НОВИЙ ЗАКОН ПРО ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ: аналіз новел та окремих недоліків

18 березня 2004 року Верховна Рада України прийняла у першому читанні та в цілому Закон „Про вибори Президента України”. Напевне, його можна віднести до тих небагатьох комплексних законів, яким не судилось бути розглянутими парламентом у другому читанні. Відтак, хоча у тексті самого Закону було враховано найбільш прогресивні положення законопроектів “Про вибори Президента України” №№ 2047 та 2047-1, прискорені темпи його підготовки Тимчасовою спеціальною комісією по доопрацюванню проектів законів про внесення змін до Конституції України до розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України, відсутність громадського та наукового обговорення законопроекту № 2047-д перед його винесенням на розгляд парламенту, не могли позитивно вплинути на якість окремих положень нового Закону. Хоча все ж слід визнати, що цей Закон став найбільш досконалим з тих виборчих законів, які приймались в Україні за всі роки незалежності.

ОСНОВНІ НОВЕЛИ ЗАКОНУ

– Висування кандидатів здійснюється партіями (виборчими блоками) або шляхом самовисування.

Такий порядок висування кандидатів став результатом компромісу членів Тимчасової спеціальної комісії. За проектом Закону “Про вибори Президента України” № 2047 право висування кандидатів пропонувалось надати виключно партіям та виборчим блокам; альтернативним проектом № 2047-1 передбачалось, що висування кандидатів може здійснюватись шляхом самовисування або через висування партіями та виборчими блоками. Щоправда, як буде показано далі, самовисування кандидатів має більше недоліків, ніж переваг.

– Тривалість виборчого процесу скорочено з 180 до 120 днів.

Ця норма також стала результатом компромісу членів Тимчасової спеціальної комісії – Закон “Про вибори Президента України” 1999 року встановлював надмірний строк тривалості виборчої кампанії – 180 днів, з іншого боку проектом Закону “Про внесення змін до Закону “Про вибори Президента України” № 4286-1, внесеним О.Задорожнім, тривалість виборчого процесу пропонувалось скоротити до мінімуму (90 днів). Голова Верховної Ради України свого часу пропонував компромісний варіант – 120 днів – саме такий підхід і було втілено у новоприйнятому Законі

Змінено передбачений Законом “Про вибори Президента України” 1999 року порядок формування виборчих комісій.

За новим Законом територіальні виборчі комісії утворюються ЦВК у кількості не менше 10 членів комісії, за поданнями кандидатів у Президенти; дільничні виборчі комісії утворюються територіальними виборчими комісіями у кількості не менше 12 членів комісії за поданнями кандидатів у Президенти. Такий підхід було закріплено у проекті Закону “Про вибори Президента України” № 2047-1

– Суттєвих змін зазнав порядок формування виборчих фондів кандидатів у Президенти.

Закон № 2047-д закріпив ті ж джерела формування виборчих фондів кандидатів, що й Закон “Про вибори народних депутатів України” 2002 року – власні кошти кандидата, кошти партії (партій, що входять до виборчого блоку), які висунули кандидата, добровільні внески фізичних осіб. При цьому згідно з новоприйнятим Законом добровільний внесок фізичної особи до виборчого фонду одного кандидата на пост Президента України не може перевищувати двадцяти п’яти розмірів мінімальних заробітних плат (5125 грн.). Законом також передбачено, що не пізніше, як на 15 день після виборів розпорядник коштів накопичувального рахунку виборчого фонду подає до ЦВК фінансовий звіт про надходження та використання коштів виборчого фонду. У Законі враховано положення законопроекту “Про вибори Президента України” № 2047-1 в частині запровадження двох видів рахунків виборчого фонду – накопичувального, на який надходять кошти для фінансування виборчої кампанії кандидата на пост Президента України, а також виборчих поточних рахунків, з яких здійснюється фінансування витрат на виборчу кампанію.

Підтримувана багатьма фахівцями у сфері виборчого права ідея скасування обмежень на максимальний розмір витрат коштів виборчих фондів у новоприйнятому Законі відображення не знайшла. Граничний розмір виборчого фонду порівняно із Законом “Про вибори Президента України” 1999 року суттєво підвищено (до 50 000 розмірів мінімальних заробітних плат (10,25 млн. грн.), але не скасовано.

