацій учасників парламентських слухань слід віднести створення механізму реалізації положень ст. 57 Закону „Про освіту” в частині реструктуризації заборгованостей по виплатам працівникам освіти за попередні роки та виплати посадових окладів на рівні заробітних плат в промисловості з 2005 р, затвердження Державних програм розвитку вищої освіти на 2005 – 2007 рр., інформатизації та комп’ютеризації вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації на 2005 – 2008 рр.

[1] Верховна Рада України взяла за основу проект Закону „Про вищу освіту”, внесений групою народних депутатів України; 17.01.2002 відповідний Закон був підписаний Президентом.

[2] Див. Розпорядження Президента України від 16 червня 1995 року № 101/95-рп „Про видання підручників та навчальних посібників для загальноосвітніх шкіл” // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 93. – 24.06.95

[3] Постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 р. № 1031 „Про встановлення плати за користування підручниками в загальноосвітніх школах” // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 166-167. – 05.09.1996

[4] Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 „Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням” // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 191 – 192. – 08.10.96

[5] Постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 228 „Про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів” // Бізнес. – 2000. – № 35. – 28.08.2000.

[6] Розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 вересня 1997 р. № 486-р „Про передачу видавництва „Освіта” у відання Міносвіти”

Парламентські слухання з питань молодіжної політики

Парламентські слухання „Про становище молоді в Україні” (22.12.1995)(Постанова “Про рекомендації учасників парламентських слухань про становище молоді в Україні” (№495/95-ВР від 22.12.1995)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники парламентських слухань відзначили, що загострення соціально-економічних проблем, недосконалість правової і нормативної баз, відсутність дієвих механізмів державної підтримки молоді в період її соціального становлення і розвитку значно ускладнили процеси відновлення інтелектуального потенціалу, трудових ресурсів держави, негативно позначилися на матеріальному становищі молодої сім’ї, здоров’ї, фізичному і духовному розвитку молодих громадян, призвели до зростання безробіття серед молоді, загострення криміногенної ситуації в суспільстві.

Внаслідок проведення парламентських слухань Президенту України було рекомендовано дати відповідні доручення Кабінету Міністрів України щодо: розробки Національної комплексної програми “Молодь України” з визначенням обсягів і механізму її цільового фінансування; введення в дію статті Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” про надання гарантії першого робочого місця.

Верховній Раді України доручено привести чинне законодавство щодо врегулювання взаємовідносин держави, органів влади усіх рівнів, усіх суб’єктів права з дітьми, неповнолітніми, молоддю, молодіжними і дитячими організаціями у відповідність з новими соціальними та економічними умовами; внести необхідні зміни і доповнення до цивільного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального законодавства щодо забезпечення необхідних умов і надання гарантій молоді для її освіти, професійної підготовки і працевлаштування, підвищення відповідальності батьків, юридичних і фізичних осіб за порушення прав, честі і гідності дітей, неповнолітніх; законодавчо врегулювати питання соціальної роботи з молоддю, розвитку молодіжного підприємництва, державної підтримки молодіжних і дитячих громадських об’єднань, функціонування ринку найманої праці молоді, захисту підростаючого покоління від факторів, що негативно впливають на морально-психологічний розвиток особистості, політичного сприяння становленню молоді щодо зниження вікового цензу при виборах народних депутатів; при затвердженні Державного бюджету України враховувати ефективність виконання соціальних програм, фінансування яких здійснюється з Держбюджету, необхідність визначення цільових асигнувань щодо забезпечення розвитку соціальної інфраструктури оздоровлення і фізичного виховання дітей та неповнолітніх; законодавчо забезпечити систему стимулювання розробки і реалізації програм із залученням позабюджетних коштів; при розробці та удосконаленні податкової системи передбачати пільги щодо оподаткування дитячих оздоровчих закладів юридичних і фізичних осіб за умови використання ними вивільнених коштів на вирішення проблем молодого покоління.

Кабінету Міністрів України доручено:

  • привести у відповідність з чинним законодавством нормативну базу, що має забезпечити чітку дію механізмів державної підтримки молоді, її соціальної адаптації, становлення в умовах переходу до ринкових відносин;
  • переглянути пріоритетність фінансування державних соціальних молодіжних програм з урахуванням їх ефективності;
  • сприяти розвитку системи молодіжних кредитних спілок, фондів, організацій;
  • розробити систему стимулювання залучення позабюджетних коштів; розробити і запровадити механізм кредитування молодих сімей, молодіжного підприємництва, молодіжного житлового будівництва;
  • здійснити заходи щодо поліпшення матеріального становища студентства: узгодити розмір стипендій з величиною вартості межі малозабезпеченості;
  • надати пільги на проїзд у транспорті протягом року;
  • встановити пільги для відвідування культурно-мистецьких і спортивних закладів, передплати газет і журналів; визначити порядок надання безпроцентних довгострокових кредитів для навчання у вищих учбових закладах.

