Олігархи втратять контроль над партіями?

В Україні партії фінансуватимуться з державного бюджету, якщо президент Кучма підпише закон про запровадження державного фінансування політичних партій. Відповідний законопроект, який був розроблений Лабораторією законодавчих ініціатив ще в 2001 році та внесений до парламенту народним депутатом Гринівим І.О. (“Наша Україна”) в серпні 2002 року, був остаточно схвалений Верховною Радою України у другому читанні та в цілому 27 листопада цього року.

За законопроект “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку із запровадженням державного фінансування політичних партій” віддали свої голоси 276 народних обранців із семи фракцій Верховної Ради.

Законопроект, спрямований на зниження корупції в політичній системі та створення цивілізованих умов діяльності партійних структур в Україні, був підтриманий фракціями “Наша Україна”, БЮТ, СПУ, Аграрної партії, НДП, ППУ та “Трудова Україна”, а також фракцією комуністів. Остання, до речі, упродовж певного часу вагалася з визначенням свого ставлення до законопроекту, оскільки йшла боротьба між бажанням отримати в майбутньому свою частину бюджетних грошей та побоюванням, що виборці не зрозуміють необхідності фінансувати діяльність політичних організацій, довіра до яких, у цілому, є не дуже високою. Але, на щастя для прихильників ідеї прямої державної підтримки структурованої політичної діяльності через фінансування партій, прагматизм та принципова позиція перемогли над можливим популізмом з боку комуністів, без голосів яких закон не був би прийнятий.

Проти державного фінансування політичних партій виступили фракції СДПУ(о), “Регіони України”, депутатські групи “Демократичні ініціативи”, “Народовладдя”, “Народний вибір”. Рішення депутатських груп та фракції “Регіони України” можна пояснити тим, що складаються вони переважно з депутатів-мажоритарників, які не сильно переймаються проблемами партійного будівництва.

Складніше, з точки зору прозорості політичних рішень та реалізації власних програмних положень, пояснити позицію фракції Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), яка 27 листопада, як і під час голосування за законопроект у першому читанні, виступила принципово проти запровадження державного фінансування партій. Не вплинуло на рішення фракції і власна передвиборча програма, з якою партія йшла на вибори 2002 року і яка серед програмних положень та завдань діяльності СДПУ(о) у перших рядках називає “становлення партійно-політичної системи, підвищення ролі партій”. Ми можемо помилятися щодо ролі, яку гратиме бюджетне фінансування в житті українських партій, але в європейській політико-правовій думці давно вже закріпилось розуміння важливості “фінансування політики” саме для становлення партійно-політичної системи та підвищення ролі партій в суспільних процесах. Голосування по названому законопроекту свідчить, що українські об’єднані соціал-демократи мають свої стандарти та уявлення становлення партійної системи, які, проте, навряд чи можна віднести до загальноприйнятих в розвинених демократичних країнах.

Розглянемо детальніше законопроект, що наразі очікує президентського вердикту.

Законопроект передбачає два види державного фінансування політичних партій:

І. Пряме загальне фінансування, тобто фінансування статутної діяльності партій. Під останньою законопроект розуміє наукові дослідження, підготовку пропозицій до законодавства, організацію публічних обговорень державних рішень, поширення власних політичних поглядів та інформації про себе, випуск друкованих видань, матеріально-технічне забезпечення діяльності партії та її регіональних осередків, підтримку партійних молодіжних, жіночих та інших організацій тощо.

Для того, щоб отримати право на таке фінансування, політичній партії необхідно на останніх чергових парламентських виборах отримати не менше чотирьох відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Інакше кажучи, за чинним виборчим законом, подолати т.зв. виборчий бар’єр, що дозволяє партійним представникам потрапити до парламенту за її виборчим списком.

Партії-щасливці, що подолають цей поріг, щорічно отримуватимуть з Державного бюджету України фінансування, пропорційне до загальної кількості голосів, поданих за списки кандидатів від таких партій (блоків). При цьому загальний щорічний обсяг, що виділятиметься з бюджету на фінансування статутної діяльності партій, які отримали на це право, становитиме суму, яка вираховуватиметься шляхом множення 0,01 розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 1 січня року, що передує року виділення коштів, на кількість громадян, включених до списку виборців на останніх чергових виборах народних депутатів.

ІІ. Спеціальне фінансування або відшкодування витрат політичних партій, у тому числі й тих, що входили до виборчих блоків партій, пов’язаних з фінансуванням їхньої передвиборної агітації під час чергових та позачергових виборів народних депутатів.

Право на таке відшкодування також отримають лише ті партії (блоки), що подолають 4-відсотковий бар’єр. Відшкодування обмежуватиметься розміром фактично здійснених витрат, але в межах граничної суми витрат виборчого фонду партії (блоку), встановленої законом.

Якщо прийнятий законопроект стане законом, то вперше державне фінансування, як загальне, так і спеціальне, буде виділено за результатами наступних чергових парламентських виборів, що мають відбутися в 2006 році.

Вирахуємо, скільки бюджетних коштів отримали б партії, які потрапили до парламенту за результатами останніх виборів, у наступному – 2004 році, якби закон про державне фінансування політичних партій діяв на час цих виборів.

Виходячи з кількості осіб, внесених до списку виборців під час виборів народних депутатів України в 2002 році (37 403 661 осіб згідно з даними ЦВК), та встановленого розміру мінімальної заробітної плати на початок наступного року (205 грн. відповідно до Закону України “Про Державний бюджет на 2004 рік”), розмір державного фінансування статутної діяльності політичних партій у 2004 році становив би близько 76,7 млн. гривень або 14,4 млн. доларів США.

Тепер розподілимо цю загальну суму фінансування між виборчими суб’єктами, які подолали бар’єр, пропорційно до загальної кількості голосів, поданих за шість партій та блоків – переможців виборів 31 березня 2002 року (на шість партій та блоків, які подолали 4-% виборчий бар’єр, згідно з даними ЦВК, припало 19,626,668 голосів виборців). У результаті отримаємо такі цифри щодо уявного бюджетного фінансування в 2004 році:

§    партії, які входили до Виборчого блоку “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна“, – бл. 23,8 млн. грн. або 4,4 млн. дол. США;

§    Комуністична партія Українибл. 20,2 млн. грн. або 3,8 млн. дол. США;

§    партії, які входили до Виборчого блоку “За Єдину Україну!”,бл. 11,9 млн. грн. або 2,2 млн. дол. США;

§    партії, які входили до Виборчого блоку Юлії Тимошенко, – бл. 7,3 млн. грн. або 1,4 млн. дол. США;

§    Соціалістична партія Українибл. 6,9 млн. грн. або 1,3 млн. дол. США;

§    Соціал-демократична партія України (об’єднана)бл. 6,3 млн. грн. або 1,2 млн. дол. США.

У цьому відношенні постає кілька запитань –

Чи достатньо щорічного фінансування в таких обсягах для того, щоб партії позбулися залежності від фінансово-промислових груп, стали самостійними елементами політичної системи країни та представляли реальні інтереси виборців?

Чи готова Україна до цивілізованих, загальновизнаних підходів фінансування політики?

Чи є адекватною така ціна демократії та міцної партійної системи, що сплачуватиметься щороку у вигляді державного фінансування партій?

Більшість парламентського складу (як з “опозиційних” фракцій, так і частини “пропрезидентських”) відповіла ствердно. Черга за Президентом.

Історію проходження та аналітичні матеріали до законопроекту дивіться тут.

Дмитро КОТЛЯР,

експерт Лабораторії законодавчих ініціатив

Залишити відповідь