Однією з важливих новел нового виборчого Закону є положення, яким передбачено можливість поповнення виборчих фондів кандидатів у Президенти, які вийшли у другий тур голосування. Для кандидатів, включених до виборчого бюлетеня для повторного голосування, граничний розмір виборчого фонду збільшується на 15 тисяч розмірів мінімальних заробітних плат (бл. 3 000 000 грн.). Тим самим створено умови для легального фінансування виборчих кампаній у період між першим та другим турами.

– Зазнали змін передбачені Законом “Про вибори Президента України” підстави відмови у реєстрації кандидатів у Президенти та скасування рішення про реєстрацію кандидатів, пом’якшено відповідальність за ряд порушень виборчого законодавства

Під час проведення виборів народних депутатів України 2002 року непоодинокими були випадки скасування рішень про реєстрацію кандидатів (відмови у реєстраії) на підставі виявлення органами управління виборчим процесом суттєвої недостовірності у відомостях про кандидатів та у деклараціях про майно та доходи кандидатів і членів їх сімей. З метою врегулювання цих проблем Законом „Про внесення змін до Закону України „Про вибори Президента України” пом’якшено відповідальність учасників виборчого процесу за відповідні порушення. Так, за новоприйнятим Законом помилки і неточності, виявлені в декларації про майно та доходи кандидата на пост Президента України та членів його сім’ї, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата на пост Президента України. За ряд порушень вимог виборчого законодавства, за які Законом „Про вибори народних депутатів України” передбачалась відповідальність у вигляді скасування реєстрації кандидатів новим Законом встановлено відповідальність у вигляді оголошення поперердження кандидатам. Серед таких порушень, зокрема – підкуп виборців або членів виборчих комісій кандидатом, його довіреною особою, партією (блоком), яка висунула кандидата, чи її посадовою особою, а також на прохання кандидата або за дорученням кандидата або партії (блоку), яка його висунула, – іншою особою; надання під час виборчого процесу виборцям або членам виборчих комісій грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, робіт, послуг, інших матеріальних цінностей організацією, засновником, власником або членом керівного органу якої є кандидат, партія, яка висунула кандидата, (одна з партій, яка входить до блоку, який висунув кандидата) або посадова особа цієї партії; використання кандидатом при фінансуванні передвиборної агітації, крім коштів свого виборчого фонду, інших коштів; використання кандидатом, який займає посаду, у тому числі за сумісництвом, в органах державної влади чи в органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах, організаціях, у військових формуванняхдля проведення передвиборної агітації підлеглих йому осіб, службового транспорту, зв’язку, устаткування, приміщень, інших об’єктів та ресурсів за місцем роботи; подання кандидатом недостовірних відомостей про себе, свідомо спотворених з метою ввести в оману виборців; проведення кандидатом та (або) партією (блоком), яка його висунула, прямої чи опосередкованої передвиборної агітації поза строками її проведення.

Відповідно, Закон суттєво звужує перелік підстав для скасування рішень про реєстрацію кандидатів у Президенти. До таких підстав віднесено, зокрема, порушення законів України при утворенні виборчого блоку та висуненні кандидата; наявність у передвиборній програмі кандидата положень, спрямованих на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення; відсутність або неналежне оформлення документів, поданих для реєстрації кандидата; припинення громадянства кандидата, виїзд кандидата за межі України для постійного проживання, смерть кандидата, визнання кандидата недієздатним, неподання кандидатом необхідної кількості підписів виборців (500 000 підписів виборців, в тому числі не менш як по 20 тисяч підписів у кожному з двох третин регіонів (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь) України ) на свою підтримку у встановлений строк. При цьому, на відміну від попередніх виборчих законів, рішення про скасування реєстрації кандидатів повинно прийматись не Центральною виборчою комісією, а Верховним Судом України.