Крім того, запропоновано надавати необхідну підтримку в діяльності:

  • Українському Національному Комітету Молодіжних Організацій, дитячим і молодіжним об’єднанням, редакціям дитячих і молодіжних видань, розвитку системи соціальних служб для молоді, кредитним спілкам, молодіжним фондам, молодіжним житловим комплексам;
  • запровадити фінансування програм дитячих і молодіжних організацій, громадських об’єднань, що займаються вирішенням проблем молоді за визначеними державними пріоритетами;
  • розробити Національну програму розвитку Міжнародного дитячого центру “Артек” та програму розвитку системи дитячих таборів України;
  • переглянути постанову Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1995 року №868 “Про ліквідацію Фонду соціальної адаптації молоді України” (з наступною його реорганізацією і спрямуванням роботи на реалізацію програм молодіжних і дитячих організацій, надавши функції контролю за його діяльністю організованому молодіжному руху);
  • здійснити реорганізацію Фонду і спрямувати його роботу на реалізацію програм молодіжних і дитячих організацій,надавши функції контролю за діяльністю Фонду організованому молодіжному руху.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Результати парламентських слухань були взяті до уваги Кабінетом Міністрів України. Зокрема, ним було розроблено Національну комплексну програму “Молодь України” [1], однак у ній відсутнє визначенням обсягів і механізму її цільового фінансування. Незважаючи на рекомендацію парламентських слухань щодо перегляду рішення про ліквідацію Фонду соціальної адаптації молоді України  [2] з наступною його реорганізацією і спрямуванням роботи на реалізацію програм молодіжних і дитячих організацій, цього зроблено не було. У листопаді 1996 року Кабінетом Міністрів України було затверджено розпорядження  [3] про передачу майна ліквідованого Фонду соціальної адаптації молоді України. Відповідно до цього розпорядження майно фонду та його відділень було передано Міністерству у справах сім’ї та молоді, структурним підрозділам, що займаються організацією діяльності з питань сім’ї та молоді Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

На виконання запропонованої парламентом рекомендації про підтримку діяльності Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій було прийнято Постанову КМУ “Про сприяння діяльності Українського національного комітету молодіжних організацій” (№991 від 22 серпня 1996 року). Дещо пізніше у квітні 1998 року, на виконання відповідної пропозиції парламенту, було прийнято Постанову КМУ “Про розвиток Міжнародного дитячого центру “Артек” та дитячих оздоровчих закладів” [4].

Однак ряду інших необхідних кроків, передбачених для надання державної підтримки молоді, з боку Кабінету Міністрів України зроблено не було. У зв’язку із цим, Верховною Радою України було прийнято Постанову “Про дії Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики”. У Постанові парламентарі відзначили, “що дії Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики, застосування норм законодавства стосовно сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні не забезпечуються відповідними механізмами здійснення прав людини і громадянина, гарантованих Конституцією України. Не виконується вимога Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні щодо підготовки щорічної доповіді Верховній Раді України та Президенту України про становище молоді” [5].

У рекомендаціях головний наголос зроблено на необхідності розробки та удосконалення законодавства, яке б закріпило правові засади реалізації державної політики у сфері підтримки молоді. Спробуємо коротко означити, що було прийнято Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України у цій сфері за період з 22 грудня 1995 року (прийняття рекомендацій за наслідками парламентських слухань “Про становище молоді в Україні”) до 21 червня 1999 року (проведення чергових парламентських слухань “Діяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування щодо реалізації законодавства у сфері молодіжної політики”). Отже, урядом було прийнято: Постанову “Про вдосконалення шляхів розвитку молодіжного житлового будівництва” від №1300 від 28 жовтня 1996 року, Постанову “Про заходи щодо виконання Указу Президента України від 4 грудня 1996 р. N 1165”  [6] від №334 від 14 квітня 1997 року, Постанову “Про подальший розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді та підвищення ефективності їх діяльності” від №63 від 21 січня 1998 року, Постанову “Про підтримку ініціативи молодіжних організацій України щодо залучення молоді до реалізації державної молодіжної політики” від №374 від 28 березня 1998 року, Постанову “Про надання у 1998 році пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на житлове будівництво” від №1048 від 10 липня 1998 року, Постанову “Про утворення Українського молодіжного центру” від №194 від 15 лютого 1999 року, Постанову КМУ “Про вдосконалення організаційної та фінансової діяльності Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву при Державному комітеті у справах сім’ї та молоді” від №825 від 17 травня 1999 року, Постанову КМУ “Про стан реалізації державної молодіжної політики” від №1059 від 18 червня 1999 року тощо. В той же часзаконодавчі здобутки у цій сфері значно менші. Зокрема, було прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про сприяння становленню та розвитку молоді в Україні” (№696-XIV від 21 травня 1999 року) та Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” (№281-XIV від 01 грудня 1998 року).

Висновки:

Рекомендації парламентських слухань „Про становище молоді в Україні” не були повністю втіленні у життя. Незважаючи на те, що ряд передбачених рекомендаціями нормативно-правових актів все ж було прийнято, ефективний державний механізм підтримки молоді сформовано не було.

Парламентські слухання „Діяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування щодо реалізації законодавства у сфері молодіжної політики” (21.06.1999)(Постанова “Про рекомендації парламентських слухань з питань практичної діяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування щодо реалізації законодавства у сфері молодіжної політики” (№822-XIV від 06.07.1999)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Президенту України рекомендовано дати відповідні доручення Кабінету Міністрів України щодо реалізації в повному обсязі вимог Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, зокрема щодо гарантованих пільг на проїзд у транспорті для учнів та студентів очної форми навчання; щодо одержання молодими громадянами пільгових довгострокових кредитів на здобуття освіти у вищих закладах освіти; реалізації вимог Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу”, зокрема статті 5 щодо проходження громадянами альтернативної служби на підприємствах, в установах, організаціях, діяльність яких пов’язана із соціальним захистом населення; розробки проекту Закону України про соціальну роботу з дітьми, молоддю, про державну підтримку забезпечення молоді житлом.

Крім того, Кабінету Міністрів доручено забезпечити виділення коштів на фінансування молодіжних соціальних програм та заходів стосовно молоді, дітей, сім’ї та жінок та належний контроль за їх використанням органами центральної та місцевої виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними та громадськими організаціями; забезпечити збереження та розвиток мережі самостійних структурних підрозділів в органах виконавчої влади в областях, районах та містах: управлінь та відділів у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для молоді, закладів соціального спрямування, служб у справах неповнолітніх.

Верховній Раді України запропоновано розглянути та затвердити проекти законів України про соціальну роботу з дітьми, молоддю, про державну підтримку забезпечення молоді житлом; при затвердженні Державного бюджету України враховувати необхідність виділення коштів на здійснення програм та заходів стосовно молоді, дітей, сім’ї та жінок, що реалізуються Державним комітетом України у справах сім’ї та молоді, та коштів на фінансування програм та проектів молодіжних громадських організацій, що здійснюються Українським національним комітетом молодіжних організацій. Крім того,законодавчо забезпечити систему пільгового оподаткування підприємств і організацій, які: створюють та бронюють робочі місця для молоді, сприяють її працевлаштуванню, забезпеченню діяльності студентських та учнівських трудових загонів, таборів праці та відпочинку; виділяють кошти на підтримку творчих та обдарованих молодих людей, сприяють відродженню та розвитку національної культури, створенню і забезпеченню повноцінного функціонування закладів культури та відпочинку молоді.

Кабінету Міністрів України рекомендовано привести у відповідність з чинним законодавством нормативну базу, що має забезпечити чітку дію механізмів державної підтримки молоді, її соціальної адаптації, становлення в умовах економічних реформ; переглянути пріоритетність фінансування молодіжних програм з урахуванням їх ефективності. Передбачати щорічно в Державному бюджеті України кошти на фінансування програм та заходів, спрямованих на соціальну підтримку молоді, дітей, сім’ї та жінок, що реалізуються Державним комітетом України у справах сім’ї та молоді, і кошти на фінансування молодіжних програм та проектів молодіжних громадських організацій, що реалізуються Українським національним комітетом молодіжних організацій; розробити проект державної програми “Сільська молодь”, в якій передбачити введення в сільських радах посади спеціалістів по роботі з молоддю; сприяти вирішенню питання щодо створення на базі санаторіїв Міністерства охорони здоров’я України в селищі Симеїз (Автономна Республіка Крим) молодіжного оздоровчого центру; розробити механізм підтримки та заохочення молодих науковців, забезпечити умови для реалізації їх потенціалу; сприяти створенню “Української молодіжної інформаційної служби”; розробити проект державної програми “Патріотичне виховання молоді”; сприяти наданню довгострокових пільгових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Значна частина рекомендацій учасників парламентських слухань торкалась проблеми удосконалення нормативно-правової бази, яка спрямована на регулювання відповідних правовідносин. Спробуємо коротко проаналізувати, які закони було прийнято з метою забезпечення умов для належної реалізації державної молодіжної політики.

Кабінетом Міністрів України було затверджено Постанову “Про затвердження Порядку надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності”  [7] (№844 від 27 травня 2000 року). Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України було затверджено Положення про Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву [8]. Верховна Рада України, у свою чергу, прийняла у новій редакції Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (№1613-III від 23 березня 2000 року) [9]. Главою держави було зроблено ряд вагових кроків, спрямованих на покращення становища молоді в Україні. Зокрема, було затверджено Указ Президента України “Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій” (№1284/99 від 6 жовтня 1999 року) та “Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді” (№1285/99 від 6 жовтня 1999 року), а також Розпорядження “Про сприяння розвитку молодіжного житлового будівництва” (№244/99-рп від 6 жовтня 1999 року). Цими актами Кабінету Міністрів України та іншим органам виконавчої влади було дано доручення згадані у Постанові “Про рекомендації парламентських слухань з питань практичної діяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування щодо реалізації законодавства у сфері молодіжної політики”.