– В якості однієї з підстав реєстрації кандидатів передбачено внесення ним або суб’єктом його висування застави у розмірі 500 000 грн., яка повертається за умови отримання кандидатом не менше 7% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні

– Запроваджено ряд нових норм в частині регулювання передвиборної агітації

По-перше, змінено строки початку і тривалості передвиборної агітації: передвиборна агітація може бути розпочата з наступного дня після реєстрації кандидата і повинна завершитись о 24 годині останньої п’ятниці перед днем виборів (повторного голосування).

По-друге, закріплено ряд норм, спрямованих на забезпечення рівності можливостей кандидатів у Президенти у доступі до ЗМІ. Згідно із Законом засіб масової інформації не може надавати знижки на оплату окремим кандидатам чи партіям (блокам), що висунули кандидата. Заборонено проведення передвиборної агітації в зарубіжних засобах масової інформації, що діють на території України. На ЦВК покладено обов’язок забезпечити у разі призначення повторного голосування надання ефірного часу, друкованих площ та друкування агітаційних матеріалів за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку та проведення виборів, у сумі 15 000 розмірів мінімальної заробітної плати на кожного кандидата. Закон встановлює заборону агітувати за або проти кандидатів, оцінювати їхні передвиборні програми або віддавати їм перевагу в будь-якій формі державним та комунальним засобам масової інформації, їх посадовим та службовим особам і творчим працівникам.

Законом передбачено проведення теледебатів всіх кандидатів перед першим та другим туром голосування.

– Новим Законом розширено права офіційних спостерігачів у виборчому процесі

Офіційним спостерігачам кандидатів та партій (блоків), що висунули кандидатів, пропонується надати право складання актів про виявлені порушення Закону, що підписуються спостерігачем та не менш як двома виборцями, які засвідчують факт порушення, та подавання їх до відповідних виборчих комісій

– Вагомим позитивом нового Закону стала деталізація порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності учасників виборчого процесу

Закріплено положення, відповідно до якого виборча комісія не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, скасоване судом.Учасникам судового розгляду справи надано право оскарження в апеляційному порядку судового рішення, ухваленого судом першої інстанції, що не набрало законної сили – якщо суд першої інстанції не повно з’ясував обставини справи, не дав належну оцінку доказам, неправильно застосував норми матеріального права або істотно порушив норми судочинства. Апеляційна скарга також може бути подана третьою особою – суб’єктом виборчого процесу, яка не брала участі в судовому розгляді справи, якщо рішення суду першої інстанції порушує її права та свободи, що охороняються законом.

ОКРЕМІ НЕДОЛІКИ НОВОГО ЗАКОНУ

1. Відповідно до Закону, висування кандидатів у Президенти може здійснюватись партіями (блоками) та шляхом самовисування. З таким підходом навряд чи можна погодитись з огляду на наступне.

Виборці, віддаючи свій голос за того чи іншого кандидата у Президенти, враховують не лише особистість кандидата, але і пропоновану ним передвиборну програму, в якій втілено бачення кандидатом стратегії розвитку держави на період повноважень Президента. Обраний за результатами голосування Президент максимально зацікавлений у реалізації своєї передвиборної програми. У випадку, якщо Президентом обирається представник певної партії або блоку положення його програми, як правило, аналогічні положенням, які закріплено у програмі (програмах) відповідних політичних сил. У випадку, якщо за результатами виборів до парламенту перемогу отримує партія, від якої висунуто кандидата у Президенти, глава держави, уряд і парламент мають достатні можливості для реалізації запропонованої відповідною політичної партією програми суспільного розвитку і несуть всю повноту відповідальності за результати втілення цієї програми в життя.