Що стосується фінансування, то у Державному бюджеті на 2000 рік, у порівнянні у бюджетом 1999 року було збільшено суму коштів, що спрямовувалась на виконання молодіжних програм (наприклад, у Державному бюджеті на 1999 рік сума коштів передбачена на молодіжні програми становила 9000 тис. гривень, тоді як у 2000 – 13250 тис. гривень), кредитування молодіжного житлового будівництва, фінансування центрів соціальних служб для молоді.

Висновки:

Рекомендації учасників парламентських слухань було виконано частково, зокрема – виконано рекомендації щодо законодавчого забезпечення удосконалення молодіжної політики, збільшення обсягу фінансування тощо.

Парламентські слухання “Про становище молоді в Україні “Соціальне становлення молоді як один із головних чинників підвищення добробуту народу” (14.06.2000)(Постанова “Про рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні “Соціальне становлення молоді як один із головних чинників підвищення добробуту народу” (№1873-III від 13.07.2000)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники слухань “Соціальне становлення молоді як один із головних чинників підвищення добробуту народу” відзначили, щоперехідний період в державі позначився загостренням соціальних проблем молоді. Незважаючи на те, що на державному рівні вжито певних заходів щодо реалізації державної молодіжної політики, проблеми молоді у сфері освіти, професійної підготовки, продуктивної зайнятості, охорони здоров’я та соціального обслуговування в повному обсязі не вирішено.

Президенту України було запропоновано встановити щорічні гранти Президента України для обдарованої молоді в гуманітарній та соціальній сферах, а також дати відповідні доручення Кабінету Міністрів України щодо розробки та затвердження соціальних стандартів, норм та нормативів здійснення державної молодіжної політики; а також здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням пропаганді насильства, жорстокості, порнографії в засобах масової інформації.

Учасники парламентських слухань запропонували Верховній Раді України:

  • здійснити аналіз законодавства з питань молодіжної політики та розглянути питання уніфікації відповідних нормативно-правових актів в єдиний молодіжний кодекс;
  • розглянути питання про внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів у галузі роботи з неповнолітніми та молоддю (щодо легалізації суспільно-корисної волонтерської діяльності молоді, упорядкування оплати за навчання в навчальних закладах, направлення неповнолітніх до шкіл соціальної реабілітації та професійно-технічних училищ соціальної реабілітації органів освіти, в тому числі за рішеннями служб у справах неповнолітніх);
  • при затвердженні Державного бюджету України на 2001 рік передбачити збільшення обсягів фінансування на пільгове довгострокове кредитування молодих сімей для будівництва та придбання житла, на соціальні програми і заходи стосовно молоді і дітей, що реалізуються Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму та Українським національним комітетом молодіжних організацій, виділення коштів, необхідних для забезпечення пільгового проїзду протягом року учнів та студентів в міжміському пасажирському транспорті, а також для надання кредитів на здобуття вищої освіти;
  • сприяти прийняттю в цілому проекту Закону України про соціальну роботу з дітьми та молоддю;
  • розглянути питання про проведення парламентських слухань з питань охорони дитинства, туризму, освіти і науки, виконання Національного плану дій на 1997 – 2000 роки щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі у суспільстві тощо.

Кабінету Міністрів України рекомендовано:

  • в Державному бюджеті України на 2001 рік відповідно до Декларації “Про загальні засади державної молодіжної політики”передбачити пріоритетне фінансування заходів щодо реалізації державної молодіжної політики;
  • розробити та затвердити Порядок фінансування молодіжної політики;
  • сприяти підтримці та розвитку волонтерського руху в Україні, розробити відповідні нормативно-правові документи;
  • здійснити заходи щодо всебічної підтримки та подальшого розгалуження мережі центрів соціальних служб для молоді,служб у справах неповнолітніх та спеціалізованих закладів соціального, не допускати ліквідації існуючих центрів та скорочення чисельності їх працівників;
  • здійснити заходи щодо соціальної підтримки студентської молоді (забезпечити створення на базі вищих навчальних закладів та студентських гуртожитків студентських соціальних служб, як осередків з надання кваліфікованої безкоштовної консультаційно-психологічної допомоги студентській молоді, підтримки творчих ініціатив студентів, дослідження соціального клімату в студентському середовищі тощо; забезпечити неухильне виконання законодавства щодо надання студентській та учнівській молоді пільг на проїзд у міському, приміському та міжміському пасажирському транспорті; щороку передбачати у Державному бюджеті України цільові кошти на стипендійне забезпечення студентської молоді, на реалізацію міжгалузевої програми “Оздоровлення студентів”; запровадити механізм надання цільових пільгових довгострокових кредитів молоді на здобуття освіти у вищих навчальних закладах в частині щодо погашення студентами з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування кредитів, у тому числі за рахунок компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень їх батьків (опікунів) в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху; розробити механізм, який визначає порядок оплати студентами навчання у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації незалежно від форм власності, запровадити систему інформування студентів про використання коштів, сплачених за навчання, забезпечити розробку програми “Студентство України”; розробити механізм заохочення підприємств різних форм власності для надання пільгових послуг молоді на транспорті, в закладах культури, освіти, в соціальній сфері тощо; забезпечити формування нормативно-правової бази щодо вирішення питань вторинної зайнятості студентської та учнівської молоді, діяльності студентських і учнівських трудових об’єднань та залучення молоді до громадських робіт; розробити нормативно-правову базу щодо організації діяльності трудових об’єднань молоді, яка має визначити порядок формування, підготовки та організації діяльності трудових об’єднань молоді, зокрема, пільгового проходження студентами та учнями медичного догляду, пільгового проїзду членів трудових об’єднань до місця проведення сезонно-польових робіт, санітарно-гігієнічні вимоги до обладнання трудових таборів, умов перебування у них; вирішити питання щодо соціальної підтримки студентів з числа молоді з особливими потребами, забезпечивши їх першочергове працевлаштування після закінчення навчання, вирішення житлових питань);
  • забезпечити реалізацію заходів, спрямованих на сприяння соціальному становленню молодих та студентських сімей (у вирішенні питань вторинної зайнятості та зайнятості на оплачуваних громадських роботах студентських сімей, забезпечувати після закінчення навчання працевлаштування зазначеної категорії молоді в межах одного населеного пункту; у наданні пріоритетного права на отримання окремого житла в гуртожитках навчальних закладів для студентських сімей; у наданні адресної одноразової речової допомоги малозабезпеченим молодим та студентським сім’ям при народженні дитини);
  • забезпечити створення мережі молодіжних центрів праці, молодіжних та жіночих бізнес-центрів і бізнес-інкубаторів, що сприятимуть вирішенню питань підготовки й залучення молоді та жінок до процесів розвитку та становлення ринкової економіки, підтримки підприємницької діяльності молодих людей, створення можливостей щодо отримання ними ґрунтовних знань у сфері економіки та права;
  • розробити та затвердити державні програми сприяння підприємницькій діяльності молоді, розвитку туризму;
  • сприяти розвитку будівництва та придбання житла молодими сім’ями, молодими громадянами. Привести у відповідність до вимог Закону України “Про соціальне становлення та розвиток молоді в Україні” (частина друга статті 5) механізм фінансування молодіжного житлового будівництва як одного з головних чинників соціального становлення та розвитку молоді, зокрема, розглянути питання про доцільність перепідпорядкування Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму України;
  • вирішити питання про передачу Українському національному комітету молодіжних організацій санаторіїв Міністерства охорони здоров’я України в селищі Симеїз (Автономна Республіка Крим) та забезпечити створення на їх базі молодіжного оздоровчого центру;
  • забезпечити реалізацію програми “Сільська молодь”, підтримку творчої та обдарованої молоді, сприяти розвитку молодіжних ініціатив, вирішити питання щодо створення мережі молодіжних інтернет-центрів, молодіжних культурних центрів;
  • внести протягом року до Верховної Ради України пропозиції щодо визначення правового статусу безпритульних дітей, забезпечення гарантій права неповнолітніх на житло, функціонування дитячих будинків сімейного типу, статусу педагогічних працівників притулків для неповнолітніх, запровадження міжнародної молодіжної картки, удосконалення норм законодавства про надання першого робочого місця для молоді тощо.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

На виконання рекомендацій учасників парламентських слухань Президентом України було прийнято укази про надання грантів Президента України для обдарованої молоді (Указ Президента України вiд 02.08.2000 №945/2000) та для підтримки наукових досліджень молодих учених (Указ Президента України вiд 24.12.2002 №1210/2002). Глава держави також доручив уряду здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням пропаганді насильства, жорстокості, порнографії в засобах масової інформації. Проте кроки зроблені останнім у цьому напрямі були визнані недостатніми (згідно Указу Президента “Про серйозні недоліки у здійсненні заходів щодо захисту моральності та утвердження здорового способу життя в суспільстві” вiд 04.02.2003 року №74/2003).

Законодавча діяльність Верховної Ради України була неактивною. Слід відзначити лише прийняття згаданого учасниками слухань Закону України про соціальну роботу з дітьми та молоддю (21 червня 2001 року від №2558-III), Закону про внесення змін до деяких законів України (стосовно діяльності центрів соціальних служб для молоді) (№3109-ІІІ від 07.03.2002 року) та Закону України “Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки” (вiд 18.11.2003 №1281-IV).