У випадку ж, якщо всенародно обраний глава держави має власну програму суспільного розвитку, яка не відповідає програмам жодної з представлених в парламенті політичних сил, створюються можливості для виникнення конфліктів і протистоянь Президента, законодавчого і виконавчого органу влади протягом всього періоду їх діяльності, зокрема – в процесі формування уряду, здійсненні впливу на його діяльність тощо. Таким чином, пропонований авторами Закон у майбутньому може створити умови для перманентного конфлікту інтересів глави держави і парламенту, незалежно від результатів виборів до органу законодавчої влади. У випадку ж, якби правом висування кандидатів на посаду Президента було наділено виключно політичні партії та блоки, формування парламентської більшості партією, від якої було висунуто Президента, унеможливлювало б виникнення такого конфлікту інтересів. На користь доцільності висування кандидата у Президенти лише партіями і блоками може бути і аргумент про те, що існування у владному трикутнику опозиційного парламентській більшості Президента є однією з гарантій дотримання прав парламентської опозиції в силу особливого статусу глави держави як гаранта законності в державі. Президент, висунутий шляхом самовисування, прямого інтересу у підтримці як більшості, так і опозиції в парламенті, не має.

Чи відповідає Основному Закону надання права висування кандидатів на пост Президента лише партіям і блокам? Конституційний Суд, як відомо, здійснюючи оцінку відповідності ст.ст. 157 та 158 Конституції проекту Закону „Про внесення змін до Конституції України” № 4105, перехідними положеннями якого передбачалось запровадження пропорційної виборчої системи з голосуванням за списки партій і блоків у загальнодержавному виборчому окрузі, не дійшов висновку про те, що закріплення права висування кандидатів лише за партіями і блоками обмежує права і свободи людини та громадянина. Відтак закріплення права висування кандидатів на пост Президента лише за партіями і блоками не суперечило б Конституції України.

2. Розробники Закону передбачили обов’язок отримання кандидатами у Президенти 500 000 підписів на свою підтримку. Це положення Закону також викликає ряд зауважень.

Ні для кого не секрет, що, в ході попередніх виборчих кампаній саме на етапі збору підписів виборців на підтримку кандидатів були зафіксовані масові порушення виборчого законодавства (наявність у підписних листах підписів померлих громадян тощо). Збір пидписів, крім того, було перетворено на один з механізмів недопущення реєстрації окремих кандидатів, тобто – вибіркового застосування виборчого закону. Сама кількість зібраних кандидатами підписів на свою підтримку аж ніяк не свідчить про їх реальну підтримку виборцями, оскільки ніщо не перешкоджає виборцю проголосувати на виборах за іншого кандидата. Незважаючи на очевидні недоліки збору підписіввиборців, подання підписних листів як умову реєстрації кандидатів було закріплено у багатьох законопроектах, присвячених виборчій тематиці. Логіка розробників була простою – організація збору підписів дозволяла партіям, блокам або кандидатам проводити передвиборну агітацію до офіційного її початку.

Але Закон № 2047-д передбачає збір підписів на підтримку кандидата вже після його реєстрації і, відповідно, офіційного початку передвиборної агітації. Відтак єдина підстава для закріплення відповідних положень у виборчому законодавстві – можливість здійснення передвиборної агітації у заборонений період – відпала сама собою. В той же час, всупереч здоровому глузду (зокрема – представників опозиційних фракцій), всі негативні наслідки дії положень, які покладають на кандидатів обов’язок збору підписів на свою підтримку, фактично, пропонується зберегти.

3. Одним з дискусійних новел Закону є закріплення в якості підстави для скасування рішення про реєстрацію кандидата наявності у його передвиборній програмі положень, спрямованих на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Фактично, якщо кандидат у Президенти виступає за набуття членства України в ЄС або за поглиблення інтеграції в рамках СНД, відповідні положення передвиборної програми можуть бути розцінені як такі, що спрямовані на порушенняь державного суверенітету. З огляду на невизначеність поняття національної безпеки, оціночний характер поняття „обмеження прав і свобод людини” створюються можливості для вибіркового застосування вищезгаданої норми Закону.

4. Закон не запроваджує дієвих механізмів підвищення прозорості фінансування виборів Президента

Хоча розмір виборчого фонду кандидатів на пост глави держави, як і максимальний розмір внесків до виборчих фондів, порівняно з чинним Законом „Про вибори Президента України” було істотно збільшено, навряд чи це спонукатиме учасників виборчого процесу до фінансування виборів за рахунок коштів лише вивобрчих фондів. Досвід парламентських виборів 2002 року переконливо свідчить про те, що навіть 10 000 000 грн. – сума, за рахунок якої не можна покрити всі витрати на виборчу кампанію. Крім того, за порушення вимог щодо граничного розміру витрат виборчих фондів проект передбачає відповідальність лише у вигляді оголошення попередження, тобто фактично – стимулює тіньове фінансування виборів. На нашу думку, обмеження доцільно встановлювати лише у випадку одночасного створення дієвого механізму їх дотримання. Законом таких механізмів не створено, відповідно – обмежувати розмір виборчого фонду є недоцільним.

Дискусійним є положення Закону, яким внески партій до виборчих фондів не обмежено взагалі, а допостумий розмір внеску громадян зменшено до 25 мінімальних заробітних плат. Встановлення обмежень на здійснення внесків до виборчих фондів покликане досягти єдиної мети: недопущення залежності Президента від осіб, які здійснили фінансування його виборчої кампанії. Ні для кого не секрет, що переважна більшість партій в Україні існує завдяки підтримці фінансово-промислових груп. Відтак відсутність обмежень на розмір партійних внесків до фондів створює умови для залежності кандидатів від партій та суб’єктів їх фінансування. З метою вирішення цієї проблеми слід було б, на наш погляд, підвищити розмір внеску до виборчого фонду кандидата до 85 000 – 170 000 грн. (як пропонувалось законопроектами „Про вибори Президента” №№ 2047, 2047-1) і обмежити розмір партійних внесків до виборчих фондів кандидатів.

Слід також відзначити, що Закон не встановлює жодних вимог до змісту та форми фінансових звітів про надходження та використання коштів виборчих фондів. За несвоєчасне подання таких звітів (або й взагалі неподання) не передбачено відповідальності.

Невирішеною залишається проблема фінансування виборчих кампаній кандидатів третіми особами, які фінансують передвиборну агітацію за рахунок власних коштів та від власного імені. На нашу думку, фінансування виборів третіми особами слід уможливити лише у випадку надання кандидатом на це згоди.

5. Потребують узгодження строки подання документів для реєстрації кандидатів, розгляду таких документів та прийняття рішень про реєстрацію (відмову у реєстрації) кандидатів.

Згідно з новим Законом, подання документів до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів закінчується за 90 днів до дня виборів. Центральна виборча комісія приймає рішення про реєстрацію кандидата на пост Президента України або відмову у реєстрації кандидата на пост Президента України протягом 5 днів з дня прийняття документів. Центральна виборча комісія закінчує реєстрацію кандидатів на пост Президента України не пізніше, ніж за 85 днів до дня виборів. Звідси випливає, що у разі подання документів кандидатом за 90 днів до дня голосування і прийняття ЦВК рішення про відмову у реєстрації у встановлений Законом строк, для виправлення недоліків у документах або подання додаткових документів у кандидатів часу не залишається.

6. Ряд положень Закону, якими регламентовано порядок здійснення передвиборної агітації, не узгоджуються з нормами Закону „Про рекламу”

Оскільки чинним законодавством України не визначено особливий правовий режим політичної реклами, поширення останньої підлягає регулюванню Закону „Про рекламу”. Тому під політичною рекламою за Законом „Про рекламу” слід розуміти будь-яку інформацію про кандидата у Президенти, яка призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких кандидатів. Такий підхід ускладнює втілення принципу рівності кандидатів у проведенні передвиборної агітації. Наприклад, в інформаційних програмах може бути висвітлена діяльність лише тих кандидатів, які посідають посади в органах державної влади та місцовго самоврядування (висвітлення їх діяльності не відноситься до передвиборної агітації і, відповідно, політичної реклами). Кандидати, що перебувають на службі в органах державної влади та місцевого самоврядування можуть висвітлювати свою діяльність безкоштовно за ініціативою відповідного ЗМІ, тоді як інші кандидати повинні, згідно з ч. 9 ст. 61, ч. 6 ст. 63 Закону „Про вибори Президента України” укладати угоди на розміщення політичної реклами з друкованими ЗМІ та телерадіоорганізаціями. Фактично, у разі застосування положень Закону „Про рекламу” до передвиборної агітації може виникнути ситуація, коли згадка про будь-яких кандидатів, крім тих, які обіймають посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, може бути зроблена телерадіомовником лише за умови, коли відповідний кандидат здійснить оплату розміщення відповідних матеріалів за рахунок власного виборчого фонду. Такий підхід суттєво обмежує гарантоване Конституцією право на свободу слова та ставить у нерівне становище кандидатів-службовців та кандидатів, які не обіймають посад в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Закон „Про рекламу” також ускладнює реалізацію норми Закону „Про вибори Президента України”, за якою ЗМІ у разі надання ефірного часу одному кандидату, не вправі відмовити у наданні ефірного часу та друкованих площ всім іншим кандидатам – із Закону „Про рекламу” випливає, що політична реклама включається до 15% квоти добового мовлення відповідного каналу. Відповідно, у випадку надання ефірного часу одному кандидату, канал може надати ефірний час іншому кандидату лише в межах і за наявності часу відповідної квоти.