Щодо фінансування, то у Державному бюджеті України на 2001 рік передбачено наступні видатки: Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України – 125 711,1 тис. гривень, утримання центрів соціальних служб для молоді – 414,7 тис. гривень, програми і заходи центрів соціальних служб для молоді – 2230 тис. гривень, соціальні програми і заходи державних органів у справах молоді – 1480 тис. гривень, програми Українського національного комітету молодіжних організацій – 12750 тис. гривень, програми Асоціацій молодих Українських політологів і політиків – 500 тис. гривень, Державний Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву – 70131 тис. гривень, надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла – 73758,2 тис. гривень.

Серед питань, яким пропонувалось присвятити парламентські слухання, предметом розгляду Верховної Ради України третього скликання стало лише одне – про стан та перспективи розвитку туризму в Україні (відбулись 09.10.2000 року).

Згідно із рекомендаціями учасників парламентських слухань у листопаді 2000 року у Верховній Раді України на “Дні Уряду України” було розглянуто питання дотримання вимог законодавства щодо працевлаштування неповнолітніх та випускників навчальних закладів 2000 року. Під час обговорення було зазначено, що у 1999-2000 навчальному році загальноосвітні навчальні заклади закінчило 452,7 тисяч учнів, з яких 374,9 тисяч чоловік (82,8%) продовжують навчання у вищих, а також інших навчальних закладах. Ще 42 тисячі (приблизно 9%) – працевлаштовані, а 35 тисяч випускників (близько 8%) – не навчаються і не працюють.

Кабінетом Міністрів України було прийнято ряд нормативно-правових актів спрямованих на реалізацію державної молодіжної політики.

Зокрема, у контексті сприяння волонтерському руху в Україні було прийнято Розпорядження “Про залучення представників молодіжних громадських організацій до роботи на громадських засадах в центральних органах виконавчої влади” від 14 лютого 2002 р. №48-р. Проте власне проекту Закону України про волонтерський рух на розгляд Верховної Ради України внесено не було.

На підтримку мережі центрів соціальних служб для молоді було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України “Про розвиток центрів соціальних служб для молоді” від 3 жовтня 2001 р. №1291  [10] (у 2002-2004 роках було затверджено ряд наказів Державного комітету України у справах сім’ї та молоді спрямованих на глибше регулювання структури та порядку діяльності центрів соціальних служб для молоді), Постанову Кабінету Міністрів України “Про розвиток мережі центрів ресоціалізації наркозалежної молоді “Твоя перемога”” від 13 червня 2002 р. №809 (з метою активізації роботи, спрямованої на реабілітацію та адаптацію наркозалежної молоді), Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про віднесення посад працівників системи центрів соціальних служб для молоді до відповідних категорій посад державних службовців та органів місцевого самоврядування” вiд 18.01.2003 №9-р.

У сфері соціальної підтримки студентської молоді було зроблено небагато, зокрема, не було розроблено механізмів надання цільових пільгових довгострокових кредитів молоді на здобуття освіти у вищих навчальних закладах в частині щодо погашення студентами з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування кредитів, у тому числі за рахунок компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень їх батьків (опікунів) в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху; не було розроблено програми “Студентство України” та проекту закону щодо організації діяльності трудових об’єднань молоді, щодо забезпечення молоді першим робочим місцем, щодо патріотичного виховання молоді тощо.

Щодо підтримки творчої та ініціативної молоді, а також молодих вчених, то було прийнято Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо подальшої підтримки творчої молоді” від 29 листопада 2001 р. №550-р, Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення конкурсу проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім’ї” вiд 25.07.2002 р. №1062, Постанову Кабінету Міністрів України ”Про розмір стипендії Президента України для молодих учених“ вiд 26.09.2002 №1462, Постанову Кабінету Міністрів України “Про розмір стипендій Кабінету Міністрів України для молодих учених“ вiд 24.02.2003 №215, Розпорядження “Про утворення Українського наукового центру професійної підготовки та естетичного виховання молоді” вiд 06.08.2003 №493-р.

З метою сприяння вирішенню питань працевлаштування молоді та на виконання рекомендацій учасників парламентських слухань було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про молодіжний центр праці” від 24 січня 2001 р. №40. Крім того, було затверджено Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Програми підготовки та залучення молоді до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання” вiд 10.09.2003 №1444 та Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану заходів щодо залучення на державну службу представників кримськотатарської молоді” від 14 лютого 2002 р. №51-р.

Як і передбачено рекомендаціями, було затверджено державну програму сприяння підприємницькій діяльності молоді (Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми підтримки молодіжного підприємництва на 2002-2005 роки” від 12 квітня 2002 р. №536).

У сфері сприяння розвитку будівництва та придбання житла молодими сім’ями та молодими громадянами було прийнято Постанови Кабінету Міністрів України: “Про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” від 26 жовтня 2000 р. №1604, “Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла” від 29 травня 2001 р. №584, “Про затвердження Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки” вiд 29.07.2002 р. №1089, “Про затвердження Порядку часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла” вiд 04.06.2003 р. №853.

Комплексний характер має Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження заходів щодо підтримки молоді на 2003 рік” вiд 31.03.2003 р. №193-р.

Висновки:

У сфері реалізації державної молодіжної політики на виконання рекомендацій парламентських слухань від 13.07.2000 року було зроблено доволі багато, зокрема, активною була нормотворча діяльність уряду. Поруч із цим слід зазначити, що залишилось багато проблемних питань пов’язаних із недостатністю фінансування державної молодіжної політики і відсутністю ряду базових законів .

Парламентські слухання “Формування здорового способу життя української молоді: стан, проблеми та перспективи” (26.11.2003)(Про Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні “Формування здорового способу життя української молоді: стан, проблеми та перспективи” (№1425-IV від 03.02.2004)

Зміст слухань та рекомендацій учасників

Учасники парламентських слухань “Формування здорового способу життя української молоді: стан, проблеми та перспективи”, які відбулися 26 листопада 2003 року, відзначили, що у цій сфері впродовж останніх років в Україні досягнуто певних зрушень на краще, проте становище залишається дуже складним, а в деяких аспектах – навіть загрозливим для безпеки країни та її майбутнього. Молодь в Україні виявляє стурбованість станом навколишнього середовища, умовами праці, навчання і відпочинку, власним матеріальним становищем, доступністю та якістю медичного обслуговування. Переважають пасивні форми дозвілля молоді – менше половини юнаків і дівчат залучено до занять фізкультурою і спортом. Небезпечного розвитку набуло поширення шкідливих звичок серед юнаків та дівчат (тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотичних речовин). Упродовж останніх десяти років серед молоді відбулося підвищення рівня захворюваності й поширеності хвороб за всіма їх класами. Значного поширення набули соціально зумовлені хвороби. Чисельність молоді віком 15-29 років з уперше в житті встановленим діагнозом – туберкульоз зросла з 4116 осіб у 1995 році до 8647 осіб у 2002 році. Триває погіршення епідемічної ситуації щодо ВІЛ/СНІДу, який вражає насамперед молоде покоління. За експертними оцінками, нині в країні налічується 330-410 тис. ВІЛ-позитивних осіб. Україна за темпами поширення ВІЛ/СНІДу посідає одне з перших місць у світі. Зареєстровано понад 90 тис. споживачів наркотиків, з яких молодь віком до 28 років становить 80 відсотків, більше 6 тис. – неповнолітні. За останні 10 років частка хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилася у 6-8 разів. Смертність серед осіб цієї групи зросла у 40 разів. Окреслилася тенденція до погіршення психічного і духовного здоров’я молодих людей. Кожна третя дитина народжується з відхиленням у розвитку нервової системи. Економічні негаразди перехідного періоду негативно вплинули на соціальне здоров’я молоді. Для значної частини молодих людей гострими стали проблеми бідності, безпритульності, безробіття та насильства.

Учасники парламентських слухань рекомендували Кабінету Міністрів України:

  • протягом 2004 року розробити проект Закону України про Концепцію державної політики з протидії ВІЛ/СНІДу;
  • підготувати пропозиції стосовно законодавчого обмеження щодо куріння та вживання алкоголю у громадських місцях, реклами відповідних торгових марок, а також обмеження часу та місць продажу алкоголю;
  • посилити відповідальність за продаж тютюнових та алкогольних виробів неповнолітнім;
  • спрямувати надходжень від оподаткування цих виробів на підтримку програм формування здорового способу життя молоді;
  • при затвердженні проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік сприяти збільшенню видатків на проведення заходів, спрямованих на формування здорового способу життя дітей, підлітків та молоді;
  • розробити Національну програму щодо формування здорового способу життя на 2005-2010 роки, передбачити залучення до її реалізації неурядових організацій;
  • протягом 2004 року розробити проект Закону України про волонтерський рух.

Кабінету Міністрів України з метою реалізації рекомендацій учасників парламентських слухань було також рекомендовано надати ряд доручень різноманітним органам виконавчої влади. Зокрема, Державному комітету України у справах сім’ї та молоді (протягом 2004 року утворити Український центр формування здорового способу життя молоді, сприяти формуванню мережі центрів ресоціалізації наркозалежної молоді “Твоя перемога”, активізувати діяльність Українського інформаційно-ресурсного центру з метою налагодження централізованої системи надання інформаційних послуг населенню щодо формування та реалізації державної політики з питань сім’ї, жінок, дітей та молоді, провести соціологічні дослідження “Орієнтири молоді щодо здорового способу життя”), Міністерству освіти і науки України (здійснити необхідні заходи щодо впровадження в повному обсязі законодавчої вимоги про державне пільгове кредитування молодих громадян для здобуття вищої освіти), Державному комітету телебачення і радіомовлення України (вжити заходів щодо заборони поширення інформації, яка містить елементи жорстокості, насильства, порнографії, пропагує наркоманію, алкоголізм, тютюнопаління, сприяє девіантній та антисоціальній поведінці молоді) тощо.

Результати виконання рекомендацій учасників парламентських слухань

Рекомендацію парламентських слухань щодо розробки проекту Закону України про Концепцію державної політики з протидії ВІЛ/СНІДу було виконано шляхом затвердження Постанови Кабінет Міністрів України “Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки” (вiд 04.03.2004 №264).

У період після 03 лютого 2004 року на розгляд Верховної Ради України було внесено ряд законопроектів, які торкались питання законодавчого обмеження щодо куріння та вживання алкоголю у громадських місцях, реклами відповідних торгових марок, збільшення віку з якого дозволено купувати тютюн та алкоголь, посилення контролю та відповідальності за продаж тютюнових та алкогольних виробів особам, які не досягли встановленого віку тощо. Однак ініціаторами цих проектів виступали народні депутати України, а не уряд. Не розроблено Національної програми щодо формування здорового способу життя на 2005-2010 роки та проект Закону України про волонтерський рух.

Щодо рекомендації, яка передбачала проведення у листопаді 2004 року у Верховній Раді України “Дня Уряду України” з порядком денним “Про дотримання вимог законодавства щодо працевлаштування випускників навчальних закладів та надання молодим громадянам першого робочого місця”, то воно не виконане. Під час “Дня Уряду” 9 листопада, відбувся розгляд іншого питання (“Про стан виконання Урядом України вимог Конституції України та законів України щодо належного рівня та своєчасної виплати заробітної плати”).

У Розпорядженні Кабінету Міністрів України “Про затвердження заходів щодо виконання у 2004 році Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки” вiд 26.03.2004 №175-р було визначено ключові напрями роботи виконавчої гілки влади на найближчий рік у сфері реалізації державної молодіжної політики. У Розпорядженні знайшла відображення значна кількість рекомендацій парламентських слухань. Зокрема, окремий параграф присвячено формуванню здорового способу життя молоді у якому закріплено необхідність забезпечення діяльності, подальшого розвитку мережі та підвищення ефективності роботи центрів ресоціалізації наркозалежної молоді “Твоя перемога”. Протягом року планується створити 8 таких центрів. Разом із тим у Розпорядженні немає згадки про необхідність утворення Українського центру формування здорового способу життя молоді або проведення соціологічного дослідження “Орієнтири молоді щодо здорового способу життя”.

Також було виконано ще кілька рекомендацій парламентських слухань, які торкались різноманітних органів виконавчої влади.Зокрема, Державний комітет телебачення і радіомовлення України затвердив Наказ “Про затвердження Положення про Громадську експертну раду з питань захисту суспільної моралі” (від 14.05.2004 №141), що сприятиме протидії поширенню інформації, яка містить елементи жорстокості, насильства, порнографії, пропагує наркоманію, алкоголізм, тютюнопаління тощо. Крім того, Кабінетом Міністрів України було внесено на розгляд парламенту проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про захист суспільної моралі” (№6041 від 12.08.2004).

Висновки:

Рекомендації учасників парламентських слухань виконано частково. Незважаючи на те, що на їх виконання на розгляд парламенту було внесено ряд законопроектів, фактично жоден із них не став законом.

[1] Постанова КМУ “Про Комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні (“Молодь України”)” №348 від 20 березня 1998 року.

[2] Постанова КМУ “Про ліквідацію Фонду соціальної адаптації молоді України” №868 від 31 жовтня 1995 року.

[3] Розпорядження КМУ “Про передачу майна ліквідованого Фонду соціальної адаптації  молоді України” №700-р від 02 листопада 1996 року.

[4] Постанова КМУ “Про розвиток Міжнародного дитячого центру “Артек” та дитячих оздоровчих закладів” №591 від 30 квітня 1998 року.

[5] Постанова ВРУ “Про дії Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики” №57/97-ВР вiд 11 лютого 1997 року.

[6] Йдеться про Указ Президента України “Про до даткові заходи реалізації державної молодіжної політики” №1165/96 від 04 грудня 1996 року.

[7] Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМУ “Про затвердження Порядку надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти” (№916 від 16 червня 2003 року)

[8] Наказ Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України “Про затвердження Положення про Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” №461 від 16 червня 2000 року.

[9] Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” №1613-III від 23 березня 2000 року

[10] Слід мати на увазі, що з 1 січня 2005 року набуває чинності Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю” (вiд 27.08.2004  №1126), яка передбачає визнання Постанови №1291 такою, що втратила чинність.

Залишити відповідь