Слід також відзначити, що використане у Законі „Про рекламу” поняття недобросовісної реклами (її поширення заборонено) поширюється і на політичну рекламу як особливого різновиду реклами. Фактично, будь-які матеріали політичної реклами відповідно до Закону „Про рекламу” можуть бути визнані недобросовісною рекламою (за визначенням, недобросовісна реклама – це реклама реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження). Цілком очевидно, що у Законі „Про рекламу” необхідно передбачити, що поняттям недобросовісної реклами політична реклама не охоплюється.

7. Законом встановлено ряд вимог, обмежень та заборон, незабезпечених механізмом їх реалізації, зокрема – санкціями за відповідні порушення.

Ряд приписів Закону взагалі має декларативний характер та не передбачає відповідальності за їх порушення. Крім того, якщо Законом „Про вибори Президента України” 1999 р. та чинним Законом „Про вибори народних депутатів” ряд санкцій були неадекватні за суворістю рівню суспільної небезпеки порушень, то новоприйнятий Закон передбачає іншу крайність – неадекватність м’якості покарання суспільній небезпеці діяння. Сумнівним, зокрема, видається притягнення винних до відповідальності саме у вигляді оголошення попередження за фінансування виборчих кампаній за рахунок інших, ніж кошти виборчих фондів, коштів; за використання кандидатами, що обіймають посади в органах державної влади та місцевого самоврядування підлеглих осіб, транспорту, зв’язку тощо. На нашу думку, за вчинення відповідних дій кандидати мали б притягатись не до конституційно-правової, а до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Висновки

Новий Закон „Про вибори Президента України” – безсумнівно вагомий крок на шляху втілення демократичних стандартів у виборчому процесі. До позитивів Закону слід віднести деталізацію порядку утворення виборчих дільниць, формування виборчих комісій спеціальних та закордонних виборчих дільниць, удосконалення порядку складання та уточнення списків виборців (у тому числі – на спеціальних та закордонних виборчих діяльницях), здійснення передвиборної агітації та розширення доступу кандидатів до ЗМІ, фінансового забезпечення підготовки та проведення виборів Президента України за рахунок коштів Державного бюджету України, розширення прав офіційних спостерігачів на виборах, удосконалення порядку голосування та підрахунку голосів, запровадження ефективних механізмів оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єктів виборчого процесу.

В той же час, Закон не позбавлений і ряду недоліків. Дисусійними, зокрема, є положення, якими передбачено можливість самовисування кандидатів на пост Президента, збір підписів виборців на підтримку кандидатів, встановлено граничний розмір виборчих фондів та низький допустимий розмір внесків громадян до виборчих фондів. Актуальними є проблеми визначення поняття та особливостей поширення політичної реклами, надання статусу офіційних спостерігачів на виборах громадським організаціям з всеукраїнським статусом, до статутних завдань яких віднесено забезпечення реалізації виборчих прав громадян, розширення гарантій доступу кандидатів до ЗМІ, забезпечення рівності кандидатів у проведенні передвиборної агітації, встановлення санкцій за порушення передбачених законом обмежень та заборон.

Денис КОВРИЖЕНКО,
експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *